Рішення

від 27.04.2023 по справі 295/2500/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/2500/23

Категорія 43

2/295/1343/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2023 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Перекупка І.Г.

за участі секретаря судового засідання Конончук Ю.О.

представника Кабінету Міністрів України - Садовської-Мариніни В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовомподаним представником ОСОБА_1 адвокатом Івановою Тетяною Борисівною до Держави Україна в особі Верховної Ради України, Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України через Головне управління державної казначейської служби України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

02.03.2023 представник позивача звернулася до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на корись ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 3 000 000, 00 (три мільйони) гривень.

В обґрунтуванням позовних вимог вказано, що вироком колегії по кримінальним справам Донецького обласного суду від 30 червня 2000 року ОСОБА_1 , 1979 року народження, було засуджено за ст. ст. 93 п. «з», 94, 101 ч. 3, 42, 43 ч,2 КК України до остаточного покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Початок стоку відбування покарання начисляти з 20 грудня 1999 року. Вирок залишений в силі судом касаційної інстанцій. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою, в якій скаржився на порушення статті 3 Конвенції, а саме: покарання його у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. Рішення п`ятої секції ЄСПЛ від 10.12.2020 року (у справі Лопата та інші проти України), яке є остаточним, було ухвалене, в тому числі, за скаргою ОСОБА_1 , про що зазначено у додатку до рішення п`ятої секції ЄСПЛ від 10.12.2020 року. В переліку заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції Гаркавенко П.А. зазначений під номером 18.

Рішенням другого сенату Конституційного суду України у справі №6-р (ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року за конституційними скаргами ОСОБА_2 та інших щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), частину першу статті 81, частину 1 статті 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Зобов`язати Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідності до Конституції України та цього Рішення.

Таким чином, за умови дотримання положень статті 3 Конвенції у ОСОБА_1 повинна була існувати правова і фактична можливість заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк або заміна невідбутої частини покарання більш м`яким, але протягом 22 років він був позбавлений такої можливості.

На даний час засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Державній установі «Житомирська установа виконання покарань (№8)», та відбув покарання більше 20 років (23 роки 2 місяці 10 днів).

ОСОБА_1 вважає, що його права, як ув`язненого, порушувались бездіяльністю держави Україна, оскільки державні інститути влади тривалий термін не приводили національне законодавства у відповідність до Європейської Конвенції з прав людини, яку було ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.97 року.

Порушення прав ОСОБА_1 , як ув`язненого, бездіяльністю державних органів влади України, а саме: його покарання до довічного ув`язнення без права звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким - є таким, що принижує його гідність і завдає душевних страждань.

В позовній заяві ОСОБА_1 , посилається на практику Європейського суду з прав людини, якою встановлено, що довічне позбавлення волі в Україні порушує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у справах «Лапата та інші проти України», «Петухов проти України».

Вважає, що такими діями йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 3000 000,00 грн, на думку позивача, вказана сума є достатньої, щоб компенсувати завдані йому душевні страждання, пригніченість та нелюдське поводження у місцях виконання покарань.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 07.03.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

26.04.2023 від представника Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позову заяву, в якому Кабінет Міністрів України заперечує проти заявлених Позивачем позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, а тому як таких, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача в судові засідання не з`являвся, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Позивач повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою останнього, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.

Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Президента України Зеленського Володимира Олександровича в судові засідання не з`являвся, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не надходив, інші заяви по суті справи не надходили також.

Представник Державної казначейської служби України через Головне управління державної казначейської служби України в Житомирській області в судові засідання не з`являвся, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не надходив, інші заяви по суті справи не надходили також.

Дослідивши позовну заяву, додані до неї письмові докази, заслухавши представника Кабінету Міністрів України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 3000 000,00 гривень позивач посилався на незаконність судових рішень, відповідно до яких він був засуджений до смертної кари, яка в подальшому була замінена на довічне позбавлення волі, що також вважає неправомірним, у зв`язку з чим йому завдані моральні страждання.

Судом встановлено, що вироком колегії по кримінальним справам Донецького обласного суду від 30 червня 2000 року ОСОБА_1 , 1979 року народження, було засуджено за ст. ст. 93 п. «з», 94, 101 ч. 3, 42, 43 ч. 2 КК України до остаточного покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Початок строку відбування покарання начисляти з 20 грудня 1999 року. Вирок був залишений в силі судом касаційної інстанцій.

ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою, в якій скаржився на порушення статті 3 Конвенції, а саме: покарання його у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення.

Рішення п`ятої секції ЄСПЛ від 10.12.2020 року (у справі Лопата та інші проти України), яке є остаточним, було ухвалене, в тому числі, за скаргою ОСОБА_1 , про що зазначено у додатку до рішення п`ятої секції ЄСПЛ від 10.12.2020 року. В переліку заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції Гаркавенко П.А. зазначений під номером 18. Рішенням п`ятої секції ЄСПЛ вад 10.12.2020 року постановлено, що скарги свідчать про порушення статті 3 Конвенції, та то встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію.

В Україні смертна кара існувала як виняткова міра покарання за вчинення особливо тяжких, жорстоких, особливо небезпечних злочинів проти держави, проти життя, правосуддя, за воєнні злочини (в умовах воєнного стану чи бойової обстановки). Разом з тим, у зв`язку із вступом України до Ради Європи 09.11.1995 року держава Україна взяла на себе зобов`язання з дотримання європейських стандартів щодо безумовного гарантування прав і свобод людини, серед яких, зокрема, і заборону на застосування смертної кари, а тому з 1997 року остаточно в Україні був введений мораторій на виконання вироків у вигляді смертної кари, останній вирок був приведений до виконання в серпні 1996 року.

В подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними); положення Кримінального кодексу України, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

На виконання рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон Українивід22лютого2000року«Провнесення зміндо Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», згідно якого покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях визнавав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, не є порушенням ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).

За правилами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виходячи з викладеного, є неспроможними та безпідставними доводи позивача, що ухвалені стосовно нього судові рішення і призначені покарання є незаконними, оскільки зазначені судові рішення були ухвалені компетентними судовими органами України різних інстанцій, в тому числі касаційною, на підставі норм матеріального і процесуального права, чинних на час їх ухвалення, набули законної сили і підлягали обов`язкому виконанню, а відтак апріорі не можуть бути поставлені під сумнів.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що ініціюючи таке провадження, позивач фактично ставить під сумнів ухвалені щодо нього судові рішення, домагається їх перегляду, що є неприпустимим, а також не передбаченим в такий спосіб.

Щодо посилання позивача на порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція)

Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі за текстом ЄСПЛ) № 3477-IV від 23 лютого 2006 року (далі Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами статті 2 Закону України № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Положеннями глави 3 Закону України № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України №2» від 12 березня 2019 року (заява №41216/13), яке набуло статусу остаточного 09 вересня 2019 року, на яке посилається позивач, констатовано порушення Україною вимог статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.

При цьому розглядаючи твердження заявника, що його покарання у виді довічного позбавлення волі було таким, яке неможливо скоротити, ЄСПЛ звернув увагу на загальні принципи, сформульовані у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства (VinterAnd Othersv The UnitedKingdom), пункти 103-122).

Згідно вказаних принципів Конвенцією не заборонено застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів. Однак, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути dejure ide facto, таким, яке може бути скороченим, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливості перегляду. Такий перегляд повинен охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація.

Тому закріплені у національному законодавстві критерії та умови перегляду повинні бути достатньо чіткими та визначеними, а також відображати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не тільки загальною вимогою принципу верховенства права, а й лежить в основі процесу реабілітації, який може ускладнитися, якщо порядок перегляду покарання та перспективи звільнення є неясними або невизначеними. Отже, засуджені, яким було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі, мають право від самого початку знати, що вони повинні зробити для того, щоб питання про їхнє дострокове звільнення було розглянуто та за яких умов (пункт 168 Рішення).

Як убачається з рішення Суду, міжнародні стандарти вимагають, щоб у осіб, котрих засуджено до довічного позбавлення волі, існувала реалістична перспектива звільнення від такого покарання. Такі засуджені мають право знати, коли та на яких підставах може бути розглянуте питання про їхнє дострокове звільнення.

ЄСПЛ указав, що в Україні для засуджених до довічного позбавлення волі немає реального механізму перегляду призначеного покарання за вироком суду, оскільки процедура помилування, котра передбачена статтею 87 Кримінального кодексу України, є невизначеною, має винятковий характер та застосовується стосовно індивідуально визначеної особи.

Судом встановлено, що існуючий в Україні режим для засуджених до довічного позбавлення волі є несумісним з метою реабілітації.

Міжнародна судова установа констатувала в цій справі, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, що свідчить про наявність системної проблеми, для вирішення якої вимагається вжиття заходів загального характеру.

Суд зазначив, що характер встановленого за статтею 3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави відповідача вимагається впровадження реформи системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі.

Таким чином, у справі «Петухов проти України №2» ЄСПЛ установлено системну проблему в Українському законодавстві, яку можна подолати заходами загального характеру, спрямованими на усунення її першопричини, шляхом внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування.

А тому є безпідставними та хибними доводи позивача, що згідно з рішенням «Петухов проти України №2» ЄСПЛ констатовано порушення прав заявника на призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Позивач допускає невірне тлумачення змісту даного рішення.

За правилами ст. 13 Закону України № 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.09.2021 року № 6-р(II)/2021 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 81, частину першу статті 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі; зобов`язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

В подальшому 18.10.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини" № 2689-IX та Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини" № 2690-IX, які набули чинності 06.11.2022 року, відповідно до яких на законодавчому рівні врегульовано питання та запроваджено механізм і порядок щодо можливості перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово зазначав, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи. Зокрема, в рішенні у справі Sawoniuk v. United Kingdom(№ 63716/00) (Савонюк проти Сполученого Королівства) від 29 травня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що питання про відповідність строку позбавлення волі тяжкості злочину виходить поза межі сфери дії Конвенції.

І лише непом`якшуване довічне позбавлення волі являє собою порушення статті 3 ЄСПЛ. Так, поясненням цьому є те, що особа не може бути ізольована, якщо немає обгрунтованих пенологічних підстав для цієї ізоляції, включаючи кару, стримування, забезпечення громадської безпеки та виправлення, баланс між якими необов`язково є статичним і може змінитися в ході відбування покарання. Відповідно, лише шляхом проведення перегляду обгрунтованості продовження ізоляції у відповідний момент відбування покарання ці фактори або зміни можуть бути належним чином оцінені «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства».

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2020 року № 2-42/2004 зроблені такі висновки: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі ЄСПЛ, та не являє собою порушення її статті 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням статті 3 ЄСПЛ; в) відсутнє порушення статті 3 ЄСПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції.

Згідно з ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції Українипередбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписамистатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зістаттею 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Позивач в позовній заяві посилається на висновок фахівця психолога ОСОБА_3 від 27.02.2023, яким було проведено діагностику ОСОБА_1 . Та в п.5 даного висновку зазначено, що ОСОБА_1 була причинена моральна шкода бездіяльністю органів влади України (порушення статті 3 Конвенції-), а саме: покарання його у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, бездіяльністю органів при розслідуванні заяви про вчинення кримінальних правопорушень слідчим, яке мало бути порушено на підстав ухвали слідчого судді Ворошиловського районного суду м. Донецька у 2013 році. Відсутність будь-яких дій (тобто бездіяльність) слідчих, прокурорів є основним тригером для засудженого, який понад два десятиріччя намагається якщо вже не виправдатися перед суспільством, то хоча б принаймні вийти на свободу.

Проте, як слідує із даного пункту та зі змісту висновку, у ньому не вказано, що саме бездіяльністю відповідачів була причинена моральна шкода позивачу, не вказано, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади йому завдано моральної шкоди. Доказів завдання моральної шкоди та обставин її завдання позивачем також не наведено (наприклад медичні картки, епікризи, аналізи, звернення і рекомендації лікарів та інше) .

Тобто, на підтвердження своїх слів, позивач не надає належних доказів, які б вказували на те, в чому ж полягає спричинена моральна шкода, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана і вини останнього в її заподіяні.

Без надання документальних доказів, твердження про порушення нормального життя, погіршення стану психічного здоров`я є лише припущеннями і не можуть братися до уваги як фактичні дані.

Таким чином, на підставі вимог чинного законодавства і судової практики суд констатує, що саме по собі призначення стосовно позивача покарання у вигляді смертної кари, яке в подальшому згідно із законом замінено на довічне позбавлення волі, не є порушенням закону, не може вважатись порушенням людської гідності, а відтак факт відбування такого покарання не є підставою вважати, що позивачу були заподіяні страждання, належною сатисфакцією за які може бути відшкодування моральної шкоди, отже вимоги позивача є безпідставними.

На підставі досліджених доказів судом не встановлено порушень прав позивача та вимог Конвенції в результаті застосування щодо нього покарання у вигляді довічного позбавлення волі, які могли б бути підставою для стягнення з держави моральної шкоди.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що згідно рішення у справі «Петухов проти України №2» заявнику відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди в цій частині, зазначено, що встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнав заявник у зв`язку з його скаргою на те, що його покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Беручи до уваги встановлені під час розгляду даної справи обставини, судом не встановлено вчинення неправомірних дій та/або прийняття незаконних рішень з боку органів держави Україна, які призвели до заподіяння позивачу моральних страждань, тобто, не встановлено наявність правових підстав, передбачених ст.ст. 22, 23, 1167, 1173 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди позивачу, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору на підставі п. ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273,353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовної заявиподаної представником ОСОБА_1 адвокатом Івановою Тетяною Борисівною до Держави Україна в особі Верховної Ради України, Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України через Головне управління державної казначейської служби України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 05.05.2023 року.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (1979 р.н., місце перебування: Державна установа «Житомирська установа Виконання покарань (№8)», адреса: м. Житомир, проспект Незалежності, 172)

Відповідач:Держави Україна в особі Верховної Ради України (місцезнаходження: м. Київ, вулиця Михайла Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120)

Відповідач: Президент України Зеленський Володимир Олександрович (м. Київ, вул. Банкова, 11)

Відповідач: Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00031101

Відповідач: Державна казначейська служба України через Головне управління державної казначейської служби України в Житомирській області (місцезнаходження: м. Житомир, вул. С. Ріхтера, буд. 24, код ЄДРПОУ 37976485)

Суддя І.Г.Перекупка