Постанова

від 22.05.2023 по справі 607/13908/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 607/13908/13

провадження № 61-12982св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу- ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Костіва О. З., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протягом 2005-2009 років між

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та приватним підприємством «Продекспорт» (далі - ПП «Продекспорт») було укладено вісім кредитних договорів, а саме:

- кредитна угода № 18105К15/2012 від 13 липня 2005 року, відповідно до умов якої позивач відкрив ПП «Продекспорт» невідновлювану кредитну лінію з лімітом 4 626 914,29 доларів США із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитна угода № 6605К48 від 13 липня 2005 року, за умовами якої позивач надав ПП «Продекспорт» кредит у розмірі 530 630,95 доларів США із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитний договір № 6606К35 від 19 липня 2006 року, відповідно до умов якого позивач відкрив ПП «Продекспорт» відновлювану відкличну кредитну лінію з лімітом заборгованості 808 730,18 доларів США із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитний договір № 6606К38 від 27 липня 2006 року, за умовами якого позивач надав ПП «Продекспорт» кредит у розмірі 2 817 857,14 доларів США із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитний договір № 6606К44 від 06 вересня 2006 року, відповідно до умов якого позивач відкрив ПП «Продекспорт» невідновлювану мультивалютну кредитну лінію з можливістю використання у доларах США з лімітом заборгованості 6 269 803,37 доларів США та у євро з лімітом заборгованості 648 731,52 євро із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитний договір № 6607К23 від 05 листопада 2007 року, за умовами якого позивач відкрив ПП «Продекспорт» невідновлювану мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості у євро у розмірі 2 160 000,00 євро, для заборгованості у доларах США у розмірі 758 076,55 доларів США, для заборгованості у гривні - еквівалентно 1 091 923,45 доларів США із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитний договір № 6609К5 від 01 червня 2009 року, відповідно до умов якого позивач відкрив ПП «Продекспорт» невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 1 520 000,00 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року;

- кредитний договір № 6609К9 від 01 липня 2009 року, за умовами якого позивач відкрив ПП «Продекспорт» невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 1 800 000,00 грн із кінцевим терміном погашення кредиту до 30 квітня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами 13 січня 2011 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договори поруки № 6611Р1 та

№ 6611Р2, відповідно до умов яких відповідачі зобов`язалися солідарно відповідати за повне та своєчасне виконання ПП «Продекспорт» його зобов`язань перед позивачем за кредитними договорами у повному обсязі таких зобов`язань.

За умовами кредитних договорів відповідачі зобов`язалися повернути позивачу кредит та відсотки в порядку і в терміни, встановлені кредитними договорами. Разом із тим, відповідачі не виконують взятих на себе зобов`язань щодо вчасного повернення кредиту та відсотків, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 197 504 593,91 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів, а також стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 05 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитними договорами у розмірі 197 504 593,91 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, оскільки відповідачами порушено умови договорів та права позивача щодо порядку погашення заборгованості.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, проте вважав, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, у жовтні 2022 року подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року.

У листопаді 2022 року на адресу апеляційного суду від АТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла заява про затвердження мирової угоди, за умовами якої сторони домовилися про порядок (спосіб) врегулювання існуючого між ними спору, який вирішений оскаржуваним ОСОБА_4 судовим рішенням від 05 листопада 2013 року.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційне провадження № 22-ц/817/957/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року закрито.

Заяву АТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди - залишено без розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Доводи ОСОБА_3 про те, що рішенням суду першої інстанції, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 197 504 593.91 грн порушено його права та інтереси, не взяті до уваги апеляційним судом, оскільки зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що ним вирішувалося питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, і, відповідно, оскаржуване рішення не містить таких висновків.

Крім того, посилання ОСОБА_3 на наявність у ОСОБА_1 перед ним заборгованості за договором позики від 16 лютого 2012 року не спростовує наявності у ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

У зв`язку із закриттям апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданої сторонами заяви про затвердження мирової угоди.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

19 грудня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що підстави залишення позову, заяви без розгляду визначені статтею 257 ЦПК України. При цьому, залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди з тих підстав, що апеляційне провадження відкрите за апеляційною скаргою особою, права, свободи, інтереси та обов`язки якої оскаржуваним рішенням не вирішувалися, не підпадає під підстави, передбачені статтю 257 ЦПК України. Отже, суд може затвердити мирову угоду, або відмовити у її затвердженні, а не залишити без розгляду заяву про затвердження мирової угоди.

Отримавши заяву про затвердження мирової угоди (з текстом мирової угоди), суд апеляційної інстанції повинен був перевірити дотримання сторонами положень статті 207 ЦПК України та, встановивши відсутність підстав для відмови у затвердженні мирової угоди, постановити ухвалу про затвердження мирової угоди, якою одночасно визнати нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закрити провадження у справі.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2023 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» подав відзив на касаційну скаргу, в якому її підтримав та просив задовольнити, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та справу передати для продовження розгляду до апеляційного суду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Установлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитними договорами у розмірі 197 504 593,91 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, проте вважав, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, у жовтні 2022 року подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що перед ним у ОСОБА_1 існує зобов`язання за договором позики від 16 лютого 2012 року на суму 20 000.00 грн, яка отримана останнім в інтересах сім`ї. Зазначає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитними договорами, які не укладені, тобто не є чинними. Вважає, що порушення норм матеріального права впливають на можливість стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором позики. На думку ОСОБА_3 , рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року вирішено питання про його права та обов`язки.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року.

У листопаді 2022 року на адресу апеляційного суду від АТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла заява про затвердження мирової угоди, за умовами якої сторони домовилися про порядок (спосіб) врегулювання існуючого між ними спору, який вирішений оскаржуваним ОСОБА_4 судовим рішенням від 05 листопада 2013 року.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційне провадження № 22-ц/817/957/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року закрито.

Заяву АТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди - залишено без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) указано, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі

№ 32/77 (провадження № 12-17гс21), якою також закрито касаційне провадження з тих самих підстав, указано, що особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відтак передумовою реалізації такими особами їх права на оскарження судового рішення є матеріально-правова заінтересованість цих осіб, тобто їх власна, особиста заінтересованість у конкретному результаті розгляду спору судом.

Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відтак, при вирішенні питання про те, чи ухвалено оскаржуване рішення

про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на вказані процесуальні норми суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16 (провадження № 61-48003св18), від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03 (провадження № 61-14624св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19), від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19 (провадження № 61-20975св19).

У справі, що переглядається, право на апеляційне оскарження рішення місцевого суду ОСОБА_3 обґрунтував тим, що вказаним рішенням порушуються його законні права та інтереси, оскільки у ОСОБА_1 перед ним існує зобов`язання за договором позики від 16 лютого 2012 року на суму 20 000,00 грн. Зазначає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнута заборгованість за кредитними договорами, які не укладені, тобто не є чинними. Вважає, що порушення норм матеріального права впливають на можливість стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором позики.

Отже, враховуючи, що місцевим судом не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи на рішення суду першої інстанції.

Щодо вирішення апеляційним судом заяви сторін про затвердження мирової угоди, то Верховний Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити певні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови мирової угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Враховуючи, що апеляційне провадження у справі, яка переглядається, відкрито за скаргою особи, права, свободи та обов`язки якої оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися та апеляційне провадження з цих підстав закрито, тобто апеляційним судом рішення по суті вирішення позовних вимог у справі не ухвалювалося, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість вирішення поданої сторонами заяви про затвердження мирової угоди та правильно залишив її без розгляду.

Доводи касаційної скарги про те, що відкривши апеляційне провадження, апеляційний суд повинен був вирішити заяву про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, не заслуговують на увагу.

Перш ніж вирішувати відповідні заяви учасників справи, суд повинен перевірити чи правильно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, оскільки лише в межах відкритого апеляційного провадження апеляційний суд має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення.

Побідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 41547сво18).

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що сторони не позбавлені можливості укласти мирову угоди у процесі виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2013 року, ухваленого в цій справі.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська