Рішення

від 24.05.2023 по справі 520/27561/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 р. справа № 520/27561/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Домніч О.В,

представника позивача - Кощеєвої К.М.,

представника відповідача - Середич М.І.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 520/27561/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Водянське хлібоприймальне підприємство" (вул. Підлісна, буд. 2,с. Водяне, Краснокутський район, Харківська область,62053) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Водянське хлібоприймальне підприємство" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 00190310708 від 15.09.2021 (форма "В4"), виданого ГУ ДПС у Харківській області на підставі акту від 10.08.2021 року № 13684/20-40-07-08-08/30957225 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Водянське хлібоприймальне підприємство" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке сформовано за рахунок періоду виникнення від`ємного значення: квітень-червень 2021 року", складеного ГУ ДПС у Харківській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової перевірки, про безтоварність господарських операцій ТОВ «Водянське ХПП» з ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» безпідставні, господарські операції із вказаним контрагентом мали реальний характер, підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку, на час здійснення операцій з постачання товарів контрагент мав господарську та податкову правосуб`єктність. На думку позивача, податковий орган оперував лише даними з інформаційних баз ДПС та Єдиного реєстру податкових накладних. Натомість, посадові особи відповідача не вживали заходи щодо проведення податкових перевірок чи зустрічних звірок контрагента ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА». Позивач зазначив, що ТОВ «Водянське ХПП» не повинно нести відповідальність за порушення контрагентом вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності, а також за можливу недостовірність відомостей щодо них в офіційних джерелах. Також позивач вказав, що виписані контрагентом податкові накладні на адресу підприємства були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що беззастережно надає йому право на податковий кредит, а певні недоліки в оформленні документів не позбавляють їх юридичного значення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження по справі з викликом сторін в судове засідання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 вирішено проводити розгляд справи № 520/27561/21 в режимі відеоконференції шляхом використання Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (vkz.court.gov.ua) з використанням кваліфікованого електронного підпису.

У відзиві на позов відповідач посилався на виявлені під час перевірки порушення ТОВ «Водянське ХПП» податкового законодавства внаслідок декларування сум податкового кредиту за операціями з ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА», а саме: недоліки в оформленні первинних документів, їх неузгодженість між собою; відсутність у позивача документів щодо якості та походження товару (сертифікатів якості та відповідності), належних документів про перевезення товарів, придбаних у ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА»; відсутність у ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» матеріальних/трудових ресурсів, необхідних для здійснення операцій з виробництва та постачання на адресу позивача товару; відсутність джерела походження товару. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача надав додаткові пояснення, в яких, посилаючись на практику Верховного Суду України у подібних правовідносинах, вказав на необґрунтованість та безпідставність позиції відповідача.

У судовому засіданні 24.05.2023 представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Водянське ХПП» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке сформовано за рахунок періоду виникнення від`ємного значення: квітень червень 2021 року, в результаті чого сформовано акт перевірки від 10.08.2021 № 13684/20-40-07-08/30957225.

Так, ГУ ДПС у Харківській області встановлено допущення порушення ТОВ «Водянське ХПП» пп. «а» п. 198.1, абзаців першого та другого пп.. 198.3 ст. 198 та пп. «в» п. 200.4 ст.200 розділу V Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Водянське ХПП» завищено ряд. 21 Б «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу ПК наступного звітного періоду» у сумі 201236 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки від 10.08.2021 № 13684/20-40-07-08/30957225, ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення рішення від 15.09.2021 № 00190310708.

Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням рішенням від 15.09.2021 № 00190310708, звернувся до ДПС України зі скаргою від 06.10.2021 № 06/10-1.

Рішенням ДПС України від 25.11.2021 № 26802/6/99-00-06-01-05-06, податкове повідомлення рішення від 15.09.2021 № 00190310708 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлюються ст. 200 ПК України.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

За приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України. Згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону №996-ХIV первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст. 1 Закону №996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Доцільно зауважити, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов залучення підрядної установи, змісту робіт, що замовляються, доцільність залучення контрагента та можливість ним виконати замовлені послуги.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Вказана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 31.03.2020 у справі №820/7521/15, від 18.09.2020 у справі №816/2211/18, від 28.04.2021 у справі №160/1283/19.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, контролюючим органом встановлено безпідставне віднесення ТОВ «Водянське хлібоприймальне підприємство» до сум податкового кредиту з ПДВ у розмірі 201236,00 грн., сформованих в результаті господарської діяльності позивача з контрагентом ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА», внаслідок чого завищено суму податкового кредиту.

Так, матеріалами справи підтверджено, між ТОВ «Дніпровське підприємство ЕРА» (постачальник) та ТОВ «Водянське хлібоприймальне підприємство» (покупець) укладено договір поставки № 000040081 від 29.04.2021 року (т.1 а.с. 89), предметом якого є постачання покупцю товару блоків з ніздрюватого бетону автоклавного твердіння (газобетон), в асортименті, кількості та за ціною, вказаною у рахунку на оплату, який є невід`ємною частиною даного договору. Рахунок формується на підставі замовлення від покупця.

Постачання товару здійснюється партіями на підставі заявою покупця, отриманих по електронній пошті, письмово, тощо, в яких зазначається номенклатура, кількість та дата поставки товару покупцеві (п.2.1. договору).

Передача товару здійснюється на умовах зазначених в даному договорі та підтверджується видатковою накладною. При цьому, постачальник передає покупцеві наступні документи: видаткову накладну, сертифікат відповідності (за запитом покупця), паспорт якості на партію товару (за запитом покупця) (п. 2.3 договору).

Транспортування товару - блоків з ніздрюватого бетону автоклавного твердіння (газобетон) проводилось водієм ТОВ «Водянське хлібоприймальне підприємство» - ОСОБА_1 (наказ про прийняття на роботу № ВД000000005-0000000177 від 01.04.2019, копія водійського посвідчення на транспортний засіб типу «Камаз»), а також ФОП ОСОБА_2 за договором про надання транспортних послуг № 1/04-21 від 01.04.2021 (т.1 а.с. 197-200).

На підтвердження умов виконання договору поставки № 000040081 від 29.04.2021 року позивачем залучено до матеріалів справи видаткові накладні, ТТН, реєстри ТТН, банківські виписки (з печаткою банківської установи) про рух платежів ТОВ «Водянське хлібоприймальне підприємство» (т.1 а.с. 104-196, 201-214).

Подальше використання придбаних ТОВ «Водянське хлібоприймальне підприємство» блоків у власній господарській діяльності (на проведення ремонтних робіт елеваторів та допоміжних будівель) підтверджується актами списання (т.1 а.с. 215-216) .

В акті перевірки (т.1 а.с. 32) контролюючий орган прийшов до висновку про нереальність господарських операцій ТОВ «Водянське хлібоприймальне підприємство» з контрагентом ТОВ «Дніпровське підприємство ЕРА», оскільки надані підприємством ТТН не мають інформації щодо вантажно розвантажувальних операцій (час прибуття/вибуття/простою, навантаження, розвантаження, маса брутто, підпис відповідальної особи), інформації щодо сум усього відпущеного ТМЦ.

Відповідно до ч.2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів, оформлення її з неточностями не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, тим більше, коли перевізником, вантажовідправником та замовником у договірних відносинах був контрагент позивача, відтак саме на нього, а не на позивача, покладено функції оформленням товарно-транспортної накладної.

При цьому суд застосовує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 803/1684/17, від 21.01.2021 у справі справа №813/2204/17, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16 у яких зазначено, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, окрім зазначеного, ґрунтуються і на тому, що до перевірки не було надано паспортів якості, сертифікатів походження придбаної продукції, зазначаючи, що їх відсутність не дає можливості підтвердити виробника продукції по ланцюгу постачання.

Такі аргументи відповідача є безпідставними, оскільки ненадання позивачем до перевірки паспортів якості, сертифікатів походження придбаної продукції не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, відтак не є самостійною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Слід також зазначити, що сертифікат відповідності (якості) на товар не є документом бухгалтерського чи податкового обліку, а є лише документом, що посвідчує якість товару, а не факт проведення господарської операції, тому відсутність такого сертифікату сама по собі не може свідчити про відсутність господарської операції.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі № 826/9061/17; від 12.03.2021 у справі №200/6316/19-а.

Чинні нормативно-правові акти України не визначають сертифікат якості (декларацію виробника / посвідчення якості) як обов`язковий документ. Обов`язкова наявність такого сертифікату передбачена лише для лікарських засобів (при ввезенні їх на територію України або реалізації на ній), для злитків та порошків банківських металів, для сплавів та злитків кольорових металів (при експорті останніх). У інших випадках його можна отримувати (оформлювати) ц добровільному, необов`язковому порядку, оскільки цей документ служить для продавця або виробника товару додатковою перевагою для демонстрації покупцеві відповідності товару, що продається, державним стандартам його виробництва. Обов`язок виробника видавати покупцеві сертифікат якості та нести відповідальність за невидачу такого не передбачені в жодному нормативному акті. Виробники або постачальники продукції, що не входять до в законодавчо - регульованих сфер, які готові продемонструвати безпечні та якісні властивості продукції, оформлюють підтверджуючий документ, яким може бути сертифікат відповідності, сертифікат відповідності системи управління якості, декларація відповідності, висновок санітарно- епідеміологічної експертизи, протоколи випробувань, свідоцтво про визнання та ін. Сертифікат відповідності та протоколи випробувань можуть бути видані на відповідність вимогам міжнародних, національних стандартів або технічних умов, розроблених підприємством-виробником.

Стосовно висновків відповідача про неможливість встановлення джерела походження товару, який був поставлений контрагентом позивача, то суд зазначає, що непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Таку правову позицію неодноразово викладав Верховний Суд у своїх постановах від 02.04.2019 року у справі № 826/6245/18; від 20.08.2020 у справі №380/10381/20.

Також норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2021 року по справі №826/5762/15.

Тому необгрунтованими є доводи відповідача про відсутність у контрагента позивача по ланцюгу постачання достатньої кількості основних засобів та ресурсів, оскільки це не може бути підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Також платник податків не зобов`язаний під час придбання товару встановлювати у контрагента його походження, а тому не має нести за це відповідальність.

Окрім того, податковий орган не врахував можливості реального виконання контрагентом позивача господарської операції шляхом залучення працівників за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу, що, відповідно, не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 814/937/15 та від 08.05.2018 року у справі № 815/3526/17.

Стосовно висновків контролюючого органу в акті перевірки (т.1 а.с. 32) про те, що товари від постачальника - ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» не можуть визнаватися активами, оскільки не відповідають вимогам П (С) БО 9 та п. 2.1 Методичних рекомендацій № 2, суд звертає увагу на наступне.

Так, Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», яке визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності (далі - П(С)БО 9 «Запаси»).

Згідно із пункту 2 П(С)БО 9 «Запаси» його норми застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 9 «Запаси» запаси - активи, які:

утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Відновлювальна вартість - сучасна собівартість придбання.

За правилами пункту 5 П(С)БО 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до пунктів 6-8 П(С)БО 9 «Запаси» для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, в установах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством/установою ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.

Положеннями пункту 16 П(С)БО 9 «Запаси» регламентовано, що при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Таким чином, у контексті розуміння вищезазначених норм права, товари відносяться до активів (запасів), у разі, зокрема, їх використання як комплектуючі вироби, допоміжні матеріали, призначені для виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб підприємства.

Як пояснив представник позивача (т.1 а.с. 5), придбані у ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» бетонні блоки (газобетон) були використані як будівельні матеріали для ремонту нерухомого майна ТОВ «Водянське ХПП» (ремонт, підтримання будіель елеватора у робочому стані), що підтверджується актами списання ТМЦ № 815 від 30.06.2021 та № 875 від 30.06.2021.

Окрім того, на вимогу перевіряючих та за їх участі було проведено інвентаризацію ТМЦ згідно Наказу № 66 від 28.07.2021, представникам відповідача надано до огляду ділянки, на яких проведено відповідні ремонті роботи, за результатом чого складено акт відомість співставлення результатів інвентаризації № ВД000000035 від 02.08.2021.

Наявність у власності позивача нерухомого майна підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 41970856 від 08.08.2015 та № 41970116 від 08.08.2015 року.

З огляду на вказане, вищезазначена позиція контролюючого органу є безпідставною, враховуючи те, що доводи податкового органу про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій, або не використання товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності, за наслідком чого відповідачем не віднесено придбаний позивачем товар до активів, мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість, що, однак, у даному випадку дотримано не було.

Окрім того, відповідачем не конкретизовано який саме пункт П(С)БО 9 не дотримано позивачем у спірних правовідносинах.

Також, наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 №2 затверджено Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів (далі - Методичні рекомендації), які можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Згідно із пунктом 1.4 розділу I Методичних рекомендацій з метою організації бухгалтерського обліку запасів розпорядчим документом, затвердженим (схваленим) власником (уповноваженим органом), визначаються:

форми первинних документів, що використовуються для оформлення руху запасів, які непередбачені типовими формами первинного обліку;

порядок обліку (ідентифіковано чи загалом) транспортно-заготівельних витрат, застосування окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

метод оцінки вибуття запасів;

періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів.

Також у цьому документі додатково можуть бути визначені:

правила документообороту і технологія обробки облікової інформації, порядок контролю за рухом запасів та відповідальність посадових осіб;

порядок аналітичного обліку запасів;

одиниця натурального виміру запасів для кожної одиниці бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.15 розділу II Методичних рекомендації для оцінки запасів при їх вибутті (відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу, іншому вибутті) застосовують методи: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Згідно із пунктом 2.18 розділу II Методичних рекомендації метод оцінки за середньозваженою собівартістю запасів передбачає, що вибуття запасів може оцінюватися такими способами:

1) оцінка за щомісячною середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів;

2) оцінка за періодичною середньозваженою собівартістю запасів проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції з їх вибуття.

Однак, ані в акті перевірки, ані у відзиві на позов відповідачем не конкретизовано та не надано оцінку застосованому позивачем методу оцінки вибуття запасів, що, відповідно, унеможливлює підтвердження висновку контролюючого органу про допущення суб`єктом господарювання порушень П(С)БО 9 «Запаси» та п. 2.1.Методичних рекомендацій № 2.

Суд вважає необґрунтованим висновок відповідача (т.1 а.с. 40) про помилковість проведення позивачем бухгалтерських проводок під час надходження товарів від його контрагента, оскільки контролюючим органом не конкретизовано в чому саме полягає порушення, а відповідач обмежився лише посиланням на норми законодавства без прив`язки до ідентифікації допущеного позивачем порушення (т.1 а.с. 41).

По-друге, неможливість відображення позивачем операцій з його контрагентом за дебетом субрахунку 644 «Податковий кредит» відповідач пов`язує з тим, що ТОВ «Водянське ХПП» у платіжних дорученнях на оплату товару від контрагента вказано недостовірне значення у призначеннях таких платежів, а саме «оплата за товар/послуги».

Суд звертає увагу, що у завірених банківських виписках підприємства за перевіряємий період (т.1 а.с. 205, 207, 209, 211, 212) чітко зазначено призначення платежів, які проведені на адресу ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» - оплата за газобетон по конкретно визначених рахункам із зазначенням ПДВ, що, відповідно дає можливість достовірно ідентифікувати реальне призначення платежів по вказаним операціям.

При цьому, матеріали справи не містять обґрунтованого пояснення відповідача щодо неможливості врахування вищезазначених доказів, зокрема, під час з`ясування дотримання підприємством порядку ведення бухгалтерського обліку по господарським операціям з ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА».

Відтак, суд приходить до висновку, що доводи контролюючого органу в обґрунтування своєї позиції є припущеннями, які не доведено належними доказами.

Стосовно висновків контролюючого органу (т.1 а.с. 37) про неможливість встановлення походження товару, який було поставлено позивачу його контрагентом, то суд вважає, що відсутність в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідної інформації щодо джерела походження (виробництва) товару (газобетонних блоків) не може бути беззаперечним підтвердженням того, що така продукція чи її складові ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» не придбавалася, без вивчення руху активів, договорів та первинної бухгалтерської документації від постачальників товару/його складових, і не може свідчити про безтоварність господарської операції між підприємством та його контрагентом-постачальником, оскільки такий рух активів визначається за наслідком відповідних документальних перевірок ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» та його постачальників.

Водночас, відповідач не надав даних документальних перевірок ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА», тобто первинні документи вказаного підприємства податковим органом не досліджувалися, а тому висновки контролюючого органу (т.1 а.с. 36-38) про не підтвердження придбання ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» готової продукції (газобетонних блоків) у інших підприємств чи компонентів для виготовлення таких газобетонних блоків для подальшої реалізації позивачеві судом до уваги не приймається.

Окрім того, досліджений контролюючим органом (т.1 а.с. 37) технічний процес виготовлення газобетонних блоків не є безпосереднім предметом господарських операцій у межах спірних правовідносин, сутнісно не стосується саме діяльності позивача, а має відношення лише до особливостей господарської діяльності ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА», за діяльність якого позивач не може нести окрему відповідальність.

В акті перевірки (т.1 а.с. 34-35) контролюючий орган зазначив, що податкові накладні, сформовані ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» на користь позивача, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних із IP адрес, які співпадають з IP адрес інших підприємств з різних міст України.

Суд враховує, що вказані обставини також не доводять факт відсутності у позивача господарських операцій з його контрагентом. Законодавство України не містить будь яких обмежень, щодо реєстрації податкових накладних чи вчинення інших дій з IP адрес, які знаходяться в різних містах України, враховуючи також можливість користування VPN (Virtual Private Network - віртуальна приватна мережа - узагальнена назва технологій, які дозволяють створювати віртуальні захищені мережі поверх інших мереж із меншим рівнем довіри).

У постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд зауважив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Суд також звертає увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 висловлено правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Отже, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагента позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Суд зазначає, що розриви ланцюгів постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких ні позивач, ні його контрагент не мають доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

Дослідивши обставини здійснення господарських операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку, поставлені під сумнів відповідачем, та оцінивши відносини, які склалися безпосередньо між учасниками цих операцій, суд установив, що ці що господарські операції мали місце та фактично здійснені. Товари придбані позивачем у ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Фактична сплата позивачем постачальнику ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА» сум ПДВ у задекларованих розмірах підтверджується розрахунковими документами, які містять посилання на ідентифікований товар, придбаний позивачем. Тож позивач відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України мав право врахувати ці суми при розрахунку податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Первинні документи, які наявні у позивача та надавалися податковому органу на перевірку, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". У ході судового розгляду справи відповідач не надав достатніх та достовірних доказів, які б доводили нереальність виконання операцій з поставки позивачеві товарів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили несумлінність позивача як платника податків або позбавляють його права на бюджетне відшкодування.

Оскільки відповідач не довів суду висновки акту перевірки про порушення ТОВ "Водянське ХПП" норм податкового законодавства при декларуванні показників у податковій звітності за господарськими операціями з придбання товарів у ТОВ «Дніпровське підприємство «ЕРА», які б призвели до завищення податкового кредиту з ПДВ та як наслідок, до перевищення заявленої суми бюджетного відшкодування та від`ємного значення, тому зменшення бюджетного відшкодування та від`ємного значення на підставі п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України є неправомірним.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи все вище викладене відповідачем не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому спірне податкове повідомлення-рішення № 00190310708 від 15.09.2021 (форма "В4") є протиправним та підлягає скасуванню.

В свою чергу, позивачем доведено належними та допустимими доказами правильність декларування податкових зобов`язань та наявність права на податковий кредит.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Водянське хлібоприймальне підприємство" (вул. Підлісна, буд. 2,с. Водяне, Краснокутський район, Харківська область,62053) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 00190310708 від 15.09.2021 (форма "В4"), виданого ГУ ДПС у Харківській області на підставі акту від 10.08.2021 року № 13684/20-40-07-08-08/30957225 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Водянське хлібоприймальне підприємство" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке сформовано за рахунок періоду виникнення від`ємного значення: квітень-червень 2021 року", складеного ГУ ДПС у Харківській області.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Водянське хлібоприймальне підприємство" ( код ЄДРПОУ 30957225) сплачену суму судового збору у розмірі 3018 (три тисячі вісімнадцять) грн. 54 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43983495).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 травня 2023 року.

Суддя А.С. Мороко