Постанова

від 29.05.2023 по справі 120/1829/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1829/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

29 травня 2023 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Гайсинської міської ради Гайсинського району Вінницької області до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство "Бук-2007" про визнання протиправним та скасування дозволу,

В С Т А Н О В И В :

Керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Гайсинської міської ради Гайсинського району Вінницької області звернувся до суду з позовом до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство "Бук-2007" про визнання протиправним та скасування дозволу.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня2023 року адміністративний позов повернуто позивачу.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач та третя особа своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 квітня 2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.

Норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як передбачено частинами третьою - четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10. 2014 № 1697-VII (далі - Закон від 14.10. 2014 № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування у позовній заяві підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу. При цьому, відсутність у позовній заяві належного обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду вказує на її невідповідність вимогам ч. 7 ст. 160 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 3 ст. 23 Закону від 14.10. 2014 № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що чинним процесуальним законом (ст. 53, ч. 7 ст. 160 КАС України) до позовної заяви прокурора встановлені окрім загальних, ще й спеціальні вимоги. Такі вимоги стосуються обґрунтування передбачених ст. 23 Закону від 14.10. 2014 № 1697-VII підстав для представництва інтересів держави у суді.

Досліджуючи зміст позовної заяви,судом апеляційної інстанції встановлено, що спір у цій справі пов`язаний із скасуванням Дозволу №3 від 09.01.2019 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) з метою здійснення промислового вилову риби згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації водойми на землях Гайсинської міської ради від 01.07.2016, виданому Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області Приватному підприємству «Бук-2007».

З метою обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у суді і звернення до суду із позовом у цій справі прокурор вказує на неможливість звернення Гайсинської міської ради до суду, у зв`язку із відсутністю у позивача коштів на сплату судового збору.

Однак суд критично оцінює наведений аргумент прокурора як встановлену законом підставу для представництва інтересів держави із таких мотивів.

Відсутність коштів на сплату судового збору Гайсинської міської ради не є поважною причиною бездіяльності пов`язаною із непред`явлення адміністративного позову до суду. Оцінка питанню відсутності коштів у суб`єкта владних повноважень як причини неподання позову неодноразово була об`єктом дослідження у Верховному Суді. Суд касаційної інстанції у своїй усталеній практиці звертає увагу на те, що відсутність у державного органу коштів для сплати судового збору, не може вважатися поважною причиною для невиконання повноважень та не звернення до суду, як і підставою для звільнення від сплати судового збору, відстрочення чи розстрочення його сплати, а звідси і не може вважатися достатньою підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі такого державного органу (ухвали Верховного Суду від 14.01.2019 по справі № 808/3396/17, від 09.01.2019 по справі № 826/15395/17, від 24.01.2019 по справі № 826/1850/17, від 25.04.2019 по справі № 822/1630,18, від 25.04.2019 по справі № 814/1908/17).

Зокрема в ухвалі від 14.01.2019 по справі № 808/3396/17 Верховний Суд зазначив, що фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору може бути підставою для вжиття бюджетною установою чи організацією передбачених бюджетним законодавством заходів для отримання коштів, однак не може вважатися достатньою підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави від імені цього органу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів щодо виду, форми, способу та законних підстав проведених прокурором заходів за результатом яких встановлені факти неналежного виконання Гайсинською міською радою своїх функцій, що є підставою для представництва інтересів держави прокурором.

Здійснивши аналіз вищенаведених правових норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що Гайсинська міська рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області, а сама по собі обставина незвернення Гайсинської міської ради з позовом протягом певного часового періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачами функцій із захисту інтересів держави.

Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.

Суд зауважує, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів вкотре звертає увагу, що матеріали адміністративного позову не містять доказів неможливості звернення до суду власне Гайсинською міською радою.

Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.