Рішення

від 17.04.2023 по справі 756/18150/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/18150/21

Провадження № 2/756/637/23

УКРАЇНА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року місто Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судових засідань - Тагієва Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отревел» про зобов`язання вчинити певні дії, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва у порядку цивільного судочинства з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отревел» про зобов`язання вчинити певні дії, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 29.08.2019 між ним та TOB «Отревел» (далі - відповідач) було укладено безстроковий трудовий договір, на підставі чого наказом директора TOB «Отревел» №2/к від 29.08.2019 ОСОБА_1 було призначено на посаду комерційного директора у TOB «Отревел», про що у трудовій книжці зроблений відповідний запис. З листопада 2019 року фактична виплата заробітної плати відповідачем здійснювалась нерегулярно, у зв`язку із чим утворилася заборгованість з її виплати. Так, за період з серпня 2019 року по червень 2021 року фактично було нараховано заробітну плату у розмірі 112089,29 грн, проте у вказаний період було виплачено частину нарахованої заробітної плати в розмірі 30343,19 грн., на вимоги погасити заборгованість, відповідач лише обіцяв.

У зв`язку із вказаними порушеннями трудового законодавства з боку відповідача, маючи намір реалізувати своє право на припинення трудових відносин, та з метою пошуку нового місця роботи, позивач звернувся до директора відповідача із проханнням вирішити питання про його звільнення.

12.06.2021 директор TOB «Отревел» - Соснін О.І. прийняв у позивача заяву про звільнення за угодою сторін та повідомив про те, що вирішить дане питання та обговорить процедуру його звільнення із бухгалтером підприємства. Проте, після вказаних подій останній зник, на дзвінки не відповідав, за юридичною та фактичною адресою відповідача підприємство зачинене, а з отриманого ним повідомлення від бухгалтера TOB «Отревел» їй нічого не відомо про вирішення, питання щодо його звільнення та щодо місцезнаходження директора TOB «Отревел». Таким чином, після отримання заяви про звільнення та не надання позивачу директором ОСОБА_2 обіцянки щодо належного оформлення припинення укладеної із TOB «Отревел» безстрокового трудового договору та здійснення повного розрахунку при звільненні останнім жодних дій вчинено не було. На підставі особисто поданої заяви про звільнення копія наказу про звільнення згідно вимог статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вручена також не була. 29.06.2021 позивачем засобами поштового зв`язку було направлено на адресу ТОВ «Отревел» письмову заяву про звільнення на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Після прийняття відповідачем 22.06.2021 заяви про звільнення та надання директором TOB «Отревел» ОСОБА_2 обіцянки належним чином оформити звільнення, видати трудову книжку із відповідним записом про звільнення та здійснити всі належні виплати, відповідачем всупереч наведеним вище вимогам закону не було вчинено відповідних дій. Попри подання та направлення відповідачу заяви про звільнення, а також виявлення після пред`явлення позову до суду факту щодо звільнення позивача відповідачем з 01.04.2021, TOB «Отревел» окрім того, що не видав позивачу копію наказу про звільнення, не провів зі мною повного розрахунку при звільненні та не виплатив заборгованість по заробітній платі, не здійснив у встановленому законом порядку запису до трудової книжки про звільнення.

За таких обставин, позивач просить зобов`язати відповідача внести запис до його трудової книжки, стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати у розмірі 66905,33грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з часу звільнення у розмірі 46767,28грн., моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн та понесені ним судові витрати.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29.11.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.2022 задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Отревел» витребувано: довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 за період роботи з 30.08.2019; докази виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 30.08.2019; оригінал або її належним завірену копію поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення, яка стала підставою для його звільнення 01.04.2021; належним чином завірену копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади директора комерційного.

Станом на день ухвалення рішення, жодних документів від TOB «Отревел» не надходило.

03.04.2023 від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі.

У судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся. При цьому, позивач 12.04.2023 надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи в його відсутність, просив задовольнити позов. Крім того зазначив, що не підтримує свої вимоги в частині зобов`язання відповідача внести запис до його трудової книжки, оскільки такий запис вже було внесено. Заперечень щодо заочного розгляду справи не висловив.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судової повістки за адресою місцезнаходження, відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступного висновку, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 (далі - позивач), що він перебував у трудових відносинах із TOB «Отревел» (далі - відповідач) з 30.08.2019, перебував на посаді комерційного директора.

Згідно відомостей з офіційного сайту Пенсійного Фонду України, ОСОБА_1 звільнено з роботи з 01.04.2021 за п. 1 ст.36 КЗпП України.

Позивач зазначає, що під час звільнення з ним не в повному обсязі було проведено повний розрахунок на загальну суму 66905,33грн, а саме, не виплачено заборгованість з заробітної плати, за період з серпня 2019 року по 01.04.2021 у сумі 57620,89 грн. та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 44 дні у розмірі 9284,44грн.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки "класичне" право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України - законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 21, 43, 46 Конституції України, ст. 94, 115 КЗпП України, ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Тобто, статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Відповідно до вимог передбачених ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншими уповноваженими на представництво трудовим договором органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Всупереч наведеним законодавчим положенням TOB «Отревел» при звільненні позивача не виплатило усі належні йому до виплати суми.

Під час розгляду справи представником відповідача не було спростовано факт наявності у підприємства заборгованості перед позивачем з виплати заробітної плати за період з серпня 2019 року по 01.04.2021.

З урахуванням викладеного суд вважає встановленою та доведеною обставину наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з серпня 2019 року по 01.04.2021 на суму 57620,89 грн.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Крім того, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

У межах розгляду даної справи предметом спору є також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Остаточний розрахунок із позивачем за невиплату заробітної плати не було проведено, відповідачем не здійснено сплату позивачу заробітної плати, яка мала бути виплачена йому при звільненні.

Судом встановлено, що до суду звернувся позивач з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з дня звільнення по день звернення до суду, право на яку передбачене ч.1 ст.117 КЗпП України.

За розрахунком позивача, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дати звільнення по 22.11.2021 становить 46767,28 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зауважує, що відповідач власного рахунку на спростування розрахунку позивача до суду не подавав.

Суд з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ ОСОБА_1 про суми доходу, визначає середньоденну заробітну плату (6100,00 + 6100,00 (два повні календарні місяці лютий та березень 2021 року, що передували звільненню) : 42 робочий день за ці місяці = 290,48 грн.).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід розраховувати за період з 01.04.2021 по 17.04.2023 - день винесення рішення суду, що становить: (290,48 грн. /середньоденна заробітна плата позивача/ х 525 днів /кількість робочих днів затримки розрахунку по 17.04.2023 = 152502 грн.).

Таким чином, ураховуючи, що розмір заявленого середнього заробітку, проведеного позивачем, являється меншим, а відтак суд розглядає спір у межах заявлених вимог.

Беручи до уваги співмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат у сумі 46767,28 грн.

При цьому суд враховує роз`яснення, викладені у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З огляду на вказане, суд вважає необхідним зазначення в резолютивній частині рішення суду, що розмір заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати визначаються без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості з компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Жодних доказів про виплату зазначених грошових коштів на рахунок позивача TOB «Отревел» у день його звільнення, суду не надано.

Суд погоджується із розміром компенсації за невикористану відпустку, який згідно розрахунку позивача становить 9284,44 грн.

Доказів на спростування вищезазначеного відповідачем суду не надано.

Отже, суд приходить до висновку, що компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_1 не була йому виплачена у день звільнення, тому підлягає стягненню з TOB «Отревел».

Стосовно вимог позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 640/14909/16-ц, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим лише фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на встановлені вище обставини та приведені правові норми при визначенні розміру відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, та визначає розмір спричиненої позивачу моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

На підставі наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у сумі 5000, 00 грн.

Щодо строку звернення позивача з даним позовом до суду, слід зазначити наступне.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки . У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним .

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

У постанові № 61-10850св21 від 22.09.2021 Верховний Суд проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України зробив висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 Прикінцевих положень КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин. Беручи до уваги, що постановами Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діє з 12.03.2020 до 31.04.2023, а позивач звернувся до суду 25.11.2021, тобто в період дії карантину.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір.

Керуючись статтями 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отревел» про зобов`язання вчинити певні дії, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Отревел» (адреса місцезнаходження: м. Київ, пр.-т Героїв Сталінграда, буд. 8 корпус. 6; код ЄДРПОУ: 41476115) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 57620 (п`ятдесят сім тисяч шістсот двадцять) гривень 89 копійок без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України; середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 46767 (сорок шість тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 28 копійок без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України; компенсація за невикористану відпустку в розмірі 9284 (дев`ять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 44 копійки, моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

У решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Отревел» (адреса місцезнаходження: м. Київ, пр.-т Героїв Сталінграда, буд. 8 корпус. 6; код ЄДРПОУ: 41476115) на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

1. Позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );

2. Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Отревел» (адреса місцезнаходження: м. Київ, пр.-т Героїв Сталінграда, буд. 8 корпус. 6; код ЄДРПОУ: 41476115).

Суддя М.М. Ткач