Постанова

від 29.05.2023 по справі 640/23856/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/23856/21 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 «Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 «Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва» прийнято без належних на те законодавчих підстав, які передбачені статтею 141 Земельного кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначив, що даний спір не є публічно-правовим. Також наголошує, що позивач не приступив до використання земельної ділянки згідно до визначеного цільового призначення та виду діяльності останньої, тому в силу приписів ст.102-1 Земельного кодексу України та ст.416 Цивільного кодексу України право користування такою земельною ділянкою припиняється.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 «Про земельну реформу», Закону України «Про оренду землі» та враховуючи матеріали інвентаризації земель Рішенням Київської міської Ради від 10.07.2003 №638-28/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» вирішено, зокрема затвердити проект відведення земельної ділянки управлінню справами апарату Верховної Ради України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києві. Надати управлінню справами апарату Верховної Ради України, за умови виконання пункту 1.1 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києві за рахунок земель міської забудови.

Надалі, відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 7, статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження земельних насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян Рішенням Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 «Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва» вирішено наступне:

1. Припинити апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798:

2. Надати статус скверу земельній ділянці (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва згідно з додатками до цього рішення.

3. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста на період до 2015 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 714/2783 (Таблиця 2 «Озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають топологічним ознакам та планувальним вимогам»), додавши сквер згідно з пунктом 2 цього рішення до переліку скверів Шевченківського району м. Києва.

4. Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва.

5. Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення та благоустрою земельної ділянки (91:075:0002) площею 0,1676 на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва.

Не погоджуючись з наведеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в межах спірних правовідносин Київською міською радою не дотримано вимог, передбачених статтею 149 ЗК України, що мало своїм наслідком прийняття спірного рішення за відсутності правових підстав для прийняття останнього.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов`язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що питання регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).

Згідно із частиною 1 статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

При цьому, порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (ч. 2 ст. 45 ЗК України).

Так, правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 №2456-XII (далі - Закон №2456-XII).

Відповідно до Преамбули Закону №2456-XII природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі (ч. 1 ст. 1 Закону №2456-XII).

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Законом та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 2 Закону №2456-XII).

Згідно із положень статей 51-52 Закону №2456-XII підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об`єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання подаються до державних органів, уповноважених проводити їх попередній розгляд.

Клопотання має містити обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об`єкту природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об`єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об`єктів природно-заповідного фонду.

Клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду попередньо розглядається у місячний строк: щодо територій та об`єктів загальнодержавного значення - центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища; щодо територій та об`єктів місцевого значення - органами цього центрального органу виконавчої влади на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

У разі схвалення клопотань центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища проводиться їх погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання

На підставі результатів погодження клопотань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища забезпечує розробку спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам`яток природи, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам`яток природи та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам.

Проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини 3 статті 53 Закону №2456-XII рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

У той же час, частинами 4, 5 статті 53 ЗК України регламентовано, що порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об`єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Як вбачається зі змісту спірного рішення ним припинено апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Таким чином підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК України.

У той же час, частина 1 статті 149 ЗК України передбачає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 ЗК України).

Згідно із частиною 7 статті 149 ЗК України Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч. 10 ст. 149 ЗК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності можуть вилучатися, серед іншого підставі рішень місцевих державних адміністрацій для суспільних та інших потреб в порядку встановленому ЗК України.

У той же час, за правилами ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів, а у разі відсутності його згоди у судовому порядку.

Суд першої інстанції вірно вказав, що наведене у сукупності свідчить про те, що земельна ділянка яка була надана у постійне користування землекористувачу із земель державної та комунальної власності може бути вилучена на підставі рішення місцевої державної адміністрації в двох випадках: безпосередньо за згодою землекористувача або за рішенням суду.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №389676 управління справами Апарату Верховної Ради України є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798.

Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-80000934242019 від 05.04.2019 право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва зареєстровано за управлінням справами Верховної Ради України.

Разом із тим, матеріалами справи фактично підтверджено обставини вилучення у Апарату Верховної Ради України земельної ділянки (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798 для суспільних потреб.

Натомість матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження того, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення Київською міською радою отримано в порядку частини 2 статті 149 ЗК України згоди землекористувача - Управління справами Апарату Верховної Ради України на таке вилучення.

Також в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази вирішення питання про вилучення земельної ділянки у землекористувача (позивача) для суспільних потреб у судовому порядку згідно із положеннями частини 10 статті 149 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

За приписами статті 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 906/392/18/ (постанова ВП ВС від 05 листопада 2019 року), зазначила, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005.

Щодо доводів апеляційної скарги, що даний спір не є публічно-правовим колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Слід зауважити, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір можна охарактеризувати як виражену в юридично значимих діях сторін суперечність, що виникла з приводу реалізації прав, свобод чи законних інтересів у сфері публічно-владних правовідносин, у тому числі у зв`язку з прийняттям суб`єктами владних повноважень рішень у вигляді нормативно-правових актів.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем у цій справі є суб`єкт владних повноважень, а вимоги стосуються визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 119/2022 від 08 жовтня 2015 року «Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва», то цей спір виник із публічно-правових відносин, а відтак підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Також колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 01 квітня 2010 року (справа № 1-6/2010) вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб`єкти владних повноважень.

Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Зазначена правова позиція наведена у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».

За таких обставин зазначений спір згідно з положеннями статті 19 КАС України належить до компетенції адміністративних судів, а тому твердження відповідача що цей спір є таким, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є помилковим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин Київською міською радою не дотримано вимог, передбачених статтею 149 ЗК України, що мало своїм наслідком прийняття спірного рішення за відсутності правових підстав для прийняття останнього.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29.05.2023.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Л.В. Бєлова