Постанова

від 22.05.2023 по справі 454/1609/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/1609/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/577/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді: Ванівського О.М.,

суддівЦяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника апелянта прокурора Мацюри Я.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справуза апеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Сокальської міської ради Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності на самочинне будівництво, -

в с т а н о в и в:

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності на самочинне будівництво.

В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що їй належить 1/2 ставкового господарства в с.Велике Поторицької сільської ради. 12.05.2003р. їй було надано в оренду, строком на 30 років, земельну ділянку, площею 15,8211га, в тому числі під водою 9,7029га та під дамбою 6,1182га, з метою рибогосподарського використання. В 2015 році вона, з дотриманням всіх існуючих норм, самочинно збудувала нежитлову будівлю, площею 41,1кв.м. Після завершення будівництва Червоноградським МБТІ виготовлено технічний паспорт на дану будівлю. Також, експертом надано висновок про те, що зазначена будівля може надійно та безпечно експлуатуватися.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1 ) право власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю, загальною площею 41,1кв.м (позначену на технічному плані літерою А-1), розташовану по АДРЕСА_1 .

Рішення суду оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Сокальської міської ради Львівської області.

В своїй апеляційній скарзі зазначає,що оскаржуванерішення прийнятоз порушеннямнорм матеріальногота процесуальногоправа,та неповнимз`ясуваннямусіх обставинсправи.Зокрема покликаєтьсяна те,що згіднодоговору орендиземельної ділянкивід 12.05.2003року ОСОБА_1 надано воренду строкомна 30років земельнуділянку загальноюплощею 15,8211га,в томучислі підводою -9,7029га,під дамбою-61182га.Визнаючи за ОСОБА_1 право власностіна самочиннозбудовану нежитловубудівлю,розташовану назазначеній земельнійділянці,суд першоїінстанції неврахував,що таканадана ОСОБА_1 згідно договоруоренди земельноїділянки від12.05.2003року длярибогосподарського використання,а недля будівництва. В матеріалах даної справи відсутні будь-які належні докази, які б свідчили про зміну цільового призначення земельної ділянки, отримання письмової згоди орендодавця на будівництво на орендованій земельній ділянці нежитлової будівлі чи отримання затвердженої в установленому порядку проектної документації на будівництво та відповідного дозволу на проведення будівельних робіт з будівництва об`єкту, вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що факту порушення прав інших осіб внаслідок здійсненого позивачкою будівництва матеріалами справи не встановлено, нежитлова будівля відповідає вимогам надійної та безпечної експлуатації, сама будівля не суперечать суспільним інтересам, не порушує права інших осіб та при їх будівництві відсутні істотні порушення будівельних норм. Однак, такі висновки суду є безпідставними, документально не підтвердженим, що в свою чергу є порушенням вимог ст.ст. 81,89 ЦПК України, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того зазначає, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Таким чином вважає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Всупереч вимогам чинного законодавства суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивач не звертався до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області для набуття права власності та введення об`єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності.

Оскарження даного рішення прокурором спрямоване на встановлення справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

У судове засідання 22 травня 20203 року належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи ОСОБА_1 , Поторицька сільська рада Сокальського району Львівської області не з`явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістомст. 372 ч. 2 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи,не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Крім того, в силу вимогст. 371 ч. 1 ЦПК Україниапеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянутапротягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання ОСОБА_1 та Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області, і на підставіст. 372 ч. 2 ЦПК Українирозглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх.

Заслухавши суддю - доповідача, прояснення представника апелянта прокурора Мацюри Я.Р. на підтримання апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, на якій самочинно збудована спірна нежитлова будівля, належить позивачці ОСОБА_1 , факту порушення прав інших осіб внаслідок здійснення позивачкою будівництва судом не встановлено, будівля, відповідає вимогам надійної та безпечної експлуатації.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Матеріалами справи та судом встановлено, що з договору купівлі-продажу від 25.11.2002р. вбачається, що позивачка та ОСОБА_2 купили в рівних частках кожен ставкове господарство (систему ставків для повносистемного карпового господарства), загальною площею 20,14га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивачці ОСОБА_1 належить 1/2 частина вищевказаного ставкового господарства.

Згідно договору оренди від 12.05.2003р., позивачці ОСОБА_1 надано в строкове (терміном на 30 років) платне володіння і користування земельну ділянку на території Поторицької сільської ради в с.Велике Сокальського району, загальною площею 158211га, в тому числі під водою 9,7029га, під дамбою 6,1182га. Цільове призначення рибогосподарське використання.

Згідно технічного паспорта на вищевказану нежитлову будівлю, такий являється одноповерховою, збудований в 2015 році.

Площа забудови земельної ділянки становить 41,1кв.м, загальна площа будівлі 20,9кв.м, з них: коридор 1,0кв.м, приміщення 12,5кв.м та тераса 7,4кв.м.

Технічним висновком №28 від 19.05.2016р. встановлено відповідність даного об`єкта вимогам надійності і безпечної експлуатації та можливість його безпечної експлуатації.

Згідно положень ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 376ЦК Україниособа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, ст. 376 ЦК Українипередбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 цієї статті), і встановлено випадки, коли право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду за особою, що здійснила самочинне будівництво, або за власником земельної ділянки.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбаченихст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5ст. 376 ЦК України).

У пункті 12 Постанови № 6 роз`яснено, що, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 2 узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 року зазначив, що суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

Аналогічною є правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 25.08.2020 року у справі № 760/21223/17-ц, від 18.04.2019 року у справі № 306/2140/17.

Як вбачається з матеріалів справи, у такій наявні копії Технічного паспорту на нежитлову будівлю з терасою загальною площею 41, 1 кв.м. розроблений КНП ЛОР «Червоноградське МБТІ» та технічний висновок за результатами обстеження нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 .

Однак, у матеріалах справи відсутня будь-яка дозвільна документація на будівництво цього об`єкту нерухомого майна.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що зазначена вище нежитлова будівля є самочинно збудована, відповідний дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю щодо її будівництва, введення в експлуатацію відсутній, така знаходиться на земельній ділянці на території Поторицької сільської ради в межах населеного пункту с. Велике, наданій згідно договору оренди від 12.05.2003 року у володіння та користування її розпорядником - Сокальською райдержадміністрацією з метою рибогосподарського використання.

Вирішуючи спір про визнання права власності, суд своїм рішенням безпідставно узаконив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не належить ні позивачу, ні відповідачу.

Суди не повинні замінювати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо здійснення ними повноважень, встановлених Конституцією та законами України.

При цьому, суд першої інстанції не врахував, що Поторицька сільська рада не є належним відповідачем у даній справі, так як земельна ділянка загальною площею15,8211га, втому числіпід водою-9,7029га,під дамбою-61182га, яказнаходиться натериторії Поторицькоїсільської радив с.Велике Сокальськогорайону Львівськоїобласті та відносить до земель водного фонду, перебуває в розпорядженні Сокальської райдержадміністрації, яка є орендодавцем земельної ділянки згідно договору оренди від 12.05.2003 року, укладеного з ОСОБА_1 .

З наведених мотивів рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 141 ЦПК України та враховуючи наслідки розгляду справи апеляційним судом відмову в задоволенні позовних вимог позивача, з позивача необхідно стягнути понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі828 грн.

Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Сокальської міської ради Львівської області задовольнити.

Рішення Сокальськогорайонного судуЛьвівської областівід 02серпня 2016року скасуватита постановитинове судоверішення,яким взадоволенні позову ОСОБА_1 до Поторицької сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання права власності на самочинне будівництво відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Львівської обласної прокуратури 828 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 24.05.2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.