Рішення

від 23.05.2023 по справі 947/29804/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/29804/22

Провадження № 2/947/1965/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

23.05.2023 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Романенко С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним рішення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завдана бездіяльністю службової особи,

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд ухвалити рішення, яким: визнати незаконним рішення Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо відмови відшкодувати майнову (матеріальну) шкоду ОСОБА_1 . Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді грошових коштів у розмірі 96248 грн. 88 коп. (дев`яносто шість тисяч двісті сорок вісім гривень вісімдесят вісім копійок). Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у вигляді грошових коштів у розмірі 48000 грн. 00 коп. (сорок вісім тисяч гривень). Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь громадянина України ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 992 грн. 40 коп. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) щодо позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь громадянина України ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2481 грн. 00 коп. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що 13.04.2011 року за його заявою до БЗОВ ОРУ ДДСБЕЗ МВС України було порушено кримінальну справу № 0511201100058 за ознаками злочину, передбаченого ст.15, ч.2 ст.368 КК України щодо вимагання грошових коштів у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США у якості хабара.

Зазначає, що саме він надав належні йому грошові кошти у розмірі 20000 доларів США для проведення оперативно-розшукових заходів щодо отримання фактичних даних про вимагання та отримання хабаря.

Як вказує позивач, 17.08.2020 року він був повідомлений, що кримінальне провадження було закрито ще 07.11.2019 року на підставі п.2 ч. 1 ст.284 КПК України, про що винесена відповідна постанова про закриття кримінального провадження.

Позивач стверджує, що слідчий припустив бездіяльність, коли належним чином не повідомив про закриття кримінального провадження та всупереч вимогам ч. 6 ст.284 КПК України не надіслав позивачу копію постанови, тому тривалий час позивач не міг звернутися до суду з клопотанням про вирішення долі речових доказів, тобто грошових коштів, у кримінальному провадженні в порядку ч. 9 ст.100 КПК України, так як лише 24.09.2020 року отримав копію постанови, що порушило його процесуальні права, як заявника у кримінальному провадженні, а також цивільні права щодо його майна, у зв`язку з чим позивач не мав можливості розпоряджатися грошовими коштами.

Також Позивач зазначив, що мав бажання отримати дохід від довгострокового розміщення під 16,49 % річних на депозитному рахунку в одному із комерційних банків України, однак не мав такої можливості за вищевказаних обставин.

14 листопада 2022 позивач звернувся до ГУНП в Одеській області з проханням відшкодувати йому матеріальну шкоду у вигляді грошових коштів у розмірі 93 248 грн. 61 коп. та 13.12.2022 року отримав лист Слідчого управління ГУНП в Одеській області, в якому йому повідомлено, що в нормативно-правових обгрунтуваннях його звернення відсутні правові підстави для відшкодування заявленої мною матеріальної шкоди.

При цьому позивач стверджує, що слідчий, як службова особа ГУНП в Одеській області, спричинив йому як майнову (матеріальну) шкоду, яка складається із втрат від упущеної вигоди у період з 20.11.2019 року по 23.09.2020 року у розмірі 67 407 грн. 02 коп. та втрат від інфляції у період з 24.09.2020 року по 13.12.2022 року у розмірі 28 841 грн. 86 коп., що складає у загальному розмірі 96 248 грн. 88 коп., так і моральну (немайнову) шкоду у загальному розмірі 48 000 грн. 00 коп., так як на протязі тривалого часу у розпорядженні ГУНП в Одеській області незаконно знаходилися належні позивачеві грошові кошти у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, що порушувало його права на розпорядження та користування ними та спричинило моральні страждання, так як привело до порушення життєвих планів, а саме - не було матеріальних можливостей покращити свій стан здоров`я та житловий стан, так як не зміг придбати житло, а також не мав можливості покращити стан здоров`я своєї матері - ОСОБА_2 , яка є інвалідом першої групи.

Ухвалою судді від 19.12.2022 року було відмовлено у відкритті провадження у зв`язку з тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 вимога про відшкодування шкоди є похідною та об`єднана з вимогою публічно правового характеру щодо визнання незаконним рішення Головного управління Національної поліції в Одеській області, а тому їх спільний розгляд має здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач ОСОБА_1 оскаржив її в Одеському апеляційному суді.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08.03.2023 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2022 року скасовано, цивільну справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Матеріали справи повернуті до суду 23 березня 2023 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу були передані судді Куриленко О.М., яка ухвалою від 28 березня 2023 року прийняла справу до провадження та призначила судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.

25 квітня 2023 року представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, в якому останній посив відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1

10 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 надав до суду відповідь на відзив, в якій вважав доводи Відповідача необґрунтованими та просив задовольнити у повному обсязі його позовні вимоги.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області у судове засідання не з`явився, сповіщений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що прокурором Одеської області 13.04.2011 року порушено кримінальну справу № 0511201100058 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.

Аналізом доказів, отриманих в ході досудового розслідування кримінальної справи № 0511201100058 встановлено, що факт злочинної діяльності по отриманню 13.04.2011 року хабара, підтверджується показами свідка ОСОБА_3 , яким безпосередньо здійснювалось надання предмету хабара, показами свідка ОСОБА_1 , та свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , останні залучались співробітниками ДДСБЕЗ МВС України в якості понятих при помітці та наданні грошових коштів при проведенні огляду місця події, актами помітки та надання грошових коштів, протоколом обшуку, протоколами прослуховування аудіо записів.

Вказані події встановлені постановою від 07 листопада 2019 року заступника начальника ВП- начальника СВ Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області майора поліції Ганенко І.П., якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42015160000000326 від 28.05.2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Речові докази по справі, а саме грошові кошти у розмірі 20000 доларів США, повернуто власнику (законному володільцю).

Відповідно до акту позначки та вручення грошових коштів від 08.04.2011 року, ОСОБА_1 в службовому кабінеті відділу боротьби з злочинністю в органах влади надав до огляду 20000 доларів США.

Як вбачається з листа ГУНП в Одеській обасті від 11.11.2020 року № 14889, грошові кошти у сумі 20000 доларів США, яуі є предметом неправомірної вигоди в рамках кримінального провадження № 42015160000000326, під час проведення досудового розслідування у ньому визнано речовим доказом. Речовий доказ у вигляді грошових коштів у сумі 20000 доларів США 02.06.2020 року передано на відповідальне зберігання до Южного ГРУ ПАТ «ПриватБанк».

Із метою захисту своїх порушених прав, позивач просить відшкодувати йому майнову та моральну шкоду, завдану внаслідок бездіяльності слідчого.

У статтях55,56 Конституції Українизакріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Україниє частиною національного законодавства,встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом положень статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди,відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1174 ЦК Українивстановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовуються державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність пункт 10 частини першоїстатті 3 Кримінального процесуального кодексу України.

Устатті 42 КПК Україниміститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеномузаконом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинномуКПК Українице право закріплене вперше.

Однією з новел чинногоКПК Україниє глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

На теперішній час єдиним такимзакономєЗакон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі на виправданих.

Отже, внаслідок дій чи бездіяльності посадової або службової особи органу державної влади, позивач має право на відшкодуваннямайнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівкизакону, а саме:статті 1174 ЦК України,Закону № 266/94-ВР.

В ході перевірки доводів позивача, судом було проведено аналіз доказів, на які він посилався.

Згідно ч. 1 статті 76 Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що слідчий припустив бездіяльність, коли належним чином не повідомив його про закриття кримінального провадження та всупереч вимогам ч. 6 ст. 284 КК України не надіслав йому копію постанови.

Так, згідно з ч. 6 ст. 284 КК України, копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

Слід зазначити, що позивач вказує, що він є заявником у кримінальній справі, проте жодних доказів цього не надає, натомість, в самій постанові про закриття крімінального провадження від 07 листопада 2019 року зазначено процесуальний статус позивача як свідок.

Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів іншого статусу позивача у кримінальному провадженні, суд приходить до висновку про те, що ч. 6 ст. 284 КК України жодним чином не передбачає обов`язку слідчого надсилати копію постанови свідку, у зв`язку з чим твердження ОСОБА_1 щодо порушення його прав бездіяльністю слідчого є безпідставними.

Також не знайшли свого підтвердження доводи позивача стосовно втрат від упущеної вигоди у період з 20.11.2019 року по 23.09.2020 року, оскільки суд враховує ту обставину, що грошові кошти позивач передавав добровільно, розуміючи та усвідомлюючи набуття ними (коштами) процесуального статусу речових доказів.

Відповідно до наданих доказів не вбачається підтвердження доведення матеріальної шкоди завданої незаконними діями чи рішеннями службових осіб поліції. При цьому, для віжшкодування шкоди необхідно, щоб було встановлено незаконність дій органу державної влади та наявна шкода, однак, у даному випадку, позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів завдання матеріальної шкоди поліцейськими.

Як визначено уст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Разом з тим, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.п. 4, 5Постанови Пленуму верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Першою підставою є реальна наявність моральної шкоди, що передбачає ' наявність негативних змін у психічному стані особи, яких вона зазнала внаслідок і \ завданих їй фізичних і душевних страждань.

Позивач вважає, що наявність такої моральної шкоди є обставиною, яка не підлягає доказуванню у цивільному процесі оскільки їх правова позиція розглядається як так звана презумпція наявності моральної шкоди, що знаходить відображення в науковій літературі. Важливим є та обставина, що закріплення, такої презумпції має визначатися лише законом. Однак, в діючому законодавстві України презумпція наявності моральної шкоди не передбачена, а тому наявність і моральної шкоди не може бути визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. У зв`язку із чим, в даному випадку діють положення ст. 81 ЦПК і України про загальний розподіл тягаря доказування.

Позивач вказує на те, що через нібито «незаконне» обмеження фінансової можливості він не зміг забезпечити належний рівень медичної допомоги своїй матері, ОСОБА_6 . Проте, до позовної заяви у цій справі не було надано жодних доказів щодо стану здоров`я останньої, йоли виникло погіршення, якщо таке взагалі мало місце та доказів, що підтверджували наявність відповідних обставин. Крім того, стверджує, що він не зміг придбати собі житло та поліпшити свій матеріальний стан, однак, доказів можливості його придбання суду не надав, як і не вказав, яким саме чином, сума, що просить стягнути позивач, сприяла б цоьому.

Із врахуванням вказаних положень, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування може бути лише процесуальною вимогою про надання можливості довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Другою підставою є неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювана шкоди. Протиправність поведінки заподіювана моральної шкоди це поведінка, яка І заборонена законом, а протиправна бездіяльність не вчинення особою дій, які вона зобов`язана за законом вчинити.

Так, не врахувавши положення п. 4 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 позивачем не зазначено в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з яких міркувань вони виходить, визначаючи розмір шкоди та зазначені позивачами в якості доказів обставини у дійсності не підтверджують, викладені ними доводи.

Третя умова визначена як причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою. Слід звернути увагу на те, що після доведення наявності факту моральної шкоди, якщо така і мала місце, необхідно з`ясувати наявність чи відсутність причинного зв`язку між причиною, тобто протиправністю поведінки, та моральною шкодою, як наслідком.

Важливим є те, що заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки. Вказане відповідає концепції причини-умови, що існує у праві. Тобто, зміст причинного зв`язку полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

Такий причинний зв`язок між моральною шкодою і правопорушенням і позивачем не обґрунтований і не може вважатись доведеним. Також, доказів які б об`єктивно вказували на неправомірні дії, як безпосередню та головну причину моральної шкоди не визначено.

Працівники СВ Южненського ВП Лиманського відділу поліції ГУНП в Одеській області, на неправомірність дій яких посилаються позивач, є працівниками органу державної влади, а тому застосуванню підлягають норми ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або 1 юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, і Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Саме на позивачів покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав;шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Дії, рішення або бездіяльність посадових осіб увижається правомірними, поки не і встановлено протилежного у визначеному чинним законодавством порядку.

Дії, рішення чи бездіяльність органів державної влади можуть бути оскаржені та визнані неправомірними в судовому порядку.

Незаконні (неправомірні) дії - це дії, вчинені всупереч встановленому порядку і або закону.

Стосовно позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу, що відповідно до висновку Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду обов`язковим доказом для визначення наявності факту завдання позивачам моральної шкоди має бути судовий документ про визнання протиправності дій органу, яким її завдано (постанова від 04.07.2018 по справі № 614/2328/17). З вищевказаних положень виходить, що встановлені Законом підстави, умови при яких виникає право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у позивачів відсутні.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.І ст. 2 ЦПК України).

Обставини справи, відповідно до ч.2ст. 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідностідо ч.ч.1-3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом .Кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно дост.76ЦПК України доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами :письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування .Предметом доказуванняє обставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80ЦПК Українидостатніми єдокази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінніст. 76-89 ЦПК Українина підтвердження своїх позовних вимог щодо спричинення йому матеріальної і моральної шкоди.

Відповідно доч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зіч. 1 ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.263 ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним рішення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завдана бездіяльністю службової особи задоволенню не підлягають.

Пунктом 2 частини 2 ст. 141 ЦПК Українипередбачено,що судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 16, 23, 1166, 1174 ЦК України, ст.ст. 2,3,4,5,12-13,76-82,89,141,213,259,263-265,430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним рішення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завдана бездіяльністю службової особи відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 29.05.2023 року