Постанова

від 23.05.2023 по справі 2-1201/10

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.05.2023 Справа № 2-1201/10

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 2-1201/10 Головуючий у 1 інстанції: Ширіна С.А.

№ 22-ц/807/1032/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи : Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Публічне акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК», Товариство з обмеженою відповідальністю «САМХІТА» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню частково,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню частково.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 609 ЦК України зазначає, що у нього, як майнового поручителя ФОП ОСОБА_2 , відсутня заборгованість, про стягнення якої було відкрите виконавче провадження за виконавчим листом №2-1201/10 від 23.03.2010, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя про стягнення в солідарному порядку з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,ТОВ «САМХІТА» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6 779 257,78 гривень заборгованості та 1700,00 грн. судового збору, а тому виконавчий №2-1201/10 від 23.03.2010, виданий Хортицьким районним судом м. Запоріжжя повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконання, оскільки заборгованість ФОП ОСОБА_2 перед АТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно ухвали господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 року у справі про банкрутство №5009/860/12, в порядку ст.ст.1,45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ч.5 ст.112 ЦК України вважається погашеною.

Просить суд визнати виконавчий лист №2-1201/10 від 23.03.2010, виданий Хортицьким районним судом м. Запоріжжя в частині стягнення солідарно із ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6779 257,78 гривень, а також суму судового збору у розмірі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250,00 гривень.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючисьз зазначеноюухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати виконавчий лист №2-1201/10 від 23.03.2010 виданий Хортицьким районним судом м. Запоріжжя в частині стягнення солідарно із ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6779 257,78 гривень, а також суму судового збору у розмірі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250,00 гривень таким що не підлягає виконанню.

Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно дост. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно дост. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2010 року у справі №1201/2010 стягнуто в солідарному порядку з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,. ОСОБА_1 ,ТОВ «САМХІТА» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6779 257,78 гривень заборгованості та 1700,00 грн. судового збору.

23 березня 2010 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя на підставі вказаного судового рішення був виданий виконавчий лист № 2-1201/10.

В Управлінні забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебувало на виконанні зведене виконавче провадження ВП 54/3 відносно ОСОБА_1 як боржника №18811109, за виконавчим листом №2-1201/10 від 23.03.2010, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя.

31.08.2007 року ОСОБА_1 виступив фінансовим поручителем по зобов`язанням ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором №010/02-2/454/1 до Генеральної кредитної угоди №010/02-2/454 від 31.08.2007року.

04.09.2007 року ОСОБА_1 виступив фінансовим поручителем по зобов`язанням ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором №010/02-2/454/4 до Генеральної кредитної угоди №010/02-2/454 від 31.08.2007року.

Постановою господарського суду Запорізької області від 13.06.2012 року у справі №5009/860/12 ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну комісію.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 року у справі про банкрутство №5009/860/12 припинено підприємницьку діяльність банкрута - ФОП ОСОБА_2 , провадження у справі закрито.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відповідно до положеньст.432 ЦПК України, оскільки припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки, оскільки рішення про стягнення заборгованості винесеноХортицьким районним судом м. Запоріжжя 19.02.2010 року, а позичальника - ФОП ОСОБА_2 ліквідовано Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 року.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 432ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню; суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому, під іншими причинами, про які йдеться в частині другійстатті 432 ЦПК України, належить розуміти не припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а наприклад, коли в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містить глава 50 розділу І книгип`ятої ЦК України.

Зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,діяльність ФОП ОСОБА_2 , поручителем якої є ОСОБА_1 , 17.04.2015 року припинено на підставі судового рішення у зв`язку з визнанням її банкрутом (т.2 а.с.61).

Позиція ОСОБА_1 як і в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції зводиться до того, що виконавчий лист №2-1201/10 від 23.03.2010 не підлягає виконанню внаслідок погашення основного зобов`язання у зв`язку із припиненням (ліквідацією) ФОП боржника. Разом з цим, апелянт посилається на положення ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або його визнання банкрутом» в редакції, чинній станом на 02.04.2015 року, відповідно до якого вимога, незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Заявник вважає, що на момент розгляду справи відсутнє зобов`язанняФОП ОСОБА_2 ,за яке поручитель ОСОБА_1 повинен відповідати та нести відповідальність.

Однак, така позиція апелянта суперечить нормам процесуального закону, що регулює спірні правовідносини, письмовим доказам і правовим позиціям Верховного Суду.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2010 року у справі №1201/2010 стягнуто в солідарному порядку з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,. ОСОБА_1 , ТОВ «САМХІТА» на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6779 257,78 гривень заборгованості та 1700,00 грн. судового збору.

23 березня 2010 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя на підставі вказаного судового рішення був виданий виконавчий лист № 2-1201/10.

Постановою господарського суду Запорізької області від 13.06.2012 року у справі №5009/860/12 ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну комісію.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 року у справі про банкрутство №5009/860/12 припинено підприємницьку діяльність банкрута - ФОП ОСОБА_2 , провадження у справі закрито.

12 травня 2022 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-1201/10 від 23.03.2010 року, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь АТ «КРИСТАЛБАНК» в сумі 6779257,78 грн АСВП 69004723 (т. 2 а.с.92).

Отже, рішення про солідарне стягнення із ОСОБА_1 як поручителяФОП ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором було прийняте, а виконавчий лист виданий до визнанняФОП ОСОБА_2 банкрутом.

Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 був зобов`язаний указати передбачені процесуальним законом підстави та надати суду належні і допустимі докази для того, щоб суд мав можливість визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Зокрема, це могло би бути документальне підтвердження відсутності повністю чи частково обов`язку боржника погасити перед Банком боргу зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням тощо.

Проте, у заяві не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б дали змогу суду вирішити питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Водночас, рішення суду про стягнення заборгованості залишається невиконаним, заявник не спростовує наявність заборгованості за вищезазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили та не скасоване у встановленому законом порядку.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 указує на те, що оскільки припинено ФОП ОСОБА_2 у зв`язку з визнанням її банкрутом, це у свою чергу є підставою припинення поруки. Звідси апелянт робить висновок, що виконавчий лист від №2-1201/10 від 23.03.2010 не може бути виконаний так як обов`язок боржника повністю відсутній.

Однак, така позиція заявника є хибною.

По-перше: в спірних правовідносинах не встановлюється факт припинення поруки, судом установлюється факт наявності чи відсутності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Посилання апелянта на те, що оскільки припинено ФОП ОСОБА_2 у зв`язку з визнанням її банкрутом, що у свою чергу є підставою припинення поруки суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 29 березня 2017 р., в якій вказано, що право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов`язання поручителя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.01.2021 р. у справі N522/1528/15-ц звернула увагу на те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (SvetlanaNaumenko v. Ukraine), заява N 41984/98, § 53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина другастатті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина другастатті 432 ЦПК України).

У спірних правовідносинах є рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2010 року у справі №1201/2010, яке набрало законної сили, про стягнення із солідарно із ОСОБА_1 , як поручителя ФОП ОСОБА_2 кредитної заборгованості, виконавчий лист на виконання указаного судового рішення видано до того, якФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом, жодних підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, які передбачені процесуальним законом, заявником не вказано, відтак як заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню так і доводи апеляційної скарги, які є аналогічні доводам заяви, не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу правової визначеності, доки використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя у справі (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 травня 2023 року.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков