Рішення

від 23.05.2023 по справі 369/2961/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2961/23

Провадження № 2/369/3298/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23.05.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді ПінкевичН.С.,

за участю секретаря Соловюк В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06жовтня 2018 року між позивачкою та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу. Умовами договору у строк до 31серпня 2019 року продавець зобов`язався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , Києво-Святошинського району, Київської області по вулиці Кошова, під №102в порядку та на умовах визначених основним договором. Подавець зобов`язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці багатоквартирний будинок до 31серпня 2019 року.

Вказує, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 31 серпня 2019 року основний договір із нею не уклав. Натомість вона свої зобов`язання за укладеним договором виконала повністю, передавши продавцю передоплату у вигляді авансу в сумі 297570,00 грн. Оскільки відповідач їй грошові кошти не повернув, тому на підставі ст.525 ЦК України має повернути сплачені нею грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, починаючи з 01 вересня 2019 року. З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за укладеним попереднім договором купівлі-продажу, не повернення їй коштів в добровільному порядку, вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

грошові кошти в сумі 297570,00 грн. сума основного боргу;

інфляційні витрати і 3% річних, починаючи з 01 вересня 2019 року по день ухвалення рішення;

судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2975,70грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 20000 грн.

Ухвалою суду від 06березня 2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач всудове засіданняне з`явився,про день,час тамісце розглядусправи бувповідомлений належнимчином.Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками направлено на адресу, зазначену в попередньому договорі, конверти повертались. Додатково виклик відповідача здійснювався через розміщення оголошення на сайті суду. Письмовий відзив до суду не надходив, причини неможливості його подати або заявити інші клопотання суду не повідомили.

Відповідно до положень частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу Україниу разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивачка проти заочного розгляду справи не заперечувала, суд, на підставі частини першої статті 280 та відповідно до частини першої статті281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При розгляді справи судом встановлено, що 06 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) було укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого у строк до 31серпня 2019 року продавець зобов`язалась передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , Бучанського району, (раніше Києво-Святошинського району) Київської області по вулиці Кошова, під № 102в порядку та на умовах визначених основним договором. Договір посвідчений приватний нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М.

Відповідно до п. 3 зазначеного, договору сторони домовились про те, що продавець зобов`язується збудувати на земельній ділянці, площею, 0,1038 га, кадастровий номер3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 , під № 102 житловий будинок до 31серпня 2019 року, в якому буде розташована квартира АДРЕСА_3 , на п`ятому поверсі і буде передана покупцю по основному договору.

Крім того, сторони домовились про те, що основний договір купівлі-продажу має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31серпня 2019 року.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 31серпня 2019 року основний договір із ОСОБА_1 укладено не було, та доказів зворотному з боку відповідача суду надано не було.

Також встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язання за укладеним попереднім договором виконала та передала ОСОБА_2 передоплату у вигляді авансу в сумі 297570,00грн., що підтверджується умовами укладеного між сторонами договору від 06жовтня 2018року.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 635ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з частиною другою статті 635ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 615ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Приписами частини першої статті 570ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Частиною другою статті 570ЦК України передбачено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У постанові Верховного Суду від 04квітня 2018року по справі №592/9068/17 зазначено про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його основної частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення забезпечувального платежу.

Вказаний висновок узгоджується також із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25вересня 2012 року у справі №6-82цс13.

В ході розгляду справи було встановлено, та не спростовано стороною відповідача те, що позивачкою сплаченою нею сумою було забезпечено укладеного між сторонами зобов`язання про купівлю-продаж нерухомого майна, сторонами дотримана нотаріальна форма укладання договору, та відповідач ухилився від виконання своїх зобов`язань.

Згідно із вимогами статті 629ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своє вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень статті 614ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання, а тому саме відповідач повинен був довести суду причини не укладання ним із позивачем основного договору купівлі-продажу квартири, що стороною відповідача у встановленому законом порядку зроблено не було. Оскільки доказів протилежного відповідач суду не надав, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача слід стягнути сплачені грошові кошти в розмірі 297570 грн.

Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений зговором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі №904/312/18, аналіз приписів частини 2статті 625ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування кредитором на суму грошового боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі №922/175/18 вказав, що формулювання статті 625ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Ураховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних витрат та 3 % річних з моменту прострочення зобов`язання (01 вересня 2019 року) по день ухвалення судового рішення ( ). Період прострочення грошового зобов`язання 1360 днів.

Розрахунок здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) = 1.52933614

Інфляційне збільшення:

297 570,00 x 1.52933614 - 297 570,00 = 157 514,56 грн.

3% річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:

з 01вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року

297 570,00 x 3 % x 122 : 365 : 100= 2 983,85грн;

з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року

297 570,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 8 927,10 грн;

з 01 січня 2021 року по 22 травня 2023року

297 570,00 x 3 % x 872 : 365 : 100 = 21 327,21грн.

Загальна сума = 33238,16 грн.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 181 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частинами першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу від 06жовтня 2018року належним чином не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири не було нотаріально посвідчено до 31серпня 2019 року, та доказів протилежного матеріали справи не містять, а відтак наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача грошових кошти: 157 514,56 грн. інфляційні витрати, 33238,16грн. - 3% річних, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у цій частині.

У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2975,70 грн.

З приводу витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20вересня 2018року у справі №751/3840/15-ц сказала, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Представник позивачки на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подав до суду копію договору про надання правової допомоги від 13лютого 2023 року, акт приймання-передачі адвокатських послуг №1 від 20лютого 2023року та копію товарного чека від 13лютого 2023року №1.загальна вартість за адвокатські послуги складає 20000,00грн.

Водночас, дослідивши надані представником позивачки адвокатом ГімаріР.А. докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи те, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження та відсутності проведення судових засідань, суд дійшов висновку про неспівмірність відносно обсягу виконаних робіт, а тому розмір витрат понесених представником позивача у зв`язку з розглядом даної справи підлягає зменшенню до 10000,00грн.

На підставі викладеного,та керуючись статтями526,614,615,629,635 ЦК України, статтями 4,10,12,13,76-80,81,89,141,258-259,263,264,265,268,273,279,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 488322,72грн. (чотириста вісімдесят вісім тисяч триста двадцять дві грн. 72 коп.), яка складається з: 297570,00 грн. - сума основного боргу, 157514,56 грн. - інфляційні витрати, 33238,16грн. три відсотки річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2975,70 грн. (дві тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять грн. 70 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00грн. (десять тисяч грн.).

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22 травня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ