Рішення

від 26.05.2023 по справі 927/447/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

26 травня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/447/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорпроектбуд»,

код ЄДРПОУ 39157868, вул. Волковича, 2-б, кв. 89, м. Чернігів, 14029

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК «Парковий»,

код ЄДРПОУ 43029122, проспект Миру, 12, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 642 600,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорпроектбуд» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК «Парковий» про стягнення 642 600,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.

Процесуальні дії у справі.

28.03.2023 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 28.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду. Також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.03.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача (проспект Миру, 12, м. Чернігів, 14000), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 02.04.2023.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 28.03.2023 є 02.04.2023.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 07.04.2023, для подання відзиву - 17.04.2023.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у якому він просить розглядати справу за правилами загального провадження з повідомленням сторін. До відзиву додана заява, яка містить аналогічне клопотання.

Ухвалою суду від 18.04.2023 відмовлено відповідачу у задоволенні заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

11.04.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив з доказами її направлення відповідачу.

Суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті з доданими до них документами (відзив та відповідь на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

20.04.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява, у якій зазначено про допущення технічної помилки в прохальній частині позовної заяви в частині зазначення суми, яку позивач просить стягнути з відповідача, а саме: замість « 642 600,00 грн» вказано « 640 600,00 грн».

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач на виконання оспорюваного правочину перерахував відповідачу кошти у розмірі 642 600,00 грн, які є предметом спору у цій справі, проте у прохальній частині помилково зазначив іншу суму до стягнення. Отже, подане уточнення не підпадає під розуміння зміни предмета або підстав позову, а стосується лише виправлення технічної помилки при зазначенні спірної суми.

Суд долучив подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог до матеріалів справи, а спір вирішується з її урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорпроектбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК «Парковий» було укладено попередній договір № 32/284 від 31.01.2022 (далі Попередній договір), яким обумовлено наявність намірів в щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна та який підлягає нотаріальному посвідченню. Позивачем на виконання умов попереднього договору було перераховано відповідачу 642 600,00 грн як попередню оплату першого внеску. Однак відповідач не звертався до позивача з пропозицією нотаріально посвідчити укладений між сторонами попередній договір. Оскільки вказаний договір за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, тому недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення вказує про його нікчемність відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України. Враховуючи, що грошові кошти були перераховані позивачем за попереднім договором, який в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, то грошові кошти в сумі 642 600,00 грн підлягають поверненню позивачу.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та у своєму відзиві просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- сторонами було погоджено, що нотаріальне посвідчення Попереднього договору відбудеться з часом, за першої можливості позивача. На можливість нотаріального посвідчення спірного договору вплинуло введення військового стану, але на даний час нотаріуси поновили свою роботу і відповідач у листі від 24.03.2023 повідомив позивача про необхідність визначення дати такого оформлення. Факт безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину відсутній, а сторонами не втрачена можливість нотаріально посвідчити вказаний правочин;

- спірний договір є діючим та їх сторони взаємно виконують взяті на себе зобов`язання;

- у п. 7.7 Попереднього договору сторони погодили, що Продавець та Покупець укладають даний договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні;

- виникнення форс-мажорних обставин через введений військовий стан не звільняє сторони від взятих на себе зобов`язань; після звільнення території Чернігівської області від російських загарбників відповідач частково відновив свою діяльність, у тому числі приступив до виконання зобов`язань за раніше укладеними договорами.

У наданій відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначив, що Попереднім договором не встановлено обов`язку позивача щодо проведення організаційних заходів з метою нотаріального посвідчення Попереднього договору, як про це зазначає відповідач. Крім того, відповідач звернувся до позивача з повідомленням про необхідність визначити дату нотаріального оформлення лише 24.03.2023, після того, як ТОВ «Дорпроектбуд» звернулося з позовом до суду.

Заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

31.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК «Парковий» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорпроектбуд» (далі - Покупець) був укладений попередній договір №32/284 (далі Попередній договір) (а.с. 4-6).

Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору Сторони домовились, що за цим договором Продавець зобов`язується укласти Основний договір купівлі-продажу житлової квартири готельного типу (апартаментів), далі основний договір, протягом 30 днів після введення будинку в експлуатацію та отримання всіх правовстановлюючих документів, а Покупець зобов`язується купити зазначену Квартиру в порядку та на умовах, зазначених в цьому Договорі.

Згідно з п. 1.2, 1.3 Попереднього договору орієнтовна дата введення будинку в експлуатацію ІІІ квартал 2024 року. Запланований термін введення будинку в експлуатацію, за наявності об`єктивних обставин, може бути змінений, що не є порушенням зобов`язань з боку Продавця.

Технічна специфікація житлової квартири готельного типу (апартаментів) наведена в Додатку №1, що є невід`ємною частиною даного Договору.

У п. 2.1 Попереднього договору сторони домовились, що Основний договір має бути нотаріально посвідчений. Вартість нотаріальних послуг покладається на Покупця.

Житлова квартира готельного типу (апартаментів) за Основним договором буде мати загальну площу 45,90 кв. м (п. 2.2 Попереднього договору).

За умовами п. 2.3 Попереднього договору вартість 1 кв. м загальної площі, виходячи із проектного планування, становить 28 000,00 грн. Всього загальна вартість житлової квартири готельного типу (апартаментів) становить 1 285 200,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 Попереднього договору Покупець зобов`язується здійснити оплату, узгоджену у п. 2.3 Договору під час підписання даного Договору у наступному порядку:

- перший внесок 50%, що становить 642 600,00 грн, - під час підписання Договору;

- залишкову вартість, що становить 642 600,00 грн, - сплатити помісячно у порядку, наведеному у таблиці.

У п. 7.7 Попереднього договору сторони погодили, що відповідно до ст. 205, 207, 209 ЦК України Продавець та Покупець укладають даний Попередній договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні.

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 8. 1 Попереднього договору).

Попередній договір не був посвідчений нотаріально.

На виконання умов Попереднього договору позивач перерахував відповідачу перший внесок у розмірі 642 600,00 грн, на підтвердження чого надано платіжне доручення 642 600,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 14.07.2022 №228-07, у якому посилаючись на форс-мажорні обставини, а саме військову агресію російської федерації проти України та введення воєнного стану, повідомив про неможливість виконання зобов`язань за Попереднім договором, визначених у п. 3 та 4 цього договору. Позивач просив відповідача переглянути п. 3.1 Попереднього договору або розірвати цей договір та повернути перераховані кошти у розмірі 642 600,00 грн.

У відповідь на цей лист від 14.07.2022 №228-07відповідач надав відповідь, у якій повідомив позивача про відсутність на даний час можливості у поверненні грошових коштів; у разі прийняття відповідного рішення з питання будівництва спірного об`єкта позивача буде додатково повідомлено (лист від 23.08.2022 №23-1/08/22).

Вже після подання позивачем позову до суду відповідач звернувся до нього з повідомленням від 24.03.2023 №24-1/03/23про визначення часу для нотаріального посвідчення спірного Попереднього договору.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Положеннями ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України (у редакцій, чинній на дату укладення Попереднього договору) попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Враховуючи наведені вимоги, попередній договір купівлі - продажу житлової квартири укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, однак сторони уклали такий договір у простій письмовій формі.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що у п. 7.7 Попереднього договору сторони погодили, що Продавець та Покупець укладають даний договір у простій письмовій формі та заперечення з цього приводу відсутні, з огляду на наступне.

Пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Разом із цим, частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, умова Попереднього договору (п. 7.7) стосовно укладення цього договору в простій письмовій формі суперечить положенням Цивільного кодексу України, якими передбачено обов`язковість нотаріального посвідчення такого правочину.

Статтею 220 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Так, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Отже, законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду.

Разом з тим, така вимога про визнання спірного Попереднього договору суду не заявлялась.

Крім того, слід зазначити, що суд може визнати договір дійсним у разі, якщо строк його дії не закінчився.

Частиною 5 ст. 182 ГК України визначено, що відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

У порушення вказаної норми сторони визначили інший строк, ніж передбачений цією нормою, а саме: відповідно до п. 1.1 Попереднього договору сторони зобов`язалися укласти Основний договір купівлі-продажу житлової квартири готельного типу (апартаментів) протягом 30 днів після настання відкладальної обставини - введення будинку в експлуатацію та отримання всіх правовстановлюючих документів. При цьому орієнтовний строк введення будинку в експлуатацію, визначений у п. 1.2 Попереднього договору, становить ІІІ квартал 2024 року.

Суд зазначає, що визначений у законі строк укладення договору є імперативною нормою, якою передбачено, що основний договір може бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року. Оскільки згідно з частиною 1 названої статті такий строк обмежений одним роком, у даному випадку по закінченню вказаного строку сторони повинні були укласти основний договір.

Отже, Попередній договір відповідно до ч. 1 ст. 182 ГК України діяв протягом 1 року та припинив свою дію 01.02.2023 в силу закону у зв`язку з неукладенням Основного договору.

Таким чином, доводи відповідача про те, що спірний договір є діючим та сторонами не втрачена можливість нотаріально посвідчити цей правочин відхиляються судом.

Введення воєнного стану в Україні, на що посилається відповідач у своєму відзиві, не спростовує можливість нотаріального посвідчення Попереднього договору протягом строку його дії, а відповідач не довів суду вчинення відповідних дій у цей строк.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Попередній договір, предметом якого є укладення основного договору купівлі-продажу житлової квартири готельного типу (апартаментів), та який не був нотаріально посвідчений, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача 642 600,00 грн, перерахованих за нікчемним Попереднім договором.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення змісту наведеної норми свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Водночас частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд вже неодноразово висновував (постанови від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20), що системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Ураховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України.

Оскільки лише позивачем було вчинено реальні дії з виконання оспорюваного Попереднього договору, а саме сплачено на користь відповідача грошові кошти у розмірі 642 600,00 грн, суд доходить висновку, що за таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України і сплачені кошти мають бути повернуті позивачеві, як безпідставно набуті відповідачем.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 9 639,00 грн підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу позивач до позовної заяви додав: копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №28/02/23 від 28.02.2023, укладений з Адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (далі Договір від 28.02.2023); копію рахунку на оплату №26 від 28.02.2023 на суму 20 700,00 грн; копію платіжної інструкції №3178 від 09.03.2023 про сплату коштів у розмірі 20 700,00 грн; копію акта надання послуг №72 від 25.04.2023; копію ордеру на надання правової допомоги СВ №1048707 від 22.03.2023, виданого об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (адвокат, який надає правничу допомогу Матвійчук А. С.) на вчинення дій у Господарському суді Чернігівської області в інтересах позивача.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 28.02.2023, укладеного між ТОВ «Дорпроектбуд» (далі - Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (далі Адвокатське об`єднання), Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Замовнику послуги (правову допомогу), зокрема: надання усних юридичних консультацій, складання та подання позовної заяви до Господарського суду Чернігівської області про стягнення з ТОВ «ЖК Парковий» 642 600,00 грн за попереднім договором №32/284 від 31.01.2022, участь у судових засіданнях (у т. ч. у режимі відеоконференції) без обмеження по їх кількості та часу, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги.

Вартість послуг за цим Договором складає 20 700,00 грн (п. 3.1 Договору від 28.02.2023).

Отже, ціну (вартість) правничої допомоги у Договорі від 28.02.2023 визначено у фіксованому розмірі (незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги, та від кількості наданих послуг).

Згідно з п. 4.1 Договору від 14.02.2023 здача-приймання наданих юридичних послуг за цим Договором оформлюється актами здачі-прийняття наданих послуг.

09.03.2023 відповідно до платіжної інструкції №3178 позивач перерахував Адвокатському об`єднанню кошти у розмірі 20 700,00 грн за надання правової допомоги.

18.05.2023 позивач та Адвокатське об`єднання підписали акт надання послуг №88, відповідно до якого ТОВ «Дорпроектбуд» були надані послуги правової (професійної правничої) допомоги на суму 20 700,00 грн, а саме: надання усних юридичних консультацій; складання та подання позовної заяви, відповіді на відзив.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.

Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 20 700,00 грн та підлягає стягненню з відповідача.

Усього розмір судових витрат позивача, які підлягають стягнення з відповідача, становить 30 339,00 грн (9 639,00 + 20 700,00).

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК «Парковий» (код ЄДРПОУ 43029122, проспект Миру, 12, м. Чернігів, 14000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорпроектбуд» (код ЄДРПОУ 39157868, вул. Волковича, 2-б, кв. 89, м. Чернігів, 14029) 642 600,00 грн безпідставно набутих коштів та 30 339,00 грн судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун