Рішення

від 16.05.2023 по справі 141/138/23

ОРАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 141/138/23

Провадження №2/141/48/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року смт Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В.

при секретарі судового засідання Рожковій Л.М.,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

третя особа: не з`явилась,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №141/138/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Оратівської селищної ради Вінницької області, про визначення місця проживання дитини,

У С Т А Н О В И В :

27.02.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та відповідач у справі ОСОБА_2 проживали разом протягом одиннадцяти років. Під час спільного проживання у них народилися донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протягом останніх років сімейне життя сторін поступово погіршувалося, у зв`язку з різними характерами, відсутністю між позивачем та відповідачем довіри, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між сторонами будь-яких відносин.

Після припинення фактичних сімейних відносин сторони проживають за різними адресами. Діти, а саме донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту припинення фактичних сімейних відносин по даний час з власної волі проживають з позивачем.

Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 07.03.2023 року у відкритті провадження у справі № 141/138/23 в частині позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 06.04.2023. До участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Оратівської селищної ради Вінницької області, який зобов`язано в порядку ст. 19 Сімейного кодексу України надати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

31.03.2023 до суду надійшов лист Оратівської селищної ради № 1026/03.01-11 від 30.03.2023 про неможливість складення висновку про визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 і надання його на затвердження органу опіки та піклування Оратівської селищної ради, оскільки за адресою, за якою позивач просить визначити місце проживання дітей та яку зазначила у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не проживають.

Судове засідання, призначене на 06.04.2023, було відкладено на 27.04.2023 у зв`язку з проходженням судді Климчука С.В. щорічної підготовки в Національній школі суддів України.

Ухвалою суду від 27.04.2023 року продовжено строк підготовчого судового засідання у справі № 141/138/23, розгляд підготовчого судового засідання цивільної справи № 141/138/23 було відкладено на 16.05.2023, визнано явку позивача ОСОБА_1 та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, органу опіки та піклування Оратівської селищної ради Вінницької області обов`язковою.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Оратівської селищної ради Вінницької області, будучи належним чином повідомленою про час, день та місце судового засідання, в підготовче судове засідання 16.05.2023 не з`явилась, повноважного представника до суду не направила, заяв чи клопотань суду не подала.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, з`ясувавши думку сторін у справі, з урахуванням конкретних обставин справи, а також наявності доказів своєчасного та належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача про час, день та місце розгляду справи, доходить висновку про можливість розгляду справи № 141/138/23 за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача органу опіки та піклування Оратівської селищної ради Вінницької області.

В підготовчому судовому засіданні 16.05.2023 позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові, та просила суд позов задовольнити повністю, оскільки малолітній син ОСОБА_5 на даний час проживає разом з нею.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні 16.05.2023 позовні вимоги визнав у повному обсязі, проти їх задоволення не заперечує, про що також надав відповідну заяву від 16.05.2023. Стосовно стягнення з нього судових витрат заперечив, просив суд зменшити розмір витрат, понесених позивачем за надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із свідоцтва про народження (повторного) серії НОМЕР_1 від 15.05.2019 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19.07.2011 року, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки № 4.124/02.00-29 від 20.03.2023, виданої Зарудянським старостинським округом Оратівської селищної ради, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та її діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визначаючись щодо встановлених обставин та спірних правовідносин, суд керується наступним.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Положеннями ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ч. 1ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У відповідності до частини третьої статті 29 Цивільного кодексу місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Як вбачається зі змісту ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Суд зазначає, що вирішуючи спір між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам останніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Із системного тлумачення наведених норм права випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають виходити із того, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із позивачем ОСОБА_1 , враховуючи визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси малолітньої дитини та інших осіб, суд доходить висновку, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_1 є виправданим та доцільним, відповідатиме найвищим інтересам дитини, п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Європейський суд з прав людини (Справа "Савіни проти України" (Заява № 39948/06) у рішенні від 18.12.2008 наголосив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".

При ухваленні даного рішення суд також враховує вимоги п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 про те, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що на час вирішення судом спору найбільш сприятливим для дитини та відповідним її інтересам щодо належних умов проживання, виховання та розвитку буде рішення про встановлення місця проживання її з матір`ю.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідач як батько, незважаючи на проживання дитини з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною та прийнятті участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за судовим рішенням, що позивачем не заперечувалось.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених витрат, позивачем надано суду копію договору № 23/1 від 09.01.2023 про надання адвокатських послуг, укладеного між адвокатським об`єднанням «Захист» в особі представника Яцковина Ю.В. та Куліковською О.І., платіжну інструкцію на переказ готівки № 0.0.2807373179.1 від 09.01.2023 про переказ ОСОБА_1 2500,00 грн АО «Захист»; акт виконаних робіт за договором про надання адвокатських послуг № 23/1 від 09.01.2023, у якому зазначено детальний опис робіт (наданих адвокатських послуг), додаток № 1 до договору № 23/1 від 09.01.2023 про надання адвокатських послуг.

На підставі зазначеного, позивач ОСОБА_1 просить відшкодувати їй у рамках даної цивільної справи 2500,00 гривень понесених нею витрат за надання професійної правничої допомоги.

Суд, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, зважаючи на категорію справи, враховуючи виконання роботи адвокатом у відповідності до детального опису робіт (наданих послуг), а також приймаючи до уваги наявність усного клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.

Щодо судового збору

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, з урахуванням визнання позову відповідачем, на підставі ч. 1 ст.142 ЦПК України суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 536 грн (п`ятсот тридцять шість гривень) 80 копійок, а решта 50 відсотків судового збору - підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 150, 155, 157, 160, 161 СК України, ст.ст. 4, 12, 18, 76-82, 89, 137, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 536 грн (п`ятсот тридцять шість гривень) 80 копійок.

4. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , витрати по відшкодуванню судового збору в сумі 536 грн (п`ятсот тридцять шість гривень) 80 копійок.

5. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень).

6. Копію рішення направити третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено 26.05.2023.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування Оратівської селищної ради Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 78, смт Оратів Вінницького району Вінницької області, 22600).

Суддя С.В. Климчук