Рішення

від 26.05.2023 по справі 219/14244/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/229/1072/2023

ЄУН 219/14244/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2023 року м. Дружківка

Дружківський міськийсуд Донецькоїобласті у складі: головуючого судді Шевченко Л.В., за участю секретаря судового засідання Шипілової Г.І., представника відповідача Вишнякової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дружківка в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області,

про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн.,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, згідно якого просить суд зобов`язати Управління Державного казначейства України у Черкаській областівідшкодуватийомуза рахунок коштів державного бюджету нанесену надмірною тривалістю судового процесу розгляду справи, що не відповідала вимозі «розумного строку», моральну шкоду в розмірі100 000 гр.та додатково кожний податок, який може бути нарахований на цю суму, в якості компенсації моральної шкоди, що передбачено практикою Європейського суду з прав людини.

В обґрунтування позову вказує, що Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказує, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Штепа проти України» констатував,що суд підтверджує той факт, що обґрунтованість тривалості судового процесу повинна оцінюватись з врахуваннямобставин справи і наступних: критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів, важливість даного провадження для заявника.Зазначає, що згідно статті 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію. Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Також позивач звертає увагу суду на те, що правова позиціяЄвропейського суду з прав людини щодо безпідставного затягування розгляду судом кримінального провадження тягне за собою застосування національними судами України та є обов`язковою відповідно до вимогст. 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» щодовідшкодування нанесеної моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що ухвалою Апеляційного суду Черкаської областівід 20.11.2018 рокуматеріали кримінального провадження № 22014250000000027 передано на розгляд до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. За період розгляду кримінального провадження Смілянським міськрайонним судом Черкаської області було здійснено судових засідань з періодичністю, а саме 22.12.2018 року (перенесено у зв`язку з відсутністю судді); 29.12.2018 року призначено через тиждень; 06.02.2019 року не відбулося засідання, перенесено; 20.03.2019, 08.04.2019 року - через два місяці; 20.05.2019 року, через півтора місяці; 12.07.2019 року, через півтора місяці; 01.08.2019 року, більше ніж два тижні; 10.10.2019 року, більше двох місяців; 05.11.2019 року, через три тижні; 26.11.2019 року, через три тижні; 21.01.2020 року, майже через два місяці; 16.04.2020 року, майже через три місяці; 02.06.2020 року, більше ніж півтора місяці; 25.06.2020 року, через три тижні; 30.09.2020 року, більше ніж три місяці та перенесено на 26.01.2021 року; 25.03.2021 через два місяці, колегія заявила самовідвід. На думку позивача, розгляд кримінального провадження навмисно затягувався. За цей час суд спромігся тільки по суті заслухати обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 . Позивач, керуючись практикою Європейського суду з прав людини щодо відшкодування нематеріальних збитків за порушення «розумних строків» розгляду справи по суті кримінального провадження № 22014250000000027, враховуючи характер завданих збитків та з посиланням на рішення ЄСПЛ «Штепа проти України»,визнав справедливою сатисфакцією сплатуна його користь нанесеної моральної шкоди в розмірі100 000 гривень,заподіяної внаслідок порушення прав і свобод та законних інтересів «розумного строку» розгляду справи.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2021 року по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 11.02.2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

Згідно з Розпорядженням Голови Верховного Суду від 21.10.2022 № 61 територіальну підсудність справ, які підсудні Артемівському міськрайонному суду Донецької області, змінено на Дружківський міський суд Донецької області.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.03.2023 вказана цивільна справа розподілена судді Шевченко Л.В.

Справу призначено до розгляду 26 травня 2023.

Відповідач в судове засідання не з`явився, просив розглянути справу без його участі, оскільки не має можливості прибути в судове засідання.

Представник відповідача Держави Україна в особі Кабінету Міністрів Вишнякова А.М. просила відмовити в задоволенні позову, оскільки вважала його необгрунтованим на підставах, викладених у відзиві на позов. Зокрема, представник відповідача наполягала на тому, що відповідач не може бути відповідачем у даній справі, оскільки не являється суб`єктом, яким завдано шкоду позивачу; позивачем не наведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою позивачу шкодою; Кабінет Міністрів як державний орган взагалі жодним чином згідно своїх повноважень та компетенції не впливає і не може впливати на розгляд справ в судах.

Представник третьої особи - Головного Управління Державної казначейської служби України у Черкаській області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду пояснення, відповідно до яких представник зазначив, що згідно з положеннями ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Право визначення відповідача є виключним правом позивача. Залучення у справі співвідповідача відбувається виключно за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження (ст. 51 ЦПК). Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Головне управління діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Головне управління Державної казначейської службу у Черкаській області України, затвердженого Наказом Державної казначейської служби України від 21.11.2011 № 106 (далі - Положення). Згідно з Положенням, Головне управління здійснює через систему електронних платежів Національного Банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів. Здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Головне управління є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власний бланк, рахунки в установах казначейства та банках. Тобто, Головне управління виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковими умовами для відшкодування моральної шкоди є: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювана; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана; наявність вини останнього в її заподіянні.Оскільки, як випливає зі змісту позову, Головне управління жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Головне управління не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших юридичних та фізичних осіб. Також зауважив, що позивач визначив Головне управління як одного з учасників справи, проте вимоги щодо стягнення коштів Державного бюджету України пред`являються до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), яка не є учасником справи. Вказав, що Головне управління є територіальним підрозділом Казначейства, проте це різні юридичні особи з різним цивільно-правовим статусом та з різними правам та обов`язками.

На адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив відповідача Кабінету Міністрів України, у якій він вважає його належним відповідачем та з посиланням рішення Європейського Суду з прав людини просить задовольнити його позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що в провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.263, ч.1 ст.263-1 КК України, про що свідчать повістки про виклик до суду у кримінальному провадженні у справі № 699/268/15-к.

На підставіст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставіст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

Згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62Конституції України,Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»та статтях1167,1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції Україникожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частин першої, другої та сьомоїстатті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цьогоЗаконупідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбаченихзаконами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 вказаного Закону).

Положеннямистатті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), у тому числі й моральна шкода.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбаченістаттею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другоюстатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьоїстатті 23 ЦК Українивизначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частин п`ятої та шостоїстатті 4 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зістаттею 13Закону України«Пропорядок відшкодуванняшкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першоїстатті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Позивачем суду не надано доказів постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 вказаного Закону), що є підставою для застосування права позивача на відшкодування шкоди відповідно до Закону.

З даних Єдиного державного реєстру судових рішень кримінальне провадження 699/268/15-к розглядалося колегією суддів Кам`янського районного суду Черкаської області, судове рішення у справі не постановлено.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 761/23652/19 (провадження № 61-5053св21) зроблено висновок, що «результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача». Відповідач вважає, що він є ненгалежним відповідачем.

Позивач не звертався до суду з клопотанням (заявою) про заміну відповідача.

Суду не доведені обставини спричинення шкоди саме на суму 100000 грн., не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями Кабінету Міністрів та завданою шкодою позивачеві.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження№ 14-515цс19) (пункт 44)).

Втім, правильним було вказати третьою особою Головне управління державної казначейської служби України у Черкаській області, а не Головне управління державного казначейства у Черкаській області (як вказав у позовній заяві позивач).

До 2011 року Державне казначейство України було урядовим органом державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 346 «Про ліквідацію урядових органів»Державне казначейство було ліквідовано.

Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/201«Про Положення про Державну казначейську службу України» було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов`язків Державного казначейства України та є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

За вищевказаних обставин, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів спричинення йому моральної шкоди в сумі 100000 грн. Кабінетом Міністрів України, і у зв`язку з відсутністю судового рішення у кримінальному провадженні № 22014250000000027 позов є передчасним.

В задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити. Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складено та підписано суддею 26.05.2023.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1

відповідач: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, адреса знаходження: м. Київ вул. Грушевського, 12/2,

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, ЄДРПОУ 37930566, адреса знаходження: вул. Хрещатик, вул.192, м. Черкаси, 18001.

Cуддя: Л. В. Шевченко