Рішення

від 30.05.2023 по справі 910/13323/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2023Справа № 910/13323/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Державного підприємства "Укроборонресурси" (03039, м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3, код ЄДРПОУ 24967600)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислове зварювання та газ" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, 2, код ЄДРПОУ 39701287)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Г. Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)

про стягнення 26 133,66 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Укроборонресурси" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислове зварювання та газ" про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 14П (П4572) від 30.11.2017 у розмірі 26 133,66 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.12.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

13.12.2022 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору. Залучено до участі у справі Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Г. Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.01.2023 через відділ діловодства суду третьою особою подані письмові пояснення щодо позову, в якій остання підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити. Також в поясненнях міститься клопотання про поновлення строку на їх подання, в обґрунтуванні причин пропуску третя особа посилається на введення воєнного стану, що перешкоджає швидкому обміну інформацією між структурними підрозділами останньої.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги обставини викладені третьою особою в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання пояснень, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання пояснень поважними та поновити третій особі пропущений строк для подання пояснень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 запропоновано позивачу подати:

- обґрунтований розрахунок заборгованості за період з 30.11.2017 року по 21.11.2022;

- банківські виписки, з яких вбачався б рух коштів на рахунку позивача та здійснення оплат відповідачем;

- надати письмові пояснення щодо зазначення позивачем у розрахунку суми заборгованості, зокрема, 2077,00 грн, тоді як умовами договору встановлено, що орендна плата за базовий місяць оренди державного майна становить 2235,00 грн без урахування ПДВ.

Позивачем письмових пояснень до суду подано не було.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2017 між Державним підприємством «Укроборонресурси» (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислове зварювання та газ" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №14П (П4572).

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлове приміщення (надалі - майно), площею 8,8 кв. м. (приміщення №25 на І поверсі з 2 входу), що розміщене за адресом: м. Київ, 03039, Саперно - Слобідський проїзд, буд. 3, в будівлі літ. «Ц», та перебуває на балансі орендодавця, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку (висновком про вартість майна) станом на 31.05.2017 виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Сарос» та становить 91000,00 грн.

Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу підприємства.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата перераховується орендарем щомісяця у строк не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету України, а 70 відсотків від суми орендної плати на рахунок орендодавця. Орендар самостійно отримує в Регіональному відділенні фонду державного майна України по м. Києву реквізити для перерахування коштів до Державного бюджету України. До 20 числа орендар зобов`язаний надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця орендар зобов`язаній проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Згідно з п. 3.9. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до п. 10.1. договору цей договір укладено на строк 2 роки 11 місяців, що діє з 30.11.2017 року по 31.10.2020 року включно.

27 листопада 2017 року листом за № 30-07/12440 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву було погоджено ДП «Укроборонресурси» орендну плату орендарю», який приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлове приміщення, площею 8,8 кв. м. (приміщення №25 на І поверсі з 2 входу), що розміщене за адресом: м. Київ, 03039, Саперно - Слобідський проїзд, буд. 3, в будівлі літ. «Ц».

30 листопада 2017 року орендодавцем та орендарем було підписано акт приймання - передачі індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності. В даному акті було зазначено, що орендодавець, згідно з договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності за № 14П (П4572) від 30 листопада 2017 року, передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлове приміщення, площею 8,8 кв. м. (приміщення №25 на І поверсі з 2 входу), що розміщене за адресом: м. Київ, 03039, Саперно - Слобідський проїзд, буд. 3, в будівлі літ. «Ц», та перебуває на балансі орендодавця.

01 листопада 2020 року сторонами було укладено додаткову угоду до договору індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 14П (П4572) від 30 листопада 2017 року.

Відповідно до п. 1. додаткової угоди сторони погодили продовжити дію договору оренди 14П (П4572) від 30 листопада 2017 року на строк з 01.11.2020 по 30.09.2023.

У п.2 додаткової угоди сторони погодили внести зміни до п. 1.1. договору та викласти його в наступній редакції: «п.1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлове приміщення (далі - майно), площею 8,8 кв. м. (приміщення №25 на 1 поверсі з 2 входу), що розміщене за адресом: м. Київ, 03039, Саперно - Слобідський проїзд, буд. 3, в будівлі літ. «Ц», та перебуває на балансі орендодавця, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку (висновком про вартість майна) станом на 30.10.2020 виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «НІКА - ЕКСПЕРТ » та становить 149000,00 грн без врахування ПДВ.

У п.3. додаткової угоди сторони погодили внести зміни до п. 3.2. договору та викласти його в наступній редакції: «п.3.2. орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями) і становить за базовий місяць оренди - жовтень 2020 року, 2235,02 грн, без врахування ПДВ».

11 грудня 2020 року листом за № 30-06/10849 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву було погоджено ДП «Укроборонресурси» зміну орендної плати за договором індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 14П (П4572) від 30 листопада 2017 року.

01 липня 2021 року сторонами було укладено додаткову угоду до договору індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 14П (П4572) від 30 листопада 2017 року.

У п.1. додаткової угоди сторони погодили внести зміни до п. 3.1. договору та викласти його в наступній редакції: «п. 3.1. орендна плата перераховується орендарем щомісяця у строк не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 70 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету України, а 30 відсотків від суми орендної плати на рахунок орендодавця. Орендар самостійно отримує в Регіональному відділенні фонду державного майна України по м. Києву реквізити для перерахування коштів до Державного бюджету України.

До 20 числа орендар зобов`язаний надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця орендар зобов`язаній проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Всі інші умови договору залишаються незмінними».

Позивач у позовній заяві зазначає, що в рамках вказаного договору, останнім було передано, а відповідачем прийнято в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, нежитлове приміщення.

Проте, за твердженнями позивача, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за оренду майна у розмірі 26 133,61 грн.

13 вересня 2022 року позивачем на адресу відповідача було надіслано цінним листом з описом претензію - вимогу №126 від 06.09.2022 про сплату заборгованості та акт звірки взаємних розрахунків.

26 жовтня 2022 року позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію - вимогу про сплату заборгованості та акт звірки взаємних розрахунків.

Відповіді на зазначені претензії відповідачем надано не було акти звірки взаємних розрахунків не підписано.

26 жовтня 2022 року позивачем на адресу відповідача було надіслано повідомлення про розрив договору №153 від 08.09.2022.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної та повної оплати оренди нерухомого майна на загальну суму 26 133,66 грн, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 26 133,66 грн основного боргу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту п. 3.1. договору орендна плата перераховується орендарем щомісяця у строк не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 70 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету України, а 30 відсотків від суми орендної плати на рахунок орендодавця. Орендар самостійно отримує в Регіональному відділенні фонду державного майна України по м. Києву реквізити для перерахування коштів до Державного бюджету України.

До 20 числа орендар зобов`язаний надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця орендар зобов`язаній проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо своєчасної оплати орендної плати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.

Натомість, відповідач свої зобов`язання за договором оренди щодо своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконував, зокрема, не сплачував орендні платежі за договором оренди, внаслідок чого у останнього на день подання позивачем позовної заяви до суду виникла заборгованість з орендної плати в сумі 26 133,61 грн.

Відповідно до п.3.10. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує оренду плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та орендодавцю.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2022 року позивачем на адресу відповідача було надіслано повідомлення про розрив договору №153 від 08.09.2022. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що укладаючи договір кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів за вказаний у позові період на суму 26 133,61 грн, у встановлений договором строк - не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та документами.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 26 133,61 грн.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислове зварювання та газ" (02068, м. Київ, вул. Ревуцького, 2, код ЄДРПОУ 39701287) на користь Державного підприємства "Укроборонресурси" (03039, м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3, код ЄДРПОУ 24967600) основний борг у розмірі 26 133 (двадцять шість тисяч сто тридцять три) грн 16 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 (п`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина