Рішення

від 26.05.2023 по справі 380/7183/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7183/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2023 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, Іміджево-Видавничого центру Національної Гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (далі відповідач-1), Іміджево-Видавничого центру Національної Гвардії України (далі відповідач-2), у якій просить:

- стягнути з відповідача-1 на користь позивача 68479,95 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача-2 на користь позивача 42677,04 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено несвоєчасність виплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та компенсації за неотримане речове майно. Вказав, що повний розрахунок із позивачем проведено відповідачем-1 28.01.2022, а відповідачем-2 02.02.2022, а не у день звільнення з військової служби. З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, відтак звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 09.05.2022 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 26.05.2023 залишено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без розгляду в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 17.10.2017 по день виплати компенсації за неотримане речове майно); залишено позов ОСОБА_1 до Іміджево-Видавничого центру Національної Гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без розгляду в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 06.03.2019 по день виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

На адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7008ел від 25.05.2022), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні, оскільки дія положення вказаної статті не поширюється на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати. Додатково повідомив, що позивач на момент його виключення із списків особового складу Іміджево-Видавничого центру не заявляв жодних претензій щодо проведеного з ним розрахунку та сам просив про його виключення із списків особового складу. Також зазначив, що при винесенні в цій категорій справі слід враховувати заявлену до стягнення суму середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. Просив у задоволенні позову відмовити.

На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 64358 від 12.10.2022), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не слід плутати із вимогою про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які мають різну природу та різне правове регулювання. З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, вказав, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Звернув увагу також на обставини, які слід враховувати при зменшенні розміру відшкодування. Також заперечив щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу. Зокрема вказав, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження оскільки є справою незначної складності, а також те, що у адвоката було десятки аналогічних справ, що в свою чергу свідчить про неспівмірність затраченого часу та робіт з підготовкою позовної заяви. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та Іміджево-видавничому центрі Національної гвардії України.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 275 від 17.10.2017 майора ОСОБА_1 , командира окремої роти з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, переміщеного наказом командувача Національної гвардії України № 122 о/с від 08.09.2017 для подальшого проходження військової служби на посаду старшого офіцера Західного відділення комплектування Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України, виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 17.10.2017.

Відповідно до витягу з наказу начальника Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України № 44 від 06.03.2019 майора ОСОБА_1 , старшого офіцера Західного відділення комплектування відділу комплектування. Звільненого з військової служби у запас Збройних сил України відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 наказом командувача Національної гвардії України № 24 о/с від 21.02.2019, виключено із списків особового складу Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України та фінансового забезпечення з 06.03.2019.

Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 380/8967/20 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 59,45 грн та Іміджево-видавничим центром Національної Гвардії України 1764,87 грн.

Вказані обставини встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 380/18646/21, яке набрало законної сили 30.12.2021.

Відтак відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) такі обставини доказуванню не підлягають.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 380/18646/21, яке набрало законної сили 30.12.2021, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Іміджево-видавничий центр Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дій задоволено повністю: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017 року з урахуванням базових місяців січень 2016, червень 2016; грудень 2016;серпень 2017 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнано протиправними дії Іміджево-Видавничого центру Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18 жовтня 2017 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2016 року; зобов`язано Іміджево-Видавничий центр Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 жовтня 2017 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 500,00 (п`ятсот) грн понесених витрат на професійну правничу допомогу; а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 500,00 (п`ятсот) грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Виплату індексації грошового забезпечення відповідачем-1 у сумі 61987,64 грн здійснено 28.01.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 380/18646/21, яке набрало законної сили 30.12.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 05.02.2022 № NM2JA9V27BA1FCNG.

Виплату індексації грошового забезпечення відповідачем-2 у сумі 16417,98 грн здійснено 02.02.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 380/18646/21, яке набрало законної сили 30.12.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 05.02.2022 № 2503MU2R1CF045SL.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення, а також компенсації за неотримане майно та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 380/18646/21, яке набрало законної сили 30.12.2021, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дій задоволено повністю: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017 року з урахуванням базових місяців січень 2016, червень 2016; грудень 2016;серпень 2017 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 17 жовтня 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнано протиправними дії Іміджево-Видавничого центру Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18 жовтня 2017 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2016 року; зобов`язано Іміджево-Видавничий центр Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 жовтня 2017 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу відповідача-1 та всіх видів забезпечення - 17.10.2017, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач-1 не провів повного розрахунку. Це ж стосується і не виплати індексації грошового забезпечення позивачу відповідачем-2 в день його виключення із списків особового складу відповідача-1 та всіх видів забезпечення - 06.03.2019. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення у справах «C.G. та інші проти Болгарії» від 24.07.2008, заява № 1365/07, п. 39; «Олександр Волков проти України» від 29.01.2013, заява № 21722/11, п. 170).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996, заява № 17862/91, п. 31-32; «Вєренцов проти України» від 11.04.2013, заява № 20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», зокрема у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Разом з цим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17).

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено відповідачем-1 виплатою індексації грошового забезпечення 28.01.2022, а не при виключенні останнього із списків частини 17.10.2017, то із відповідача-1 належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 18.10.2017 по 28.01.2022 за затримку строком 1563 днів.

При цьому, оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено відповідачем-2 виплатою індексації грошового забезпечення 02.02.2022, а не при виключенні останнього із списків частини 06.03.2019, то із відповідача-2 належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 07.03.2019 по 02.02.2022 за затримку строком 1058 днів.

Щодо розміру такої компенсації суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.

Відповідно до особових карток на грошове забезпечення позивача, які додані Центральним архівним відділом Національної Гвардії України (вх. № 37994 від 24.05.2023), за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 12838,80 грн за серпень 2017 року та 13618,80 грн за вересень 2017 року, що за два місяці становить 26457,60 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 433,73 грн (за останні 2 місяці 26457,60 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці - серпень та вересень 2017 року).

Ураховуючи, що невиплачена позивачу станом на день звільнення індексація грошового забезпечення становить 61987,64 грн, яка виникла за 1563 календарних днів і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача за період затримки (677919,99 грн), суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 61987,64 грн / 677919,99 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,09. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 433,73 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,09 х 1563 (календарних днів затримки розрахунку) = 61012,80 гривень.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований відповідачем-1 та виплачений позивачу в розмірі 61012,80 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Відповідно до особових карток на грошове забезпечення позивача, які додані позивачем до позовної заяви за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 13544,00 грн за січень 2019 року та 17902,16 грн за лютий 2019 року, що за два місяці становить 31446,16 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 532,98 грн (за останні 2 місяці - 31446,16 грн / 59 календарний день за останні два повні місяці - січень та лютий 2019 року).

Ураховуючи, що невиплачена позивачу відповідачем-2 станом на день звільнення індексація грошового забезпечення становить 16417,98 грн, яка виникла за 1058 календарних днів і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача за період затримки (563892,84 грн), суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 16417,98 грн / 563892,84 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,03. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 532,98 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,03 х 1058 (календарних днів затримки розрахунку) = 16916,78 гривень.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований відповідачем-2 та виплачений позивачу в розмірі 16916,78 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, відтак судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Іміджево-Видавничого центру Національної Гвардії України (04071 м. Київ вул. Костянтинівська 5 каб. 413; код ЄДРПОУ 35670224) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 18.10.2017 по 28.01.2022 у розмірі 61012 (шістдесят одна тисяча дванадцять) грн 80 коп.

3. Стягнути з Іміджево-Видавничого центру Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 07.03.2019 по 02.02.2022 у розмірі 16916 (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 78 коп.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур