Постанова

від 25.04.2023 по справі 522/22598/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2712/23

Справа № 522/22598/21

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Дришлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: адвоката позивача ОСОБА_1 Шаповалова О.Ю.,

переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційноюскаргою адвоката Шаповалова Олексія Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2021 року адвокат Шаповалов О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити певні дії.

Мотивуючи позовні вимоги тим, що з 26 серпня 2003 року, ОСОБА_1 працює на посаді вчителя української мови та літератури в Одеському ліцеї «Приморський» Одеської міської ради Одеської області згідно наказу від 27 серпня 2003 року за №53-К.

27 жовтня 2021 року, відповідачем було надано позивачу на ознайомлення «Повідомлення» №422, щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно наказу Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року, у зв`язку з відмовою позивача надати медичну документацію на підтвердження щеплення від ГРВІ COVID-19, спричинений вірусом SARS-CoV-2.

Позивач вважає даний наказ незаконним та такий, що підлягає скасуванню, а тому звернулась до суду із даним позовом та просила суд його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.

11 січня 2022 року, представником позивача була подана уточнена позовна заява, якою було доповнено первинну позовну заяву в частині зазначення розміру гонорару адвоката та прохання покласти судові витрати на відповідача.

Окрім того, 25 січня 2022 року, представником відповідача було надано до суду письмові пояснення, в яких він зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а також заперечення на заяву щодо відшкодування витрат на правничу правову допомогу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відсторонення здійснено з дотриманням вимогст. 46 КЗпП України, оскільки здійснено на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям «в інших випадках, передбачених законодавством» викладеним уст. 46 КЗпП України. Також за висновком суду, відсторонення від роботи позивача є виправданим, оскільки інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питаннях забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. А обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.1995 №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушуєст. 8 Конвенції. У спірних правовідносинах суд першої інстанції не вбачав порушення права позивача на працю, визначеногост. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

01 лютого 2022 року адвокат Шаповалов О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно.

05 квітня 2023 року від директора Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у даному судовому засіданніза відсутності учасників цієї справи, що не з`явились у судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайновогоабо майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області від 26 серпня 2003 року, ОСОБА_1 було прийнято на посаду вчителя української мови та літератури в Одеському ліцеї «Приморський» Одеської міської ради Одеської області.

Наказом Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області від 08 листопада 2021 року за №155/К ОСОБА_1 було відсторонено від роботи, у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення, проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на підставі ч. 1 ст. 46, ст. 94 КЗпП України; ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ; ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці»; п. 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із змінами, внесеними постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року №1096; наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153; повідомлення про можливе відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 27 жовтня 2021 року №422.

Із вказаним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під розписку 08 жовтня 2021 року. Ознайомившись із наказом, позивач зазначила про свою незгоду з ним (а.с. 31).

Виданню зазначеного наказу передувало вручення позивачу «Повідомлення» від 27 жовтня 2021 року №422, щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у якому зазначено, що відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року, №1645-ІІ, у разі відсутності повного курсу обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або медичного висновку про наявність протипоказання до проведення таких щеплень (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень (у ред. МОЗ від 11 жовтня 2019 року №2070), виданого закладом охорони здоров`я, ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин (а.с. 30).

Позивачем не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 також вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком №2153 таЗаконом №1645-ІІІзаходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 працює викладачем української мови та літератури в Одеському ліцеї «Приморський» Одеської міської ради Одеської області з 26 серпня 2003 року.

Позивач ОСОБА_1 отримала Повідомлення №422 від 27 жовтня 2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19.

В подальшому, 08 листопада 2021 року директором Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області видано наказ №155/К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, які призвели до відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Підставами зазначено: ч. 1 ст. 46, ст. 94 КЗпП України; ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ; ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці»; п. 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 №Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із змінами, внесеними постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року №1096; наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153; повідомлення про можливе відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 27 жовтня 2021 року №422.

Проте, у вказаному повідомленні від 27 жовтня 2021 року №422 та в наказі від 08 листопада 2021 року №155/К не було зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення саме ОСОБА_1 від роботи.

Разом з тим, основними напрямками діяльності вчителя є: навчання і виховання учнів із урахуванням специфіки навчального предмета і віку школяра; забезпечення дотримання норм і правил охорони праці та безпеки життєдіяльності в навчальному закладі.

Вчитель, зокрема, здійснює навчання і виховання учнів з урахуванням специфіки навчального предмета, проводить уроки й інші навчальні заняття в закріплених за ним згідно розподілу навчального навантаження класах, забезпечує під час занять належний порядок і дисципліну; виконує правила і норми охорони праці, техніки і безпеки і протипожежного захисту, забезпечує охорону життя і здоров`я учнів під час навчально-виховного процесу.

Колегія суддів також ураховує, що у 2021 - 2022 роках була поширеною практика переведення працівників освіти на дистанційну форму роботи з урахуванням запровадження дистанційної форми навчання.

Відповідач безпідставно не вирішив питання про можливість виконання позивачем професійних обов`язків у дистанційному режимі, а також не запропоновано позивачу здійснювати тестування на виявлення COVID-19 кожні три дні і на підтвердження даних обставин надавати результати дослідження.

На підставі зазначеного колегія судів прийшла до висновку, що суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду викладача у Одеському ліцеї «Приморський» Одеської міської ради Одеської області, позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників, учнів, викладачів тощо. ЇЇ відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала у Одеському ліцеї «Приморський» Одеської міської ради Одеської області, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що порушення права позивачки на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивачки від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи належить задовольнити і рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №761/12073/18 (провадження №61-13444св19).

Однак, 27 вересня 2022 року адвокат Шаповалов О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 надав суду письмову заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с. 132).

В судовому засіданні апеляційної інстанції, 25 квітня 2023 року, адвокат Шаповалов О.Ю. в інтересах ОСОБА_1 також зазначив про відмову від позовних вимог в частині визнання протиправною діяльність Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи за відсутності в неї профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хворобипроти COVID-19 та зобов`язаня Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області скасувати повідомлення від 27.10.2021 за №422.

Згідно ізч.ч.1,2ст.64ЦПК Українипредставник,який маєповноваження наведення справив суді,здійснює відімені особи,яку вінпредставляє,її процесуальніправа таобов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Адвокат Шаповалов О.Ю. представляє інтереси позивача ОСОБА_1 на підставі ордеру №1036418 з поміткою «права адвоката не обмежуються», тобто без обмежень у здійсненні будь-яких процесуальних дій (а.с. 106).

Стороні позивача відомі процесуальні наслідки вчинення відповідної процесуальної дії.

Так, відповідно до положеньст. 373 ЦПК Українив суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ст. 206 ч. ч. 1-3, 5 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до норм ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ч. ч. 1, 3 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 відмовляється від позову в частині визнання протиправною діяльність Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи,зобов`язання скасуватиповідомлення від27.10.2021за №422та стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,що єїї правом,і такавідмова приймаєтьсясудом,а томусудом апеляційноїінстанції вказанівимоги позовноїзаяви залишаютьсябез розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Шаповалова Олексія Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 доОдеського ліцею«Приморський» Одеськоїміської радиОдеської областіпро визнанняпротиправним таскасування наказупро відстороненнявід роботи,зобов`язання вчинитипевні дії задовольнити частково.

Скасувати наказ Одеського ліцею «Приморський» Одеської міської ради Одеської області від 08.11.2021 за №155/К «Про відсторонення ОСОБА_2 ».

У решті позовні вимоги залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено: 05 травня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

А.І.Дришлюк