Постанова

від 04.04.2023 по справі 911/795/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2023 р. Справа№ 911/795/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.04.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Громадської організації Білоцерківського аероклубу "Пілот"

на рішення Господарського суду Київської області

від 23.11.2021 (повне рішення складено 24.01.2022)

та додаткове рішення Господарського суду Київської області

від 09.12.2021 (повне рішення складено 24.01.2022)

у справі № 911/795/20 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Білоцерківської міської ради

до: 1. Фурсівської сільської ради;

2. Громадської організації Білоцерківського аероклубу "Пілот"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс"

про визнання недійсним та скасування рішення, державного акту на право постійного користування землею та припинення права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Білоцерківської міської ради звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, Фурсівської сільської ради та Громадської організації Білоцерківського аероклубу «Пілот» про:

- визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації Аероклуб «Пілот»;

- визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №180 від 27.12.2000, виданого Громадській організації Білоцерківський Аероклуб «Пілот»;

- припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га) шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на дану земельну ділянку та державної реєстрації даної земельної ділянки.

Крім того, 27.04.2020 на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 07.04.2020 від Білоцерківської міської ради надійшли пояснення з метою усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, разом з уточненою редакцією позовної заяви та доданими до неї документами.

Слід також зазначити, що ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2020 у справі №911/795/20 залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс», а також виключено Виконавчий комітет Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області зі складу учасників справи.

З огляду на викладене, суд здійснював подальший розгляд справи у такому складі учасників справи: Білоцерківська міська рада до Фурсівської сільської ради (далі - відповідач-1) та Громадської організації Білоцерківського аероклубу «Пілот» (далі - відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» (далі - третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2021 у справі № 911/795/20 позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно порушення приписів закону під час прийняття рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації Аероклуб «Пілот». При цьому судом встановлено обставини звернення Білоцерківською міською радою до суду з позовом в межах строків позовної давності.

Крім того, враховуючи визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75, на підставі якого державний акт на право постійного користування землею №000300 від 27.12.2000 набув ознак правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки площею 7,7001 га, суд дійшов висновку про обґрунтованість, відтак задоволення вимоги позивача про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №180 від 27.12.2000, виданий Громадській організації Білоцерківський аероклубу «Пілот».

Стосовно вимоги позивача про припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га) шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на дану земельну ділянку та державної реєстрації даної земельної ділянки суд зазначив, що враховуючи визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації зі складання акта на постійне користування земельною ділянкою площею 7,7001, з метою ефективного захисту і відновлення порушених прав та законого інтересу позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимоги Білоцерківської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га) шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на дану земельну ділянку та державної реєстрації даної земельної ділянки.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 09.12.2021 у справі № 911/795/20 стягнуто з Фурсівської сільської ради та Громадської організації Білоцерківський аероклуб "Пілот" на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс" по 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу з кожного з відповідачів.

Додаткове рішення мотивовано тим, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, реальними та співмірними у розмірі 20 000,00 грн та відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Громадська організація Білоцерківський аероклуб "Пілот" подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2021 та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів (зокрема, технічної документації), неправильно досліджено докази та дано наявним у справі доказам невірну оцінку, неправильно визначено обставини правовідносин учасників судового процесу, в результаті чого постановлено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначає таке:

- суд першої інстанції не прийняв до уваги наявну у матеріалах справи Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що складалась у 2014 році після прийняття Закону України «Про Державний земельний кадастр» для присвоєння земельній ділянці відповідача-2 кадастрового номера (том 2, а.с. 89-123); лист позивача про надання Держгеокадастром технічної документацію зі складення Державного акта на право постійного користування землею (том 3, а.с. 170-171); Технічну документацію по складанню державного акта на право постійного користування земельною ділянкою відовідачу-2 під розміщення аероклубу на земельну ділянку 0,74 га (том 3, а.с. 203-243); технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що складалась у 2014 році (том 3);

- суд в оскаржуваному рішенні взагалі не досліджував той факт, що спірна земельна ділянка площею 7,7001 га знаходиться поза межами АДРЕСА_1, на території Фурсівської сільської ради. При цьому за даними Публічної кадастрової карти є як земельна ділянка з кадастровим номером 3220488300:05:011:0042, площею 91,877 га (право користування якою має третя особа), так земельна ділянка з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га (право користування кою має відплдвіач-2), і жодна з цих не перебувала у володінні позивача;

- ототожнення судом першої інстанції ЗПС (злітно-посадкової смуги) і ШЗПС (штучної злітно-посадкової смуги) є помилковим та документально не підтверджено факт щодо наявності тільки однієї злітно-посадкової смуги;

- судом першої інстанції порушено вимог ГПК України, оскільки визнано недійсним та скасовано державний акт на право постійного користування землею на земельну ділянку в тому числі і площею 0,74 га, підставою для видачі якого було рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради №96 від 22 листопада 2000 року, яке взагалі не було предметом спору по справі, рішення не скасовувалось і не визнавалося недійсним;

- суд діяв поза межами чинного на сьогодні Земельного кодексу України, який прямо визначає, що перехід права власності на земельну ділянку від держави до територіальної громади не скасовує існуючих обтяжень земельної ділянки (в тому числі не припиняє прав користування третіх осіб на таку ділянку).

- суд першої інстанції припустився помилок, обґрунтовуючи необізнаність позивача з порушенням його прав на землю, оскільки: - не взяв до уваги лист міського голови Білоцерківської міської ради Шуліпи Г. В., який у 2000 році звертався до Начальника головного управління по розквартируванню військ та капітального будівництва Міноборони Рудковського Д. О. щодо сприяння у виділенні відповідачу-2 земельної ділянки 7,7 га; - не взяв до уваги акт визначення і погодження меж землекористування, датований 10.02.2014 з підписом посадових осіб КП БМР «БВАК»;

- висновок суду про початок перебігу строків позовної давності з травня 2019 є незаконним та необґрунтованим.

Скаржник також зазначає, що додаткове рішення від 09.12.2021, яким стягнуто витрати на професійну правничу допомогу, є похідним від рішення суду від 23.11.2021, і є фактично його невід`ємною частиною, а відтак чинність додаткового рішення від 09.12.2021 залежить від задоволення чи незадоволення апеляційним судом апеляційної скарги Громадської організації Білоцерківського аероклубу "Пілот" в частині оскарження рішення суду від 23.11.2021.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Білоцерківська міська рада у своєму відзиві та Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс" у поясненнях не погоджуються із аргументами та доводами апеляційної скарги, вважають їх необґрунтованими, такими, що суперечать встановленими судом першої інстанції обставинам. Отже, учасники справи просить залишити оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представник Фурсівської сільської ради в судові засідання, які відбувались у суді апеляційної інстанції, у тому числі 04.04.2023, не з`являвся, про причини неявки суд не повідомляв, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (знаходяться в матеріалах справи) та витягом з електронної пошти.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135-р прийнято пропозицію Міноборони та Білоцерківської міської ради, погоджену з Київською облдержадміністрацією, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна та Держкомстатом, про передачу майна державного підприємства «Білоцерківський авіаційний завод», що перебуває у сфері управління Міноборони, з державної власності у власність територіальної громади АДРЕСА_1 згідно з додатком із збереженням основного профілю діяльності зазначеного підприємства, а саме: із сфери управління Міноборони у власність територіальної громади АДРЕСА_1 передано:

- цілісний майновий комплекс ДП «БАРЗ» (АДРЕСА_1) разом із житловим фондом та інженерною інфраструктурою;

- частину майна аеродромного комплексу (зльотно-посадкова смуга, будівлі та споруди систем управління зльотом і посадкою та енергозабезпечення);

- літаки ІЛ-76 МД (6 одиниць) разом з технологічним обладнанням для їх обслуговування. Копія вказаного розпорядження наявна в матеріалах справи.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 01.12.1999 №360 затверджено акти прийому-передачі в комунальну власність загальнодержавного майна: акт приймання-передачі частини майна аеродромного комплексу до власності територіальної громади АДРЕСА_1 та акт прийому-передачі майнового комплексу ДП «БАРЗ» і шести літаків ІЛ-76МД, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, у власність територіальної громади АДРЕСА_1.

Рішенням Білоцерківської міської ради від 07.12.1999 №50 «Про передачу майна Державного підприємства «Білоцерківський авіаційний завод» до комунальної власності», до комунальної власності прийнято:

- цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Білоцерківський авіаційний завод» (АДРЕСА_1) разом з житловим фондом та інженерною інфраструктурою;

- частину майна аеродромного комплексу (зльотно-посадкова смуга, будівлі та споруди систем управління зльотом і посадкою та енергозабезпечення);

- літаки ІЛ-76 МД (6 одиниць) разом з технологічним обладнанням для їх обслуговування.

Рішенням Білоцерківської міської ради від 27.04.2000 №66 зазначене вище майно, зокрема, злітно-посадкову смугу, будівлі та споруди систем управління зльотом і посадкою та енергозабезпечення передано на баланс Комунального підприємства «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс», в підтвердження чого надано копію вказаного рішення.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27.06.2003 №189 «Про затвердження нумерації будинків», зокрема, присвоєно поштову адресу нежитловим спорудам Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» - Гайок, 4а. Копія вказаного рішення наявна в матеріалах справи.

Позивач вказує, що власником майна, а саме злітно-посадкової смуги є територіальна громада АДРЕСА_1 в особі Білоцерківської міської ради, в підтвердження чого також до матеріалів справи позивачем додано копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №209166042 від 15.05.2020.

Водночас, рішенням Виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області №75 від 10.07.2001 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації Аероклуб «Пілот»:

- затверджено технічну документацію зі складання державного акту на право постійного користування землею Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» площею 7,7001 га (забудованих земель), злітно-посадкова смуга;

- вилучено з користування Білоцерківської КЕЧ земельну ділянку (злітно-посадкова смуга) площею 7,7001 га (забудованих земель);

- надано земельну ділянку площею 7,7001 га забудованих земель (злітно-посадкова смуга) Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот»;

- доручено Державному підприємству «Київський регіональний центр державного земельного кадастру» внести зміни в державний акт на право постійного користування землею Громадської організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» (далі - спірне рішення).

Разом з тим, позивач не погоджується із прийнятим Виконавчим комітетом Фурсівської сільської ради рішенням №75 від 10.07.2001 та зазначає, що останнім порушено положення статті 30 Земельного кодексу України (в редакції від 06.04.1999) тастатей 83, 120, 122, 123, 149, 152 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, оскільки у 1999 територіальна громада АДРЕСА_1 набула статусу землекористувача.

Також, посилаючись, зокрема, на положення частини 5 статті 116, статей 122, 149 Земельного кодексу України, позивач зауважив, що відповідно до Указу Президії Верховної ради Української РСР від 04.01.1965 №2н-06 «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР», постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.1992 №320 «Про віднесення областей та міст обласного за оплатою праці» місто Біла Церква є містом обласного значення, а тому при прийнятті спірного рішення порушено статті 317, 319, 321, 393 Цивільного кодексу України, статті 151, 153, 155, 186 Земельного кодексу України, статтію 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 23.05.2003), Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677, в частині вилучення земельних ділянок, на яких розташовано комунальне майно територіальної громади АДРЕСА_1, що відповідно до наведених норм здійснювали обласні державні адміністрації.

Як вказує позивач, на підставі спірного рішення №75 від 10.07.2001 було внесено зміни до державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300 від 27.12.2000 (далі - акт на право постійного користування землею №000300/спірний акт), попри те, що такий акт був виданий Громадській організації Білоцерківського аероклубу «Пілот» у зв`язку з наданням у постійне користування іншої земельної ділянки кадастровий номер 3220488300:05:004:0002, площею 0,74 га за іншою адресою: вул. Гайок, 129, АДРЕСА_1, яка не має жодного відношення до земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Гайок, 4а, АДРЕСА_1 та надана у постійне користування відповідачу-2 згідно спірного рішення. Копію державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300 від 27.12.2000 долучено до матеріалів справи.

З огляду на вказане, позивач вважає, що в порушення п. 3.9. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, до спірного акту внесено зміни про земельну ділянку площею 7,7001 га, яка не має відношення до земельної ділянки площею 0,74 га.

Позивач також зазначає:

- з акту на право постійного користування землею №000300 відповідач 2 відчужив земельну ділянку площею 0,74 га на користь третьої особи, а тому вказаний акт вичерпав свою дію щодо такої земельної ділянки площею 0,74 га, яка до того ж не є предметом спору у даній справі;

- згідно вказаного вище акту на право постійного користування землею №000300 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043, та саме вказаною документацією було присвоєно відповідний кадастровий номер земельній ділянці площею 7,7001 (далі спірна земельна ділянка) на підставі спірного рішення.

В матеріалах справи наявна копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» для розміщення аероклубу в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району, Київської області, розроблена ТОВ «Вітімг» у 2014 році.

Отже, на переконання позивача, приймаючи спірне рішення Виконавчий комітет Фурсівської сільської ради передав Громадській організації Білоцерківський Аероклуб «Пілот» земельну ділянку площею 7.7001 га з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:05:011:0042 загальною площею 91,1877 га та на якій знаходиться комунальне майно територіальної громади АДРЕСА_1 злітно-посадкова смуга.

Вказане вище, за доводами позивача, підтверджується як зазначеною вище технічною документацією, так і актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 12.02.2019 №17-ДК/49/АП/09/01/-19, а також інформацією з публічної кадастрової карти України по земельних ділянках: 3220488300:05:011:0043, 3220488300:05:011:0042 та 3220488300:05:004:0002. Копія акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 12.02.2019 №17-ДК/49/АП/09/01/-19 наявна в матеріалах справи.

Також до матеріалів справи позивачем долучено копію Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №000714, виданого Комунальному підприємству «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» на земельну ділянку площею 91,1877 га під злітно-посадкову смугу на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №300 від 16.10.2003, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування 01.03.2004 за №5.

Крім того, в обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що Виконавчий комітет Фурсівської сільської ради, передавши 7, 7001 га у постійне користування Громадської організації Білоцерківський аероклуб «Пілот», без відповідних на те у нього повноважень розпорядився частиною земельної ділянки під злітно-посадковою смугою комунальної власності територіальної громади АДРЕСА_1, оскільки:

- злітно-посадкова смуга знаходиться на території АДРЕСА_1 і на вказану територію поширюються повноваження саме Білоцерківської міської ради;

- межі АДРЕСА_1 визначались: Проектом планування і забудови АДРЕСА_1 1955 року; Технічно-економічними основами розвитку АДРЕСА_1 Київської області 1963 року; Проектом планіровки АДРЕСА_1 (включно з генеральним планом АДРЕСА_1) 1964 року затвердженого 1966 року; Рішенням виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 №791, зокрема згідно акту від 25.06.1968, що є додатком до відповідного рішення, комісія встановила що «Гайок» - назва військового містечка, входить в адміністративну межу міста;

- при дослідженні аналогічного спору у справі №911/268/18 Верховний Суд у постанові від 04.06.2019 зробив ряд правових висновків, які стосуються і даної справи, зокрема щодо розмежування земель державної та комунальної власності.

За доводами позивача, вказані вище обставини щодо встановлення меж міста підтверджуються також рішеннями судів у справах №320/1360/19 та №810/3401/17, а станом на сьогоднішній день, згідно нового Генерального плану 2016 року, спірна земельна ділянка знаходиться в межах АДРЕСА_1, Київської області.

До того ж, з посиланням на положення статті 70 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII та статей 2, 3, 6 Закону України «Про правовий режим майна у збройних силах України», позивач вказав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043, якою розпорядився Виконавчий комітет Фурсівської сільської ради, відноситься до земель оборони, а тому, з огляду на правовий статус нерухомого майна разом з земельними ділянками, як цілісного майнового комплексу ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2», рішення про його відчуження було прийнято уповноваженим органом Кабінетом Міністрів України, як наслідок у Виконавчого комітету Фурсівської сільської ради були відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою.

З огляду на наведе, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав власника нерухомості та землекористувача і просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації аероклуб «Пілот».

Водночас, оскільки земельна ділянка та майно (злітно-посадкова смуга), як стратегічний об`єкт складова аеродромного комплексу, взагалі не може бути передана будь-якій третій особі ані в оренду, ані у власність, за доводами позивача, також підлягає визнанню недійсним державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ №000300 від 27.12.2000 і, як похідна вимога, підлягає скасуванню державна реєстрація права постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043.

Як правову підставу вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га) шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на дану земельну ділянку та державної реєстрації даної земельної ділянки, позивачем визначено ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та пп. 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.

Стосовно ж строків на звернення до суду із вказаним позовом Білоцерківська міська рада зазначила, що про відповідно порушені права їй стало відомо із переписки ГУ Держгеокадастру у Київській області та Білоцерківської місцевої прокуратури, яку направлено позивачу 04.06.2019, а відповідні порушення встановлено Управлінням з контролю за використанням земель ГУ Держгеокадастру у Київській області, що підтверджується зазначеним вище актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 12.02.2019 №17-ДК/49/АП/09/01/-19.

Заперечуючи проти позовних вимог, ГО Білоцерківського аероклубу «Пілот» підтвердив обставини наявності у нього права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043, розташованою в Київській області, Фурсівська сільська рада, АДРЕСА_1, Гайок, 129 та виділеною на підставі рішення Виконавчого комітету Фурсівської сільської ради та Фурсівської сільської ради, які, на переконання відповідача 2, згідно діючої на той час редакції Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII здійснювали розпорядження землями в межах земель Фурсівської сільської ради.

Відповідач-2 також зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться в в адміністративних межах Фурсівської сільської ради, тоді як позивачем не надано жодних доказів ані на підтвердження права власності чи іншого права на таку земельну ділянку, ані на підтвердження обставин перебування такої земельної ділянки у складі земель АДРЕСА_1.

Також, відповідач 2 зазначив, що доданий позивачем акт від 28.11.1999 не містить зазначеного у такому акті додатку №3 «Характеристика земельної ділянки, що передається до власності територіальної громади АДРЕСА_1», натомість позивачем долучено додаток №3 «Характеристика льотного поля аеродрому «Біла Церква», зі змісту якого слідує, що станом на 1999 рік злітно-посадкова смуга була в аварійному (незадовільному) стані та потребувала ремонту.

Водночас, на переконання відповідача 2, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у нього права на нерухоме майно, зокрема злітно-посадкову смугу чи земельну ділянку, тоді як згідно приписів статті 182 Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідач-2 посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, на переконання ГО Білоцерківського аероклубу «Пілот», позивач мав змогу дізнатись про порушення його прав ще у 2000-2001 роках, тобто коли було передано дані про інвентаризацію земель Білоцерківській міській раді. Крім того, судові рішення у справах №810/3401/17 та №911/268/18 свідчать про обізнаність позивача стосовно порушення його прав на землю у 2005 році з дати складання рішення Міноборони від 14.19.2005 №11938/з, згідно якого землі, на які претендує позивач, передано до земель запасу Фурсівської сільскої ради.

Фурсівська сільська рада також не погодилась із заявленими позивачем вимогами та зазначила, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135-р земельні ділянки позивачу не передавались, як і не містить положень про передачу земель у власність або користування територіальної громади АДРЕСА_1 надане позивачем рішення від 27.10.1999 №315.

Відповідач-1 зазначив, що при передачі військового майна цілісного майнового комплексу ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2» право на землю до Білоцерківської міської ради не перейшло, а надані позивачем рішення від 01.12.1999 №360 та відповідно затверджені таким рішенням акти прийому-передачі майнового комплексу, на переконання Фурсівської сільської ради, не підтверджують набуття територіальною громадою АДРЕСА_1 права власності або користування на земельні ділянки, оскільки, зокрема, з додатку до вказаних вище документів характеристики земельної ділянки слідує, що землекористування військової частини НОМЕР_1 складається з трьох ділянок, розміщених на території Фурсівської сільської ради та Дроздівської сільської ради, однак вказана характеристика не є правовстановлюючим документом на землю, як і не є таким документом акт інвентаризації земель МО України №93 від 28.02.2001.

Рада також вважає необґрунтованим посилання позивача на статтю 30 Земельного кодексу України 1990 року, оскільки частина 3 статті 30 Земельного кодексу України 1990 року передбачає перехід права власності або користування земельною ділянкою при передачі підприємствами, установами і організаціями майна іншим підприємствам, установам і організаціям, а також те, що відповідне право на землю посвідчується Радами народних депутатів згідно ст. 23 цього кодексу.

Відтак, на думку відповідача-1, ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2» не мав прав на землю, тоді як право користування земельною ділянкою площею 91,1877 га під злітно-посадковою смугою за місцезнаходженням Фурсівської сільської ради третя особа оформила на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого згідно розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №300 від 16.10.2003.

Рада також зазначає, що оспорюване рішення було прийнято Фурсівською сільською радою в межах її компетенції та повноважень, оскільки:

- згідно статті 3 Земельного кодексу України 1990 року станом на листопад 2001 року сільські ради мали право делегувати частину своїх функцій у сфері регулювання земельних відносин виконавчим комітетам, в підтвердження чого до матеріалів справи відповідачем 1 долучено копію рішення «Про передачу повноважень сесії сільської ради в питанні землекористування виконавчому комітету сільської ради» від 24.12.1998;

- повноваження сільських рад народних депутатів щодо: передачі земельних ділянок у користування та вилучення земель передбачено, відповідно, приписами ст. 9 та ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України в редакції 1999 року;

- межі Фурсівської сільської ради встановлено рішенням Білоцерківської районної ради народних депутатів №05-50 від 05.09.1995 «Про затвердження проекту формування територій сільських рад Білоцерківського району», що здійснено відповідно до вказівок по складанню проектів формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад народних депутатів, затверджених Державним комітетом України по земельній реформі 30.10.1991, та узгоджується зі ст. 65 Земельного кодексу України 1990 року в частині повноважень відповідних рад щодо встановлення меж населених пунктів;

- земельна ділянка, якою розпорядився відповідач 1, згідно встановлених в 1994 році меж Фурсівської сільської ради знаходиться на території відповідної ради;

- згідно рішення Міністра оборони України від 14.10.2005 №11938/з, затвердженого протоколом №8 від 11.10.2005, погоджено пропозиції щодо припинення права користування земельними ділянками, у тому числі земельної ділянки площею 330 га військового містечка №50 с. Фурси Білоцерківського району Київської області, на якій знаходиться цілісний майновий комплекс ДП МО України «Білоцерківський авіаційний завод», та визначено, що земельна ділянка підлягає передачі до земель запасу Фурсівської сільської ради, а вказані обставини також встановлено у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №810/2672/18;

- обставини передачі земельної ділянки площею 330 га до земель запасу Фурсівської встановлено судами у справах №№357/9939/15-ц, 357/3440/16-ц.

Стосовно ж спірного державного акту на право постійного користування землею, то Фурсівська сільська рада вважає такий акт таким, що складено та видано відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999, зокрема, згідно п. 1.10 якої один державний акт видається власникам землі (землекористувачам), яким передано декілька черезсуміжних земельних ділянок однакового цільового призначення, розташованих на території однієї адміністративно-територіальної одиниці.

Фурсівська сільська рада також просить застосувати строк позовної давності у даній справі, оскільки з огляду на долучені у справі №320/3138/19 матеріали Техніко-економічного обґрунтування розвитку АДРЕСА_1, розроблені Науково-дослідним інститутом проектування міст «Діпромісто» в 2004 році, а також з огляду на долучені позивачем у даній справі матеріали розробки нового генерального плану АДРЕСА_1, позивач був обізнаний про розташування спірної земельної ділянки в межах Фурсівської сільської ради ще у 2001-2004 роках та, відповідно, міг дізнатись про прийняття спірного рішення, як наслідок причини пропуску позивачем строку на звернення до суду є неповажними.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, у судовому засіданні 07.09.2021 представником відповідача-1, шляхом подання усних пояснень, визнано позов Білоцерківької міської ради в частині вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею та припинення права постійного користування земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою та державної реєстрації земельної ділянки.

Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» у свою чергу, підтримало позовні вимоги Білоцерківської міської ради та зауважило на обставинах, тотожних викладеним позивачем обставинам, зокрема щодо переходу до територіальної громади АДРЕСА_1 принаймні права користування на земельну ділянку під переданим у власність майном згідно ч.ч. 1, 3 ст. 30 Земельного кодексу України 1990 року, що також встановлено у постанові Верховного Суду віл 04.06.2019 у справі №911/268/18.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України та статтею 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Приписами статей 2, 4, 7, 19, 70 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (в редакції від 06.04.1999, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються, зокрема, на: землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі запасу.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема землі оборони.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.

Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 77 Земельного кодексу України визначено правовий статус земель оборони, так землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно з пп. 1, 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно зі статтею 27 Земельного кодексу України.

Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

З огляду вказаного вище, враховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України.

Поряд з цим , відповідно до частин 1,3 статті 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (у редакції від 06.04.1999, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.»

Отже, на відміну від частини 1 вказаної статті, яка передбачала загальне правило, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою, частина 3 вказаної статті встановлювала, що при передачі саме підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 911/268/18).

Поняття цілісного майнового комплексу визначено у Законі України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року №2269-ХІІ, а саме цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Відтак, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Передбачений же законодавцем вище принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.

Водночас з огляду на те, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що перехід права власності на будівлі та споруди, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника відповідного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, саме в силу прямого припису закону та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, наслідком чого є виникнення у власника такого об`єкта нерухомості права вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16.

Таким чином, сам факт передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» (АДРЕСА_1) разом з житловим фондом та інженерною інфраструктурою в комунальну власність АДРЕСА_1, свідчить про передачу і земельних ділянок на яких він розташований.

Згідно частиною 1 статті 128 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI (в редакції від 30.10.1999, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 4, 5 статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції від 03.03.1998, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, (в редакції від 24.05.1999, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою, яка (форма акта приймання-передачі) передбачає внесення до нього, зокрема, таких загальних відомостей, як рік введення в експлуатацію, група капітальності, будівельний об`єм (загальний) куб. м, площа забудови (загальна) кв. м, площа земельної ділянки га.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 01.12.1999 №360 затверджено, зокрема, акт приймання-передачі частини майна аеродромного комплексу до власності територіальної громади АДРЕСА_1.

Зі змісту наявної в матеріалах даної справи копії затвердженого вказаним вище рішенням акта приймання-передачі частини майна аеродромного комплексу до власності територіальної громади АДРЕСА_1 слідує, що комісія встановила, зокрема, таке:

- до складу об`єкта входять: будівлі та споруди згідно додатку №1; частина льотного поля аеродрому «Біла Церква» згідно додатку №3;

- загальні відомості: рік введення в експлуатацію 1952, капітальний ремонт виконано в 1971р.; група капітальності - аеродром 1 класу; площа земельної ділянки, що знаходиться під частиною аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що передається до власності територіальної громади АДРЕСА_1, вказані схематично. Остаточне їх визначення буде встановлено після проведення інвентаризації земельної ділянки;

- до акту приймання-передачі додається, зокрема, характеристика земельної ділянки, що передається до власності територіальної громади АДРЕСА_1, відповідно до змісту якої: землекористування військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) складається з трьох ділянок, розміщених на території Фурсівської і Дроздівської сільських рад народних депутатів; межі і площа земельної ділянки, що знаходиться під частиною аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що передається до власності територіальної громади АДРЕСА_1, вказані схематично. Остаточне їх визначення буде встановлено після проведення інвентаризації земельної ділянки.

Вказаний вище акт складено та підписано на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135-р, прийнятого, зокрема, за пропозицією Міноборони, представниками комісії як від командування Військово-повітряних сил України (військової частини НОМЕР_1 ), так і від територіальної громади АДРЕСА_1. Відповідно наведені обставини учасниками справи не заперечено та не спростовано.

Як вбачається з наявної в матеріалах даної справи копії акта №93 від 28.02.2001 інвентаризації земель Міністерства оборони України на 01.01.2001, що знаходиться в користуванні військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 :

- землекорисування військової частини НОМЕР_1 складається з трьох ділянок, розміщених на території Фурівської та Дроздівської сільських рад народних депутатів (ділянка №12, 13, 14);

- у відповідності з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135 частина аеродрому «Біла Церква» передана із власності МО України (ВПС) у власність територіальної громади АДРЕСА_1, але до теперішнього часу не вирішено питання переоформлення землевідводу на передані міськвиконкому земельні ділянки.

Враховуючи наведені вище норми права та обставини, суд дійшов висновку, що з дати підписання акта приймання-передачі - 01.12.1999, тобто з моменту набуття позивачем права власності на частину майна аеродромного комплексу, зокрема на частину льотного поля аеродрому «Біла Церква» (злітно-посадкову смугу, будівлі та споруди систем управління зльотом і посадкою та енергозабезпечення), в силу ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII та принципу слідування землі за будівлею до позивача перейшло також і право як на частину земельної ділянки, на якій розташоване вказане майно - злітно-посадкова смуга, так і на частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування відповідного майна, що свідчить про наявність у позивача суб`єктивного інтересу на оформлення відповідного права користування земельною ділянкою, на якій розташована злітно-посадкова смуга.

З огляду на викладене та враховуючи вказаних вище норм права та зроблених на їх підставі висновків, є необґрунтованими доводи відповідача-1 про те, що:

- розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135-р не містить положень про передачу позивачу земель у власність або користування;

- рішення від 01.12.1999 №360 та відповідно затверджені таким рішенням акти прийому-передачі майнового комплексу не підтверджують набуття територіальною громадою АДРЕСА_1 права власності або користування на земельні ділянки;

- додаток до акту приймання-передачі - характеристика земельної ділянки та акт інвентаризації земель Міністерства оборони України №93 від 28.02.2001 не є правовстановлюючими документами на землю, оскільки, як зазначено судом вище, такий перехід права на земельну ділянку відбувається автоматично, в силу закону та відповідного юридичного факту набуття права власності на нерухоме майно, незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.

Слід також зауважити, що вказані вище обставини та відповідно оцінені докази свідчать як про обізнаність постійного землекористувача - військової частини (в/ч НОМЕР_2 ) НОМЕР_1 АДРЕСА_1, з переходом прав на земельну ділянку разом з переданим позивачу майном, так і про наявність на це згоди Міністерства оборони України.

Наведена ж відповідачем-2 невідповідність у нумерації наявних в матеріалах справи додатків до акта приймання-передачі характеристика льотного поля аеродрому «Біла Церква» та характеристика земельної ділянки, що передається до власності територіальної громади АДРЕСА_1, об`єктивно не підтверджена та не відповідає дійсності, оскільки зазначення у акті як додатку до нього характеристики земельної ділянки під порядковим номером «три» не свідчить про найменування його як «додаток №3», тоді як доданий до акта додаток №3 - характеристика льотного поля аеродрому «Біла Церква» дійсно відповідає вказаному у акті відповідному найменуванню такого додатка.

Також, оцінюються судом критично посилання відповідача-1 на те, що надані позивачем акти прийому-передачі не є належними доказами передачі позивачу цілісного майнового комплексу, який має передаватись одночасно, позаяк вказані доводи відповідача-1 спростовуються відповідно наведеними вище нормами щодо моменту виникнення права власності на об`єкт - з дати підписання акта приймання-передачі, а також змістом відповідного акта, тоді як обставини державної реєстрації права на таке майно у 2008 році не спростовують ані обставин виникнення відповідного права саме на підставі відповідних рішень та підписаних актів, ані моменту виникнення такого права.

Так, зі змісту наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №209166042 від 15.05.2020 слідує, що станом на момент розгляду даної справи власником, зокрема, об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 штучної злітно-посадкової смуги, зареєстровано територіальну громаду АДРЕСА_1 в особі Білоцерківської міської ради.

При цьому слід зазначити, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно; так само, як і державна реєстрація, видача свідоцтва про право власності не породжує виникнення права власності, а лише фіксує факт наявності відповідного права.

Вказаними вище висновками спростовуються доводи відповідача-2 про відсутність доказів виникнення у позивача права власності на злітно-посадкову смугу, у тому числі і з підстав її незадовільного, аварійного стану, оскільки умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна, тоді як норм права, які б передбачали, що знищення чи пошкодження нерухомого майна на певній земельній ділянці автоматично припиняє право власності чи користування цією земельною ділянкою власника нерухомості на ній, та ще й автоматично повертає такі права попередньому землевласнику чи землекористувачу, законодавчо не встановлено.

Аргументи відповідача-2 стосовно неможливості автоматичного слідування земельної ділянки за нерухомим майном згідно статті 30 Земельного кодексу України 1990 року з огляду обставин зміни цільового призначення земель оброни на землі запасу Фурсівської сільської ради, що встановлено судами у справі №357/9939/18-ц та справі №911/268/18 визнаються неспроможними, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Водночас звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі №910/2360/19.

Як встановлено судом, предметом позову у справі №357/9939/18-ц були вимоги прокурора Київської області в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області та фізичних осіб про:

- визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.07.2006 №251 Про передачу земельних ділянок до складу земель запасу;

- визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 30.12.2008 №885 Про передачу в оренду земельної ділянки ;

- визнання недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 20.01.2012 №47 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 54 громадянам для індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області ;

- визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- витребування з володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України належних їм земельні ділянки, а судами досліджувались, зокрема, обставини законності вилучення із землекористування КЕЧ Білоцерківського району та передання до земель запасу Фурсівської сільської ради земель загальною площею 330 га на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.07.2006 №251.

Предметом позову у справі №911/268/18 були вимоги Білоцерківської міської ради Київської області до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "БілоцерківМАЗ" про:

- визнання недійсним та скасування розпорядження Білоцерківської РДА від 26.03.2004 №104 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення";

- визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2004;

- визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку для обслуговування існуючої виробничої бази серії ЯЕ №588347;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28123113 від 08.02.2016 та запису про право власності №13155581 від 04.02.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ" на земельну ділянку площею 0,1133га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3220488300: 01:001:0007 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28121816 від 08.02.2016 та запису про право власності №13154923 від 04.02.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ" на земельну ділянку площею 4,3286га за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, кадастровий номер 3220488300:01:001: 0260.

Тобто, обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж встановлено судами під час розгляду у справах №№357/9939/18-ц, 911/268/18, у тому числі і щодо часу виникнення відповідно спірних правовідносин та покладених в основу мотивування юридичних фактів, зокрема прийняття Міністром оборони України рішення від 14.10.2005 №11938/з та затвердження протоколу від 11.10.2005 №8, яким погоджено пропозиції, зокрема щодо передачі 330 га земель до земель запасу Фурівської сільської ради, тоді як спірні у даній справі правовідносини виникли раніше відповідно прийнятого рішення.

Посилання відповідача-1 на відсутність у ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2» права користування земельною ділянкою та оформлення з порушенням законодавства і значно пізніше права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220488300:05:011:0042, обставини щодо чого не є спірними у даній справі, а позов у якій подано не на захист відповідно належного третій особі права користування землею, як доводи відповідача-2 про незаконність отримання ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2» права користування земельною ділянкою, не приймаються до уваги судом оскільки є такими, що не входять в предмет дослідження у даній справі.

Є безпідставними решта доводів та аргументів Фурсівської сільської ради щодо відсутності у військової частини НОМЕР_1 державного акту на право користування землею, як наслідок неможливості переходу до позивача прав на земельну ділянку без визначених меж та площі, а також відсутності у позивача державного акту на право користування землею, позаяк відповідачем-1 не спростовано обставин щодо того, що земельна ділянка під переданими позивачу у власність аеродромним комплексом, у тому числі злітно-посадковою смугою, відносилась до земель оборони та перебувала у складі земель, належних КЕЧ Білоцерківського району на праві постійного користування згідно державного акта на право постійного користування землею від 25.11.1977, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів за №80.

Сама по собі відсутність у позивача державного акта на право постійного користування землею не спростовує як обставин автоматичного переходу до позивача у спеціальному порядку прав на земельну ділянку під злітно-посадковою смугою та в розмірах, необхідних для її обслуговування, так і наявності у позивача суб`єктивного інтересу на оформлення відповідного права користування такою земельною ділянкою, захист якого (інтересу) допускається законом з метою відновлення можливості досягнення особою прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Посилання відповідача-1 на положення статті 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 та передбачений нею порядок переходу прав на земельну ділянку, зокрема на підставі окремих цивільно-правових угод та договорів, також не приймаються до уваги як такі, що перебувають поза часовими межами виникнення спірних правовідносин.

Як слідує зі змісту спірного у даній справі рішення №75 від 10.07.2001, останнім, зокрема: затверджено технічну документацію зі складання державного акту на право постійного користування землею Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» площею 7,7001 га (забудованих земель), злітно-посадкова смуга та надано земельну ділянку площею 7,7001 га забудованих земель (злітно-посадкова смуга) Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот».

З огляду на вказане, з урахуванням викладених вище обставин справи, суд дійшов висновку, що передана згідно спірного рішення у користування відповідача-2 земельна ділянка площею 7,7001 га (забудованих земель), злітно-посадкова смуга, є частиною земельної ділянки, на якій розташоване належне на праві власності позивачу майно - злітно-посадкова смуга, тобто земельної ділянки, право користування на яку та відповідного його оформлення отримав позивач 01.12.1999 у порядку слідування земельної ділянки за майном згідно статті 30 Земельного кодексу України.

Учасниками даної справи, зокрема відповідачами не спростовано вказаних вище обставин, як і не заперечено обставин наявності лише однієї злітно-посадкової смуги на землях, що перебували у постійному користуванні КЕЧ Білоцерківського району, у тому числі військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , яка безпосередньо і приймала участь у передачі злітно-посадкової смуги у власність територіальної громади АДРЕСА_1, а вказане виключає у суду будь-які сумніви щодо того, що за спірним рішенням відведено у користування земельну ділянку частково або повністю за рахунок земель, на яких знаходиться передана позивачу злітно-посадочна смуга та право на землі під якою отримав позивач.

Враховуючи вказане вище, у тому числі зроблені раніше висновки суду про безпідставність заперечень відповідача 1 щодо передачі позивачу цілісного майнового комплексу, також визнаються неспроможними посилання відповідача 1 на відсутність доказів належності спірної земельної ділянки до цілісного майнового комплексу, у тому числі злітно-посадкової смуги.

При цьому, відповідач-2 у апеляційній скарзі зазначає, що документально не підтверджений той факт, що існує лише одна злітно-посадкова смуга на земельних, оскільки в матеріали справи свідчать, що є штучна злітно-посадкова смуга, про право власності на яку у позивача є документ про право власності (зареєстроване у 2008 році), однак відсутні документи на злітно-посадкову смугу. При цьому, суд першої інстанції помилково ототожив поняття «злітно-посадкова смуга» та «штучна злітно-посадкова смуга».

Колегія суддів зазначає, що згідно додатку 3 «Характеристика льотного поля аеродрому «Біла Церква» до акта приймання-передачі (копії яких містяться в матеріалах справи) до власності територіальної громади АДРЕСА_1 була передана одна штучна злітно-посадкова смуга (ШЗПС) довжиною - 2500 м, шириною - 80м.

Про наявність лише однієї злітно-посадкової смуги на території між Білоцерківською територіальною громадою і Фурсівською територіальною громадою свідчить додаток 2 - карта Аеродрому «БІЛА ЦЕРКВА» до Інструкції з виконання польотів (використання повітряного простору) у районі аеродрому «БІЛА ЦЕРКВА», яка погоджена Державною авіаційною службою України 04.06.2018 (копії витягу (сторінки 1,19, додаток 2 та додаток 4) з Інструкції з виконання польотів (використання повітряного простору) у районі аеродрому «БІЛА ЦЕРКВА».

З огляду на викладене, вказані вище доводи є безпідставними.

Слід також зазначити, що з повного та всебічного розгляду справи, для встановлення обставин, чи знаходиться штучна злітно-посадкова смуга № 6 (льотне поле аеродрому «Біла Церква») на земельній ділянці з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043 та чи знаходиться означена земельна ділянка в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:05:011:0042, що своєю чергою, потребує спеціальних знань, ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/795/20 було призначено судову земельно-технічну експертизу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 9, частини 1 статті 101, частин 1, 4 статті 102 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи.

У разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Водночас, витребувані судом за клопотанням експерта документи для проведення судової експертизи надано не було, що унеможливило надання відповідно сформованих матеріалів справи експерту для продовження проведення експертного дослідження, тоді як повідомлення експертної установи під час розгляду справи по суті про залишення ухвали Господарського суду Київської області від 20.10.2020 у справі №911/795/20 без виконання з огляду на відсутність проведення оплати за таку експертизу не вплинуло на вказану вище неможливість проведення у даній справі експертизи саме з огляду на ненадання витребуваних судом документів.

З огляду на дані обставини, слід зазначити, що:

- необхідність у витребуванні оригіналу технічної документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка з кадастровим номером: 3220488300:05:011:0043 (з каталогом координат поворотних точок меж цієї земельної ділянки) та завіреної належним чином копії вказаного документа для долучення до матеріалів справи спричинена відсутністю в матеріалах справи відповідної технічної документації, затвердженої у відповідно передбаченому законом порядку, тоді як наявна в матеріалах справи копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» для розміщення аероклубу в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району, Київської області, розроблена ТОВ «Вітімг» у 2014 році з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надана суду без доказів її затвердження;

- відповідачі, зокрема відповідач-2 не позбавлений був можливості подати проведений на його власне замовлення висновок експерта згідно вимог ст. ст. 98, 101 ГПК України стосовно питання знаходження злітно-посадкової смуги (льотне поле аеродрому «Біла Церква») на земельній ділянці з кадастровим номером 3220488300:05:011:0043.

Відтак, оскільки спірним рішенням відведено у користування відповідачу-2 земельну ділянку частково або повністю за рахунок земель, на яких знаходиться передана позивачу злітно-посадочна смуга та право на землі під якою отримав позивач, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації аероклуб «Пілот» прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема щодо слідування земельної ділянки за переданим у власність нерухомим майном та цілісності такого майна разом із землею під ним, а також прав та охоронюваних законом інтересів позивача, зокрема легітимного інтересу позивача на оформлення відповідного права користування такою земельною ділянкою під злітно-посадковою смугою.

Крім того, як вбачається із встановлених у даній справі обставин та змісту спірного рішення, окрім затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею, таким рішенням доручено Державному підприємству «Київський регіональний центр державного земельного кадастру» внести зміни в державний акт на право постійного користування землею Громадської організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» та, надалі, на підставі спірного рішення внесено відомості про земельну ділянку площею 7,7001 га до державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300 від 27.12.2000.

Відповідно до статті 19, частини 1 статті 102 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (у редакції від 21.03.2000, що діяла станом на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки.

Згідно пп. 1.10., 1.12., 1.18. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999, власникам землі (землекористувачам), яким передано (надано) декілька черезсмужних земельних ділянок однакового цільового призначення, розташованих на території однієї адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста), видається один відповідний державний акт з відображенням на плані меж всіх переданих (наданих) черезсмужних земельних ділянок.

Складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

При наданні земельної ділянки у постійне користування до технічної документації зі складання державного акта обов`язково додається копія матеріалів щодо перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки з проекту відведення цієї земельної ділянки, затвердженого в установленому порядку.

У разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю.

Однак до матеріалів даної справи не надано ані технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» площею 7,7001 га (забудованих земель), злітно-посадкова смуга, яку спірним рішенням було затверджено, ані проекту відведення земельної ділянки площею 7,7001 га (забудованих земель), злітно-посадкова смуга у постійне користування Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот», затвердженої у передбаченому законом порядку.

Водночас, наявна в матеріалах справи технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Громадській організації Білоцерківський Аероклуб «Пілот» для розміщення аероклубу в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району, Київської області, розроблена ТОВ «Вітімг» у 2014 році з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не місить у своєму складі вказаних вище ані технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Громадській організації Білоцерківський «Аероклуб Пілот» площею 7,7001 га (забудованих земель), злітно-посадкова смуги, ані матеріалів проекту відведення такої земельної ділянки у постійне користування відповідачу 2.

Викладеним вище спростовуються доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не було досліджено технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що складалась у 2014 році після прийняття Закону України «Про Державний земельний кадастр» для присвоєння земельній ділянці відповідача-2 кадастрового номера.

Крім того, як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи державного акта на право постійного користування землею №000300 від 27.12.2000, такий акт видано Громадській організації Білоцерківського аероклубу «Пілот» на право постійного користування 0,74 га землі для розміщення аероклубу на підставі рішення Фурсівської сільської ради №96 від 22.11.2000 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Білоцерківському аероклубу «Пілот», яким затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,74 га, та копія якої міститься в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ТОВ «Вітімг» у 2014 році.

Також у вказаному вище акті міститься план зовнішніх меж землекористування, де схематично зображено як межі земельної ділянки площею 0,74 га, так і земельної ділянки площею 7,7001 га, а також зазначено відомості про рішення Фурсівської сільської ради №75 від 10.07.2001 щодо земельної ділянки площею 7,7001 га, позначеної на схемі під номером 1, та про договір купівлі-продажу від 20.04.2007 щодо земельної ділянки площею 0,74 га, позначеної на схемі під номером 2.

З наявних в матеріалах даної справи копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220488300:05:004:0002, що розташована в Київській обл., Білоцерківський р-н., Фурсівська сільська рада, м.Біла Церква, Гайок, 129, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський аероклуб "Пілот" (ідентифікаційний код 34934285) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.04.2007 та державного акта на право власності на земельну ділянку від 14.05.2007 серія ЯЕ №588368.

Отже, слід дійти до висновку про те, що спірним рішенням затверджено технічну документацію зі складання державного акту на право постійного користування землею, матеріали якої відсутні, та внесено відомості про земельну ділянку площею 7,7001 га до державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300 від 27.12.2000, який був виданий на іншу земельну ділянку, яка не є суміжною із земельною ділянкою площею 7,7001 га і не входить до її складу та/або змінює її площу чи межі, що також вбачається з відображених у акті серії І-КВ №000300 від 27.12.2000 зовнішніх меж земельної ділянки площею 7,7001 га.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про невідповідність рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 законодавчим вимогам щодо порядку надання у користування земельної ділянки та видачі відповідного правовстановлюючого на неї документа.

Посилання відповідача-1 на те, що діюче на той час законодавство не передбачало різних видів документації спростовуються наведеними вище нормами права, зокрема Інструкції, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999, яка передбачала обов`язкове долучення до технічної документації копії матеріалів перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки з проекту відведення цієї земельної ділянки, затвердженого в установленому порядку.

Також, з огляду на вказане вище, судом:

- критично оцінюються доказово не підтверджені доводи відповідача-1 про те, що при прийнятті спірного рішення він керувався проектом відведення земельної ділянки, копії якого суду не надано, а також доводи про погодження затвердженої спірним рішенням технічної документації згідно висновку Білоцерківського відділу земельних ресурсів №340 від 03.08.2021, оскільки останній датований пізніше дати прийняття спірного рішення та сам по собі не спростовує юридичні недоліки спірного рішення;

- визнаються неспроможними доводи відповідача про правомірність внесення до державного акта серії І-КВ №000300 від 27.12.2000 відомостей про дві земельні ділянки площами 0,74 га та 7,7001 га, оскільки належність таких ділянок до через суміжних доказово не підтверджено, як і не підтверджено обставин формування земельної ділянки площею 7,7001 га за рахунок земельної ділянки площею 0,74 га або навпаки, зі зміною площ та конфігурації однієї з таких ділянок.

Решта ж доводів та посилань усіх учасників даної справи на обставини встановлення меж АДРЕСА_1 та меж села Фурси, як наслідок отримання однією із рад повноважень на розпорядження землею, є доказово неспроможними, оскільки усі надані сторонами справи відповідні документи не містять відомостей про віднесення земельної ділянки під злітно-посадковою смугою до тієї чи іншої території міста або села.

Судом визнаються процесуально неспроможними доводи відповідача-1 про встановлення судами у справах №357/9939/18-ц та №357/3440/16-ц обставин стосовно компетенції та повноважень Фурсівської сільської ради на розпорядження землями на її териорії, у тому числі обставин передання земель оброни до земель запасу Фурсівської сільської ради, обставини у даній справі є інакшими, ніж встановлено судами під час розгляду у справах №357/9939/18-ц та №357/3440/16-ц, у тому числі і щодо часу виникнення відповідно спірних правовідносин та покладених в основу мотивування юридичних фактів.

Рішення Міністра оборони України від 14.10.2005 №11938/з та затвердження протоколу від 11.10.2005 №8, яким погоджено пропозиції, зокрема щодо передачі 330 га земель до земель запасу Фурівської сільської ради, на яке посилається відповідач-1, прийнято пізніше виникнення спірних у даній справі правовідносин, а тому відповідний факт не входить в предмет дослідження обставин даної справи.

Отже, відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частин 2, 3 статті 152, частини 1 статті 155 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також встановлення обставин порушення приписів закону під час прийняття спірного рішення, суд дійшов висновку про нормативну та доказову обґрунтованість вимоги позивача про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації аероклуб «Пілот».

Стосовно заяв відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, слід зазначити таке.

Відповідно до статей 71, 75, 76 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, що діяла станом на момент прийняття спірного рішення) унормовано, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупиненн і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

За приписами статей 253, 256, 257, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язують його початок.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини, зокрема за спірними у даній справі правовідносинами відповідною суб`єктивною обставиною є обізнаність позивача про прийняття спірного рішення.

За доводами позивача та враховуючи наявні в матеріалах справи копій листів ГУ Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.410-4134/2-19 від 27.03.2019, від 17.05.2019 та листа Білоцерківської місцевої прокуратури №33-2335вих-19 від 05.04.2019, управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгекадастру у Київській області під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено, зокрема, обставини прийняття Фурсівською сільською радою рішення №75 від 10.07.2001, яким затверджено технічну документацію про складання державного акта на право постійного користування землею ГО Білоцерківський Аероклуб «Пілот» площею 7,7001 га (забудованих земель) злітно-посадкова смуга, та про вказані обставини повідомлено прокуратуру, яка своєю чергою повідомила про зазначене позивача.

Поряд з тим, судом першої інстанції прийнято до уваги, що про порушення права та законного інтересу щодо земельної ділянки під злітно-посадковою смугою, в розрізі вказаних вище обставин прийняття спірного рішення, дізнатися раніше позивач об`єктивно не мав можливості, оскільки вказане спірне рішення було прийнято іншим органом місцевого самоврядування, що лежить поза межами контролю позивача в розрізі його обізнаності з відповідними юридичними фактами, оскільки докази оприлюднення такого рішення та/або доведення його змісту до широкого загалу відсутні, а окремий правовстановлюючий документ на підставі вказаного рішення видано не було.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачу не було відомо про порушення відповідних прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади шляхом прийняття спірного рішення принаймні до травня 2019 року, до моменту зібрання матеріалів за результатами здійсненої відповідно уповноваженим органом перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

При цьому, є непідтвердженими доводи відповідача-1 про незаконність та фіктивність акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 12.02.2019 №17-ДК/49/АП/09/01/-19, позаяк надання оцінки відповідним обставинам не входить до предмету спірних у даній справі правовідносин, а самі по собі обставини оскарження такого акта до суду не спростовують того, що позивач за результатами проведення такої перевірки мав змогу отримати інформацію про прийняття спірного рішення у даній справі.

Посилання апелянта на обізнаність позивача про порушення прав та охоронюваних законом інтересів з огляду на долучення до матеріалів справи №320/3138/19 документів щодо розробки нового Генерального плану АДРЕСА_1 та розташування спірної земельної ділянки в межах Фурсівської сільської ради, є необґрунтованими, оскільки обставини як подання певних документів в межах розгляду іншої справи, так і обставини включення земельної ділянки в межі тієї чи іншої територіальної одинці жодним чином не свідчать про наявність у відповідних документах відомостей про прийняття спірного рішення та можливість позивача бути обізнаним із такими обставинами.

Також не свідчать про можливість позивача бути обізнаним із обставинами прийняття спірного рішення наведені скаржником доводи про передачу у 2000-2001 роках даних проведеної інвентаризації, оскільки відповідна інвентаризація не включала ані матеріалів стосовно спірного рішення, ані відомостей про нього.

З огляду на встановлене вище також є недоведеними доводи скаржника про обізнаність позивача про порушення його прав та інтересів, посилання відповідача 2 на рішення суддів у справах №№810/3401/17, 911/268/18, оскільки в межах вказаних справ досліджувались обставини, які не стосуються спірного рішення у даній справі.

Решта аргументів відповідача-2 про відчуження йому саме позивачем майна на спірній земельній ділянці та, як наслідок, усвідомлення позивача про відповідні правові наслідки визнаються судом доказово неспроможним та такими, що не підтверджують обізнаність позивача із обставинами прийняття спірного рішення раніше, аніж у травні 2019 року.

Наявний в матеріалах даної справи лист голови Білоцерківської міської ради з клопотанням до начальника АДРЕСА_1 про передання земельної ділянки на баланс відповідача-1 також жодним чином не підтверджує обставин обізнаності позивача про прийняте спірне рішення та порушення таким рішенням прав і охоронюваних законом інтересів Білоцерківської міської ради.

Отже, оскільки позивач мав змогу дізнатись про існування спірного рішення не раніше травня 2019 року, суд дійшов висновку, що трирічний строк для оскарження такого рішення до суду спливає у травні 2022 року.

Водночас, як вбачається з відмітки органу зв`язку на конверті, у якому надійшла позовна заява, з вимогою, зокрема, про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 звернулось до суду 03.03.2020, тобто в межах відповідного строку позовної давності.

За вказаних обставин, враховуючи встановлені судом обставини недотримання вимог під час прийняття спірного рішення та наявність підстав для захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, вимоги Білоцерківської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 «Про затвердження технічної документації зі складання державного акту на право постійного користування землею Білоцерківській громадській організації Аероклуб «Пілот» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статей 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (у редакції від 21.03.2000, що діяла станом на момент прийняття спірного рішення) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відтак, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а відтак і дійсність відповідних актів залежить від законності та дійсності вказаних рішень.

Отже, з наведених вище обставин даної справи слідує, що на підставі спірного рішення до державного акта на право постійного користування землею №000300 від 27.12.2000 внесено відомості про передану відповідачу-2 у постійне користування земельну ділянку площею 7,7001 га, а тому вказаний державний акт є правовстановлюючим документом на відповідну земельну ділянку. Вказані обставини учасниками даної справи не заперечено та не спростовано.

Враховуючи визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75, на підставі якого державний акт на право постійного користування землею №000300 від 27.12.2000 набув ознак правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки площею 7,7001 га, вимоги позивача про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №180 від 27.12.2000, виданий Громадській організації Білоцерківський Аероклуб «Пілот» також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га) шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на дану земельну ділянку та державної реєстрації даної земельної ділянки, слід зазначити таке.

Положеннями частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Поряд з тим, згідно з частиною 10 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Так, спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку у відповідному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, форма державної власності: державна власність.

Водночас учасниками даної справи не спростовано та не заперечено того, що відповідна земельна ділянка кадастровий номер 3220488300:05:011:0043 перебуває в постійному користуванні відповідача-2 та отримана ним у відповідне користування на підставі рішення виконавчого комітету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 10.07.2001 №75 та державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ №000300.

З огляду на викладене, враховуючи визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації зі складання акта на постійне користування земельною ділянкою площею 7,7001, з метою ефективного захисту і відновлення порушених прав та законного інтересу позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимоги Білоцерківської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3220488300:05:011:0043, площею 7,7001 га) шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування на дану земельну ділянку та державної реєстрації даної земельної ділянки.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно задоволення позову в повному обсязі.

Щодо вимог апеляційної скарги про скасування додаткового рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2021 у справі №911/795/20, колегія суддів зазначає наступне.

Як вказувалось вище, рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2021 позовні вимоги задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» у поданих поясненнях щодо суті спору вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які третя особа очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складає 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

29.11.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі та стягнення з відповідачів на користь третьої особи 68 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням від 09.12.2021 у даній справі присуджено до стягнення з Фурсівської сільської ради та Громадської організації Білоцерківський аероклуб "Пілот" на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс" по 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з кожного з відповідачів.

Відповідач-2 не погодився з вказаним додатковим рішенням, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій спросить його скасувати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частинами 4, 8, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат загалом у сумі 68 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, із відповідно поданою заявою Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс`надано копії таких документів:

- договору про надання правничої (правової) допомоги від 18.02.2019, укладеного між адвокатом Пишною Світланою Юріївною та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс», з додатком №1 до вказаного договору замовлення на надання правової допомоги від 18.02.2019;

- підписаних сторонами актів надання правничої (правової) допомоги за відповідним договором, а також копії платіжних доручень щодо сплати відповідно погоджених у актах сум коштів.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, третьою особою доведено понесення на правничу допомогу у розмірі 68000,00 грн.

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, Фурсівською сільською радою подано клопотання про зменшення розміру судових витрат, у якому відповідач-1 зазначив, що він не є відповідачем щодо заявлених у даній справі вимог про скасування акта та припинення права користування, а тому не може нести судові витрати порівну. Крім того, за доводами відповідача-1, скасоване судом рішення є актом індивідуальної дії, реалізованим на дату розгляду справи, а тому задоволення відповідної вимоги не вплинуло на права та обов`язки Фурсівської сільської ради.

Стосовно ж заявленої третьою особою до стягнення суми судових витрат, то відповідач 1 зауважив, що:

- договором вартість послуг адвоката за підготовку пояснень у справі не визначено, тоді як представник третьої особи взяла участь лише у 10-ти судових засіданнях, із зазначених 17-ти;

- за участь адвоката третьої особи у судових засіданнях заявлено до стягнення 3500,00 грн за кожне засідання, яке тривало не більше години.

З огляду на вказане вище, оскільки розмір заявлених третьою особою витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та непропорційним предмету спору, відповідач-1 просить задовольнити відповідну заяву частково та зменшити судові витрати до 10 000,00 грн.

ГО Білоцерківським аероклубом «Пілот» також подано клопотання про зменшення судових витрат, у якому відповідач-2 зауважив, що копію поданої до суду третьою особою заяви відповідачу-2 не надіслано, що є порушенням вимог статей 73-80, 126 ГПК України. Відповідач-2 також не погодився із розміром витрат на професійну правничу допомогу, вказавши що такий розмір є неспівмірним зі складністю справи, витраченим адвокатом часу та обсягу наданих послуг, оскільки, зокрема, представник третьої особи взяла участь у 8-ми судових засіданнях.

Згідно поданого заперечення на заяву третьої особи про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач-2 додатково вказав, що КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» є позивачем у справі №911/2832/19 з тотожними позовними вимогами, які заявлено Білоцерківською міською радою у даній справі, як наслідок процесуальний статус учасника - КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» у даній справі визначено неправильно.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Поряд з тим, відповідно до частин шостої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

В розрізі наведеного вище суд вважає за необхідне вказати, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Передбачене ж частиною 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України поняття «істотне перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку» є оціночним і залежить від конкретних обставин справи.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №922/3812/19.

Так, з наданих Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» копій актів надання правничої (правової) допомоги вбачається, що загальна сума наданих адвокатом послуг у розмірі 68 000,00 грн складається з:

- послуг з представництва у судових засіданнях 09.06.2020, 07.07.2020, 10.08.2020, 14.09.2020, 29.09.2020, 20.10.2020, 25.01.2021, 16.02.2021, 29.03.2021, 20.04.2021, 17.05.2021, 01.06.2021, 29.06.2021, 13.07.2021, 07.09.2021, 26.10.2021, 23.11.2021 по 3 500,00 грн за участь у кожному з 17 судових засідань;

- підготовки до суду заяви про залучення третьої особи та пояснень у справі №911/795/20 1 500,00 грн та 7 000,00 грн відповідно.

Поряд з тим згідно додатку №1 від 18.02.2019 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 18.02.2019, адвокатом та третьою особою погоджено, зокрема, такі види та вартість послуг (робіт):

- процесуальний документ: на 1 аркуші 400,00 грн-3000,00 грн; на 2 аркушах 600,00 грн - 4000,00 грн;

- прості документи - від 1000,00 грн; документи середньої складності від 1 500,00 грн;

- представництво у справі, участь в судовому засіданні (в суді І інстанції) 3 500,00 грн.

Разом з тим, вказаний у позовній заяві попередній орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу містить лише зазначення суми витрат 20 000,00 грн, без зазначення кожного виду робіт та їх вартості, з яких така сума витрат складається.

При цьому, подана третьою особою заява про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу не містять жодних обґрунтувань стосовно неможливості заявника передбачити на час зазначення у викладеному в поясненнях попередньому розрахунку, понесення витрат на правову допомогу у загальному розмірі 68 000,00 грн із відповідним розрахунком та закладенням необхідного часу на вказані послуги, як того вимагає частина 6 статті 129 ГПК України.

За таких обставин, оскільки заявлена до відшкодування сума витрат позивача на професійну правничу допомогу - 68000,00 грн, істотно перевищує зазначену в попередньому (орієнтовному) розрахунку суму 20 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відшкодуванню не підлягають такі витрати в частині суми відповідного перевищення 48 000,00 грн.

Беручи до уваги перевищення заявленої Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс» в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, а також обсяг підготовлених та поданих до суду представником третьої особи документів, їх значення для спору, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, реальними та співмірними у розмірі 20 000,00 грн.

Доводи відповідача-2 про ненадіслання йому копії відповідно поданої третьої особою заяви про стягнення витрат визнаються судом неспроможними, оскільки процесуальними приписами відповідних вимог до заяви про судові витрати не передбачено.

Відповідно до частин 4, 13 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Згідно з положеннями статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

З огляду на викладене, є законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення у сумі 20000,00 грн заяви третьої особи про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу та покладення даних витрат на Фурсівську сільську раду та Громадську організацію Білоцерківський аероклуб «Пілот» по 10 000, 00 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судових рішеннях висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2021 у справі № 911/795/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації Білоцерківського аероклубу "Пілот" на рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2021 у справі № 911/795/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2021 у справі № 911/795/20 залишити без змін.

Матеріали справи №911/795/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 24.05.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка