Ухвала

від 22.05.2023 по справі 754/5454/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2-о/754/221/23

Справа № 754/5454/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

заявника ОСОБА_1

представника заінтересованої особи ОСОБА_5

представника заінтересованої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника заінтересованої особи про закриття провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення юридичного факту, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту. Заява мотивована тим, що 27.03.2023 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як батьку трьох неповнолітніх дітей до 18 років. При цьому до заяви було долучено всі докази на підтвердження викладених фактів. 05.04.2023 року було розглянуто заяву і надано відповідь про те, що заявником не надано доказів на підтвердження факту перебування дітей саме на утриманні ОСОБА_1 . Наданих заявником документів виявилось недостатньо для того, щоб було прийнято рішення про надання відстрочки. Оскільки іншим чином підтвердити факт перебування неповнолітніх дітей на утриманні заявник не може, він звертається до суду з даною заявою, в якій просить встановити факт перебування неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_2 , 2006 року народження, ОСОБА_3 , 2017 року народження, та ОСОБА_4 , 2022 року народження, на утриманні заявника.

У судовому засіданні представник заінтересованої особи ОСОБА_5 заявив клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що даний спір повинен вирішуватися у порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виникає у публічно-правових відносинах.

Заявник у судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення клопотання, зважаючи на його безпідставність.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала клопотання, просила провадження у справі закрити.

Зваживши доводи клопотання, вислухавши думку учасників справи, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту. Заява мотивована тим, що 27.03.2023 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як батьку трьох неповнолітніх дітей до 18 років. При цьому до заяви було долучено всі докази на підтвердження викладених фактів. 05.04.2023 року було розглянуто заяву і надано відповідь про те, що заявником не надано доказів на підтвердження факту перебування дітей саме на утриманні ОСОБА_1 . Наданих заявником документів виявилось недостатньо для того, щоб було прийнято рішення про надання відстрочки. Оскільки іншим чином підтвердити факт перебування неповнолітніх дітей на утриманні заявник не може, він звертається до суду з даною заявою, в якій просить встановити факт перебування неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_2 , 2006 року народження, ОСОБА_3 , 2017 року народження, та ОСОБА_4 , 2022 року народження, на утриманні заявника.

Встановлення даного факту необхідно заявнику для отримання у подальшому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язані із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, підпунктів 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України проводиться загальна мобілізація.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не підлягають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

При розгляді справи встановлено, що між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 виник публічно-правовий спір, пов`язаний з призовом на військову службу під час мобілізації.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. 34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.»

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Суд, враховуючи визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку, що вказаний спір повинен розглядатись в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 255 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення юридичного факту - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п?ятнадцяти днів з дня проголошення.

Повний текст ухвали виготовлений 26 травня 2023 року.

Суддя О.В.Лісовська