Рішення

від 29.05.2023 по справі 902/421/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2023 р. Cправа № 902/421/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (вул. Магістратська, 2, м. Вінниця, 21050) в особі Структурної одиниці "Вінницькі східні електричні мережі" (вул. Європейська, 33, м. Іллінці, Вінницької обл; вул. Горького, 2, м. Немирів, Вінницької обл., 22800)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ДИСТРИБЬЮШН" (вул. Північна, 1, м. Вінниця, 21000)

про стягнення 7480,84 грн.

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Вінницькі східні електричні мережі" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ДИСТРИБЬЮШН" 7 480,84 грн шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2023 дану справу передано на розгляд судді Маслію І.В.

Ухвалою суду від 27.03.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/421/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Дана ухвала направлена позивачу на вказані в позовній заяві адреси електронної пошти та відповідачу на поштову адресу зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ та в позовній заяві: вул. Північна, 1, м. Вінниця, 21000. Конверт з ухвалою повернуто до суду 01.05.2023 з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 17.08.2021 року, о 17 год. 15 хв. у с. Зяньківці, Вінницького (Немирівського) р-ну, Вінницької обл., сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю працівника-водія ТОВ «Статус Дистрибьюшн» - ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 .

Внаслідок ДТП, транспортним засобом марки ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , збито три залізобетонних опори повітряної лінії електропередачі від КТП № 217 Л-2, які знаходяться на балансі та є власністю Позивача.

З метою відновлення належного електропостачання споживачам с. Зяньківці, Немирівського р-ну, Вінницької обл., Позивачем були виконані аварійно- відновлювальні роботи по демонтажу збитих залізобетонних опор та встановлення нових.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та нанесення майнової шкоди, зафіксовано постановою Немирівського районного суду Вінницької області по справі №930/1913/21 від 20.09.2021 року, якою його визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. на користь держави.

За твердженням позивача, внаслідок вчинення правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП працівником ТОВ «Статус Дистрибьюшн» - водієм ОСОБА_1 , спричинена майнова шкода позивачу.

Розмір спричиненої майнової шкоди відповідає вартості витрат, понесених Позивачем, яка визначена у кошторисі вартості виконання робіт (надання послуг) і становить 21 534,26 грн. Кошторис на виконання робіт складений Позивачем у відповідності до вимог Наказу № 258 від 24.04.2012 Міністерства Енергетики та вугільної промисловості України (у редакції Наказу Міненерго вугілля України від 21.12.2016р. № 822) «Про затвердження нормативних документів Зміна № 3 до ГНД 34.05.102-2003 та Зміна № 4 до СОУ-Н ЕЕ 05.103:2008» та Методики розрахунку вартості робіт з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж ліцензіата та інших додаткових робіт і послуг, пов`язаних із ліцензованою діяльністю, яка затверджена Постановою НКРЕКП №1618 від 29.12.2017р.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - марки ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 застрахована у ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП ». Водій повідомив страховика ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», вчасно та належним чином про настання страхового випадку.

ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП »», уклавши з ТОВ «Статус Дистрибьюшн» договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов`язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі.

22.09.2021р. АТ «Вінницяобленерго», як потерпіла сторона звернулась за страховим відшкодуванням. Всі необхідні документи були вчасно подані до страховика. Справа зареєстрована за № 210000462751. Страховою компанією розраховано розмір страхового відшкодування, який складає 14 053,42грн. та був сплачений страховою компанією на рахунок Структурної одиниці "Вінницькі східні електричні мережі" Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", відповідно до платіжного доручення №ЗР123233 від 24.12.2021.

Разом з тим, страхові відшкодування не в повній мірі покрили понесені на відновлення витрати по демонтажу збитих залізобетонних опор та встановлення нових.

Позивач вважає, що саме з ТОВ «Статус Дистрибьюшн» підлягає стягненню різниця між розрахованими страховими виплатами та реальними витратами у розмірі 7480,84грн., вже понесеними на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкоджених електроопор та надання послуг з розподілу електричної енергії споживачам.

Позивачем 22.10.2021р.на адресу ТОВ « Статус Дистрибьюшн» направлено лист вимогу про сплату в добровільному порядку різницю між розрахованими страховими виплатами та реальними витратами, на який відповідь не отримано, 05.10.2022р. повторно направлено лист вимогу, відповідь не отримано.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 7 480,84 грн шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди за наявності правопорушення, що потягло її виникнення.

У відповідності до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все, необхідно з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести неправомірність поведінки особи, внаслідок якої завдано шкоду, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вину завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України від 21.12.2005).

Вина ОСОБА_1 водія автомобіля ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 власником якого є ТОВ "СТАТУС ДИСТРИБЬЮШН" встановлена у судовому порядку, а саме постановою Немирівського районного суду Вінницької області по справі №930/1913/21 від 20.09.2021 року, якою його визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. на користь держави.

Водночас із змісту описової частини даної постанови судом встановлено наступне: 17.08.2021 р. о 17:15 год., в с. Занківці, Немирівського району по вул. Молодіжна, 5 гр. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ГАЗ д/н НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, невпевнився у відсутності небезпеки чи перешкоди, здійснив зіткнення з електроопорою, внаслідок чого вона впала та потягнула за собою ще дві опори електромережі. При цьому ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину визнав повністю.

З правового аналізу статті 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16, від 16.04.2019р. у справі № 927/623/18.

Таким чином, вина водія ОСОБА_1 що керував транспортним засобом, та який належить відповідачу доведена повним чином.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" збитки, заподіяні особі внаслідок порушення її цивільного права підлягають відшкодуванню в повному обсязі особою, яка їх заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Матеріалами справи стверджується, що з метою відновлення належного електропостачання споживачам, працівниками AT "Вінницяобленерго" були виконані аварійно-відновлювальні роботи по демонтажу збитої, встановлення нової залізобетонної опори та відновлювальні роботи двох інших опор.

Розмір майнової шкоди, завданих позивачу, у відповідності до кошторису аварійно-відновлювальних робіт, в якому перелічені всі види робіт, які вчинялись, у тому числі заміна пошкодженої опори на нову, та витрати, які використали для відновлювальних робіт ще двох опор, становить 21534,26 грн, що відображено у відповідному кошторисі на виконання робіт/надання послуг наявного в матеріалах справи.

Судом встановлено, що кошторис на виконання робіт складений у відповідності до вимог Наказу № 258 від 24.04.2012 Міністерства Енергетики та вугільної промисловості України (у редакції Наказу Міненерго вугілля України від 21.12.2016р. № 822) «Про затвердження нормативних документів Зміна № 3 до ГНД 34.05.102-2003 та Зміна № 4 до СОУ-Н ЕЕ 05.103:2008» та Методики розрахунку вартості робіт з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж ліцензіата та інших додаткових робіт і послуг, пов`язаних із ліцензованою діяльністю, яка затверджена Постановою НКРЕКП №1618 від 29.12.2017р.

З викладено вбачається що розмір заподіяної шкоди становить 21534,26 грн.

Разом з тим, Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - марки ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_1 застрахована у ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП».

Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між відповідачем та ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП », але за договором страхування наділяється правом вимоги від страховика здійснення страхового відшкодування на свою користь.

За змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношенням, в якому страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, ПАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП »», уклавши з ТОВ «Статус Дистрибьюшн» договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов`язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі (позивачу).

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено дії страховика, страхувальника та потерпілої особи в разі настання дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 даного Закону, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи 22.09.2021р. позивач, як потерпіла сторона звернулась за страховим відшкодуванням. Справа зареєстрована за № 210000462751. Страховою компанією розраховано розмір страхового відшкодування, який склав -14053,42грн. Дана сума перерахована страховою компанією на рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № ЗР123233 від 24.12.2021 на суму 14053,42 грн.

Разом з тим страхові відшкодування не в повній мірі покрили понесені позивачем витрати.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, відповідальність за шкоду, заподіяну майну позивача транспортним засобом ГАЗ д/н НОМЕР_1 , має нести відповідач як юридична особа, з винних неправомірних дій (працівника відповідача) якого сталася ДТП, внаслідок якої електроопори зазнали технічних ушкоджень.

Розглядаючи спір по суті суд також зазначає, що ч. 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду електроопорам завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника електроопор, суд вважає, що вимога позивача є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 7 480,84 грн, що є різницею від заподіяної шкоди та страхового відшкодування (21534,26 грн - 14053,42 грн).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про покладення на відповідача обов`язку з відшкодування завданої позивачу шкоди, підстави для відшкодування та розмір якої доведено останнім належними і допустимими доказами.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 42, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 120, 129, 165, 178, 219, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ДИСТРИБЬЮШН" (вул. Північна, 1, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 40838563) 7 480,84 грн. - шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки та 2684,00 грн. витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - kanc@voe.com.ua , uunem@voe.com.ua .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 29 травня 2023 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Північна, 1, м. Вінниця, 21000)