Рішення

від 30.05.2023 по справі 760/15678/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/15678/21

Провадження № 2/760/7920/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2023 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду м.Києва Козленко Г.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тунельного загону № 4 Акціонерного товариства "Київметробуд" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Тунельного загону № 4 Акціонерного товариства "Київметробуд", згідно з яким просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 21 991 грн. 44 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44 960 грн. 24 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.03.2020 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування 3 розряду на відкриті гірничі роботи до Тунельного загону № 4 АТ "Київметробуд", про що 03.03.2020 року зроблено запис у трудовій книжці позивача.

04.03.2021 року позивача було звільнено з займаної ним посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Разом з тим, незважаючи на те, що позивачем не було використано щорічну відпустку за період роботи з 03.03.2020 року по 04.03.2021 року, відповідач, у порушення вимог ст.ст. 74-84 КЗпП України, не виплатив позивачу грошову компенсацію за 24 дні невикористаної відпустки, яка за розрахунком останнього складає 21 991 грн. 44 коп.

Крім того, позивач зазначав, що усупереч вимог ст. 116 КЗпП України, виплата заробітної плати за грудень 2020 року була здійснена відповідачем 10.03.2021 року, а за січень 2021 року та лютий 2021 року - 20.04.2021 року.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що його середньоденна заробітна плата становить 864 грн. 62 коп., позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 44 960 грн. 24 коп.

Також, позивач вказував, що внаслідок нездійснення відповідачем вчасної виплати заробітної, його було завдано моральних страждань, які полягають, серед іншого, у порушенні звичного укладу життя та переживаннях, пов`язаних з необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18.06.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.12.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, просив у відмовити у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 16 626 грн. 52 коп. та моральної шкоди. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач зазначав, що оскільки позивач скористався своїм правом на відпустку та використав частину основної щорічної відпустки (14 календарних днів), а при звільненні позивачу було нараховано компенсацію 10 днів невикористаної відпустки, підстави для задоволення позову в частині вимог про компенсацію невикористаної щорічної відпустки у розмірі 16 626 грн. 52 коп. відсутні. При цьому, відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку також не підлягають задоволенню, оскільки не вчасне здійснення виплати позивачу належних йому коштів при звільненні зумовлено рядом об`єктивних обставин, а саме: протиправними діями правоохоронних органів, які протягом 2020-2021 років постійно блокували рахунки підприємства. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач зауважував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вини відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між власними моральними стражданнями і діями відповідача.

22.12.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій він зазначав, що за період роботи з 03.03.2020 року по 04.03.2021 року ним не було використану щорічну відпустки, а надані відповідачем до суду накази стосуються надання йому відпустки без збереження заробітної плати. Крім того, позивач вважає безпідставними посилання відповідача на об`єктивні обмеження у здійсненні виплат по заробітній платі через накладення арешту на рахунки, оскільки протягом 2020-2021 року вказані обставини не були перешкодою для проведення виплат по заробітній платі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом № 107 о/с від 02.03.2020 року позивача було прийнято у ПАТ "Київметробуд" на посаду електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування 3 розряду відкритих гірничих робіт дільниці № 7.

Відповіднодо Наказу № 105о/с від 04.03.2021 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування 3 розряду відкритих гірничих робіт дільниці № 7, за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням обов`язкових сум до утримання, позивачу до виплати були нараховані відповідачем наступні виплати: за грудень 2020 року - 4 211 грн. 39 коп., за січень 2021 року - 12 880 грн. 00 коп., за лютий 2021 року - 14 892 грн. 62 коп.

Разом з тим, як встановлено судом та заперечувалася відповідачем у відзиві, заробітну плату за грудень 2020 року було виплачено позивачу 10.03.2021 року, а за січень 2021 року та лютий 2021 року - 20.04.2021 року, що також підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Так, статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як передбачено ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач посилався на те, що не вчасне здійснення виплати позивачу належних йому коштів при звільненні зумовлено рядом об`єктивних обставин, а саме: протиправними діями правоохоронних органів, які протягом 2020-2021 років постійно блокували рахунки підприємства.

При цьому, на підтвердження вказаних обставин відповідачем було доданого до свого відзиву копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.09.2020 року у справі № 757/39567/20-к та копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 05.11.2020 року у справі № 757/47183/20-к про арешт рахунків АТ "Київметробуд".

Разом з тим, оскільки з банківської виписки позивача вбачається, що після постановлення вищенаведених ухвал відповідач мав можливість та здійснював виплату позивачу заробітної плати у період з вересня 2020 року по грудень 2020 року, суд вважає, що посилання відповідача на вищенаведені обставини, як на підтвердження відсутності вини у затримці виплати заробітної плати, є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставини, встановленими у даній справі.

У свою чергу, як вже зазначалося вище, згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, за змістом п. 8 Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановленім рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зазначена позиція міститься у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 08.07.2019 року по справі №592/11217/16-ц.

Таким чином, встановивши факт того, що відповідач здійснив позивачу повну виплату заборгованості по заробітній платі лише 20.04.2021 року, суд, перевіривши розрахунок позивача на відповідність положенням Порядку про обчислення середньої заробітної плати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100, приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44 960 грн. 24 коп. (загальна сума заробітної плати за 2 останні місяці роботи позивача - 16 000 грн. 15 коп. + 18500 грн. 15 коп. = 34 500 грн. 20 коп.; середньоденна заробітна плата позивача - 34500 грн. 20 коп. / 39 робочих днів у січні та лютому 2021 року + 864 грн. 62 коп.; 864 грн. 62 коп. * 52 робочих днів прострочення виплати = 44960 грн. 24 коп.).

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, слід зазначити наступне.

Як вбачається з копії Наказу № 105 о/с від 04.03.2021 року про припинення трудового договору, відповідачем було вирішено виплатити позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 10 календарних днів, у тому числі: 10 календарних днів - залишок щорічної основної відпустки з 03.03.2020 року по 04.03.2021 року.

Згідно з довідкою відповідача від 16.11.2021 року про доходи позивача, довідкою про розрахунок середнього заробітку позивача та розрахунком відповідача, зробленим у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року за № 100, позивачу нараховано компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки у розмірі 6664 грн. 50коп. без вирахування обов`язкових податків і зборів).

Разом з тим, як визнано самим відповідачем, компенсація за 10 календарних днів невикористаної відпустки, що з утриманням із нарахованої суми обов`язкових платежів до бюджету України (ПДФО 18% та військовий збір 1,5 %) складає 5 364 грн. 92 коп., позивачу виплачена не була.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 364 грн. 92 коп., з вирахуванням обов`язкових податків і зборів).

Посилання позивача на те, що у період з 03.03.2020 року по 04.03.2021 року ним не було використано щорічну відпустку у 24 календарних дня, суд вважає безпідставними, адже, як вбачається з особової картки позивача, він скористався своїм правом на відпустку та використав частину основної щорічної відпустки, а саме 14 календарних днів у період з 07.09.2020 року по 20.09.2020 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивач також посилався на те, що через протиправні дії відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати при звільненні, йому було завдано моральні страждання, які полягають, серед іншого, у порушенні звичного укладу життя та переживаннях, пов`язаних з необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною ч.1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Так, у відповідності до положень ст. 237-1 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Крім того, згідно роз`яснень, які містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, враховуючи встановлений факт порушення відповідачем трудових прав позивача, а також з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 04.03.2021 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а при звільненні не отримав всі належні йому платежі, на які він сподівався та які необхідні для підтримання нормальної (звичної) життєдіяльності, суд приходить до висновку, що вказані обставини підтверджують завдання позивачу моральної шкоди.

Однак, враховуючи усі встановлені судом по справі обставини, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача обґрунтованості спричинення моральних страждань останньому, суд знаходить суму моральної шкоди в розмірі 5000 грн. 00 коп. завищеною, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 289, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Тунельного загону № 4 Акціонерного товариства "Київметробуд" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку - задовольнити частково.

Стягнути з Тунельного загону № 4 Акціонерного товариства "Київметробуд" (ЄДРПОУ 01387403, місцезнаходження: м. Київ, вул. Світлогірська, 2/25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 44 960 грн. 24 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 364 грн. 92 коп. (з вирахуванням обов`язкових податків і зборів) та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - Г.О. Козленко