Рішення

від 23.05.2023 по справі 920/268/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.05.2023м. СумиСправа № 920/268/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/268/23 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 9, ідентифікаційний код 03352455)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РІШАС» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Чернігівська, буд. 3, ідентифікаційний код 33219017)

про стягнення 8 038,77 грн

за участю представників учасників справи:

позивача не з`явився

відповідача не з`явився

УСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач із позовною заявою, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення згідно договору від 01.07.2012 № 2314 у розмірі 8 038,77 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 01.07.2012 № 2314 щодо оплати наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення.

У позовній заяві позивач посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 684,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 21.05.2022 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/268/23 у порядку спрощеного позовного провадження та призначити судове засідання по суті на 18.04.2023, 11:00 з повідомленням (викликом) учасників справи про дату, час і місце судового засідання; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п?ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України; встановити відповідачу семиденний строк для подання до суду заперечення на відповідь на відзив з дня її отримання із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України.

Водночас судове засідання, призначене на 18.04.2023, 11:00, не відбулось у зв`язку з оголошенням на території Сумської області повітряної тривоги 18.04.2023 з 10:29 до 15:34 у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

Ухвалою від 20.04.2023 судом постановлено призначити судове засідання по суті на 23.05.2023, 11:30.

Представник позивача у судове засідання по суті 23.05.2023 не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, про що свідчить довідка суду від 20.04.2022 про статус доставки електронного листа до електронного кабінету відповідача у системі «Електронний суд».

Представник відповідача у судове засідання по суті не з`явився, відзиву на позов не подав, письмових заяв чи клопотань по суті справи до суду не подав.

Копії ухвал суду від 21.03.2023 про відкриття провадження у справі № 920/268/23 та від 20.04.2023, які надіслані судом на адресу державної реєстрації відповідача, а саме: 41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Чернігівська, буд. 3, повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною четвертою статті 89 ЦК України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 23.05.2023 за кодом 159231129226 станом на 23.05.2023 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого за відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «РІШАС» (ідентифікаційний код 33219017) зареєстровано за адресою: 41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Чернігівська, буд. 3.

Згідно із пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Ураховуючи нез`явлення представника відповідача у судове засідання, не подання ним відзиву на позов та не повідомлення суду поважності причин неявки в судове засідання по суті, суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 ГПК України, за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

01.07.2012 року між Комунальним підприємством «Міськводоканал» Сумської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональний шинний склад» (код ЄДРПОУ 33219017), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РІШАС» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Чернігівська, буд. 3, ідентифікаційний код 33219017), укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 01.07.2012 № 2314 (далі - договір), термін дії з 01.07.2012 до 01.07.2013, зазначений вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну дії не надійде заява однієї із сторін про розірвання договору. Зазначений факт підтверджується доданою до позову копією договору та сторонами не спростовується.

Відповідно до пункту 1.1 договору позивач зобов`язався своєчасно надавати відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, а відповідач зобов`язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Згідно із пунктом 7.6 договору послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення надаються за об`єктом по вул. Білопільський шлях, 19, м. Суми.

Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідач до 10-го числа поточного місяця здійснює передоплату в розмірі 100 відсотків із розрахунку за попередній місяць. Кінцевий розрахунок за послуги з водопостачання та водовідведення відповідач проводить до 5-го числа наступного місяця, виходячи з діючого тарифу та розрахунку, що надається згідно показань водолічильників.

Відповідно до пункту 4.4 договору платіжні документи за розрахунковий період відповідач забирає нарочним з 1 по 5 число, щоб уникнути конфліктів з питань оплати рахунків.

Пунктом 4.11 договору встановлено, що при наявності заборгованості у відповідача згідно виставлених рахунків позивача, кошти, що надійшли від відповідача, зараховуються позивачем як погашення заборгованості за попередній період незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Відповідно до пункту 4.13 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, споживач (відповідач) зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення виконавцем (позивачем) розрахункового документу письмово повідомити про це виконавця та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова споживача (відповідача) оплатити розрахунковий документ виконавця (позивача) вважатиметься безпідставною.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у порушення вимог чинного законодавства та умов договору відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за надані послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 складає 8038,77 грн, що підтверджується розрахунком боргу, копіями рахунків № 2314 за період з 01.11.2021 по 31.12.2022, обігово-сальдовою відомістю по договору № 2314 за період з 01.10.2021 по 31.10.2022, а також копією акту обстеження централізованої системи водопостачання та водовідведення по вул. Білопільський шлях, 19 (зняття показань лічильника ТОВ «РІШАС») від 18.11.2022.

Позивачем надіслано відповідачеві лист-вимогу від 11.01.2023 № 191/24 з додатками (рахунками до сплати) рекомендованим листом, однак вищезазначені лист- вимога залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частина перша статті 903 ЦК України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов`язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статі 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини першої статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вимогами статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійсненні господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 складає 8 038,77 грн, що підтверджується договором, детальним розрахунком позивача та рахунками на оплату № 2314 за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 та обігово-сальдовою відомістю по договору № 2314 за період з 01.10.2021 по 31.10.2022, а також копією акту обстеження централізованої системи водопостачання та водовідведення по вул. Білопільський шлях, 19 (зняття показань лічильника ТОВ «РІШАС») від 18.11.2022.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також ураховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 8 038,77 грн за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІШАС» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Чернігівська, буд. 3, ідентифікаційний код 33219017) на користь Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 9, ідентифікаційний код 03352455) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 01.07.2012 № 2314 в сумі 8 038,77 грн (вісім тисяч тридцять вісім гривень сімдесят сім копійок) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривень).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30 травня 2023 року у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 26.05.2023 по 29.05.2023.

СуддяЮ.А. Джепа