Рішення

від 11.05.2023 по справі 911/2291/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2291/22

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобут-2007»

про стягнення 2 065 325,03 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Нижник Т.В., Бабіч Я.І.;

від відповідача:Палеха П.К.;

вільний слухач: Палеха Р.П.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне комунально-побутове підприємство «Теплокомунсервіс» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобут-2007» про стягнення 2 065 325,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором з колективним споживачем про надання послуг з постачання теплової енергії № 05/19 від 30.09.2019. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 1 569 139,21 грн основного боргу, 77 773,19 грн пені, 63 908,84 грн 3 % річних та 354 503,79 грн інфляційних витрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2291/22. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив; призначено підготовче судове засідання на 14.12.2022.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.11.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Ватутіна, буд. 34, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська обл., 07354.

Однак, зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Враховуючи вищенаведене, господарський суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.11.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

14.12.2022 в судове засідання прибули представники позивача та надали усні пояснення по справі; представник відповідача в судове засідання не з`явився; в судовому засіданні представник позивача надав оригінали документів для огляду на виконання вимог ухвали суду від 14.11.2022. Ухвалою суду від 14.12.2022, яка занесена до протоколу судового засідання відкладено підготовче судове засідання на 25.01.2023.

З метою повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 14.12.2022.

25.01.2023 в судове засідання прибули представники позивача та надали усні пояснення по справі; представник відповідача в судове засідання вдруге не з`явився. Ухвалою суду від 25.01.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 22.02.2023.

З метою повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 25.01.2023 та направлено останню на адресу-місцезнаходження відповідача.

22.02.2023 в судове засідання прибули представники позивача та надали усні пояснення по справі; представник відповідача в судове засідання втретє не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 22.02.2023 вирішено закрити підготовче провадження у справі № 911/2291/22 та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.03.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 22.02.2023.

22.03.2023 в судове засідання прибули представники позивача та надали усні пояснення по суті; представник відповідача в судове засідання вчетверте не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

22.03.2023 в судовому засіданні представники позивача виступили з вступними промовами, надали усні пояснення щодо зняття показників з лічильників відповідача та щодо умов договору.

Ухвалою суду від 22.03.2023 суд, після виступу представників позивача з вступними словами, вирішив відкласти судове засідання у справі на 20.04.2023, перед встановленням обстави та дослідженням доказів, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 22.03.2023 та направлено останню на адресу-місцезнаходження відповідача.

20.04.2023 в судове засідання прибули представники позивача, представник відповідача та вільний слухач Палеха Р.П.

20.04.2023 в судовому засіданні представник відповідача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, просив суд його задовольнити, оголосити перерву у термін на 3 місяці та призначити на іншу дату розгляд справи № 911/2291/22; суд протокольно залишив без задоволення клопотання відповідача про оголошення перерви у справі терміном на 3 місяці.

Ухвалою суду від 20.04.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання у справі на 11.05.2023.

08.05.2023 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи.

11.05.2023 в судове засідання прибули представники позивача, представник відповідача та вільний слухач Палеха Р.П.

11.05.2023 в судовому засіданні представники позивача надали усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримували в повному обсязі та просили суд позов задовольнити, посилаючись на наступне.

В обґрунтування позовних вимог представники позивача зазначили, що між сторонами був укладений договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії № 05/19 від 30.09.2019 за умовами якого відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення в строки і на умовах, що визначені договором. Як зазначає позивач, ним протягом грудня 2019-лютого 2022 року було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2 415 441,13 грн. Проте, як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором та відшкодував позивачу повну вартість наданих послуг. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 1 569 139,21 грн основного боргу, 77 773,19 грн пені, 63 908,84 грн 3 % річних та 354 503,79 грн інфляційних витрат.

У свою чергу відповідач надав усні пояснення по суті спору та усно заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 11.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

30.09.2019 між Приватним комунально-побутовим підприємством «Теплокомунсервіс» (далі виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлопобут-2007» (далі колективний споживач, відповідач) укладено договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії № 05/19 (далі договір), за змістом п. 1 якого виконавець зобов`язується надавати колективному споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення (далі послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а колективний споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

За змістом п. 2 договору, вимоги до якості послуги: 1) температура теплоносія повинна відповідати температурному графіку теплової мережі в частині температури подавального трубопроводу 95-43 градусів Цельсія, який складається у довільній формі; 2) тиск теплоносія становить від 40 до 60 метрів водяного стовпа, що відповідає гідравлічному режиму теплової мережі.

Відповідно до п. 3 договору, інформація про колективного споживача: 1) адреса: індекс 07354 область Київська район Вишгородський населений пункт: с. Нові Петрівці вулиця Ватутіна номер будинку 34; 2) теплове навантаження будинку - 0,534 Гкал/год; 3) опалювана площа (об`єм) будинку 7 614, 4 кв. метрів.

Згідно з п. 4 договору, у будинку відсутній індивідуальний тепловий пункт.

В пункті 5 договору визначено, що будинок обладнано вузлом комерційного обліку: 1. 6184140 MULTICAL, показання засобу вимірювальної техніки на дату укладення договору 5 250,3 Гкал; місце встановлення: дахова котельня; дата останньої періодичної повірки жовтень 2019; міжповірочний інтервал 4 роки.

Згідно з пп. 6, 7 договору, виконавець забезпечує постачання теплоносія безперервно з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

Надання послуги здійснюється безперервно з урахуванням часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. 8 договору, постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Виконавець забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги вимогам пункту 1 цього договору на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем будинку (п. 9 договору).

Згідно з п. 10 договору, визначення якісних та кількісних показників послуги здійснюється за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії.

Відповідно до п. 12 договору, обсяг спожитої в будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку, визначений за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку. Одиницею виміру обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).

Пунктом 19 договору передбачено, що ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку послуги включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.

У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послуг з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінно частини тарифу (протягом опалювального періоду) та обсягу споживання або за нормою споживання встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря (у випадку, визначеному Законом Україні «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Станом на дату укладення цього договору тариф на теплову енергію становить 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривень 40 копійок (з ПДВ) за 1 Гкал.

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на зазначену послугу, виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це комунальному споживачу з посиланням на рішення відповідних органів.

У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору.

Згідно з п. 20 договору, плата виконавцю за цим договором складається із плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених ціни/тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 21 передбачено, що тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги та оплати послуги виконавцю становить з 1 до 30 числа місяця, але не може перевищувати місяць.

При цьому в місяці, в якому розпочався опалювальний період, для розрахунку плати за послугу для потреб опалення розрахунковий період починається з дати початку опалювального періоду, а в місяці, в якому закінчується опалювальний період, для розрахунку плати за послугу для потреб опалення розрахунковий період закінчується датою закінчення опалювального періоду.

В пункті 22 договору сторони узгодили, що рахунки на оплату наданої послуги формуються виконавцем та не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, подаються колективному споживачу на паперовому носії та в електронному вигляді.

Рахунок на оплату спожитої послуги надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до п. 30 договору, виконавець зобов`язаний: 1) забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги згідно із законодавством та умовами цього договору, зокрема шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; 2) забезпечити надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Як зазначає позивач, ним протягом грудня 2019 лютого 2022, на виконання умов договору, були надані послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2 416 441,13 грн. На підтвердження вказаних відомостей позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 684 від 19.12.2019 за грудень 2019 року на суму 121 520,87 грн, №783 від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 136 484,87 грн, № 101 від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 136 320,43 грн, № 292 від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 129 249,53 грн, № 371 від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 91 099,54 грн, № 1145 від 30.11.2020 за жовтень та листопад 2020 року на суму 142 684,24 грн, № 272 від 01.03.2021 за грудень 2020, січень, лютий 2021 року на суму 535 250,90 грн, № 380 від 31.03.2021 за березень 2021 року на суму 139 609,22 грн, № 441 від 30.04.2021 за квітень 2021 року на суму 35 338,07 грн, № 969 від 30.11.2021 за листопад 2021 року на суму 149 928,83 грн, № 1100 від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 187 508,80 грн, № 51 від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 249 309,36 грн, № 196 від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 362 136,13 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

За змістом п. 23 договору, колективний споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця не пізніше 30 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до п. 25 договору, під час здійснення оплати колективний споживач зазначає розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата за спожиту послугу, сплата пені, штрафів).

У разі коли колективним споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений колективним споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) у рахунок заборгованості колективного споживача за минулі розрахункові періоди, якщо така є, а якщо такої немає, в рахунок майбутніх платежів колективного споживача починаючи з найближчих до дати здійснення платежу.

Плата за спожиту послугу не зараховується як погашення пені, нарахованої колективному споживачеві.

Згідно з п. 28 договору, колективний споживач зобов`язаний, зокрема 1) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням послуги, що виникли з його вини; 2) забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку послуги відповідно до умов цього договору та не втручатися в їх роботу; 3) оплачувати спожиту послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені цим договором.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив оплату за надані послуги з теплопостачання лише частково на суму 841 301,92 грн.

На підтвердження вказаного позивачем долучені до матеріалів справи банківські виписки за період з січня 2020 до серпня 2022 року, відповідно до яких позивачем сплачено грошові кошти на загальну суму 571 800,00 грн.

Крім того, позивач зазначив, що 16.07.2021 між позивачем та відповідачем був укладений договір про проведення взаєморозрахунків № б/н, за умовами якого предметом договору є зустрічна поставка товарів (послуг) рівної договірної вартості (обмін), що здійснюється без платежу грошима на компенсаційній підставі. Вказаним договором сторони дійшли згоди про взаємозалік грошових коштів на суму 274 194,94 грн.

Як зазначає позивач, договором про проведення взаєморозрахунків № б/н від 16.07.2021 сторони здійснили взаєморозрахунки на суму 274 194,94 грн. із них: 268 871,27 грн зараховано в рахунок заборгованості по договору № 05/19 від 30.09.2019 за період з якого виникла заборгованість; 5 323,67 грн по договору № 05/8 від 01.01.2008.

Отже, на підставі укладеного договору про проведення взаєморозрахунків, позивачем враховано суму 268 871,27 грн в рахунок погашення заборгованості за договором № 05/19 від 30.09.2019.

Крім того, позивач зазначив, що в рахунок заборгованості за спірний період також було зараховано грошові кошти в сумі 6 630,65 грн, сплачені фізичними особами безпосередньо позивачу на рахунок Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс».

На підтвердження вказаного позивачем долучено до матеріалів справи

- лист позивача № 506 від 26.11.2021, в якому позивач зазначив, що на рахунок ПКПП «ТКС» помилково зараховані кошти в сумі 2 794,53 грн від фізичної особи, яка проживає за відповідною адресою. Листом позивач просив включити кошти в сумі 2 794,53 грн в рахунок зменшення заборгованості ТОВ «Житлопобут-2007» перед ПКПП «ТКС» по договору № 05/19 від 30.09.2019, яка на 01.12.2021 р. становить 1087007,07 грн; заяву фізичної особи № б/н від 13.10.2021 та службову розписку від 18.10.2021.

- лист позивача № 540 від 23.12.2021, в якому позивач зазначив, що на рахунок ПКПП «ТКС» помилково зараховані кошти в сумі 1 730,00 грн від фізичної особи, яка проживає за відповідною адресою. Листом позивач просив включити кошти в сумі 1 730,00 грн в рахунок зменшення заборгованості ТОВ «Житлопобут-2007» перед ПКПП «ТКС» по договору № 05/19 від 30.09.2019, яка на 01.12.2021 р. становить 1179181,37 грн; заяву фізичної особи № б/н від 01.12.2021 та службову розписку від 22.12.2021.

- лист позивача № 20 від 19.01.2022, в якому позивач зазначив, що на рахунок ПКПП «ТКС» помилково зараховані кошти в сумі 2 106,12 грн від фізичної особи, яка проживає за відповідною адресою. Листом позивач просив включити кошти в сумі 2 106,12 грн в рахунок зменшення заборгованості ТОВ «Житлопобут-2007» перед ПКПП «ТКС» по договору № 05/19 від 30.09.2019, яка на 01.01.2022 р. становить 1297475,64 грн; заяву фізичної особи № б/н від 18.01.2022 та службову розписку від 18.01.2022.

З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2021 відповідач направив позивачу гарантійний лист № 39, яким ТОВ «Житлопобут-2007» гарантувало сплатити заборгованість, що утворилася за отриману теплову енергію у розмірі 1 087 007,07 грн в термін до 31.12.2021 року відповідно до умов основного договору № 05/19 від 30.09.2019 на рахунок позивача. Крім того, листом відповідач гарантував, у разі недотримання зобов`язань про оплату зазначеної суми у встановлені терміни, сплатити штраф у розмірі 7% від загальної суми заборгованості (копія гарантійного листа наявна в матеріалах справи).

В подальшому, позивач направив відповідачу лист № 547 від 29.12.2021, в якому позивач зазначив, що ТОВ «Житлопобут-2007» своїм листом від 02.11.2021 гарантувало сплатити заборгованість, що утворилася за отриману теплову енергію у розмірі 1 087 007,07 грн в термін до 31.12.2021 та повідомив відповідача, що до закінчення відповідного строку залишилось два дні. Листом позивач зазначив, що згідно даних бухгалтерії ПКПП «Теплокомунсервіс» станом на дату складання листа ТОВ «Житлопобут-2007» за минулі опалювальні сезони сплачено на рахунок постачальника заборгованість у розмірі 84254,53 грн. Також листом позивач зазначив, що у листопаді 2021 ПКПП «Теплокомунсервіс» поставив ТОВ «Житлопобут-2007» теплової енергії на суму 149928,83 грн, проте сплачено за спожиту теплову енергію у листопаді 2021 лише 31500,00 грн. Крім того, в листі позивач зазначив, що існує непогашена заборгованість власників квартир перед ПКПП «Теплокомунсервіс» у розмірі 287391,00 грн. У зв`язку із зазначеним, листом позивач попередив відповідача про можливе припинення постачання теплової енергії через наявну заборгованість та просив відповідача провести розрахунки за спожиту теплову до 07.02.2022 (копія листа наявна в матеріалах справи).

Як зазначає позивач, відповідач протягом існування договірних відносин між сторонами здійснив оплату за надані послуги з теплопостачання лише частково на суму 841 301,92 грн та не виконав зобов`язання у строк, визначений пунктом 23 договору, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

У зв`язку із наявною заборгованістю, позивач звернувся до відповідача з претензією № 223 від 05.08.2022 на суму 1 627378,87 грн, якою повідомив відповідача, що останній станом на 01.08.2022 заборгував 1627378,87 грн. Претензією позивач попередив відповідача, що при неотриманні від відповідача суми претензії протягом 10 днів, позивач буде вимушений нарахувати на суму заборгованості індекс інфляції за весь час прострочення платежів, пені та 3% річних від суми прострочення, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України та подати позовну заяву про примусове стягнення заборгованості, штрафних санкцій та судових витрат до суду. В претензії позивач також зазначив, що відповідач 02.11.2021 гарантував сплатити до 31.12.2021 року 1087007,07 грн та у разі невиконання вказаного зобов`язання сплатити штраф у розмірі 7%, проте таке зобов`язання відповідачем також не виконано (копія претензії наявна в матеріалах справи).

Відповіді на претензію відповідач не направив, заборгованість у розмірах та в строки, встановлені претензією не сплатив. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 1 569 139,21 грн основного боргу, 77 773,19 грн пені, нарахованої на підставі п.32 договору, 63 908,84 грн 3 % річних та 354 503,79 грн інфляційних витрат.

Відповідно до пп. 41, 42 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року з дати набрання чинності.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Припинення цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання зобов`язань, які на дату такого припинення залишилися невиконаними, зокрема перерахунок плати за послугу в разі її ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, здійснення остаточних нарахувань плати за послугу та остаточних розрахунків (п. 43 договору).

Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами про відмову від договору в прядку, передбаченому п. 42 договору, господарський суд дійшов висновку, що договір щороку продовжувався на кожний наступний календарний рік. Отже, як станом на дату звернення позивачем до суду, так і станом на дату розгляду даної справи, договір є чинним та діє до 31.12.2023 року.

Також станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом, договір в судовому порядку не розірваний, не визнаний недійсним, не припинений, а отже є чинним та обов`язковим для сторін.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії № 05/19 від 30.09.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши зміст укладено між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою договір є договором про надання послуг.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

За приписами ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинний на дату виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

З огляду на зміст норми ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг, зокрема, з постачання теплової енергії, підпадають під регулювання наведеного Закону, з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання теплової енергії.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до

житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Положенням ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що колективний договір про надання комунальних послуг (далі колективний договір) договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», основним з обов`язків виконавця є забезпечення своєчасності надання, безперервності і відповідної якості комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів;

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Як було встановлено судом раніше, 30.09.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії № 05/19. Договір станом на дату розгляду даної справи є чинним та обов`язковим для сторін. Протилежного учасниками справи суду не доведено.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Судом було встановлено та передбачено сторонами в п. 6 договору, виконавець забезпечує постачання теплоносія безперервно з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

Надання послуги здійснюється безперервно з урахуванням часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (п. 7 договору).

Відповідно до п. 8 договору, постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Виконавець забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги вимогам пункту 1 цього договору на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем будинку(п. 9 договору).

Згідно з п. 10 договору, визначення якісних та кількісних показників послуги здійснюється за показаннями вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії.

Згідно з п. 20 договору, плата виконавцю за цим договором складається із плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених ціни/тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 21 передбачено, що тривалість розрахункового періоду для визначення обсягу спожитої послуги та оплати послуги виконавцю становить з 1 до 30 числа місяця, але не може перевищувати місяць.

При цьому в місяці, в якому розпочався опалювальний період, для розрахунку плати за послугу для потреб опалення розрахунковий період починається з дати початку опалювального періоду, а в місяці, в якому закінчується опалювальний період, для розрахунку плати за послугу для потреб опалення розрахунковий період закінчується датою закінчення опалювального періоду.

В пункті 22 договору сторони узгодили, що рахунки на оплату наданої послуги формуються виконавцем та не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, подаються колективному споживачу на паперовому носії та в електронному вигляді.

Рахунок на оплату спожитої послуги надається не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до п. 30 договору, виконавець зобов`язаний: 1) забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги згідно із законодавством та умовами цього договору, зокрема шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; 2) забезпечити надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Як зазначає позивач, ним у період з грудня 2019 до лютого 2022, на виконання умов договору, було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2 416 441,13 грн. На підтвердження вказаного позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), а саме: № 684 від 19.12.2019 за грудень 2019 року на суму 121 520,87 грн, №783 від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 136 484,87 грн, № 101 від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 136 320,43 грн, № 292 від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 129 249,53 грн, № 371 від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 91 099,54 грн, № 1145 від 30.11.2020 за жовтень та листопад 2020 року на суму 142 684,24 грн, № 272 від 01.03.2021 за грудень 2020, січень, лютий 2021 року на суму 535 250,90 грн, № 380 від 31.03.2021 за березень 2021 року на суму 139 609,22 грн, № 441 від 30.04.2021 за квітень 2021 року на суму 35 338,07 грн, № 969 від 30.11.2021 за листопад 2021 року на суму 149 928,83 грн, № 1100 від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 187 508,80 грн, № 51 від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 249 309,36 грн, № 196 від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 362 136,13 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що акти здачі-приймання виконаних послуг № 371 від 31.03.2020, № 292 від 29.02.2020, № 1100 від 31.12.2021, № 51 від 31.01.2022 та № 196 від 28.02.2022, з боку відповідача не підписані. Решта актів здачі-приймання виконаних послуг підписані сторонами та скріплені печатками підприємств без будь-яких зауважень та заперечень. З приводу цього суд зазначає наступне.

Так позивачем долучено до матеріалів справи супровідний лист № 221 від 05.08.2022, яким направляв відповідачу акти № 1100, № 51 та № 196 та просив повернути зазначені примірники актів підписані з боку відповідача та завірені печаткою. На підтвердження направлення вказаного листа з актами позивач долучив до матеріалів справи фіскальний чек за № 0829202111461. Відповідно до відомостей з офіційного вебпорталу «УКРПОШТИ», вказане відправлення відповідачу вручено особисто 11.08.2022.

Проте відповідач підписані примірники актів не повернув, вмотивованої відмови від підписання вказаних актів не направив, заперечень щодо якості та кількості наданих послуг не висловив. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного, враховуючи відсутність будь-яких зауважень та заперечень щодо наданих послуг за вказаними актами, господарський суд дійшов висновку, що послуги за актами № 1100 від 31.12.2021, № 51 від 31.01.2022 та № 196 від 28.02.2022 є такими, що надані позивачем належним чином та прийняті відповідачем, внаслідок чого підлягають оплаті відповідно до умов договору.

Щодо актів здачі-приймання виконаних послуг № 371 від 31.03.2020 та № 292 від 29.02.2020, суд зазначає, що матеріалах справи наявний акт звірки за січень 2020 квітень 2021, підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, за змістом якого заборгованість відповідача станом на 30.04.2021 складає 1 431 202,01 грн. Вказаний акт звірки містить в собі відомості щодо наданих послуг, зокрема на підставі акта здачі-приймання виконаних послуг № 371 від 31.03.2020 на суму 91 099,54 грн та на підставі акта № 292 від 29.02.2020 на суму 129 249,53 грн.

Таким чином, враховуючи, що акт звірки підписаний з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що послуги за актами № 292 від 29.02.2020 та № 371 від 31.03.2020 надані позивачем належним чином та, в свою чергу, прийняті відповідачем без будь-яких зауважень, заперечень та також підлягають оплаті відповідно до умов договору.

Водночас, суд не погоджується із твердженням позивача, що ним на виконання умов договору було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2 416 441,13 грн.

Здійснивши власний перерахунок суми наданих послуг, господарським судом встановлено, що позивач у період з грудня 2019 до лютого 2022 року на підставі наявних в матеріалах справи актів здачі-приймання виконаних послуг надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2 416 440,79 грн.

Отже матеріалами справи підтверджується, що позивачем протягом існування договірних відносин між сторонами у період з грудня 2019 до лютого 2022 року надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2 416 440,79 грн.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом було встановлено, що в п. 23 договору сторони дійшли згоди, що колективний споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця не пізніше 30 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до п. 25 договору, під час здійснення оплати колективний споживач зазначає розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата за спожиту послугу, сплата пені, штрафів). У разі коли колективним споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений колективним споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) у рахунок заборгованості колективного споживача за минулі розрахункові періоди, якщо така є, а якщо такої немає, в рахунок майбутніх платежів колективного споживача починаючи з найближчих до дати здійснення платежу.

Згідно з п. 28 договору, колективний споживач зобов`язаний, зокрема оплачувати спожиту послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені цим договором.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк здійснення оплати відповідачем за надані послуги є таким, що настав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено за надані послуги з постачання теплової енергії грошові кошти в сумі 571 800,00 грн, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, як було зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, за договором про проведення взаєморозрахунків № б/н від 16.07.2021 сторони здійснили взаєморозрахунки на суму 274 194,94 грн, із них: 268 871,27 грн зараховано в рахунок заборгованості по договору № 05/19 від 30.09.2019 за період з якого виникла заборгованість; 5323,67 грн по договору № 05/8 від 01.01.2008.

Отже, на підставі укладеного договору про проведення взаєморозрахунків, позивачем враховано суму 268 871,27 грн в рахунок погашення заборгованості за договором № 05/19 від 30.09.2019.

Також, як зазначено позивачем, в рахунок заборгованості за спірний період було зараховано грошові кошти в сумі 6 630,65 грн, сплачені фізичними особами безпосередньо позивачу на рахунок Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс».

З урахуванням зазначеного, господарський суд дійшов висновку, що відповідач здійснив оплату за надані послуги з теплопостачання на загальну суму 847 301,92 грн (з урахуванням оплат в загальному розмірі 571 800,00 грн відповідно до банківських виписок, 268 871,27 грн, зарахованих в рахунок погашення заборгованості на підставі укладеного договору про проведення взаєморозрахунків № б/н від 16.07.2021, та 6 630,65 грн, сплачених фізичними особами безпосередньо позивачу).

Водночас, станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом, відповідачем не виконано зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 1 569 138,87 грн (2 416 440,79 грн 847 301,92 грн). У зв`язку із цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальному розмірі 1 569 138,87 грн. Протилежного суду не доведено. Доказів повної та своєчасної оплати до суду не надано.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг з постачання теплової енергії, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 1 569 138,87 грн.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту п. 31 договору, сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до законодавства та цього договору.

Згідно із п. 32 договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів за послугу колективний споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави перед колективним споживачем за надані населенню пільги та житлові субсидії та в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до підпункту 7 пункту 28 договору, колективний споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за послугу сплачувати пеню у розмірах, установлених цим договором.

Позивач за прострочення строків оплати наданих послуг, керуючись умовами п. 32 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 77 773,19 грн.

При дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість із перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Однак, проаналізувавши умову, передбачену в п. 32 договору, господарський суд не може визнати її такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не вірно визначено періоди прострочення зобов`язання, а саме його початок за актом здачі-приймання робіт № 1100 від 31.12.2021 та за актом № 51 від 31.01.2022.

Як було встановлено судом вище та передбачено сторонами в п. 23 договору, колективний споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця не пізніше 30 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Частиною ч. 5 ст. 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням зазначеного та умов п. 23 договору, кінцевим терміном оплати за актом № 1100 від 31.12.2021 є 31.01.2022, отже прострочення почалося з 01.02.2022; кінцевим терміном для оплати за актом № 51 від 31.01.2022 є 28.02.2022, отже прострочення почалося з 01.03.2023.

Водночас, в судовому засіданні 11.05.2023 відповідачем заявлено про неможливість нарахування штрафних санкцій у період дій воєнного стану в України та заявлено усне клопотання скасування усіх штрафних санкцій. З приводу цього суд зазначає наступне.

06.03.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», п. 1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;

За змістом п. 1-1 Постанови № 206 від 05.03.2022, дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.

Суд зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» регламентує заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги саме населенням. В даній справі відповідач є самостійною юридичною особою, колективним споживачем за договором. Матеріали справи не містять доказів того, що колективний споживач включає лише фізичних осіб. Представник відповідача в судовому засіданні не надав будь-яких доказів, що кінцевими споживачами є фізичні особи (повністю або будь-якому відсотковому співвідношенні). Отже, суд дійшов висновку, що дія постанови Кабінету міністрів України № 206 від 05.03.2022 не може поширюватися на правовідносини у даній справі.

Разом з тим, згідно із частиною 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що в разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Аналогічне положення закріплено сторонами в п. 32 договору.

Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020.

Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX, що набрав чинності 17.03.2020, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до Указу Президента України від 13.03.2020 № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із відповідними змінами і доповненнями), з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин.

Станом на час дату розгляду даної справи відповідних нормативно-правових актів щодо скасування (припинення) карантину органами державної влади не приймалось.

З урахуванням того, що відповідач є колективним споживачем за договором, предметом договору є надання житлового-комунальних послуг, а спірні правовідносини регулюються, зокрема Законом України «Житлово-комунальні послуги», господарський суд дійшов висновку про можливість застосування у спірних правовідносинах положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX.

Враховуючи встановлену Законом № 530-IX заборону нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.09.2020 до 08.09.2022 задоволенню не підлягають.

Водночас, приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не розповсюджуються на три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вказані спеціальні заходи відповідальності не відносяться до неустойки (штрафів, пені) за своєю правовою природою.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Крім того судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України.

У той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.

З урахуванням зазначеного, господарський суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 63 908,84 грн та інфляційні втрати у розмірі 354 503,79 грн.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків погодженого сторонами, а також, встановлених судом дат прострочення по сплаті грошового зобов`язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 57 173,26 грн, а інфляційні втрати підлягають задоволенню частково в сумі 330 019,80 грн.

Суд також наголошує на тому, що відповідач був ознайомлений зі змістом позовної заяви та розрахунком позивача, однак вказаний розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 29 692,09 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобут-2007» (місцезнаходження: вул. Ватутіна, буд. 34, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська обл., 07354; код ЄДРПОУ 35095468) на користь Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс» (місцезнаходження: вул. Пушкінська, буд. 59-Б, офіс 127, м. Буча, Бучанський район, Київська обл., 08292; код ЄДРПОУ 19408548) 1 569 138,87 грн основного боргу, 57 173,26 грн 3 % річних, 330 019,80 грн інфляційних втрат та 29 692,09 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2023.

Суддя Л.В. Сокуренко