Постанова

від 29.05.2023 по справі 911/1449/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2023 р. Справа№ 911/1449/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект"

на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022

у справі № 911/1449/22 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Мейкерс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект"

про стягнення 2 505 987,63 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім Мейкерс" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект" (далі - Товариство) 2 505 987,63 грн, з яких: 1 865 729,70 грн - основна заборгованість, 22 652,23 грн - три проценти річних, 331 379,01 грн - інфляційні втрати, 286 226,69 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки від 17.08.2021 № 576 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року товар на суму 1 865 729,70 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі № 911/1449/22 позов Підприємства задоволено частково, стягнуто з апелянта на користь позивача 1 225 729,70 грн основного боргу, 173 147,26 грн пені, 331 379,01 грн інфляційних втрат, 22 652,23 грн три проценти річних та 24 215,85 грн судового збору. В іншій частині позову про стягнення пені в розмірі 113 079,43 грн відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи. Проте відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, у зв`язку з чим за останнім обліковується заборгованість в сумі 1 865 729,70 грн. Факт існування вказаної заборгованості визнається Товариством. Оскільки апелянтом було сплачено частину основного боргу, за ним обліковується борг за поставлений товар у сумі 1 225 729,70 грн. Враховуючи те, що Товариство прострочило виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, з нього на користь позивача також підлягає стягненню 22 652,23 грн трьох процентів річних та 331 379,01 грн інфляційних втрат, які нараховані позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У своєму рішенні місцевий господарський суд погодився з контррозрахунком скаржника, оскільки заявлений позивачем до стягнення розрахунок пені за несвоєчасну оплату поставленого товару в розмірі 286 226,69 грн є арифметично невірним, так як позивачем нарахована пеня з порушенням граничного терміну, встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також з порушенням статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", у зв`язку з чим стягненню підлягає пеня в розмірі 173 147,26 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими,

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало на те, що специфікація до договору поставки від 17.08.2021 № 576 не була підписана сторонами, що свідчить про те, що сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного правочину, зокрема, предмету та ціни, а відтак договір поставки не був укладений, відповідно у позивача були відсутні правові підстави для нарахування та стягнення неустойки у формі пені та компенсаційних виплат. Також Товариство заперечило проти нарахованих розмірів компенсаційних виплат, оскільки судом першої інстанції не досліджено первинні докази, що підтверджують поставку товару та перехід права власності товару до апелянта, які, на думку останнього, були оформлені зі значними недоліками, а саме підписані невстановленими особами, не містять дати отримання товару, підставою поставки у видаткових накладних зазначено неукладений договір від 17.08.2021 № 576. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували поставку спірного товару, позивачем не надано.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, остання була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1449/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі № 911/1449/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

27.02.2023 матеріали справи № 911/1449/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі № 911/1449/22 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

15.03.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка була передана головуючому судді 20.03.2023 після виходу з відпустки.

23.03.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про повернення судового збору в розмірі переплаченої суми, яке обґрунтоване тим, що апелянтом подано апеляційну скаргу про перегляд судового рішення в частині позовних вимог в розмірі 1 752 908,20 грн, у зв`язку з чим судовий збір підлягає сплаті у розмірі 39 440,43 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання апелянта.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі № 911/1449/22. Розгляд справи призначено на 26.04.2023. Встановлено Підприємству строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 17.04.2023.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 12.04.2023 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Підприємство зазначило, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач не посилався та останнім не було надано жодних доказів, що вказували б на факт неукладення договору, неотримання товару або наявність дефектів первинних бухгалтерських документів. У відзиві на позовну заяву скаржник визнав позовні вимоги в частині основного боргу та надав власний контррозрахунок пені, тому твердження апелянта про неукладеність договору поставки та невиконання його сторонами є такими, що не відповідають дійсності. Також позивач вказав, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містить відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складений документ, зміст та обсяг господарської операції, пославшись на частини 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Крім цього, згідно з положень пункту 4.7. договору в редакції протоколу розбіжностей, перелік відсутніх чи неналежно оформлених документів фіксується в товарно-транспортній або видатковій накладній. Однак жодних заходів для їх виправлення, уточнення чи зауважень зі сторони апелянта на момент приймання товару зафіксовано не було. Заперечуючи проти скарги, позивач вказав, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що договір поставки не був укладений та, посилаючись на практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постановах: від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.07.2019 у справі № 922/1467/19, зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. При цьому, Підприємство зазначило, що підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.05.2023.

23.05.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Підприємства надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.05.2023.

У судовому засіданні 24.05.2023 оголошено перерву до 29.05.2023.

У судове засідання 29.05.2023 позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомив.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників справи про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційних скарг.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності позивача, враховуючи відсутність клопотань від останнього про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності уповноважених представників .

У судовому засіданні 29.05.2023 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

29.05.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17.08.2021 між Підприємством та Товариством було підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками цих суб`єктів господарювання договір поставки № 576 з протоколом розбіжностей.

Відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. договору позивач зобов`язався систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність відповідача, а останній - приймати у власність й оплачувати товар на умовах, визначених цим договором. Найменування товару, його асортимент та ціна визначається специфікацією (додаток № 1 до цього договору), що є його невід`ємною частиною.

За умовами пункту 12.7. договору додаткові договори та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Судом також встановлено, що 17.08.2021 між сторонами підписано та скріплено печатками протокол узгодження розбіжностей до вказаного договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування Товару, його асортимент та ціна визначається специфікацією (додаток № 1 до цього договору), що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.6. договору передбачено, що право власності на товар переходить до Товариства з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару Підприємством та його отримання відповідачем. Датою поставки вважається дата передачі позивачем товару відповідачу.

Відповідно до пункту 2.11. договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей при передачі товару постачальник повинен передати покупцеві наступні документи: видаткову накладну на товар, яка підписується уповноваженою особою постачальника і скріплюється його печаткою, а також всі необхідні супроводжувальні документи, передбачені статтею 13 Закону України "Про підтвердження відповідності"; документи, що посвідчують якість товару, передбачені пунктом 3.3. договору; у випадку повернення товару - корегувальну накладну.

При цьому, постачальник зобов`язується вказувати в усіх документах, зв`язаних з постачанням товару (у тому числі в рахунках-фактурі, товарно-транспортній накладній та інших товаросупроводжувальних документах) своє найменування, номер замовлення, код постачальника та інші дані у тій послідовності, у якій вони зазначені в замовленні покупця.

Згідно з пунктом 3.3. договору якість товару, що поставляється за цим договором, повинна підтверджуватися декларацією відповідності (у випадку, якщо товар підлягає сертифікації) та/або висновками санітарно-гігієнічної експертизи, а також іншими документами, які є необхідними для товару даного виду згідно з чинними правилами торгівлі, санітарно-епідеміологічного законодавства України та законодавства про захист прав споживачів. У випадку етикетування харчових продуктів позначкою "Без ГМО", постачальник зобов`язаний надати покупцю документ (свідоцтво, сертифікат, висновок і т.п., що підтверджує зазначену на етикетці інформацію). Документи, що засвідчують якість та відповідність товару, постачальник зобов`язаний передати покупцю в момент передачі партії товару в пунктах поставки, що погоджені сторонами у замовленні покупця. При наданні постачальником покупцю копій таких документів, вони повинні бути оформлені в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Постачальник несе відповідальність за достовірність вищезазначених документів. Не пізніше ніж через 3 календарних дня до закінчення строку дії вказаних в цьому пункті договору документів, постачальник зобов`язаний надати покупцю документи з належним строком дії.

Приймання товару здійснюється уповноваженим представником Товариства та починається з надання представником Підприємства пакета документів та товар, передбачених пунктом 2.11., 3.3. договору, і з вибиранням по одному (екземпляру) одиниці кожного найменування товару, який належить передачі покупцю по товарній (товарно-транспортній або видатковій) накладній, для його перевірки на відповідність замовленню (пункт 4.2. договору).

Згідно з пунктом 4.4. протоколу узгодження розбіжностей підписання накладної та одержання всіх необхідних документів на товар не обмежує Товариство у праві заявлення Підприємству претензій щодо невідповідності поставленої продукції (приховані недоліки) умовам цього договору.

Відповідно до пункту 4.5. протоколу узгодження розбіжностей при виявленні невідповідності товару за якістю, кількістю, комплектністю, маркуванням товару, що поставляється та/або тари, упакування, відповідним стандартам, технічним умовам, вимогам, передбаченим умовам цього договору та/або даним, зазначеним у супроводжувальних документах, зазначених у пунктах 2.11., 3.3. договору, та умовам, визначеним у пунктах 3.7., 3.8., 3.9. цього договору, при підготовці до реалізації чи у період реалізації товару, але не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання товару, Товариство припиняє реалізацію товару та викликає представника постачальника протягом доби з моменту виявлення відповідних недоліків, повідомленням про виявлені недоліки товару (зареєстрованою телефонограмою, або по факсу, або повідомленням на e-mail постачальника, вказаний в додатку № 2 до цього договору) для складання акта про виявлені недоліки. Для складання, оформлення та підписання акта постачальник повинен направити свого уповноваженого представника до покупця у термін, визначений покупцем у повідомленні. Акт складається уповноваженими представниками покупця та постачальника у двох примірниках по одному екземпляру для кожної сторони, з підписанням його повноважними представниками сторін та засвідчення належними печатками сторін. У випадку неявки представника постачальника в зазначений у повідомленні покупця термін, останній складає акт в односторонньому порядку. Такий акт є належним доказом виявлених недоліків товару та має належу юридичну силу в суді. Вказаний акт надається постачальнику та є підставою для здійснення Підприємством відшкодування Товариству вартості продукції, або зміни неякісного товару на якісний, або допоставки товару, або здійснення повернення продукції і в такому разі - зменшення вартості партії товару згідно письмової вимоги відповідача (надсилається разом з актом) не пізніше 10 календарних днів з моменту одержання постачальником такої вимоги.

За умовами пункту 4.7. протоколу узгодження розбіжностей покупець має право прийняти товар, якщо деякі документи постачальника, зазначені в пунктах 2.11., 3.3. договору, відсутні або неналежно оформлені. При цьому перелік відсутніх чи неналежно оформлених документів фіксується в товарній (товарно-транспортній або видатковій) накладній, а постачальник зобов`язаний протягом 24 годин з моменту прийняття товару надати покупцю відсутні або неналежно оформлені документи згідно з переліком відсутніх документів. У випадку ненадання або несвоєчасного надання належним чином оформлених постачальником документів, покупець має право призупинити оплату вартості товару по такій партії товару, або повернути товар постачальнику в порядку, передбаченому пунктом 4.14. договору.

Згідно з положеннями пункту 5.1. договору ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі специфікації (додаток № 1 до договору). До змісту специфікації повинно входити наступне: найменування товару, його асортимент (сортамент, номенклатура) та ціна на товар. Специфікація (специфікації) є невід`ємною частиною цього договору. Дата підписання специфікації покупцем є датою узгодження цін.

Відповідно до пункту 5.5. договору оплата поставленого товару здійснюється протягом 45 календарних днів з дати поставки. Здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу.

Відповідно до приписів пунктів 9.1., 9.2. договору визначено, що даний правочин вважається укладеним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цієї угоди жодна із сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію даного договору, він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду частково погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У своїй апеляційній скарзі Товариство вказує, що договір поставки від 17.08.2021 № 576 є неукладеним.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частини 1 статті 638 ЦК України).

Згідно з частинами 2, 3 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 3 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Як було раніше встановлено судом, договір та протокол узгодження розбіжностей підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих суб`єктів господарювання.

За частиною 1 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зі змісту відзиву на позовну заяву та клопотання про зменшення пені від 02.12.2022 вбачається, що апелянт визнав наявну заборгованість за договором поставки від 17.08.2021 № 576, яка складається з основної заборгованості в розмірі 1 865 729,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 331 379,01 грн та трьох процентів річних у розмірі 22 652,23 грн.

Отже, Товариство під час розгляду справи в суді першої інстанції визнало факт укладення договору поставки від 17.08.2021 № 576.

Разом із тим, виконання спірного договору його сторонами виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постановах: від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19.

Факт сплати основної заборгованості підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Зі змісту цих документів вбачається, що апелянт сплачував кошти на користь Підприємства з призначенням платежу: за договором поставки від 17.08.2021 № 576.

Враховуючи викладене, аргументи скаржника про те, що договір поставки від 17.08.2021 № 576 є неукладеним, визнаються колегією суддів необґрунтованими та безпідставними.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір від 17.08.2021 № 576, який за своєю правовою природою є договором поставки, за яким відповідно до статті 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Підприємством та Товариством договору поставки від 17.08.2021 № 576 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання вказаної угоди Підприємство поставило Товариству продукцію, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних: від 16.11.2021 № 16316 на суму 1 314 396,45 грн, від 23.11.2021 № 16830 на суму 164 273,06 грн, від 07.12.2021 № 17896 на суму 548 537,78 грн, від 07.12.2021 № 17897 на суму 32 020,56 грн, від 14.12.2021 № 18573 на суму 98 656,82 грн, від 14.12.2021 № 18574 на суму 7 706,06 грн, від 14.12.2021 № 18575 на суму 103 849,01 грн, від 21.12.2021 № 19273 на суму 21 561,12 грн, від 21.12.2021 № 19274 на суму 18 295,92 грн, від 28.12.2021 № 19697 на суму 75 159,07 грн, від 28.12.2021 № 19698 на суму 4 905,94 грн.

Судом також встановлено, що вищенаведені документи не містять жодних заперечень щодо кількості, асортименту та якості переданого товару. Будь-які докази, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відповідача щодо поставленої позивачем продукції чи відсутності супровідної документації на товар матеріали справи також не містять.

30.06.2022 позивач надіслав відповідачу претензію від 23.06.2022 №б/н, у якій просив останнього погасити заборгованість у розмірі 2 147 119,22 грн за договором поставки від 17.08.2021 № 576.

У своїй відповіді на претензію від 27.07.2022 № 42 Товариство визнало факт вищезазначеної заборгованості за договором поставки від 17.08.2021 № 576 та зазначило про можливість сплачувати заборгованість по 40 000,00 грн згідно запропонованого графіку.

Як зазначив позивач, станом на 08.08.2022 з урахуванням часткової оплати поставленої продукції, заборгованість Товариства за поставлений товар складає 1 865 729,70 грн.

Однак, у своїй апеляційній скарзі Товариство заперечило факт поставки йому товару, обґрунтовуючи це тим, що зазначені первинні документи містять недоліки в їх оформленні: підписані невстановленими особами, не містять дати отримання товару, підставою отримання товару вказано договір, який є неукладеним.

Крім того, відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абзац 9 частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суд має досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Зі змісту вказаних видаткових накладних вбачається, що вони підписані та скріплені печатками сторін, містять: посилання на договір поставки від 17.08.2021 № 576, зазначення сторін, від імені яких складені первинні документи, зміст та обсяг господарської операції (передача товару), а також дату складання документа та його номер.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги часткову сплату основної заборгованості за вказаним договором, факт визнання поставки спірної продукції під час розгляду справи в суді першої інстанції, приписи частини 1 статті 75 ГПК України, колегія суддів вважає заперечення скаржника щодо недоведення позивачем факту поставки продукції необґрунтованими, у зв`язку з чим такі твердження відхиляються судом апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору Товариство сплатило Підприємству 640 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 16.08.2022 № 268 на суму 40 000,00 грн, від 18.08.2022 № 269 на суму 40 000,00 грн, від 25.08.2022 № 275 на суму 40 000,00 грн, від 25.08.2022 № 277 на суму 40 000,00 грн, від 02.09.2022 № 284 на суму 40 000,00 грн, від 09.08.2022 № 302 на суму 40 000,00 грн, від 18.09.2022 № 308 на суму 40 000,00 грн, від 29.09.2022 № 322 на суму 40 000,00 грн, від 01.11.2022 № 376 на суму 160 000,00 грн, від 02.11.2022 № 377 на суму 80 000,00 грн, від 18.11.2022 № 408 на суму 40 000,00 грн, від 25.11.2022 № 414 на суму 40 000,00 грн.

У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 225 729,70 грн (1 865 729,70 грн - 640 000,00 грн) основного боргу є обґрунтованими, і тому вказана сума боргу підлягає стягненню з Товариства на користь Підприємства.

Однак, колегія суддів з вказаним висновком частково не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємство звернулося безпосередньо до Господарського суду Київської області 19.08.2022, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції вказаного місцевого господарського суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2022.

Оскільки до звернення Підприємства до суду з цим позовом заборгованість Товариства перед позивачем була частково сплачена в розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 16.08.2022 № 268 та від 18.08.2022 № 269, тому позовні вимоги останнього в частині стягнення спірної заборгованості з Товариства в розмірі 80 000,00 грн є необґрунтованими, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмета спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Разом із тим, судом встановлено, що після звернення Підприємства до суду з цим позовом Товариство сплатило позивачу частину основної спірної заборгованості в розмірі 560 000,00 грн.

Даний факт визнається сторонами та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Оскільки відповідач після звернення позивача до суду з позовом частково погасив вказану суму спірної основної заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про відсутність предмета спору в даній справі в частині основного боргу в розмірі 560 000,00 грн, у зв`язку з чим вважає за необхідне провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, позивач також просив суд стягнути з відповідача 22 652,23 грн трьох процентів річних та 331 379,01 грн інфляційних втрат на відповідні суми боргу за період з 03.01.2022 по 08.08.2022 згідно з наданого позивачем розрахунку.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як було раніше зазначено, у своєму клопотанні від 02.12.2022 про зменшення пені Товариство погодилося з наданим розрахунком компенсаційних виплат, здійснених Підприємством, й також визнало наявну заборгованість в цій частині.

Відповідно до пункту 5.5. договору оплата поставленого товару здійснюється протягом 45 календарних днів з дати поставки. Здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п`ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, враховуючи виникнення періоду прострочення відповідачем оплати вартості поставленого товару, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 331 379,01 грн інфляційних втрат та 22 652,23 грн трьох процентів річних.

Крім суми основного боргу та компенсаційних виплат, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 286 226,69 грн на відповідні суми боргу за період з 03.01.2022 по 08.08.2022 згідно з наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем допущено порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором, зважаючи на те, що розрахунок Товариства з позивачем проведено частково та з порушенням строку, встановленого пунктом 5.5. договору поставки.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Відповідно до пункту 8.5. договору в редакції протоколу розбіжностей, у разі порушення строків оплати за товар більш ніж на 1 (один) банківський день, постачальник має право на стягнення з покупця пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період виникнення заборгованості, від вартості товару за кожен день такого прострочення протягом всього прострочення.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зі змісту рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2022 у справі № 911/1449/22 вбачається, що суд першої інстанції погодився з контррозрахунком Товариства та застосував присічний шестимісячний термін, керуючись частиною 6 статті 232 ГК України.

Однак, колегія суддів з вказаним висновком не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12.03.2020 та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Оскільки Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020, продовжено вказаний шестимісячний строк на період дії карантину, тому позивач правомірно нарахував пеню по зазначеній заборгованості по 08.08.2022.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо розміру та періоду нарахування пені та вважає його необґрунтованим.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за відповідний період, колегія суддів дійшла до висновку, що він відповідає положенням договору та приписам чинного законодавства, не перевищує розраховану судом суму, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 286 226,69 грн.

Зважаючи на ту обставину, що суд першої інстанції під час розгляду справи вищевказаної процесуальної дії не вчинив щодо закриття провадження та неправильно застосував положення частини 6 статті 232 ГК України, колегія суддів вважає, що наявні підстави для застосування частини 4 статті 269 ГПК України, та перегляду судового рішення у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції разом з відзивом подав клопотання про зменшення розміру стягнення з нього штрафних санкцій на 80 %, посилаючись на початок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, внаслідок чого відповідач не міг довгий час здійснювати свою господарську діяльність, специфіку правовідносин сторін, фінансовий стан відповідача, характер його діяльності.

Проте судом першої інстанції вказане клопотання не вирішувалося.

Так, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Водночас, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем повністю не сплачено основну суму заборгованості, крім того, відповідачем не доведено наявності обставин тяжкого фінансового стану, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

Крім того, в даній ситуації, договір укладений між сторонами за типовою формою, яка затверджена Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 за № 641, тобто розмір штрафних санкцій врегульований нормативно-правовим актом.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, а також незазначення відповідачем під час розгляду справи обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для їх зменшення, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення вказаної штрафної санкції. Відтак, відповідне клопотання Товариства не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь підприємства 1 865 987,63 грн, з яких: 1 225 729,70 грн - основний борг, 22 652,23 грн - три проценти річних, 286 226,69 грн - пеня, 331 379,01 грн - інфляційні втрати. В іншій частині позову, а саме, у стягненні з відповідача на користь позивача 80 000,00 грн основного боргу має бути відмовлено в зв`язку зі сплатою вказаної суми до пред`явлення позову до суду першої інстанції, а в частині 560 000,00 грн основного боргу провадження підлягає закриттю у зв`язку зі сплатою в процесі розгляду справи в місцевому господарському суді на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

З огляду на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи, зокрема щодо сплати 80 000,00 грн до пред`явлення позову, що слугувало відмовою в задоволенні позову у цій частині, неправильного застосування норм матеріального права (положень частини 6 статті 232 ГПК України) до даних правовідносин в частині присічного строку нарахування пені, а також порушення судом норм процесуального права (частини 2 статті 231 ГПК України) щодо закриття провадження у справі внаслідок часткової сплати суми основного боргу в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі №911/1449/22 - зміні.

Відповідно до частин 4, 14 ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з наведеним, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект" від 10.02.2023 на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі № 911/1449/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 у справі № 911/1449/22 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект" (07301, Київська область, місто Вишгород, вулиця Шкільна, будинок 23; ідентифікаційний код 43989869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Мейкерс" (01033, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 38; ідентифікаційний код 37567185) 1 225 729 (один мільйон двісті двадцять п`ять тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн 70 коп. основного боргу, 286 226 (двісті вісімдесят шість тисяч двісті двадцять шість) грн 69 коп пені, 331 379 (триста тридцять одну тисячу триста сімдесят дев`ять) грн 01 коп. інфляційних втрат, 22 652 (двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят дві) грн 23 коп. трьох процентів річних та 27 989 (двадцять сім тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 81 коп. судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 80 000,00 грн відмовити.

4. Провадження у справі № 911/1449/22 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріс Проджект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Мейкерс" 560 000,00 грн основного боргу закрити."

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи № 911/1449/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.05.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз