Постанова

від 26.05.2023 по справі 910/10543/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2023 р. Справа№ 910/10543/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 (повний текст складено 19.01.2023)

у справі № 910/10543/22 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд", м. Київ

до Товариства з додатковою відповідальністю "Голд Мандарин", м. Київ

про стягнення 13 652,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" (далі - ТОВ "Лекора Трейд", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд Мандарин" (далі - ТОВ "Голд Мандарин", відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 13 652,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків з оплати поставленого товару, в зв`язку з чим у ТОВ "Голд Мандарин" виникла заборгованість перед ТОВ "Лекора Трейд" в розмірі 13 652,80 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі № 910/10543/22 у задоволенні позову ТОВ "Лекора Трейд" відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем було сплачено заборгованість до відкриття провадження у даній справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Лекора Трейд" 30.01.2023 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі №910/10543/22 скасувати, винести ухвалу про закриття провадження у справі і стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 865,28 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Лекора Трейд" посилається на те, що оскільки сплата боргу відповідачем відбулась після звернення до суду, то місцевий господарський суду повинен був закрити провадження у даній справі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2023 справу №910/10543/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10543/22. Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі №910/10543/22 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/10543/22.

22.02.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Лекора Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі № 910/10543/22. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

23.02.2022 ТОВ "Лекора Трейд" (постачальник) поставило на адресу ТОВ "Голд Мандарин" (покупець) товар (щебінь фракції 0-5 (відсів) на загальну суму 13652,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №18 від 23.02.2022.

Позивач зазначає, що оплата отриманого товару покупцем не була здійснена.

У зв`язку з вищезазначеним, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті отриманого товару складає 13 652,80 грн.

21.09.2022 постачальником було направлено покупцю лист-претензію №01269 від 21.09.2022 про сплату боргу.

Однак, направлений лист-претензію була залишена покупцем без реагування.

Оскільки вказана вимога позивача не виконана, грошові кошти не сплачені, останній звернувся із даним позовом до суду (04.10.2022).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.10.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що 18.10.2022 відповідачем було погашено заборгованість у повному обсязі, що підтверджується долученим відповідачем до відзиву платіжним дорученням №5013 від 18.10.2022 на суму 13 652,80 грн та банківською випискою за відповідний період.

31.10.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За приписами ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 640 та ч. 2 ст. 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, за висновками суду, внаслідок поставки позивачем будівельних матеріалів (пісок, щебінь) між сторонами в лютому 2022 року було укладено у спрощений спосіб договір поставки.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором та поставив відповідачу щебінь фракції 0-5 (відсів) у кількості 29,68 т на загальну суму 13 652,80 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної №18 від 23.02.2022.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки за період січень 2022-травень 2022, який підписано позивачем та відповідачем та скріплено печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2022 позивачем було направлено на адресу відповідача лист-претензію № 01269 щодо сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 13 652,80 грн.

Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що 18.10.2022 відповідачем було погашено заборгованість у повному обсязі, що підтверджується долученим відповідачем до відзиву платіжним дорученням №5013 від 18.10.2022 на суму 13 652,80 грн та банківською випискою за відповідний період.

Крім того, позивач у відповіді на відзив не заперечує факт погашення боргу відповідачем (18.10.2022) до відкриття провадження у справі (07.11.2022).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе, зокрема, у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/7290/19).

Одночасно необхідно зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Оскільки сума основної заборгованості у розмірі 13 652,80 грн сплачена відповідачем (18.10.2022) після звернення позивача з даним позовом до суду (04.10.2022), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

На підставі викладеного, враховуючи сплату відповідачем заборгованості після звернення позивача з даним позовом, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі №910/10543/22 про відмову у задоволенні позову та закриття провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 13 652, 80 грн заборгованості.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, оскільки вказаний спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, зокрема порушено умови укладеного між сторонами договору поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, а заборгованість перед позивачем було погашено після звернення позивача з позовом до суду, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції слід покласти на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у суді першої інстанції.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 865,28 грн. у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У змісті позовної заяви позивачем викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 2 481,00 грн та очікує понести витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

26.11.2022 засобами поштового зв`язку від позивача до суду першої інстанції надійшла відповідь на відзив на позовну заяву відповідно до якої останній, зокрема, просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11865,28 грн.

Представництво інтересів позивача в межах справи №910/10543/22 у суді першої інстанції здійснювалось адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5185 від 29.08.2012) на підставі ордеру від 04.10.2022 серії АА №1241337 та договору про надання правової допомоги від 30.09.2022.

У пункті 7 договору про надання правової допомоги від 30.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" та адвокат Кобилецький Вячеслав Вікторович домовились, що гонорар адвоката визначається з розрахунку 1 900,00 грн. за годину роботи. У випадку успішного виконання доручення клієнт сплачує на корить адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги.

Пунктом 6 договору про надання правової допомоги від 30.09.2022 передбачено, що гонорар сплачується авансом або після надання адвокатом звіту про виконання доручення в порядку, визначеному цим договором.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги від 25.11.2022 адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем було виконані наступні роботи:

- аналіз документів, що регулюють взаємовідносини сторін, збирання та систематизація доказів - 1 година;

- підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів, направлення відповідачу та до суду - 3 години;

- підготовка та подання (відправка) інших процесуальних документів - 0,5 годин;

- підготовка відповіді на відзив на позовну заяву, направлення відповідачу та до суду - 1 година.

Відповідно до вказаного звіту адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем було надано позивачу послуги у сфері права загальною вартістю 10500,00 грн.

Позивачем було прийнято виконані адвокатом Кобилецьким В.В. роботи (послуги) за вказаним звітом без зауважень, зважаючи на повну оплату таких послуг, яка підтверджується видатковим касовим ордером від 25.11.2022.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується виконання адвокатом Кобилецьким В.В. робіт обсягом у 5,5 годин та загальною вартістю 10 500,00 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в цій частині пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявленого позивачем до відшкодування за рахунок відповідача є "гонорару успіху" (додаткового гонорару згідно п. 7 договору про надання правової допомоги від 30.09.2022) у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги, то колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Натомість в ухвалі Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 судом було надано оцінку складності справи №910/10543/22 та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, оскільки ціна спору в частині майнової вимоги у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також з урахуванням характеру спірних правовідносин та предмету доказування, які вказують на незначну складність даної справи.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за товар, поставлений за підписаною сторонами видатковою накладною.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 10% від розміру задоволених позовних вимог, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату (оскільки спір у даній справі є нескладним, а докази мають незначний обсяг), у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Більш того, заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 11865,28 грн не відповідають критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка, зокрема, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, тобто, є незначної складності та суть спору в даній справі зводилась до стягнення заборгованості з оплати поставленого товару за 1 накладною підписаною сторонами.

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 3 000,00 грн, які належить стягнути на його користь з відповідача.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі №910/10543/22 - скасуванню із закриттям провадження в частині стягнення 13 652,80 грн. та відповідно з новим розподілом судових витрат, зазначеним вище.

Судові витрати.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазнає, що 17.05.2022 засобами поштового зв`язку від позивача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про стягнення судових витрат відповідно до якої останній просив суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції в розмірі 7600,00 грн.

Представництво інтересів позивача в межах справи №910/10543/22 у суді апеляційної інстанції здійснювалось адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №5185 від 29.08.2012) на підставі ордеру від 25.01.2023 серії АА №1241337 та договору про надання правової допомоги від 30.09.2022.

У пункті 7 договору про надання правової допомоги від 30.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" та адвокат Кобилецький Вячеслав Вікторович домовились, що гонорар адвоката визначається з розрахунку 1 900,00 грн. за годину роботи. У випадку успішного виконання доручення клієнт сплачує на корить адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги.

Пунктом 6 договору про надання правової допомоги від 30.09.2022 передбачено, що гонорар сплачується авансом або після надання адвокатом звіту про виконання доручення в порядку, визначеному цим договором.

Частиною 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги від 17.05.2023 адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем було виконані наступні роботи:

- аналіз рішення суду - 1 година;

- підготовка та подання апеляційної скарги - 2,5 години;

- підготовка та подання інших процесуальних документів - 0,5 годин;

Відповідно до вказаного звіту адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем було надано позивачу послуги у сфері права загальною вартістю 7600,00 грн.

Позивачем було прийнято виконані адвокатом Кобилецьким В.В. роботи (послуги) за вказаним звітом без зауважень, зважаючи на повну оплату таких послуг, яка підтверджується видатковим касовим ордером від 17.05.2023 на суму 7600, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат за приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, загальне правило розподілу витрат на професійну правничу допомогу визначене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частинами 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи за заявою сторони судового процесу питання про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, апеляційний господарський суд враховує, що під час апеляційного перегляду справи позиція позивача не змінювалася, підготовка апеляційної скарги здійснювалася тим самим адвокатом, який представляв інтереси позивача у суді першої інстанції, доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі ґрунтувалися на аргументах позовної заяви.

Таким чином, правова позиція щодо суті спору вже була сформована позивачем ще до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу на підставі поданих ним документів, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7600,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною позивачем роботою у суді апеляційної інстанції. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 2 000,00 грн, які належить стягнути на його користь з відповідача.

Оскільки спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі №910/10543/22 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 у справі №910/10543/22 скасувати в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд".

3. Провадження у справі № 910/10543/22 закрити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд Мандарин" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 48/50, оф. 506, ідентифікаційний код 41174353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" (01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 11, офіс 1/9; ідентифікаційний код 43828631) 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) судового збору сплаченого за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд Мандарин" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 48/50, оф. 506, ідентифікаційний код 41174353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" (01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 11, офіс 1/9; ідентифікаційний код 43828631) 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.) судових витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд Мандарин" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 48/50, оф. 506, ідентифікаційний код 41174353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" (01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 11, офіс 1/9; ідентифікаційний код 43828631) 3721,50 грн (три тисячі сімсот двадцять одну гривню п`ятдесят копійок) судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд Мандарин" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 48/50, оф. 506, ідентифікаційний код 41174353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Трейд" (01011, м. Київ, вул. П. Мирного, 11, офіс 1/9; ідентифікаційний код 43828631) 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) судових витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

9. Матеріали справи №910/10543/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту за наявності підстав, передбачених у п. 2 ч. 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко