Рішення

від 29.05.2023 по справі 922/1041/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1041/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 95) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Созідатель" (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н., смт. Солоницівка, вул. Пушкіна, буд. 15/1) про стягнення 552756,57 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Созідатель" про стягнення 552756,57 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 412814,66 грн., пеня у розмірі 37627,04 грн., 3% річних у розмірі 13571,13 грн., інфляційні втрати у розмірі 88743,74 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості електричної енергії.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 для розгляду справи №922/1041/23 визначено головуючого суддю: Бринцева О.В.

Рішенням ВРП від 21.03.2023 звільнено суддю Бринцева О.В. з посади судді Господарського суду Харківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Враховуючи зазначене вище, призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/1041/23, про що керівником апарату суду складено та підписано відповідне Розпорядження № 61/2023 від 23.03.2023.

Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями, для розгляду справи № 922/1041/23 визначено головуючого суддю: Сальнікова Г.І., про що керівником апарату суду складено та підписано відповідний Протокол від 23.03.2023.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

11.04.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №8801), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

01.05.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано заяву (вх. №10724), в якій позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив та врахувати відповідь на відзив при розгляді справи. Одночасно з вказаною заявою позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.05.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" про поновлення строку для подання відповіді на відзив (вх. №10724 від 01.05.2023) - задоволено. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" строк для подання відповіді на відзив (вх. №10724 від 01.05.2023). Відповідь на відзив (вх. №10724 від 01.05.2023) прийнято до розгляду та розгляд справи постановлено здійснювати з її урахуванням.

08.05.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №11378).

09.05.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про вступ у справу як представника (вх. №11558).

11.05.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заперечення (вх. №11814), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення рішення.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Созідатель" (надалі - відповідач, споживач) було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №159 (надалі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити споживачу електричну енергію в межах встановленої (дозволеної) потужності, а споживач зобов`язується прийняти поставлену постачальником електричну енергію та оплатити її на умовах договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що права та обов`язки сторін регулюються даним договором, Законом України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 року №2019-VIII, зі змінами та доповненнями, ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, Правилами користування електричною енергією, чинним законодавством України, а також договором між споживачем та АК "Харківобленерго". При укладенні споживачем договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником дія договору на постачання електричної енергії з АК "Харківобленерго" призупиняється тільки в частині обсягів постачання активної електричної енергії та в порядку розрахунків за неї. Всі інші пункти договору, пов`язані з виконанням умов і режимів споживання електричної енергії, диспетчерської дисципліни, складання графіків обмеження споживання, функціонування графіків аварійного розвантаження, нарахування реактивної електроенергії продовжують діяти.

Умовами пункту 2.2. договору визначено, що транзит електричної енергії до споживача здійснюється згідно договору на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, що укладається між постачальником та АК "Харківобленерго".

Пунктом 2.3. договору погоджено, що постачальник зобов`язується постачати електричну енергію споживачу на період дії даного договору у відповідності з очікуваними місячними обсягами споживання електричної енергії, які вказані у Додатковій угоді №1 до договору (п.п. 2.3.1); щомісяця, до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оформляти та надавати споживачу Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) між споживачем та постачальником на підставі наданих споживачем відомостей про споживання електричної енергії (п.п. 2.3.2)

Відповідно до пункту 2.4. договору споживач зобов`язується щомісяця на підставі даних приладів обліку електроенергії, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати постачальнику відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії (п.п. 2.4.1.); щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, підписати Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за звітний період (п.п. 2.4.2.); проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди №2 до договору (п.п. 2.4.3).

Згідно з пунктом 3.1. договору погоджено, що споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника за графіком встановленим в Додатковій угоді №2 до договору.

Умовами пункту 6.1. договору визначено, що договір набирає чинності з 01 січня 2018 року і діє до 31 грудня 2018 року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

В додатковій угоді №1 від 17.10.2017 до договору (надалі - додаткова угода) у п. 1 сторони погодили, що потреба споживача в електричній енергії кожного місяця з січня по грудень становить 30000 кВт*г.

Пунктом 2. додаткової угоди передбачено, що обсяги електричної енергії, що визначені у п. 1. додаткової угоди, є очікуваними і служать орієнтиром для здійснення постачальником закупівлі електричної енергії на ринках електричної енергії України.

Умовами пункту 3 додаткової угоди зазначено, що дозволена потужність визначається на підставі нормативно-технічних документів відповідно до умов договору між споживачем та електропередавальною організацією (договірна потужність в години максимального навантаження розраховується, виходячи із заявлених обсягів електричної енергії).

Пунктом 4. додаткової угоди визначено, що фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), який формується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди №2 від 17.10.2017 до договору (надалі - додаткова угода №2), споживач здійснює оплату 100% вартості електричної енергії до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки. Розрахунок за спожиту електроенергію здійснюється за тарифом: собівартість плюс 9% (собівартість = ціна закупки 1 кВт*г в ДП "Енергоринок" + передача 1 кВт*г. по мережам АК "Харківобленерго").

Пунктом 4. додаткової угоди №2 визначено, що розрахунок проводиться платіжним дорученням з наступним формулюванням: розрахунок за електроенергію, що постачає ТОВ "Енерго Х" в ... місяці, згідно договору №... від.... В т.ч. ПДВ 20% - .."

Матеріали справи свідчать, що позивачем 30.11.2021 оформлено та підписано між сторонами акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2021 року від 30.11.2021 у розмірі 141215,05 грн. з ПДВ.

31.12.2021 позивачем оформлено та підписано між сторонами акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за грудень 2021 року від 31.12.2021 у розмірі 241210,76 грн. з ПДВ.

31.01.2022 позивачем оформлено та надано відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень 2022 року від 31.01.2022 року у розмірі 119194,67 грн. з ПДВ., що підтверджується реєстром переданих документів від 07.02.2022.

28.02.2022 позивачем оформлено та надано відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за лютий 2022 року від 28.02.2022 року у розмірі 163797,76 грн. з ПДВ, що підтверджується реєстром переданих документів від 04.06.2022.

31.03.2022 позивачем оформлено та надано відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за березень 2022 року від 31.03.2022 року у розмірі 38016,90 грн. з ПДВ, що підтверджується реєстром переданих документів від 04.06.2022.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2021 року від 31.11.2021 з урахуванням наявної заборгованості відповідача за поставлену електричну енергію станом на 01.11.2021 року у розмірі 145657,66 грн. з ПДВ, а також поставленої електричної енергії за листопад 2021 в розмірі 141215,03 грн. з ПДВ та здійснених відповідачем платежів в листопаді 2021 року у розмірі 95657,66 грн. заборгованість відповідача за поставлену електричну енергію станом на 31.11.2021 року становить 191215,05 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2021 р. від 30.11.2021 року.

З матеріалів справи також вбачається, що в грудні 2021 року відповідачем здійснено часткову оплату за поставлену електричну енергію на загальну суму 117215,05 грн. з ПДВ. З урахуванням заборгованості на 01.12.2021 року в розмірі 191215,05 грн. та поставленої електричної енергії в грудні 2021 року у розмірі 241210,76 грн. з ПДВ, заборгованість відповідача станом на 31.12.2021 становить 315210,76 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за грудень 2021 р. від 31.12.2021 року.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що в січні 2022 року відповідачем здійснено часткову оплату за поставлену електричну енергію у розмірі 110210,76 грн. з ПДВ. З урахуванням заборгованості на 01.01.2022 року в розмірі 315210,76 грн. з ПДВ та поставленої електричної енергії в січні 2022 року в розмірі 119194,67 грн. з ПДВ, заборгованість відповідача станом на 31.01.2022 року становить 324194,67 грн. з ПДВ, про що свідчить акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень 2022 р. від 31.01.2022 року.

Окрім того, в лютому 2022 року відповідачем здійснено часткову оплату за поставлену електричну енергію у розмірі 113194,67 грн. з ПДВ. З урахуванням заборгованості на 01.02.2022 року в розмірі 324194,67 грн. та поставленої електричної енергії в лютому 2022 року в розмірі 163797,76 грн. з ПДВ, заборгованість відповідача станом на 28.02.2022 року склала 374797,76 грн. з ПДВ, про що свідчить акт приймання-здачі робіт (наданих послуг) за лютий 2022 р. від 28.02.2022 року.

З урахуванням заборгованості на 01.03.2022 року в розмірі 37479776 грн. з ПДВ та поставленої електричної енергії в березні 2022 року у розмірі 38016,90 грн. з ПДВ, загальний розмір заборгованості відповідача станом на 31.03.2022 року складає 412814,66 грн. з ПДВ, про що свідчить акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за березень 2022 року від 31.03.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем у позовній заяві вказано про належне виконання взятих на себе зобов`язань відповідно до умов договору купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 з урахуванням погоджених з відповідачем умов додаткової угоди №1 та №2. При цьому позивач зазначає, що за період з 01.04.2022 р. по 14.03.2023 р. відповідач не здійснював оплату за поставлену електричну енергію, а тому у відповідача перед позивачем станом на 14.03.2023 виникла заборгованість у розмірі 412814,66 грн. з ПДВ, яка залишається відповідачем не сплаченою.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 08.02.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію вих. №6 з викладенням правових та фактичних підстав звернення, з вимогою сплатити існуючу заборгованість у розмірі 412814,66 грн.

У відповідь на зазначену претензію вих. №22/03 від 22.03.2023 відповідачем підтверджено наявність заборгованості, яка утворилась перед позивачем. Водночас вказано про обов`язок відповідача як повіреного у разі надходження від мешканців мікрорайону "Резиденція" як довірителів оплати за спожиту електроенергію негайно здійснити погашення існуючої за договором заборгованості.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В силу приписів частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, що є однією із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Таким чином, укладаючи та підписуючи договір купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 та додаткові угоди №1, №2 до договору, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2021 позивачем оформлено та підписано сторонами акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2021 року від 30.11.2021 у розмірі 141215,05 грн. з ПДВ.

31.12.2021 позивачем оформлено та підписано сторонами акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за грудень 2021 року від 31.12.2021 у розмірі 241210,76 грн. з ПДВ.

31.01.2022 позивачем оформлено та надано відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень 2022 року від 31.01.2022 року у розмірі 119194,67 грн. з ПДВ., що підтверджується реєстром переданих документів від 07.02.2022.

28.02.2022 позивачем оформлено та надано відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за лютий 2022 року від 28.02.2022 року у розмірі 163797,76 грн. з ПДВ, що підтверджується реєстром переданих документів від 04.06.2022.

31.03.2022 позивачем оформлено та надано відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за березень 2022 року від 31.03.2022 року у розмірі 38016,90 грн. з ПДВ, що підтверджується реєстром переданих документів від 04.06.2022.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2021 року від 31.11.2021 з урахуванням наявної заборгованості відповідача за поставлену позивачем електричну енергію станом на 01.11.2021 року у розмірі 145657,66 грн. з ПДВ, а також поставленої позивачем електричної енергії за листопад 2021 в розмірі 141215,03 грн. з ПДВ та здійснених платежів в листопаді 2021 року на загальну суму 95657,66 грн., заборгованість відповідача за електричну енергію станом на 31.11.2021 року становить 191215,05 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за листопад 2021 р. від 30.11.2021 року, який підписано позивачем та відповідачем, підписи скріплено відтисками печаток сторін.

Матеріали справи також свідчать, що в грудні 2021 року відповідачем здійснено часткову оплату за електричну енергію на загальну суму 117215,05 грн. з ПДВ. З урахуванням заборгованості на 01.12.2021 року в розмірі 191215,05 грн. та поставленої електричної енергії в грудні 2021 року у розмірі 241210,76 грн. з ПДВ, заборгованість відповідача станом на 31.12.2021 становить 315210,76 грн. з ПДВ, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за грудень 2021 р. від 31.12.2021 року, який підписано позивачем та відповідачем, підписи скріплено відтисками печаток сторін.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що в січні 2022 року відповідачем здійснено часткову оплату за електричну енергію у розмірі 110210,76 грн. з ПДВ. З урахуванням наявної заборгованості на 01.01.2022 року в розмірі 315210,76 грн. з ПДВ та поставленої електричної енергії в січні 2022 року в розмірі 119194,67 грн. з ПДВ, заборгованість відповідача станом на 31.01.2022 року становить 324194,67 грн. з ПДВ, про що свідчить акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за січень 2022 р. від 31.01.2022 року та підтверджує відповідач у листі вих. №11/02 від 11.02.2022 (т.с. I, а.с. 109-110).

Окрім того, в лютому 2022 року відповідачем здійснено часткову оплату за електричну енергію у розмірі 113194,67 грн. з ПДВ. З урахуванням заборгованості на 01.02.2022 року в розмірі 324194,67 грн. та поставленої електричної енергії в лютому 2022 року в розмірі 163797,76 грн. з ПДВ, заборгованість відповідача станом на 28.02.2022 року склала 374797,76 грн. з ПДВ, про що свідчить акт приймання-здачі робіт (наданих послуг) за лютий 2022 р. від 28.02.2022 року.

З урахуванням заборгованості на 01.03.2022 року в розмірі 374797,76 грн. з ПДВ та поставленої електричної енергії в березні 2022 року у розмірі 38016,90 грн. з ПДВ, загальний розмірі заборгованості відповідача станом на 31.03.2022 року складає 412814,66 грн. з ПДВ, про що свідчить акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за березень 2022 року від 31.03.2022 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе договірних зобов`язань відповідно до погоджених з відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 та додаткових угод №1, №2 до договору щодо поставки споживачу електричної енергії. Втім, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань відповідно до погоджених з позивачем умов пункту 1.1., 2.4., 3.1 договору в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості електричної енергії, що мало наслідком виникнення перед позивачем заборгованості у розмірі 412814,66 грн.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідач підтверджує існування договірних відносин з позивачем та укладення від власного імені з позивачем договору купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 та додаткових угод №1, №2 до договору. Вказує, що діяльність відповідача, як власника електричних мереж, полягає у сплаті за договором електропостачальній організації коштів за спожиту мешканцями мікрорайону "Резиденція" електричної енергії, а потім відповідач виставляє відповідні рахунки для оплати мешканцям. Стверджує, що з листопада 2021 року мешканцями мікрорайону "Резиденція" було майже припинено сплату рахунків за спожиту електричну енергію, що були виставлені позивачем, внаслідок чого утворилась зазначена у позовній заяві заборгованість.

Щодо тверджень відповідача про те, що відповідач власної господарської діяльності майже не веде, а інших коштів для погашення заборгованості ніж ті, що сплачуються мешканцями мікрорайону "Резиденція" на його рахунки за спожиту ними електричну енергію відповідач не має, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 96 ЦК України унормовано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наведені положення чинного законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе чітко визначені зобов`язання, то інша сторона має правомірні очікування, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила погоджені та чітко визначені умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Як зазначено судом вище та не заперечується відповідачем, між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 та додаткові угоди №1, №2 до договору.

Умовами пункту 1.1. договору погоджено, що постачальник зобов`язується поставити споживачу електричну енергію в межах встановленої (дозволеної) потужності, а споживач зобов`язується прийняти поставлену постачальником електричну енергію та оплатити її на умовах договору.

Пунктом 2.4. договору сторони також погодили, що споживач зобов`язується щомісяця на підставі даних приладів обліку електроенергії, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати постачальнику відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії (п.п. 2.4.1.); щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, підписати Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за звітний період (п.п. 2.4.2.); проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди №2 до договору (п.п. 2.4.3).

Згідно з пунктом 3.1. договору сторони дійшли згоди, що споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника за графіком встановленим в Додатковій угоді №2 до договору.

Зазначений договір та додаткові угоди містять підписи сторін, які скріплено відтисками печаток.

Таким чином, укладаючи договір купівлі-продажу електричної енергії №159 від 17.10.2017 та додаткові угоди №1, №2 до нього, сторони чітко та безумовно погодили усі його істотні умови, що є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Водночас відповідно до частини 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, суд зауважує, що відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним таких зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, погіршення фінансового стану, не звільняє його від обов`язку своєчасно виконати господарські зобов`язання.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2018 року у справі №904/6252/17, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 07.11.2019 у справі №916/1345/18, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість виконання ним взятих на себе договірних зобов`язань, що чітко визначені та погоджені умовами договору в частині повної та своєчасної сплати вартості електричної енергії з огляду на скрутний майновий стан не корелюється із наведеними нормами права, позицією Верховного Суду та не може слугувати підставою для звільнення відповідача від передбаченого договором обов`язку щодо повної та своєчасної сплати вартості електричної енергії.

Поряд з цим, суд зазначає, що прийнявши на себе зобов`язання за договором №159 від 17.10.2017 та додаткових угод №1, №2 до нього, відповідач погодився із передбаченим умовами пункту 1.1., 2.4., 3.1. договору обов`язком здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленої електричної енергії, а також усвідомлював визначені договором строки оплати та ризики їх недотримання.

Відтак, зазначені посилання відповідача на відсутність договірного обов`язку перед позивачем щодо сплати вартості поставленої позивачем електричної енергії відхиляються судом як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основної заборгованості у розмірі 412814,66 грн. є обґрунтованою, підтвердженою наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню. Водночас контррозрахунку на спростування правомірності здійсненого позивачем розрахунку основної заборгованості, відповідачем суду не надано.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 37627,04 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення пені, позивач посилається на умови пункту 3.3 та пункт 4.5. Договору.

Відповідно до пункту 3.3. договору при розірванні або призупиненні дії даного договору в разі сплати споживачем суми, яка менше вартості електричної енергії, фактично спожитої в розрахунковому місяці, споживач зобов`язується здійснити оплату відсутньої суми протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту надання постачальником підписаного Акту здачі-приймання.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати коштів передбачених п. 3.3. даного договору, споживач оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми яка підлягає сплаті за кожен день прострочення.

Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 по справі №910/18557/20 зазначив, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Натомість суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази призупинення або розірвання договору, а тому відсутні підстави для застосування пункту 3.3. та 4.5. договору. У зв`язку з цим, позовна вимога про стягнення пені з огляду на обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, визнається судом необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 13571,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 88743,74 грн., про що суд зазначає наступне.

Статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку 3 % річних у розмірі 13571,13 грн. з огляду на встановлені обставини справи, наведені вимоги законодавства, суд зазначає, що арифметично вірним та обґрунтованим до стягнення є розрахунок 3% річних у розмірі 13571,10 грн.

Водночас перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 88743,74 грн., суд зазначає, що у поданому розрахунку допущено арифметичні та темпоральні неточності у періоді та розмірі нарахувань, а тому з огляду на встановлені судом обставини справи, вимоги законодавства, враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов`язання, суд зазначає, що арифметично вірною та обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 77226,84 грн.

З огляду на вказане, у задоволенні решти заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити як безпідставно нарахованих. Поряд з цим, суд зазначає, що контррозрахунок на спростування здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, матеріали справи не містять.

Надаючи правову оцінку посиланням відповідача на необхідність звільнення від стягнення нарахованих позивачем штрафних санкцій з огляду введення воєнного стану в Україні, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У подальшому законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX, від 07.02.2023 №2915-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023 якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 р. "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", з урахуванням змін, внесених Постановою НКРЕКП №333 від 27.02.2022 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП, (пункт 5), було встановлено рекомендації учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до пункту 16 Постанови НКРЕКП № 332 від 25 02 2022 р. у редакції постанови НКРЕКП від 413 від 26.04.2022 на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії".

Отже, настанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг зазначені в Постанові № 332 від 25.02.2022 р. щодо рекомендацій та зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", прийняті саме у зв`язку із обставинами запровадженням в Україні воєнного стану та саме для забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладено між сторонами з визначенням своїх прав та обов`язків відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії". При цьому матеріали справи свідчать, що постачальник здійснює поставку електричної енергії споживачу на підставі ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, виданої на підставі постанови від 18.09.2018 №1007.

Як зазначено судом вище, одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

Відповідно до статті 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Судом вище зазначено та обґрунтовано безпідставність здійсненого позивачем нарахування штрафної санкції у вигляді пені та відмовлено у її задоволенні. При цьому суд зазначає, що інфляційне нарахування на суму боргу та 3% річних не є штрафними санкціями та мають компенсаційний, а не штрафний характер, що узгоджується із наведеними вище нормами права.

Суд звертає увагу, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені судом та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Созідатель" (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н., смт. Солоницівка, вул. Пушкіна, буд. 15/1, код ЄДРПОУ 32938555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, буд. 95, код ЄДРПОУ 38000735) основну заборгованість у розмірі 412814,66 грн., 3% річних у розмірі 13571,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 77226,84 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 7554,18 грн.

У решті позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" травня 2023 р.

СуддяГ.І. Сальнікова