ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.05.2023Справа № 910/15077/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до про1. Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» (03170, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЗОДЧИХ, будинок 74, квартира 184); 2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) визнання недійсними та скасування протоколу зборів, акту приймання - передачі майна у статутний капітал та редакцію статуту
Представники:
від Позивача: не з`явились;
від Відповідача-1: не з`явились;
від Відповідача-2: не з`явились;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» (надалі також - «Відповідач-1») та ОСОБА_2 (надалі також - «Відповідач-2») про визнання недійсними та скасування протоколу зборів, акту приймання - передачі майна у статутний капітал та редакцію статуту.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсними та скасування протоколу №1 зборів від 04.02.2015 року, акту приймання - передачі майна у статутний капітал №1 від 05.02.2015 року та редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД».
02.01.2023 року Господарським судом міста Києва направлено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) Відповідача - 2.
24.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області надійшла інформація щодо останнього місця реєстрації Відповідача - 2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» та ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування протоколу зборів, акту приймання - передачі майна у статутний капітал та редакцію статуту залишено без руху.
03.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 року відкрито провадження у справі 910/15077/22, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.03.2023 року. Крім того, витребувано від Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРТНИЧІБУД".
21.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли копії матеріалів реєстраційної справи на виконання вимог ухвали суду від 08.02.2023 року.
09.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання, призначеного на 15.03.2023 року, без участі Позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, вирішено зробити запит до Дарницького районного суду міста Києва з проханням надати інформацію щодо набрання рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14.05.2013 року у справі №2-176/12 провадження 2/753/58/13 та заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12.07.2019 року у справі №753/9460/16-ц провадження №2/753/838/1 законної сили та відкладено підготовче судове засідання на 05.04.2023 року.
27.03.2023 та 04.04.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Дарницького районного суду міста Києва надійшла відповідь на запит від 15.03.2023 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача, яке подане в судовому засіданні, про відкладення розгляду справи; запропоновано Позивачу надати письмові пояснення по суті спору; продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 03.05.2023 року.
27.04.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2023 року клопотання Позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
02.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про зміну предмету позову.
03.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні заяви Позивача про зміну предмету позову, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.05.2023 року.
24.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника Позивача.
В судове засідання 24 травня 2023 року представники Сторін та Третьої особи не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання, поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 09.05.2023 р. ухвали суду Відповідачу - 2, поверненням поштового конверту, надісланого на адресу Відповідача - 1. Представник Позивача подав клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника Позивача, яке Судом розглянуто та задоволено.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» є 03170, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЗОДЧИХ, будинок 74, квартира 184.
Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/15077/22 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Водночас, ухвала суду повернута підприємством зв`язку на адресу суду із відміткою про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до п.п. 91, 117, 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.
При цьому, відповідно до п. 99-1 вказаних Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Таким чином, факт не звернення Відповідача для отримання листа до підприємства зв`язку протягом місяця та повернення останнього на адресу суду за закінченням терміну зберігання, застосовуючи принцип аналогії закону, свідчить про те, що Відповідач відсутній за вказаною адресою, тому Суд вважає судові рішення врученими в порядку ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Суд зазначає, що жодної іншої адреси або адреси електронної пошти відповідача суду не повідомлено.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідачі мають доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Сторони та Третя особа про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Приймаючи до уваги, що Сторони та Третя особа були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Сторін та Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 24 травня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», оформленим протоколом №1 від 04.02.2015 року, вирішено заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», затвердити розмір статутного капіталу Товариства у розмірі 200000 гривень. Внесок учасника ОСОБА_2 становить 96 % статутного капіталу, що дорівнює 192000 гривень, вноситься наступним нерухомим майном та має бути оформлений відповідним Актом приймання-передачі:
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 8000000000:90:033:0071, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 гривень. Рішення суду, серія та номер: справа №753/17236/13-ц, виданий 16.01.2014, видавник: Дарницький районний суд м. .Києва; рішення суду, виданий 04.06.2014, видавник: Апеляційний суд м. Києва. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія EC № 329620 від 22.01.2015 11:10:32, індексний номер витягу: 32532855;
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0, І га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 гривень. Дублікат договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 27, виданий 22.01.2015, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія EEC №303333 від 02.02.2015 18:08:31, індексний номер витягу: 33045867.
Внесок учасника ОСОБА_3 становить 4% статутного капіталу, що дорівнює 8000 грн. (т.1 а.с.24)
05.02.2015 року відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Святошинського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД».
Відповідно до п.2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», затвердженого рішенням загальних зборів засновників, оформленого протоколом №1 від 04.02.2015 року, учасниками (засновниками) цього товариства є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . (т.1 а.с.31-45)
У п.8.1 Статуту зазначено, що для забезпечення діяльності Товариства, у ньому створено Статутний капітал у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок. Частка учасника (засновника) ОСОБА_2 становить 96% Статутного капіталу, що дорівнює 192000 гривень 00 копійок. Частка учасника (засновника) ОСОБА_3 становить 4% Статутного капіталу, що дорівнює 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Статутний капітал товариства складається з наступного майна:
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 8000000000:90:033:0071, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Рішення суду, серія та номер: справа №753/17236/13-ц, виданий 16.01.2014, видавник: Дарницький районний суд м. Києва; рішення суду, виданий 04.06.2014, видавник: Апеляційний суд м. Києва. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №329620 від 22.01.2015 11:10:32, індексний номер витягу: 32532855;
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Дублікат договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 27, виданий 22.01.2015, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В. Витя з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №303333 від 02.02.2015 18:08:31, індексний номер витягу: 33045867.
- ноутбук марки НР модель Compag 6720 вартістю 8000 (вісім тисяч) гривень.
Згідно з Актом приймання - передачі майна у статутний капітал №1 від 05.02.2015 року ОСОБА_2 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» в свою чергу прийняло внесок учасника ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» наступним нерухомим майном за загальною договірною вартістю 192000 грн. 00 коп.:
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 8000000000:90:033:0071, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Рішення суду, серія та номер: справа №753/17236/13-ц, виданий 16.01.2014, видавник: Дарницький районний суд м. Києва; рішення суду, виданий 04.06.2014, видавник: Апеляційний суд м. Києва. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №329620 від 22.01.2015 11:10:32, індексний номер витягу: 32532855;
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев??яносто шість тисяч) гривень. Дублікат договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 27, виданий 22.01.2015, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В. Витя з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №303333 від 02.02.2015 18:08:31, індексний номер витягу: 33045867. (т.1 а.с.25)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що ОСОБА_2 , не являючись власником земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:033:0070 за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14.05.2013 року по справі №2-176/12, 28.01.2015 року незаконно здійснив державну реєстрацію права власності на неї на підставі дублікату договору купівлі - продажу земельної ділянки й незаконно передав її до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД». За таких підстав, просить Суд визнати недійсним та скасувати протокол №1 зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» від 04.02.2015 року, визнати недійсним та скасувати акт №1 приймання - передачі майна у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» №1 від 05.02.2015 року, визнати недійсною та скасувати редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Корпоративними правами, відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Отже, у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.
Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 ЦК України).
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин сторін) та ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами; учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
Управління діяльністю господарського товариства згідно з ч. 1 ст. 89 Господарського кодексу України здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників (стаття 145 Цивільного кодексу України).
Так, поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов`язки їх учасників та засновників визначаються Законом України "Про господарські товариства"(який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин сторін).
Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин сторін), вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Рішенням зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», оформленим протоколом №1 від 04.02.2015 року, вирішено заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», затвердити розмір статутного капіталу Товариства у розмірі 200000 гривень. Внесок учасника ОСОБА_2 становить 96 % статутного капіталу, що дорівнює 192000 гривень, вноситься наступним нерухомим майном та має бути оформлений відповідним Актом приймання-передачі:
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 8000000000:90:033:0071, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 гривень. Рішення суду, серія та номер: справа №753/17236/13-ц, виданий 16.01.2014, видавник: Дарницький районний суд м. .Києва; рішення суду, виданий 04.06.2014, видавник: Апеляційний суд м. Києва. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія EC № 329620 від 22.01.2015 11:10:32, індексний номер витягу: 32532855;
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0, І га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 гривень. Дублікат договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 27, виданий 22.01.2015, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія EEC №303333 від 02.02.2015 18:08:31, індексний номер витягу: 33045867.
Внесок учасника ОСОБА_3 становить 4% статутного капіталу, що дорівнює 8000 грн. (т.1 а.с.24)
05.02.2015 року відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Святошинського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД».
Відповідно до п.2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», затвердженого рішенням загальних зборів засновників, оформленого протоколом №1 від 04.02.2015 року, учасниками (засновниками) цього товариства є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . (т.1 а.с.31-45)
У п.8.1 Статуту зазначено, що для забезпечення діяльності Товариства, у ньому створено Статутний капітал у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок. Частка учасника (засновника) ОСОБА_2 становить 96% Статутного капіталу, що дорівнює 192000 гривень 00 копійок. Частка учасника (засновника) ОСОБА_3 становить 4% Статутного капіталу, що дорівнює 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Статутний капітал товариства складається з наступного майна:
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 8000000000:90:033:0071, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Рішення суду, серія та номер: справа №753/17236/13-ц, виданий 16.01.2014, видавник: Дарницький районний суд м. Києва; рішення суду, виданий 04.06.2014, видавник: Апеляційний суд м. Києва. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №329620 від 22.01.2015 11:10:32, індексний номер витягу: 32532855;
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Дублікат договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 27, виданий 22.01.2015, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В. Витя з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №303333 від 02.02.2015 18:08:31, індексний номер витягу: 33045867.
- ноутбук марки НР модель Compag 6720 вартістю 8000 (вісім тисяч) гривень.
Згідно з Актом приймання - передачі майна у статутний капітал №1 від 05.02.2015 року ОСОБА_2 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» в свою чергу прийняло внесок учасника ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» наступним нерухомим майном за загальною договірною вартістю 192000 грн. 00 коп.:
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 8000000000:90:033:0071, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Рішення суду, серія та номер: справа №753/17236/13-ц, виданий 16.01.2014, видавник: Дарницький районний суд м. Києва; рішення суду, виданий 04.06.2014, видавник: Апеляційний суд м. Києва. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №329620 від 22.01.2015 11:10:32, індексний номер витягу: 32532855;
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_3 , вартістю 96000 (дев?яносто шість тисяч) гривень. Дублікат договору купівлі-продажу, земельної ділянки, серія та номер: 27, виданий 22.01.2015, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В. Витя з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕС №303333 від 02.02.2015 18:08:31, індексний номер витягу: 33045867. (т.1 а.с.25)
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_2 28.01.2015 року на підставі дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 22.01.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В., 27.02.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» зареєстровано права власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 8000000000:90:033:0070, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 . (т.1 а.с.22-23)
Як встановлено Судом, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2011 року по справі №2а-13565/10-2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України, скасовано рішення Київської міської ради № 691/691 від 27 листопада 2008 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 31.03.2005р. №237/2812 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд», визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , виданий на імя ОСОБА_4 Серія КВ №142616 від 19 лютого 2009 року. (т.1 а.с.5-16)
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2013 року по справі №2-176/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.09.2013 року, визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2009 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (номер правочину 3403167) посвідчений Приватним нотаріусом Гмирею В.В. за реєстровим № 621, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:033:0070, адреса: АДРЕСА_3 , площею 0,10 гектара, недійсним. Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію переходу права власності від ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 11.04.2009 року (номер правочину 3403167), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гмирею В.В. за реєстровим № 621, на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:033:0070, проведеної Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 17.08.2009 року за № 10-7-08929. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (т.1 а.с.17-21)
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Таким чином, судове рішення у справі №2-176/12 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (номер правочину 3403167), посвідченого Приватним нотаріусом Гмирею В.В. за реєстровим № 621, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:033:0070, адреса: АДРЕСА_3 , площею 0,10 гектара, недійсним, а також скасування державної реєстрації переходу права власності від ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 11.04.2009 року (номер правочину 3403167), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гмирею В.В. за реєстровим № 621, на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:033:0070, проведеної Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 17.08.2009 року за № 10-7-08929, підтверджено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2013 року по справі №2-176/12, яке набрало законної сили.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. (ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України)
Враховуючи викладене, у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2009 року визнано недійсним й скасовано державну реєстрацію права власності на підставі рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2013 року по справі №2-176/12, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:033:0070, а тому не мав права передавати вказану земельну ділянку до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» за Актом приймання - передачі майна у статутний капітал №1 від 05.02.2015 року.
Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;
- відсутність протоколу загальних зборів.
Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.
Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. Неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому законом та статутом порядку також порушує його права, зокрема право на участь у загальних зборах товариства та, відповідно, на участь в управлінні товариством, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив суд визнати недійсним та скасувати протокол №1 зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» від 04.02.2015 року.
Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, спосіб захисту насамперед повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Суд звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Крім того, задоволення позовних вимог судом не повинно порушувати прав інших осіб.
Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд зазначає про те, що за своєю правовою природою рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційно письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час їх видання (затвердження) законодавства.
Суд також звертає увагу на те, що такого способу захисту як скасування та/або визнання недійсним протоколу загальних зборів суб`єкта господарювання ні цивільне, ні господарське законодавство не передбачає.
Відповідно до сталої судової практики у судовому порядку недійсним може бути визнане саме рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) юридичної особи, а не протокол загальних зборів, оскільки протокол є документом, який фіксує лише факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом в розумінні статті 20 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 910/2478/20.
За таких підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування протоколу №1 зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» від 04.02.2015 року задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог Позивача в частині визнання недійсним та скасування акту №1 приймання - передачі майна у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» №1 від 05.02.2015 року, Суд зазначає.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18 дійшов висновку, що чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства. Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права. Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України), в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зазначено, що акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 серпня 2022 року по справі №916/546/21 зазначено, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.
Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
Під час розгляду даної справи Судом встановлено, що у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2009 року визнано недійсним й скасовано державну реєстрацію права власності на підставі рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2013 року по справі №2-176/12, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:033:0070, а тому не мав права передавати вказану земельну ділянку до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» за Актом приймання - передачі майна у статутний капітал №1 від 05.02.2015 року.
Згідно із пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
За таких обставин, Суд зазначає, що саме на Позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.
Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Отже, корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства.
При цьому, корпоративні права не є об`єктом права власності та не можуть переходити у власність. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.
Предметом позову у даній справі є визнання недійсним та скасування протоколу №1 зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» від 04.02.2015 року, визнання недійсним та скасування акту №1 приймання - передачі майна у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» №1 від 05.02.2015 року, визнання недійсною та скасування редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД».
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 05.02.2015 року учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . На підставі Актів приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» від 23.10.2020 року ОСОБА_1 прийняв частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» у розмірі 96%, яка в грошовому еквіваленті становить 192000 грн., та частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» у розмірі 4%, яка в грошовому еквіваленті становить 8000 грн., (т.1 а.с.169-173)
Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» від 28.10.2020 року затверджено нову редакцію статуту Товариства. (т.1 а.с.197-198)
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» є ОСОБА_1 . (т.1 а.с.61-63)
Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19).
Суд звертає увагу, що станом на момент створення Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» й внесення майна до статутного капіталу товариства, ОСОБА_1 не був учасником вказаного Товариства. При цьому, при зверненні до суду з вказаним позовом останнім не наведено та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження порушення прав та законних інтересів Позивача внаслідок вищезазначених дій, що в силу вищенаведеного та ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 2 ГПК України унеможливлює задоволення його позовних вимог.
Суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Крім того, що стосується вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД», Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадженням № 12-88гс19) визначила, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 60).
За таких підстав, господарський суд, встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, відмовляє в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним та скасування редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД».
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» та ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування протоколу зборів, акту приймання - передачі майна у статутний капітал та редакцію статуту є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
УХВАЛИВ
1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРТНИЧІБУД» та ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування протоколу зборів, акту приймання - передачі майна у статутний капітал та редакцію статуту - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26 травня 2023 року.
Суддя О.В. Чинчин
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 24.05.2023 |
Оприлюднено | 30.05.2023 |
Номер документу | 111121157 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин про визнання недійсними установчих документів, внесення змін до них |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Чинчин О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні