Рішення

від 04.05.2023 по справі 335/3121/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 04.05.2023

Справа № 335/3121/22

Провадження № 2/334/304/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2022 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі

судді Бредіхіна Ю.Ю.,

за участю секретаря Коваль К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади місті Запоріжжя в особі Запорізької міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хакаська 7», районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір,

установив

Позивач звернувся до суду із позовом (з урахуванням численних оновлень та уточнень) про визнання за нею права користування кімнатою площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та визнання її наймачем кімнати площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , якій присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також зобов`язання Запорізької міської ради укласти з позивачем ОСОБА_5 договір найму жилого приміщення кімнати площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог вказав на те, що 05.02.1981 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб.

24.02.1992 року на ім`я ОСОБА_6 та його родині видано ордер на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкома Ленінської районної ради народних депутатів № 45/1 від 21.02.1992 року. До складу родини ОСОБА_6 на день видачі ордеру входили дружина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.09.1998 року по теперішній час, що підтверджується копію паспорту, довідкою про реєстрацію місця проживання.

ОСОБА_6 за сімейними обставинами прийняв рішення про виділення особового рахунку № НОМЕР_1 кімнати площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та став наймачем кімнати № 50А на підставі договору найму житла в будинку державного комунального житлового фонду.

За ОСОБА_4 залишився особовий рахунок № НОМЕР_2 загальна площею 51,95 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та вона залишилась наймачем іншої частини квартири АДРЕСА_2 на підставі договору найму житла в будинку державного комунального житлового фонду.

ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 помер, смерть настала у Польщі, оскільки кілька останніх років працював та проживав у Польщі, і за домовленістю з батьком позивач користувалась і проживала у кімнаті площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позивачем ОСОБА_5 , в квартирі зареєстровані та фактично проживають її матір ОСОБА_4 , сестра ОСОБА_2 , племінник ОСОБА_3 .

Витрати по утриманню житла та оплату житлово-комунальних послуг здійснюються Позивачем за особовим рахунком № НОМЕР_1 регулярно, заборгованість відсутня. Будь-якого іншого житла на праві власності не має.

Всі зареєстровані особи у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 є коло однієї родини та між якими узгоджений порядок користування кімнатами і приміщеннями загального користування.

У зв`язку з тим, що квартира є комунальною власність, та у зв`язку зі смертю батька Позивач вважає за необхідне привести право користування раніше виділеною кімнатою на його ім`я на свою користь переоформивши особовий рахунок та договір найму на житло, з можливістю подальшої передачі кімнати в приватну власність.

Позивач вважає, що в даному випадку є наявність правових підстав для визнання за нею права визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача та визнання права користування житловим приміщенням кімнатою площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач Запорізька міська рада заперечила у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Згідно ст. 42 Житлового кодексу України (далі за текстом ЖК України), жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, але відповідно до матеріалів справи - інформація про перебування позивача на відповідному квартирному обліку відсутня. Позивач доказів щодо його перебування на квартирному обліку не надав. Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Поза чергою жиле приміщення надається громадянам у випадках, встановлених ст. 46 ЖК України.

Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34 Кодексу), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім`ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.

Правила, передбачені частинами першою і другою статті 54 Кодексу, застосовуються незалежно від належності жилого будинку.

У разі відмови в наданні жилого приміщення, що звільнилося, у випадках, передбачених статтею 54 Кодексу, спір може бути вирішено в судовому порядку.

Отже, враховуючи вищенаведене позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав:

- ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав один, вів господарство у кімнаті загальною площею 12,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_3 самостійно.

- Під час виїзду померлого наймача закордон договір піднайму із позивачем не укладався, що підтверджує ведення господарства у відповідній кімнаті тільки батьком позивача.

- Наймач кімнати 12,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_3 помер у Польщі, відповідно втратив право на користування кімнатою.

- Позивач не перебуває на обліку поліпшення житлових умов, тому не має права на визнання її наймачем, та отримати у користування на підставі договору найму кімнату, загальною площе. 12,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_3 .

Заслухавши пояснення учасників справа та їх представників, вивчивши надані документи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 05.02.1981 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб.

24.02.1992 року на ім`я ОСОБА_6 та його родині видано ордер на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкома Ленінської районної ради народних депутатів № 45/1 від 21.02.1992 року. До складу родини ОСОБА_6 на день видачі ордеру входили дружина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.09.1998 року по теперішній час, що підтверджується копію паспорту, довідкою про реєстрацію місця проживання.

ОСОБА_6 за сімейними обставинами прийняв рішення про виділення особового рахунку № НОМЕР_1 кімнати площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та став наймачем кімнати № 50А на підставі договору найму житла в будинку державного комунального житлового фонду.

За ОСОБА_4 залишився особовий рахунок № НОМЕР_2 загальна площею 51,95 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та вона залишилась наймачем іншої частини квартири АДРЕСА_2 на підставі договору найму житла в будинку державного комунального житлового фонду.

ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 помер, смерть настала у Польщі, оскільки кілька останніх років працював та проживав у Польщі, і за домовленістю з батьком позивач користувалась і проживала у кімнаті площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позивачем ОСОБА_5 , в квартирі зареєстровані та фактично проживають її матір ОСОБА_4 , сестра ОСОБА_2 , племінник ОСОБА_3 .

Будинок АДРЕСА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради вилучено з господарського управління КП «Наше місто» передано в управління ОСББ «Хакаська, 7» за винятком квартир, які вказані у додатку до цього рішення, зокрема й квартири АДРЕСА_2 (обидва приміщення із виділеними особовими рахунками).

Частиною третьою статті 810 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) встановлено, що до договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Судом становлено, що квартира АДРЕСА_2 та її ізольована частина, якій присвоєно АДРЕСА_2 , отже спірні правовідносини регулюються нормами ЖК України.

Відповідно до ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Ленінської районної ради народних депутатів м. Запоріжжя видано ордер на житлове приміщення №1303 від 24.02.1992 року. Зазначений ордер видано, у тому числі, й на ім`я позивача, отже позивач користується житловим приміщенням на законних підставах та є наймачем.

Відповідно до ст. 104 ЖК України член сім`ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

Статтею 106 ЖК України визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

У даній справі попередній наймач - ОСОБА_6 скористався наданим йому ст. 104 ЖК України правом та уклав окремий договір найму.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Прокопович проти Росії» від 18.11.2004 року ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом ст.8 конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі §1 ст.8 конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.95, П.63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час проживав за межами України, проте у цей час за його згодою його житловим приміщенням користувалась позивач і проти цього не заперечували інші користувачі квартири.

Твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав один, вів господарство у кімнаті загальною площею 12,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_3 самостійно не підтверджується жодним доказом. Водночас, сплата комунальних платежів за користування цим приміщенням позивачем є допустимим доказом того, що між позивачем та її батько існувала домовленість про користування його ізольованим приміщенням саме позивачем.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач, її батько та Запорізька міська рада мали б укласти договір піднайму, адже право позивача на користування ґрунтується на ордері від 24.02.1992 року та факту родинних відносин із наймачем, тобто батьком. Відтак, укладення окремого договору піднайму у даному випадку не вимагається.

ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року зробив такий висновок: «Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).»

Аналізуючи надані матеріали та вище названі норми, суд дійшов висновку, що дії відповідачі не відповідають принципу «належного урядування», адже позивач претендує на укладення договору найму, саме як член сім`ї померлого наймача в порядку, визначеному ст. 106 ЖК України, а відповідач натомість у своїх діях та відповідях повністю ігнорує факт наявності ордеру від 24.02.1992 року №1303.

Статтею 608 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Тобто у даному випадку, оскільки окремий договір найму кімнати площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 припинився у зв`язку із смертю наймача, існує лише два можливих варіанта: 1) або ж укладення нового договору із спадкоємцем померлого наймача, 2) або ж повернення ізольованого приміщення до складу усієї квартири та анулювання окремого рахунку.

Адже, жодного ордеру саме на окрему кімнату площею 12,8 кв.м. не існує, а укладення окремого договору найму не є способом виділення окремої кімнати в самостійний об`єкт нерухомості, а слугує лише засобом врегулювання порядку користування цілісним житловим приміщенням.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивач має право користування кімнатою площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та може бути визнаний її наймачем в порядку, встановленому ст. 106 ЖК України.

Разом з тим, при вирішенні питання про зобов`язання відповідача укласти договір, необхідно виходити з положень ст.ст. 648, 649, 635 ЦК України.

Отже, за законом можливе спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору з таких підстав:

-обов`язковість укладення договору прямо передбачена законом;

-укладення договору випливає з попереднього договору;

-укладення договору передбачене будь-яким іншим договором:

-укладення договору випливає з умов мирової угоди, затвердженої судом.

Разом с тим, суду не надано доказів того, що позивач дійсно вчинила усі необхідні дії на стадії досудового врегулювання спору щодо укладення такого договору, а відповідач натомість неправомірно ухилився від укладення такого договору.

Крім того, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням сторони і не може собою підміняти волю сторін.

Приписами ч. 9 ст. 265 ЦПК України таке обмеження прав суду конкретизовано в частині вирішення спорів стосовно укладення договорів, а саме: «у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.»

Суду не надано відповідного проєкту договору і так само не надано його й стороні відповідача, а тому суд дійшов висновку, що в цій частині вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

вирішив

Позов ОСОБА_1 до територіальної громади місті Запоріжжя в особі Запорізької міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хакаська 7», районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , податковий номер: НОМЕР_3 , право користування кімнатою площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та визнати наймачем кімнатою площею 12,8 кв.м. у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , якій присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 .

В задоволені решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.Ю. Бредіхін