Постанова

від 17.05.2023 по справі 935/74/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №935/74/20 Головуючий у 1-й інст. Пасічний Т. З.

Категорія 60 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №935/74/20 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Свято-Успенська Українська Православна Церква», третя особа: завідувач Коростишівської державної нотаріальної контори Ломакова Марина Іванівна, про визнання заповіту недійсним

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , поданою через представника ОСОБА_2 ,

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 вересня 2022 року, яке ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. у м.Коростишеві,

в с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Релігійної організації «Свято-Успенська Українська Православна Церква». Просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 21 липня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Ломаковою М.І.

Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_4 , 1933 року народження, яка на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 09 листопада 2010 року склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, заповідала їй, тобто позивачу. Наприкінці 2016 року, після смерті бабусі вона звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, де їй стало відомо, що 21 липня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно Релігійній організації «Свято-Успенська Українська Православна Церква». Вважає, що заповіт, складений 21 липня 2015 року, має бути визнаний недійсним, оскільки не був підписаний ОСОБА_4 та не відповідає волі спадкодавця. Так, у заповіті вказано, що ОСОБА_4 є неписемною та не могла самостійно підписати заповіт, але такі обставини спростовуються довіреністю, виданою останньою 29 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_5 , де наявний підпис спадкодавця. Вказана довіреність була видана вже після укладення заповіту та була посвідчена секретарем Студеницької сільської ради Коростишівського району. Окрім того, на момент укладення заповіту ОСОБА_4 була людиною похилого віку, часто хворіла, мала ішемічну хворобу серця з гіпертонією, а в останні роки у неї розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій (могла не орієнтуватися який день, час, де вона перебуває і не впізнавала рідних). Наполягає на тому, що вказані обставини свідчать про те, що під час складання оспорюваного заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі. ОСОБА_4 перебувала в стані, коли не могла усвідомлювати значення свої дій та не могла керувати ними.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через адвоката Тітарчука О.І. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд не надав оцінки копії довіреності, яку особисто підписала ОСОБА_4 29 вересня 2015 року, чим підтверджений факт, що ОСОБА_4 уміла читати та писати. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків, що були допитані в судових засіданнях, які підтвердили, що ОСОБА_4 уміла та могла читати і писати, а також підписувати документи. Також при складені та посвідченні заповіту від 21 липня 2015 року були наявні декілька підстав, передбачених ст.1257 ЦК України, за наявності яких заповіт має бути визнаний недійсним, а саме: заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення підписаний ОСОБА_6 , за відсутності у неї правових підстав підписувати вказаний заповіт замість заповідача, оскільки остання на момент складання заповіту вміла та могла читати, писати та самостійно підписати заповіт; присутні свідки при складенні заповіту систематично відвідують церкву та мають дружні відносини з керівником церкви, а тому не могли бути неупередженими свідками при підписанні заповіту, оскільки були заінтересовані у збільшенні майна, яке б належало церкві. Отже, волевиявлення відповідача не було вільним і не відповідало її волі, що доводиться наданими ОСОБА_6 в судовому засіданні суперечливими показами щодо обставин, за яких вони з ОСОБА_4 опинилися 21 липня 2015 року в нотаріуса та коли саме ОСОБА_4 попросила її підписати заповіт замість неї.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Релігійна організація «Свято-Успенська Українська Православна Церква» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що скаржник жодним чином не доводить, що її права та законні інтереси порушені заповітом від 21 липня 2015 року, а вона є особою, яка має право оспорювати заповіт в силу закону. ОСОБА_1 не доводить наявність жодної з підстав, визначених у ст.1257 ЦК України, для визнання заповіту недійсним. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ними було заявлено клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з вказаним позовом. Як убачається зі змісту позовної заяви позивач дізналася про наявність заповіту від 21 липня 2015 року наприкінці 2016 року після звернення до державної нотаріальної контори, але позов нею пред`явлений лише 10 січня 2020 року.

Третя особа Коростишівська державна нотаріальна контора у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що позов про визнання заповіту недійсним є безпідставним і задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, обставини, які мають значення для справи з`ясовані у повному обсязі, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому скасуванню не підлягає. Посилається на те, що вимоги щодо форми та процедури посвідчення заповіту виконані відповідно до вимог закону. Обставини підписання ОСОБА_4 довіреності 29 вересня 2015 року, яка посвідчена сільською радою після посвідчення нотаріальною конторою заповіту від 21 липня 2015 року, викликають запитання щодо законності такої довіреності, що підтверджено поясненнями секретаря сільської ради Онищенко Г.М., яка посвідчувала довіреність, що допустила помилки у процедурі її посвідчення, а також підтвердила той факт, що спадкодавець не могла сама прочитати довіреність. Порядок посвідчення довіреності та заповіту різний. Той факт, що ОСОБА_4 самостійно підписала довіреність (поставила підпис), абсолютно не доводить факт того, що особа могла самостійно підписати заповіт, складений раніше, вимоги до посвідчення якого є інші, ніж до посвідчення довіреності. Факт, що особа є писемною чи ні, вміє читати чи ні, встановлює нотаріус у ході особистої бесіди з заповідачем, і якщо сам заповідач стверджує, що є неписемним та не вміє читати, то нотаріус, виконуючи свою роботу, не відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, а виконує її згідно з встановленим порядком, та посвідчує заповіт із урахуванням слів самого заповідача (про його неписемність) та враховуючи ці обставини, зокрема у самому тексті заповіту, в першу чергу з метою того, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Окрім того, дієздатність громадянина перевіряється нотаріусом на підставі документів, передбачених законом, що підтверджують вік особи, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. Установлення дійсних намірів та волевиявлення кожного із учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожного із сторін. Отже, волевиявлення ОСОБА_4 було вільним і відповідало її волі, а форма посвідчення заповіту відповідала вимогам законодавства. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту суд може призначити посмертну судово-психіатричну експертизу, проте сам скаржник в ході судового розгляду відмовилася від клопотання про проведення експертизи. Нотаріус вчинив нотаріальну дію, оскільки не було підстав вважати заповідача такою, що не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто сумнівів у обсягу її цивільної дієздатності не було, а відтак не було потреби у зверненні до органу опіки та піклування.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат Титарчук О.І. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, визнавши заповіт від 21 липня 2015 року, який посвідчений у нотаріальному порядку, недійсним. На розгляді справи наполягають.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися.

Суд надсилав судову повістку відповідачу за адресою місцезнаходження, яке вказала Релігійна організація «Свято-Успенська Українська Православна Церква» у відзиві на апеляційну скаргу. Кореспонденція повернута поштою 01 травня 2023 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». За усталеною судовою практикою, підтриманою Верховним Судом, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність учасника судового процесу за адресою місцезнаходження є днем вручення судової повістки (частина сьома ст.128 ЦПК України). Представник відповідача, повноваження якого підтверджені належним чином, адвокат Кушніренко А.В. у судове засідання повторно не з`явився. Судову повістку отримав. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Повторно надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, знову надавши перевагу розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також послався на неможливість прибуття керівника релігійної організації за станом здоров`я. До клопотання доказів у підтвердження причин не додано. Враховуючи, що це повторне поспіль клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, яке не підтверджене доказами, вчергове надана перевага розгляду іншим справам без належного для того обґрунтування, а тому колегія суддів вважає, що представник відповідача не з`явився у судове засідання без поважних причин, приймаючи до уваги також розумні строки розгляду справи, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для чергового відкладення розгляду справи за клопотанням сторони відповідача. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Завідувач Коростишівською державною нотаріальною конторою Ломакова М.І. спрямувала заяву про розгляд справи за відсутністю представника третьої особи. Про причину неявки суд не сповістила. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Явка у судове засідання суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. За положеннями частини другої ст.372 ЦПК України неявка представників відповідача та третьої особи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що заповітом,який бувпосвідчений 09листопада 2010року секретаремСтуденицької сільськоїради Коростишівського району Житомирської області Онищенко Г.М., ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було, з чого б не складалося і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, - заповіла ОСОБА_7 , тобто позивачу (а.с.31 т.1)

Згодом ОСОБА_4 склала новий заповіт. Так, заповітом від21липня 2015 року ОСОБА_4 , 1933 року народження, у присутності двох свідків, обраних нею особисто: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , на випадок свої смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, з чого б воно не складалося і де б не знаходилося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла Релігійній організації «Свято-Успенська Українська Православна Церква», яка знаходиться в с. Студениця Коростишівського району Житомирської області (а.с.6 т.1).

У вищевказаному заповіті також зазначено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 із-за неписемності та похилого віку прочитати та підписати заповіт не може, за її дорученням і в її, нотаріуса та свідків присутності, підписання тексту цього заповіту на двох примірниках здійснюється ОСОБА_6 . Зміст ст.ст.207,1235,1241,1248,1253,1254,1307 ЦК України ОСОБА_4 нотаріусом роз`яснений. Цей заповіт на прохання заповідача ОСОБА_4 був складений і записаний з її слів нотаріусом, з використанням загальноприйнятих технічних засобів і прочитаний їй вголос до проставлення на документі підписів свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_5 та підписання заповіту за дорученням заповідача ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Коростишівського державної нотаріальної контори Ломаковою М.І. У посвідчувальному написі зазначено, що заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 . У зв`язку з похилим віком та неписемністю заповідача ОСОБА_4 , за її дорученням та в її, свідків та нотаріуса присутності, текст заповіту підписано ОСОБА_6 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не може особисто прочитати текст заповіту, уголос, за її дорученням, в її та нотаріуса присутності до його підписання зачитаний уголос запрошеними ОСОБА_4 свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . Особа заповідача встановлена, її дієздатність перевірена. Особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи, встановлені. Особу ОСОБА_6 , яка підписала заповіт у присутності нотаріуса, встановлено, її дієздатність перевірена.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с.20 т.1).

На день смерті заповідача заповіт від 21 липня 2015 року не змінений та не скасований.

Спадкодавцю на день смерті належав житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.23,7 т.1).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша ст.1233 ЦК України).

За положеннями частини другої ст.1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої ст.207 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тесті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Згідно з частиною третьою ст.1247 ЦК України, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 цього Кодексу.

За вимогами ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст.1253 цього Кодексу).

Відповідно до ст.1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої ст.1248 і ст.1252 цього Кодексу, присутність не менше як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свій підпис на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

За положеннями частини першої, другої, третьої, четвертої, п`ятої та шостої ст.1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач маєправо убудь-якийчас скластиновий заповіт.Заповіт,який булоскладено пізніше,скасовує попереднійзаповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст.225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Частини перша та друга ст.1257 ЦК України передбачають, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. За таких обставин, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту, так і права на його зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги доволі заповідачата обов`язковістьїї виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першійстатті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормамиглави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першоїстатті 1257 ЦК Українимає наслідком нікчемність заповіту. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі №461/2565/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертаст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі №369/1913/17 вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі №335/5977/17 вказано, що «згідно з частиною другоюст.215 ЦК України,якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. ВЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Підстави нікчемності заповіту визначені в частині першійст.1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертоїстатті 207 цього Кодексу(частина другастатті 1247 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі

№145/2047/16-ц виснувано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини четвертоїстатті 207 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертоїстатті 207 ЦК Українисвідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертоюст.207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину».

Уст.1253 ЦК Українипередбачено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої ст.1248і ст.1252цьогоКодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Пунктами 5-6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5(далі - Порядок № 296/5), передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хворобиабо іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Пунктами 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хворобиабо з будь-яких інших причинне може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.На бажання заповідача,а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 302/857/19 зазначено, що «статтею 1253ЦК Українипередбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої ст.1248і ст.252цьогоКодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановив, що 21 липня 2015 року на прохання ОСОБА_4 із її слів державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Ломаковою М.І. складений заповіт за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та прочитаний ОСОБА_4 вголос до проставлення на документі підписів двома свідками ( ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ), а також до підписання заповіту за дорученням заповідача. Також нотаріусом Коваленко О.П. був роз`яснений зміст ст.ст.207,1235,1241,1248,1253,1254,1307 ЦК України. Цей заповіт у подальшому був прочитаний кожним свідком особисто. У зв`язку з неписемністю та похилим віком ОСОБА_4 на її прохання (доручення) цей заповіт у присутності заповідача ОСОБА_4 , двох свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_5 , а також нотаріуса ОСОБА_9 , після прочитання у присутності заповідача заповіту уголос нотаріусом та особисто двома свідками, підписання тексту цього заповіту на двох примірниках здійснила ОСОБА_6 , що у сукупності свідчить про дотримання приписів ст.ст.1247,1253 ЦК України. Доводи апеляційної скарги не містять спростувань, що двоє свідків не віднесені до кола осіб, передбачених частиною четвертою ст.1253 ЦК України, а тому посилання в апеляційній скарзі на зацікавленість свідків не грунтуються на положеннях чинного законодавства та не підтверджуються наданими сторонами на засадах змагальності доказами.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третяст.12, частина перша ст.81 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другоїст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина першаст.89 ЦПК України).

У заповіті вказана причина, через яку заповідач власноручно не могла підписати заповіт, оскільки у тексті заповіту зазначено, що у зв`язку з неписемністю та похилим віком ОСОБА_4 не може прочитати і власноручно підписати заповіт. На особисте прохання заповідача цей документ складається та нотаріально посвідчується у присутності обраних ОСОБА_4 особисто свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , а підписання заповіту за дорученням ОСОБА_4 здійснюється ОСОБА_6 .

У посвідчувальному написі в заповіті від 21 липня 2015 року вказано, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 із підстав неписемності та похилого віку прочитати та підписати заповіт не може особисто, за її дорученням та в присутності нотаріуса текст заповіту до його підписання прочитаний запрошеними нею свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 через неписемність та похилий вік не може власноручно підписати заповіт, за її дорученням та в її присутності, нотаріуса та двох свідків текст заповіту підписаний ОСОБА_6 . Особи заповідача, двох свідків та підписанта ОСОБА_6 встановлені, а їх дієздатність перевірена.

Свідки ОСОБА_8 (колишній опікун позивача) та ОСОБА_5 показали, що ОСОБА_4 була прихожанкою церкви, позивач за спадкодавцем не доглядала, під час складання заповіту ОСОБА_4 під тиском не була, вона сама хотіла заповісти все церкві, щоб про неї була згадка. Волевиявлення ОСОБА_4 щодо складання заповіту на користь церкви підтвердила й свідок ОСОБА_10 (секретар сільської ради), яка у свій час посвідчувала заповіт від 09 листопада 2010 року та довіреність від 29 вересня 2015 року, яка показала, що ОСОБА_4 неодноразово зверталася до неї з консультаціями щодо складання заповіту на користь церкви.

Як убачається із матеріалів справи у серпні-вересні 2015 року ОСОБА_4 перенесла інсульт та після цього часу у неї сталися зміни у поведінці. Проте оспорюваний заповіт (новий) спадкодавець склала раніше, а саме у липні 2015 року, а тому інсульт, що був перенесений спадкодавцем після складання нового заповіту, не може впливати на обставини, які мали місце на момент складання нового заповіту, оскільки їх ще не існувало. У матеріалах справи є ухвала суду першої інстанції про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, виконання якої було доручено експертам Житомирського обласної психіатричної лікарні №1, на розгляд якої було винесено питання, чи усвідомлювала ОСОБА_4 значення своїх дій та чи могла вона ними керувати під час складання 21 липня 2015 року нового заповіту. Проте, клопотання про проведення такої експертизи сторона позивача не підтримала та просила його не розглядати, а тому матеріали експертною установою були повернуті без виконання.

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що ОСОБА_4 на момент складання нового заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що волевиявлення заповідача залишити майно по своїй смерті церкві було вільним та відповідало волі заповідача ОСОБА_4 .

Отже, випадків, передбачених ст.ст.225 і 231 К України, не доведено. За таких обставин, заповіт від 21 липня 2015 року, наданий у інтересах церкви, скасував попередній заповіт 09 листопада 2010 року, який був наданий заповідачем в інтересах позивача, та його дія не відновлюється.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що спадкодавець не підписувала нового заповіту від 21 липня 2015 року, яким усе майно заповідано Релігійній організації «Свято-Успенська Українська Православна Церква», а за її дорученням новий заповіт підписаний іншою особою, із посиланням на неписемність заповідача, яка після складення нового заповіту підписала довіреність від 29 вересня 2015 року, не спростовують висновків суду першої інстанції із огляду на те, що чинне законодавство передбачає порядок та механізм реалізації можливості підписання заповіту іншою особою. При додержанні форми та порядку посвідчення заповіту при підписані іншою особою за дорученням заповідача, ключовим є відсутність дефекту волі останнього та наявність волевиявлення заповідача при складанні та посвідченні такого заповіту. Зворотнє скасовувало б волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту в зв`язку з його смертю. Розширене розуміння порушить принцип свободи заповіту, оскільки беззаперечними доказами не спростована неписемність ОСОБА_4 , а вільне волевиявлення заповідача доведено.

Доводи апеляційної скарги щодо показань свідків ґрунтуються на переоцінці.

За встановлених в цій справі обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що заповіт ОСОБА_4 від 21 липня 2015 року відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, оскільки містить причину, з якої його текст не підписаний особою, що його вчиняє (неписемність та похилий вік), заповіт перед підписанням зачитаний уголос, підписаний іншою особою замість заповідача при двох свідках, заповідачі та нотаріусі, зміст статей207,1235,1241,1248,1253-1254,1307 ЦК Українинотаріусом заповідачу роз`яснений; у посвідчувальному написі нотаріуса зазначено, що особи заповідача, свідків та особа, яка підписувала заповіт замість заповідача, встановлені, а їх дієздатність перевірена тощо.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображення дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідно до приписів ст.375 ЦПК України підстави для його скасування або зміни відсутні. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: