Рішення

від 25.05.2023 по справі 638/1053/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Харків

справа № 638/1053/23

провадження № 2-а/638/60/23

Дзержинський районний суду м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гасана М.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - старший лейтенант поліції інспектор 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павло Володимирович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції інспектора 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павла Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

у с т а н о в и в :

31 січня 2023 року ОСОБА_1 поштою направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова позов до старшого лейтенанта поліції інспектора 1 роти батальйону №1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губка Павла Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовна заява мотивована тим, що 22 січня 2023 року о 13 год. 49 хв. ОСОБА_1 (далі - позивачка), керуючи автомобілем HYUNDAI 130, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 113 км Красилівської дороги у с. Красилівка, була зупинена інспектором 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області старшим лейтенантом поліції Губком Павлом Володимировичем (далі - відповідач), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якої, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 22 січня 2023 року о 13.05:17 годині, в с. Красилівка, 113 км Красилівської дороги, керувала транспортним засобом в населеному пункті Красилівка д. з. 5.49 на білому фоні та рухалась зі швидкістю 83 (вісімдесят три) км/год, чим перевищила встановлені обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год (двадцять км/год), Швидкість руху вимірювалась приладом TruCam LTI 20\20 ТС 001115, чим порушила п.12.4 ПДР - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволено швидкість не більше 50 км/год»).

Вважає, що вказана постанова про притягнення її до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною, винесена безпідставно та з істотним порушенням її прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.

Вказує на те, що вона дійсно у вказаний час керувала автомобілем HYUNDAI 130, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухалась по 113 км Красилівської дороги в с. Красилівка, як це зазначено в постанові у справі про адміністративне правопорушення.

Але погодитись зі твердженням відповідача про порушення Правил дорожнього руху, а саме - невиконанням вимог п. 12.4 ПДР, позивачка не може, оскільки вважає, що такого порушення не вчиняла.

Інспектор попрохав документи, аргументуючи тим, що вона порушила швидкісний режим на даній ділянці дороги. Виконуючи вимогу ПДР п. 2.4а, позивачка надала інспектору документи, після чого побачила, що він почав складати постанову. На її зауваження, що вона не згодна, бажає надати пояснення і прикріпити це до постанови, їй було відмовлено з формулюванням, що вся пояснення та незгоду вона зможе висловити у суді. Інспектор не надав часу для вивчення зауважень та надання пояснень, доказів по справі та забезпечення участі у розгляді його захисника. Так як в дійсності справа не розглядалась. Та взагалі, інспектором будь-якої підготовки до розгляду справи здійснено не було, як і не було оголошення посадовою особою, яка розглядала справу, прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, також було проігноровано її клопотання, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи.

Таким чином, відповідачем винесено постанову з істотним порушенням її прав.

Вказує на те, що рухалась на автомобілі, де встановлено в автоматичному режимі, контроль швидкості (автопілот). Швидкість більше 65 км/год автомобіль не розвивав. Інспектор знаходився на протилежній стороні траси. Автомобіль рухався у потоці інших автомобілів. Який саме, автомобіль зупиняв інспектор було незрозуміло, однак зупинилася.

Вважає, що відеозапис приладу TruCam LTI 20\20 ТС 001115 не є належним доказом у справі, оскільки не має електронно-цифрового підпису. На її прохання не було надано для ознайомлення свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки.

Крім того, в тексті постанови зазначено тип засобу вимірювальної техніки, що було застосовано - TruCam LTI 20\20 ТС 001115, а до постанови відповідач додав відео 473259, наявність різноманітних назв застосованого вимірювача швидкості є недотриманим, тобто порушенням вимог закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів TruCam LTI 20\20 ТС 001115», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362 пристрій TruCam LTI 20\20 ТС 001115 був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

Також, в оскаржуваній постанові не вказано технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис факту порушення ПДД, в постанові не зазначений напрямок руху автомобіля.

Просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серія ЕАР № 6442516 від 22 січня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн 00 коп.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 березня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції інспектора 1 роти батальйону №1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко П.В. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання у справі.

У судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.

Згідно з частиною третьою статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

25 травня 2023 року ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву, в якій позов підтримує в повному обсязі, позовні вимоги просить задовольнити. Просить справу розглядати за її відсутності.

Відповідач причини неявки не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином відповідно до частини першої статті 268 КАС України шляхом направлення ухвали, судової повістки на поштову адресу.

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду від учасників справи не надійшло.

11 травня 2023 року представником відповідача Сіндєєвою В.В. поштою направлено до суду відзив на позовну заяву.

Відзив мотивовано тим, що інспектор роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП Губко П.В. не може виступати самостійним відповідачем у справі за адміністративним позовом, оскільки належним відповідачем може бути лише орган Національної поліції, від імені якого діяв співробітник поліції, і який є юридичною особою.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною першою статті 122 КУпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів.

Отже, працівники органів поліції не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 КУпАП.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року по справі № 724/716/16-а від 17 вересня 2020 року у справі № 742/2298/17, Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 743/1782/20 та ін.

Таким чином, виникла необхідність залучити у якості належного відповідача Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048), як суб`єкта владних повноважень.

По-друге, вважає, що позивачем пропущений строк на оскарження постанови, з наступних підстав.

Так, Верховний суду своїй постанові від 14 травня 2020 року у справі № 200/13598/19-а зазначив, що при вирішенні питання щодо поновлення строку звернення до суду, в кожному окремому випадку належить з`ясувати поважність причин такого пропуску, зокрема, суд має з`ясувати чи було пропущено строк при першому зверненні до суду.

З цього приводу слід зазначити, що ОСОБА_1 пропустила 10-денний строк для такого звернення, про що свідчить той факт, що 22 січня 2023 року відносно ОСОБА_1 була винесена постанова серії ЕАР № 6442516.

Оскаржувану постанову ОСОБА_1 отримала в день її винесення 22 січня 2023 року , про що свідчить її особистий підпис в пункті 9 «копію постанови отримано». Позивачка звернулась до суду з позовом 09 лютого 2023 року.

Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно зі статтею 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно з п. 3 частиною першою статті 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до статті 289 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено в районний суд у порядку визначеному КАС України, з особливостями встановленими КУпАП; скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може були подано протягом десяти днів з дня винесення постанови у разі пропуску цього строку він може бути поновлений лише за наявності поважних причин пропуску.

Згідно з частиною другою статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

На підставі частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, з урахуванням того, що оскаржувана постанова винесена 22 січня 2023 року, вручена особисто позивачу 22 січня 2023 року, про що свідчить підпис в пункті 9 постанови до суду із позовною заявою ОСОБА_1 звернулася 09 лютого 2023 року. Матеріали справи не містять заяви про поважність пропуску строку звернення до суду, вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Стосовно обставин вчинення адміністративного правопорушення зазначає, що 22 січня 2023 року в с. Красилівка траса М01 113 км., водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Hyundai 130, номерний знак НОМЕР_1 , рухалась зі швидкістю 83 км/год. в населеному пункті, що визначено д.з. 5.49 та перевищила встановлене обмеження швидкості більше ніж на 20 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості ТЗ TruCam LTI 20/20 серійний ТС001115, чим порушила п. 12.4 ПДР.

Швидкість руху транспортного засобу було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/201 серійний номер ТС001115.

Щодо правомірності використання приладу TruCam вказує на те, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Під час вимірювання швидкості руху, поліцейський виконує наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу (на відео та фото видно, як червона позначка фіксується на автомобілі позивача з відстані 80,4 м., тобто вимірює швидкість саме даного автомобіля (додаються на диску). Прилад починає вимірювання швидкості і здійснює запис відео.

TruCAM - це не радіолокаційний, а лазерний вимірювач, що дозволяє уникнути будь-яких неточностей під час його застосування та здійснити вимірювання швидкості конкретного автомобіля, навіть у щільному потоці транспортних засобів.

Прилад TruCAM автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, відмітка про що міститься у верхній частині фотографії з приладу (додається), де зазначено, що правопорушення вчинено за адресою: 113 км а/м М-01 «Київ-Чернігів-Н.Яриловичі» в с. Красилівка (АД М-01 КИЇВ-ЧЕРНІГІВ-Н.ЯРИЛОВИЧІ С. КРАСИЛІВКА 113 км).

Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення.

Правильність реалізації у приладі зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації, копія якої надана.

На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05 квітня 2012 року № 437 затверджено перелік засобів вимірювальної техніки.

До вказаного переліку було включено засіб вимірювальної техніки - вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 ТгиСАМ», який на підставі вказаного наказу було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.

На підставі вищевикладеного, 29 серпня 2012 фірмі Laser Technology, Inc., яка є виробником ТгиСАМ, було видано Сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UA-MI/1-2903-2012, копія якого надана суду.

Вищевказана процедура проведення державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки з подальшою реєстрацією таких типів вимірювальної техніки в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки і видачею Сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно вироблялися в Україні або ввозити на територію України партіями та була передбачена положеннями Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 року № 113/98-ВР, (втратив чинність 01 січня 2016 року), «Порядку оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу та свідоцтв про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки», затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 19 лютого 2002 року № 100 (втратив чинність 14 червня 2016 року) та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, які наразі втратили чинність.

Дійсно, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362, TruCAM був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

Виходячи з вищевказаних положень, у разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру заборонялося їх серійне виробництво або ввезення на територію України.

Однак, засоби вимірювальної техніки, які були ввезені на територію України та введені в експлуатацію до моменту виключення їх із вказаного Державного реєстру, дозволяється застосовувати, оскільки в даному випадку закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Також зауважив, що відповідно до п. 3 Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13 липня 2016 року № 1161, який є чинним, зберігання інформації про затверджені типи засобів вимірювальної техніки, внесені в установленому порядку до набрання чинності Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, як і формування та ведення вказаного реєстру, здійснювалося до 01 січня 2019 року. При цьому, прилад TruCAM було введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі, відповідно, його подальша експлуатація жодним чином не обмежена нормами чинного законодавства.

Наразі єдиною та визначальною вимогою діючого законодавства у сфері метрології та метрологічної діяльності до засобів вимірювальної техніки, які вже введено в експлуатацію, є необхідність здійснення їх повірки.

Відповідно до статті 17 «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05 червня 2014 року № 1314-VI (набрав чинності 01 січня 2016 року) законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

У свою чергу, відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/25554, копія якого надана суду, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 18 травня 2022 року та чинного до 18 травня 2023 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС001115 є придатним до застосування.

Новим законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05 червня 2014 року № 1314-VI (набрав чинності 01 січня 2016 року), не передбачено повторного проходження даної процедури сертифікації для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Більше того, такої процедури як «сертифікація» взагалі вже не міститься в нормах чинного законодавства України.

Для всіх законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, згідно наказу Мінекономрозвитку від 13 жовтня 2016 року № 1747 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» встановлено міжповірочні інтервали. В тому числі це стосується вимірювачів швидкості руху транспортних засобів дистанційних, до яких відноситься і вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM. Міжповірочний інтервал для нього становить 1 рік.

Необхідно зазначити, що можливість використання виробу TruCAM також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року № 04/02/03/-3008 (копія додається), який підтверджує правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.

Отже, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22- 01/25554 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № TC001115 до застосування, а тому відсутні підстави ставити під сумнів результати вимірювання швидкості транспортного засобу даним приладом.

Також вважав необхідним зазначити, що позиція щодо правомірності використання поліцією лазерних вимірювачів швидкості TruCAM та належності доказів, отриманих з цих пристроїв, була застосована у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 359/9278/18 та у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 857/874/19 та інш.

Як вбачається із фото та відеозапису, зроблених за допомогою приладу TruCAM, які надано суду на диску, автомобіль марки Hyundai 130, номерний знак НОМЕР_1 , рухався в населеному пункті зі швидкістю 83 км/год, що є перевищенням дозволеної швидкості руху, при цьому червона позначка (+) зафіксована на автомобілі позивача з відстані 80,4 м., тобто вимірює швидкість саме даного автомобіля, що підтверджує факт вчинення правопорушення.

Прилад TruCAM автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, відмітка про що міститься у верхній частині фотографії з приладу (додається), де зазначено, що правопорушення вчинено за адресою: (АД М01 КИЇВ-ЧЕРНІГІВ-Н.ЯРИЛОВИЧІ С. КРАСИЛІВКА, 113 км).

Обставини справи та розгляд справи також були зафіксовані за допомогою портативного відеореєстратора поліцейського «П/в 473259», про що стоїть відмітка в п.7 оскаржуваної постанови.

Щодо обґрунтування неправомірності використання лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів LTI20/20 ТгиСАМ ТС001115 в ручному режимі представник відповідача зазначив наступне.

Стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» стосується автоматичної техніки, а прилад LTI 20/20 TruCAM не є автоматичною технікою, хоча технічними характеристиками він може працювати в автоматичному режимі.

Крім того, аналогічне твердження висловлює по справі № 462/1470/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд від 24 червня 2021 року, зокрема, що лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного ручного режиму роботи вимірювач може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі.

Статтею 29 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.

Зазначає, що вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM використовується у відповідності до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05 червня 2014 року № 1314-VI1.

Прилад LTI 20/20 ТгиСАМ є засобом вимірювальної техніки. У відповідності до п. 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об`єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності.

Відповідно до листа ДП «Укрметртестстандарт» від 01 жовтня 2019 року за № 22-38/49 яке дало роз`яснення з приводу використання приладу ТгиСАМ та вказав, що лазерний вимірювач ТгиСАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів (ТЗ), тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач LTI 20/20 ТгиСАМ також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху ТЗ в автоматичному режимі. В автоматичному режимі без участі оператора забезпечується циклічне виконання послідовності дій: вибір цільового ТЗ, вимірювання швидкості руху ТЗ, документування результатів вимірювання та фотофіксація належної до цих результатів дорожньої ситуації.

Таким чином, прилад LTI 20/20 ТгuСАМ не є автоматичною технікою, хоча технічними характеристиками він може працювати в автоматичному режимі. Лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, крім основного ручного режиму роботи вимірювач може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, вважає, що інспектор роти № 1 батальйону УПП в Чернігівській області ДПП Губко П.В. під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та винесення постанови серії ЕАР № 6442516 від 22 січня 2023 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, при цьому, жодним чином не порушив права позивача, а винесена постанова відповідає вимогам статті 283 КУпАП, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Враховуючи вищевикладене просить залучити до участі у справі належного відповідача - Департамент патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, 03048);

- долучити до матеріалів справи в якості доказу та дослідити в судовому засіданні відеозапис та фото з відеотехніки на диску DVD;

- позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку на оскарження постанови серії ЕАР № 6442516 від 22 січня 2023 року;

- відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а постанову серії ЕАР № 6442516 від 22 січня 2023 року - залишити без змін, якщо суд не знайде підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

- розгляд справи провести за відсутності представника відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною дев`ятою статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У відповідності до частини другої статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази, суд доходить до наступного.

Судом встановлено, що 22 січня 2023 року о 13 год. 49 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем HYUNDAI 130, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 113 км Красилівської дороги у с. Красилівка, була зупинена інспектором 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області старшим лейтенантом поліції Губком П.В., який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якої, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 22 січня 2023 року о 13.49 годині, в с. Красилівка, 113 км Красилівської дороги керувала транспортним засобом в населеному пункті Красилівка д. з. 5.49 на білому фоні та рухалась зі швидкістю 83 (вісімдесят три) км/год, чим перевищила встановлені обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год (двадцять км/год), Швидкість руху вимірювалась приладом TruCam LTI 20\20 ТС 001115, чим порушила п.12.4 ПДР - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволено швидкість не більше 50 км/год»), за що передбачено відповідальність за частиною першою статті 122 КУпАП, а саме, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а.с. 6-7).

При цьому позивачка підтверджує та вказує на те, що вона дійсно у вказаний час керувала автомобілем HYUNDAI 130, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухалась по 113 км Красилівської дороги с. Красилівка, як це зазначено в постанові у справі про адміністративне правопорушення.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху також належить, зокрема уповноваження інспекторів з паркування здійснювати у випадках, визначених законом, розгляд справ про адміністративні правопорушення та проводити тимчасове затримання транспортних засобів.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 12.4 ПДР, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до п. 2.3 ПДР саме водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування автомобілем у дорозі.

Крім, того відповідно до п. 33 ПДР України, знак 5.49 «Початок населеного пункту» застосовується для позначення початку населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знак установлюється на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги. Знак 5.50 «Кінець населеного пункту» позначає місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знак установлюється на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.

Також, як вбачається на картці маршруту патрулювання (додається) автодороги М01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі з 61 по 142 км та південний під`їзд до м. Чернігова, саме с, Красилівка знаходиться на 113 км вищевказаної автодороги.

Відповідальність за вказане порушення передбачена частиною першою статті 122 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з приміткою до статті 122 КУпАП суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.

Згідно з п. 2, 3 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Згідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені частиною першою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За загальним правилом статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол.

Разом з тим, частиною третьою статті 254 КУпАП встановлено, що протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Згідно вказаної норми протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Частиною пятою статті 258 КУпАП передбачено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція № 1395, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853.

Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), ч.ч. 1-3, 5-6 статті 121, статтями 121-1, 121-2, ч.ч. 1-3 статті 122, ч. 1 статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, ч.ч. 1-3 статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, ч.ч. 6, 11 статті 133-1, ч.ч. 1-3 статті 140 КУпАП.

Отже, чинним законодавством України працівникам органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 КУпАП, без складання відповідного протоколу.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція № 1395), визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (п. 1 р. І Інструкції № 1395).

Згідно пункту 4 розділу І Інструкції № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно до частини першої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З викладеного вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

При цьому, стаття 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований статтею 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 560/751/17, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов`язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладений на відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.

З іншого боку, рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо вимог визнати протиправною постанову суд звертає увагу, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд зазначає, що оскільки у зазначеній вище нормі передбачено вичерпний перелік повноважень місцевого загального суду як адміністративного за наслідками розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, то у суду відсутні підстави для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень чи його посадової особи щодо винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

У даній категорії справ належним та достатнім способом захисту при оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення є скасування такої постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, такий спосіб захисту не відповідає вимогам частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.

З приводу доводів представника відповідача стосовно пропуску звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження постанови суд зазначає наступне.

Згідно положень частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини другої статті 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Крім того, відповідно до частиною шостою статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

При цьому, відповідно частини першої статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку (частина дев`ята статті 120 КАС України).

З матеріалів позову вбачається, що оскаржувана постанова була винесена 22 січня 2023 року, вручена особисто позивачу 22 січня 2023 року, про що свідчить підпис в пункті 9 постанови, про те, що копію постанови нею отримано.

Разом із тим, слід зауважити, що ОСОБА_1 позовну заяву направлено до суду засобами поштового зв`язку 31 січня 2023 року, а відтак строк не є пропущеним, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 120 КАС України.

Відтак доводи представника відповідача стосовно пропуску звернення до суду з адміністративним позовом суд не приймає, у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Разом із тим, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Положеннями частини третьої статті 286 КАС України передбачений вичерпний перелік рішень місцевого загального суду як адміністративного суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який не підлягає розширеному тлумаченню.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною першою статті 122 КУпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів.

Отже, працівники органів поліції не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 КУпАП.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у справі є старший лейтенант поліції інспектор 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павло Володимирович.

Розглядаючи справу, суд виходить з того, що належним відповідачем в даній категорії справ повинен бути суб`єкт владних повноважень, а саме орган, який таке стягнення застосував (виніс постанову).

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 742/2298/17 від 17 вересня 2020 року, згідно з яким, належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.

Правовий висновок щодо обґрунтованості відмови у позові, пред`явленого до неналежного відповідача, зроблено також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц.

У той же час, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 чатсина перша статті 4 КАС України).

Частиною третьою статті 288 КУпАП визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори відповідного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади.

Отже, старший лейтенант поліції інспектор 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павло Володимирович не може виступати самостійним відповідачем у даній справі, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, тобто належним відповідачем може бути лише орган Національної поліції, від імені якого діяв співробітник поліції, і який є юридичною особою.

Відповідно до частини третьої-сьомої статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Водночас, позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що представник відповідача просив залучити до участі у справі належного відповідача Департамент патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, 03048), який також не буде належним відповідачем.

Водночас, суд звертає увагу, що належним органом, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі є Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, від імені якого діяв, зокрема, старший лейтенант поліції інспектор 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павло Володимирович, уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Поряд із цим, Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції до участі у справі в якості належного відповідача залучений не був.

Представником відповідача клопотання про заміну первісного саме на належного відповідача не заявлялось, при цьому позивачка реалізувала своє право відповідно до положень частини третьої статті 194 КАС України на подання клопотання про розгляд справи за її відсутності, жодних клопотань під час розгляду справи, зокрема про заміну первісного саме на належного відповідача, а також згоди на заміну первісного відповідача належним відповідачем не надавалось.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі наведеного старший лейтенант поліції інспектор 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павло Володимирович є неналежним відповідачем у даній справі, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції інспектора 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко П.В. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення слід відмовити.

При цьому, позивачка не позбавлена права звернутися до суду з аналогічним позовом до належного відповідача, а тому його право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не порушено.

Керуючись статтями 77, 139, 246, 286 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до старшого лейтенанта поліції інспектора 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павла Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова разом із одночасним надісланням копії апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач - старший лейтенант поліції інспектор 1 роти батальйону № 1 Управління патрульної служби у Чернігівській області Губко Павло Володимирович, код ЄДРПОУ 40108651, адреса місцезнаходження: 14037, м. Чернігів, вул. Громадська, 66.

Повний текст судового рішення складено 25 травня 2023 року.

Суддя В.М. Яковлева