Постанова

від 26.05.2023 по справі 41/129

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2023 р. Справа№ 41/129

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26", м. Київ, та Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022

у справі № 41/129 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26", м. Київ

про стягнення 147 552,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У червні 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - АТ "АК "Київводоканал", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26" (далі - ЖБК "Асеналець-26", відповідач) про стягнення 147552,32 грн, з яких 110677,44 грн основного боргу та 36874,88 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за Договором №07126/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 19.12.2006, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 110677,44 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 36874,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2008 зупинено провадження у справі №41/129 до вирішення пов`язаної з нею справи №8/131.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2022, зокрема, поновлено провадження у справі №41/129. Водночас, судом першої інстанції встановлено, що на час поновлення провадження у даній справі організаційно-правовою формою позивача є Приватне акціонерне товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", що підлягає врахуванню при зазначенні найменування позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №41/129 у позові відмовлено. Судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26" витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження як фактичного надання ним відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період (показників лічильника обліку, маршрутних листів, актів приймання-передачі продукції, тощо), так і розрахунку вартості води, здійсненого з урахуванням належних тарифів, встановлених Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що позивачем при визначенні розміру заборгованості застосовані тарифи, затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, які не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України. Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11, від 02.12.2014 у справі № 21-470а14, Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №48/219, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин тарифів, затверджених Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007, а отже і необґрунтованість тверджень позивача про сплату відповідачем суми боргу після його звернення з даним позовом до суду.

Крім того, зважаючи на складність справи та обсяг проведеної адвокатом роботи, суд першої інстанції зазначив, що заявлені відповідачем витрати на правову допомогу адвоката, які він просив стягнути з позивача, є неспівмірними, їх дійсність та необхідність, так само як і неминучість не доведені відповідачем, у зв`язку з чим визначив розмір витрат на послуги адвоката, які підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача у розмірі 6 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ЖБК "Арсеналець-26" 23.12.2022 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 41/129 в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн (понесені витрати відповідачем) та 29 510,46 грн (майбутні витрати, що будуть понесені відповідачем).

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що відмовляючи в позові повністю суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача не всі витрати на професійну правничу допомогу, які були заявлені, а лише 6000,00 грн. При цьому, на думку відповідача, суд першої інстанції не взяв до уваги наявність всіх доказів на підтвердження понесених витрат, а також належним чином не дослідив пов`язаність цих витрат з розглядом справи, їх розумністю, обґрунтованістю, співвідношенням зі складністю справи та ціною позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги позивача та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ "АК "Київводоканал" 03.01.2023 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 в частині незадоволених позовних вимог в розмірі 36874,88 грн інфляційних втрат та задоволених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в розмірі 36 874,88 грн інфляційних втрат та відмовити у задоволенні витрат на професійну правничу допомогу; судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу, оскільки сума заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.01.2006 по 30.04.2006 ЖБК "Арсеналець-26" була погашена, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою розрахункового департаменту позивача. Отже, за твердженням скаржника, наявні підстави для закриття провадження у даній справі відповідно до вимог статті 231 Господарського процесуального кодексу України (відсутній предмет спору). Так як відповідач визнав та оплатив суму основного боргу після подачі позову, на думку позивача, з нього підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 36 874,00грн.

Щодо часткового задоволення вимог відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то позивач вважає необґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з огляду на ненадання відповідачем документального підтвердження витрат на правову допомогу (копій акта приймання-передачі наданих послуг, розрахунку витрат, тощо), що позбавляє суд і позивача переконатися у наданих відповідачу послугах, їх об`єму, витраченого часу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2023 справу №41/129 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) - Кравчука Г.А., суддів: Шаптали Є.Ю., Чорногуза М.Г.

Згідно з Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 05.01.2023 апеляційну скаргу АТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №41/129 передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючому судді (судді-доповідачу) - Кравчуку Г.А., суддям: Шапталі Є.Ю., Чорногузу М.Г.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №41/129; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційних скарг або залишення апеляційних скарг без руху за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та ЖБК "Арсеналець-26" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 41/129 до надходження до суду матеріалів справи.

20.02.2023 матеріали справи № 41/129 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

З 20.02.2023 по 08.03.2023 головуючий суддя (суддя-доповідач) Кравчук Г.А. перебував у відпустці.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 10.03.2023 по 17.03.2023.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023 справу № 41/129 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді- доповідача) - Кравчука Г.А., суддів: Шаптали Є.Ю., Козир Т.П.

Згідно з Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 13.03.2023 апеляційну скаргу АТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 41/129 передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючому судді (судді-доповідачу) - Кравчуку Г.А., суддям: Шапталі Є.Ю., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ЖБК "Арсеналець-26" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №41/129, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив в установлені судом строки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 15.03.2023 апеляційну скаргу АТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 41/129 залишено без руху на підставі частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України та надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалу від 15.03.2023 було направлено електронною поштою позивачу 21.03.2023.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції 31.03.2023 (до суду надійшло 03.04.2023) позивачем було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, яке обґрунтовано тим, що рішення від 08.12.2022 отримано скаржником 14.12.2022, що підтверджується матеріалами апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2023 клопотання АТ "АК "Київводоканал" задоволено; поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №41/129; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою АТ "АК "Київводоканал" на рішення суду першої інстанції у даній справі; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 41/129 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку; запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив в установлені судом строки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання АТ "АК "Київводоканал" про розгляд справи з викликом сторін, з огляду на норми статей 252, 270 Господарського процесуального кодексу України, ціну позову та характер спірних правовідносин, який не є складним, а предмет доказування та встановлення обставин справи у даній справі не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Позиція інших учасників справи.

24.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ЖБК "Арсеналець-26" в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, в якому останній просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення. Позивач зазначає, що у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху". При вирішенні цього питання суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Заперечуючи вимоги апеляційної скарги відповідача з наведених обставин, позивач вважає відсутніми підстави для повного задоволення вимог відповідача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу за рахунок позивача та наполягає на скасуванні рішення суду першої інстанції і в частині стягнутої суми в розмірі 6 000,00 грн.

12.04.2023 на електрону адресу суду апеляційної інстанції від ЖБК "Арсеналець-26" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить її залишити без задоволення, а всі судові витрати покласти на позивача. За твердженням відповідача, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необгрунтованими, не відповідають матеріалам справи та суперечать чинному законодавству. Суд першої інстанції, на думку відповідача, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки матеріали справи не містять первинних доказів споживання відповідачем у спірний період послуг за укладеним між сторонами спору Договором, а тому визначити суму заборгованості навіть за тарифом на водопостачання та водовідведення, встановленим Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1680 від 28.08.20022, який був чинним, неможливо.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (в подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Арсеналець-26" (абонент) укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 07126/4-02 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору він укладається у відповідності до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання". За цим Договором постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього Договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за №403/6691, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

Пунктом 1.2 Договору погоджено, що за цим Договором встановлюється цілодобовий режим водопостачання та приймання стоків. Режим може бути змінений постачальником без внесення змін до Договору у випадку прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади відповідних нормативних документів, які визначатимуть інший режим надання послуг (встановлення графіків подачі води та/або приймання стоків тощо).

Згідно з пунктом 1.3 Договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід`ємною частиною Договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладення Договору. Загальний обсяг поставлених за цим Договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії Договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника кількість поставленої води для поливу може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

Приписами пункту 2.1.4 Договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні стоки відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього Договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів (пункт 2.2.1 Договору).

Пунктом 2.2.2 Договору визначено, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівкові формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно з пунктом 2.2.3 Договору в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до пункту 2.2.4. Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акта. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Цей Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення (пункт 7.1 Договору).

У позовній заяві АТ "АК "Київводоканал" зазначило, що за період з січня 2006 року по квітень 2008 року включно ним надано відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення на суму 282 938,53грн, проте останній розрахувався за них не у повному обсязі, сплативши за вказаний період лише 172 261,09грн. Внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка станом на 01.05.2008 становила 110 677,44 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, АТ "АК "Київводоканал" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача суми основного боргу та нарахованих відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у розмірі 36874,88 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі Договір є договором про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

У статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто, стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія"Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як убачається зі змісту Договору у спірний період чинними були Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65 (далі - Правила користування), якими врегульовано порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначено взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.17 Правил користування передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил користування, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов`язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, розрахунки за спожиту гарячу воду повинні проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з розрахунків заборгованості, долучених позивачем до матеріалів справи, по коду №2-1020 за період з березня 2006 року по квітень 2008 року убачається, що позивачем нараховано відповідачу плату у розмірі 179 043,19 грн, а по коду 2-51020 за період з січня 2006 року по квітень 2008 року - плату у розмірі 89 096,52 грн.

За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджують факт надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу.

Так, позивачем не надано до матеріалів справи доказів обсягу поставленої води та кількості прийнятих стоків, які відповідно до умов пунктів 2.1.1- 2.1.4 Договору визначаються показаннями лічильників, зняття яких здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача у присутності представника відповідача.

Крім того, позивачем не долучено до матеріалів справи маршрутних листів за спірний період, а також доказів виставлення платіжних вимог (розрахункових документів) до банківської установи у відповідності до вимог пунктів 2.2.1.- 2.2.2 Договору.

Оскільки нормами законодавства встановлено, що зобов`язання по оплаті послуг виникає за умови фактичного надання послуг, а позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг у спірний період не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті послуги у сумі 110677,44 грн у зв`язку з їх недоведеністю.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірною надану судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами оцінку розрахунку позивача, долученого до матеріалів справи 06.12.2022. зважаючи на таке.

Відповідно до вказаного розрахунку визначення вартості поставленої води та прийнятих стоків здійснено позивачем з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, №640 від 30.05.2007, №1127 від 28.08.2007 та від 20.08.2002 №1680.

Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно з приписами статей 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 №493/92 встановлено, що нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абзаці 2 пункту 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 у справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тарифи, які затверджені Розпорядженнями від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 № 143, № 640 від 30.05.2007, № 1127 від 28.08.2007 Київської міської державної адміністрації, не підлягаютть застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці розпорядження не пройшли державної реєстрації в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України, зокрема статті 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 № 493/92.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №48/219.

Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням від 28.08.2002 №1680 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за № 66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Отже, з огляду на встановлені обставини, з урахуванням приписів статті 632 Цивільного кодексу України, саме зазначені тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, визначені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", могли бути застосовані позивачем при визначенні вартості спожитих відповідачем у спірний період послуг.

Втім, матеріали справи не містять як первинних доказів споживання відповідачем послуг у спірному періоді (показників лічильника обліку, маршрутних листів, актів приймання-передачі наданих послуг, тощо), так і розрахунку вартості поставленої води та прийнятих стоків, здійсненого з урахуванням належних тарифів, встановлених Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації.

Таким чином, враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 110677,44 грн у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволені позову в частині стягнення з ЖБК "Арсенальний - 26" інфляційних втрат у розмірі 36874,88 грн, так як вказані позовні вимоги є похідними та їх задоволення залежить від задоволення основного боргу.

Зважаючи на встановлені обставини щодо недоведенності позивачем належними та допустимими доказами фактичного надання відповідачу послуг з водопостачання і водовідведення, існування заборгованості та наявних заперечень відповідача по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача щодо погашення відповідачем основного боргу після подання позову, відсутності між сторонами предмету спору та необхідності закриття провадження у справі у зазначеній частині позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що надана позивачем довідка про відсутність у відповідача заборгованості за спірний період станом на 09.11.2022 не є первинним розрахунковим документам, який підтверджує погашення саме відповідачем основного боргу та, відповідно, визнання ним цієї заборгованості. При цьому, підлягають врахуванню також доводи і аргументи відповідача, викладені у його відзиві на позов, відповідно до яких він не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі.

За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки підстави для закриття провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу у відповідності до підпункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є також рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, відповідно до якого частково задоволено клопотання ЖБК "Арсеналець-26" про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, із загальної суми заявлених витрат в розмірі 54 510,46 грн визнано обґрунтованою вартість витрат останнього на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн, яку стягнуто з АТ "АК "Київводоканал".

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, судові витрати відповідача у даній справі на професійну правничу допомогу складали 54 510,46грн.

ЖБК "Арсеналець-26" у відзиві на позов подано до суду першої інстанції клопотання про стягнення з АТ "АК "Київводоканал" судових витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.

АТ "АК "Київводоканал" заперечено зазначену суму витрат відповідача на правничу допомогу, вважаючи її такою, що суперечить принципу співмірності та розумності, а тому необґрунтованою та непропорційною обсягу виконаної адвокатом роботи, пов`язаної саме з розглядом цієї справи у суді першої інстанції.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2021 між ЖБК "Арсеналець-26" (клієнт) та Адвокатським бюро "Кравець" (бюро) укладено Договір №23/09 про надання правничої (адвокатської) допомоги (далі - Договір №23/09), відповідно до умов якого клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу щодо представництва, захисту прав та інтересів клієнта у будь-яких справах, перед будь-якими особами (державними, приватними підприємствами та іншими фізичними та юридичними особами) з будь-яких питань, що стосуються прав та інтересів клієнта.

За змістом пункту 1.2 Договору №23/09 сторони визначили, що правничу допомогу клієнту надає адвокат Кравець Дмитро Миколайович.

04.11.2022 між клієнтом та бюро укладено Додаткову угоду №2 до Договору №23/09, в якій сторони погодили доповнити Договір №23/09 пунктами 1.4 та 3.4. в таких редакціях:

"1.4. Клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу у справі №41/129 за позовом АТ "АК "Київводоканал" про стягнення 147552,32 грн.";

"3.4. Клієнт зобов`язується оплатити послуги бюро в такому порядку та розмірі:

- попередня оплата у розмірі 25000,00 грн;

- остаточна оплата у розмірі 20% від відмовленої АТ "АК "Київводоканал" суми позову у справі № 41/129. У цьому випадку остаточна оплата здійснюється протягом 2-х робочих днів після набрання законної сили рішенням суду у справі №41/129.".

Зі змісту Додаткової угоди №2 до Договору №23/09 слідує, що сторонами узгоджено вартість послуг з правничої (адвокатської) допомоги у справі №41/129, яка визначена у фіксованому розмірі, а саме 54510,46 грн (25000,00 грн + 29510,46 грн (20% від ціни позову)).

04.11.2022 відповідач сплатив на користь бюро грошові кошти у розмірі 25000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №547 від 04.11.2022.

Окрім того матеріали справи містять копії свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої (правової) допомоги відповідачу у Господарському суді м у даній справі міста Києва адвокатом Кравець Д.М.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат за приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зазначені у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" форми гонорару (фіксований розмір та погодинна оплата) відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Обгрунтування позивачем недоведеності відповідачем об`єму наданих послуг та витраченого часу, належного розрахунку таких витрат, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, зважаючи на таке.

Як уже зазначалося судом апеляційної інстанції, частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту цієї норми слідує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

При цьому, норма частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Отже, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Посилання в апеляційній скарзі відповідача про відсутність в Договорі умов щодо погодження сторонами розміру та порядку обчислення гонорару спростовується змістом Додаткової угоди №2 від 04.11.2022 до Договору №23/09, який містить зазначені умови щодо погодження сторонами гонорару у фіксованому розмірі.

Водночас, досліджуючи та оцінюючи заяву ЖБК "Арсеналець-26" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що суд першої інстанції при вирішенні цього питання врахував: 1) рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі; 2) обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору; 3) відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні; 4) ціну позову та обставини, що входять до предмета доказування у даній справі.

За таких обставин, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявлених ЖБК "Арсеналець-26" витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 54 510,46 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції.

Відтак, суд першої інстанції, взявши до уваги клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та наявні в матеріалах докази, дійшов правильного висновку про те, що обґрунтованою у даній справі є вартість витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн, частково задовольнив вимоги відповідача щодо стягнення цих витрат та розподілив їх у відповідності до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду позову, стягнувши з АТ "АК "Київводоканал" на користь ЖБК "Арсеналець-26" 6 000,00 грн таких витрат.

У зв`язку з наведеним, доводи позивача і відповідача, викладені в їх апеляційних скаргах щодо розподілу судом першої інстанції понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, спростовуються встановленими обставинами і застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення зазначених апеляційних скарг відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26" та Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №41/129 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі №41/129 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 41/129.

4. Матеріали справи №41/129 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Є.Ю. Шаптала

Т.П. Козир