Рішення

від 16.03.2023 по справі 183/2131/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/2131/21

№ 2/183/432/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2023 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Вишневського А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» про розірвання договору оренди земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

01 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила: розірвати Договір оренди земельної ділянки площею 5,620 га. (кадастровий номер 1223284500:02:039:0491), без номеру укладений 02 грудня 2014 року між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» (код ЄДРПОУ 32062052), зареєстрований 03 лютого 2015 року державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Співак С.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19180094 від 09 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право: 8653989, з урахуванням змін та доповнень викладених у Додатковій угоді без номеру від 27 грудня 2017 року, а також вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 094928, виданого 03грудня 2001 року Новостепанівською сільською Радою народних депутатів на підставі рішення 13 сесії 23 скликання Новостепанівської сільської Ради народних депутатів № 11 від 01 листопада 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 13380 їй належить земельна ділянка загальною площею 5,620 га., кадастровий номер 1223284500:02:039:0491, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

02 грудня 2014 році між ОСОБА_2 (Орендодавцем) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» (Орендарем) укладено Договір оренди земельної ділянки без номеру (далі по текстуДоговір оренди), зареєстрований 03 лютого 2015 року державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Співак С.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19180094 від 09 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право: 8653989.

У відповідності до п. 1, 2, 4Договору оренди, Орендодавець надав відповідачу в строкове платне користування належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,620 га., строком на 5 років до 31 грудня 2020 року.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 125 594,00 грн. (п. 3 Договору).

Відповідно до п. 5 Договору оренди, сторони погодили, що орендна плата в грошовій формі складає у розмірі 4,7% від грошової оцінки землі, що становить 5 910,30 грн., а також Орендар проводить безкоштовну поставку 1 тонни соломи до садиби Орендодавця, оранку та культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га та сплачує за Орендодавця податок з доходів фізичних осіб, нарахований на суму орендної плати у розмірі та у порядку, встановленому законодавством. Також цим пунктом сторони погодили, що розрахунки за орендною платою за спільною згодою, окремою згодою, можуть бути виконані у натуральній та відробітковій формах.

Строк видачі орендної плати: щорічно до 31 грудня (п. 7 Договору).

Згідно Доповнення № 3 до договору оренди землі від 02 грудня 2014 року, сторони погодили, що Орендарем вносить орендну плату у поєднаній (комбінованій) формі, а саме: 1) зерно у розмірі 1 500 кг (у період з вересня-грудень за ціною реалізації 1 800,00 грн.); 2) соняшник в розмірі 300 кг (у період з вересня-грудень за ціною реалізації 3 000,00 грн.); 3) гроші в розмірі 1 423,76 грн. у період до грудня.

На виконання п. 14 Договору оренди позивач в день підписання Договору оренди землі також підписала акт приймання передачі (без дати та номеру), відповідно до якого земельна ділянка площею 5,620 га. передана в оренду відповідачу Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002».

27 грудня 2017 року між ОСОБА_2 (Орендодавцем) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» (Орендарем) укладено Додаткову угоду до Договору оренди землі № б/н. від 02 грудня 2014 року, який викладено в новій наступній редакції.

У відповідності до п. 1, 2, 4 Додаткової угоди, Орендодавець надав відповідачу в строкове платне користування належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,620 га., строком на 10 років.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 188 240,00 грн. (п. 3 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди, сторони погодили, що орендна плата в грошовій формі складає у розмірі 7% від грошової оцінки землі, що становить 13 176,80 грн., а також Орендар проводить безкоштовну поставку 1 тонни соломи до садиби Орендодавця, оранку та культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га. та сплачує за Орендодавця податок з доходів фізичних осіб, нарахований на суму орендної плати у розмірі та у порядку, встановленому законодавством. Також цим пунктом сторони погодили, що розрахунки за орендною платою за спільною згодою, окремою згодою, можуть бути виконані у натуральній та відробітковій формах.

У випадку прийняття відповідними державними органами нормативних документів про підвищення вартості орендної плати за земельну ділянку сторони погодили, що розмір орендної плати може бути збільшено на підставі рішення Орендаря, прийнятого у формі наказу без укладення додаткової угоди до цього Договору (абз. 2 п. 5 Додаткової угоди).

Крім внесення орендної плати Орендар зобов`язався надавати Орендодавцю матеріальну допомогу на поховання в сумі 500,00 грн. і надавати транспорт без оплати (абз. 3 п. 5 Додаткової угоди).

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок в натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати і яка не перевищує розмір орендної плати у грошовій формі (абз. 4 п. 5 Додаткової угоди).

Здійснення за домовленістю сторін й оформлюється підписанням сторонами актів прийняття-передачі, товарних або товаротранспортних накладних (абз. 5 п. 5 Додаткової угоди).

Форми орендної плати при виплаті також можуть бути поєднані (комбінова форма) в межах суми, що не перевищує розмір грошової форми орендної плати (абз. 6 п. 5 Додаткової угоди).

Строк видачі орендної плати: щорічно до 31 грудня (п. 7 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 9 Додаткової угоди, у разі невнесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, у спірному договорі, з урахуванням додаткової угоди, визначено три форми орендної плати: грошову; натуральну, яка є самостійною та підлягає виплаті (виконанню); відробіткову, яка є самостійною та підлягає виплаті (виконанню).

Однак, починаючи з 2015 року позивач не отримувала орендну плату за користування її земельною ділянкою в частині надання послуг з оранки, культивації присадибної земельної ділянки розміром до 0,40 га. та поставки 1 тони соломи до її садиби.

Позивач вважає, що систематичне невиконання відповідачами своїх обов`язків за Договором оренди земельної ділянки щодо надання вказаних послуг є грубим порушенням її прав, оскільки вона не отримала ті блага, на які розраховувала, а також вважає, що є всі достатні підстави для розірвання договору оренди, так як систематичне невиконання відповідачами своїх обов`язків порушує принцип добросовісного виконання договірних зобов`язань.

Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що надання послуг з оранки, культивації та безкоштовного завезення соломи умовами Договору оренди землі з урахуванням змін та доповнень, викладених в додатковій угоді передбачено на підставі поданої письмової заяви Орендодавцем, однак позивач з відповідною заявою про надання цих послуг до товариства не зверталася. Зауважив, що у позивача відсутня присадибна ділянка, що підтверджується інформацією з реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, у відзиві заперечував проти стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн., вважає їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи, зауважив, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення цих витрат.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 посилався на обставини, викладені в позові, наполягав на задоволенні вимог. Зокрема зазначив, що умовами Договору, з урахуванням змін та доповнень викладених в Додатковій угоді, чітко передбачено надання Орендарем послуг з обробітку земельної ділянки та поставки соломи, однак сама процедура подачі цих заяв не передбачає їх реєстрацію. Крім того, представник позивача не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність підстав надавати позивачу дані послуги, оскільки остання немає власної садиби та присадибної земельної ділянки, в той час як у мовами Договору з урахуванням змін та доповнень, викладених в Додатковій угоді, передбачено надання даних послуг за місцем проживання Орендодавця, а не за місцем реєстрації чи наявності у позивача на праві приватної власності садиби чи присадибної ділянки. Відповідачу відомо про наявність у позивача ОСОБА_3 садиби та присадибної земельної ділянки, які знаходяться за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Новостепанівської сільської ради від 16.04.2021 року за вих. № 150 та реквізитами сторін у Договорі оренди та Додатковій угоді.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» посилався на обставини, викладені ним у відзиві, просив у позові відмовити.

Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позові та відповіді на відзив, просив позов задовольнити, в подальшому звернувся з заявою про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні представник відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши учасників справи, свідка, дослідивши надані сторонами докази, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 094928, виданого 03 грудня 2001 року Новостепанівською сільською Радою народних депутатів на підставі рішення 13 сесії 23 скликання Новостепанівської сільської Ради народних депутатів № 11 від 01 листопада 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 13380 належить земельна ділянка загальною площею 5,620 га., кадастровий номер 1223284500:02:039:0491, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новостепанівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Встановлено, що 02 грудня 2014 році між ОСОБА_2 (Орендодавцем) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» (Орендарем) укладено Договір оренди земельної ділянки без номеру (далі по текстуДоговір оренди), зареєстрований 03 лютого 2015 року державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Співак С.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19180094 від 09 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право: 8653989, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 33318302 від 09 лютого 2015 року, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 247804080 від 11 березня 2021 року.

У відповідності до п. 1, 2, 4 Договору оренди, Орендодавець надав відповідачу в строкове платне користування належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,620 га., строком на 5 років до 31 грудня 2020 року.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 125 594,00 грн. (п. 3 Договору).

Відповідно до п. 5 Договору оренди, сторони погодили, що орендна плата в грошовій формі складає у розмірі 4,7% від грошової оцінки землі, що становить 5 910,30 грн., а також Орендар проводить безкоштовну поставку 1 тонни соломи до садиби Орендодавця, оранку та культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га та сплачує за Орендодавця податок з доходів фізичних осіб, нарахований на суму орендної плати у розмірі та у порядку, встановленому законодавством. Також цим пунктом сторони погодили, що розрахунки за орендною платою за спільною згодою, окремою згодою, можуть бути виконані у натуральній та відробітковій формах.

Строк видачі орендної плати: щорічно до 31 грудня (п. 7 Договору).

Згідно Доповнення № 3 до договору оренди землі від 02 грудня 2014 року, сторони погодили, що Орендарем вносить орендну плату у поєднаній (комбінованій) формі, а саме: 1) зерно у розмірі 1 500 кг. (у період з вересня-грудень за ціною реалізації 1 800,00 грн.); 2) соняшник в розмірі 300 кг. (у період з вересня-грудень за ціною реалізації 3 000,00 грн.); 3) гроші в розмірі 1 423,76 грн. у період до грудня.

На виконання п. 14 Договору оренди позивач в день підписання Договору оренди землі також підписала акт приймання передачі (без дати та номеру), відповідно до якого земельна ділянка площею 5,620 га. передана в оренду відповідачу Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002».

Встановлено, що 27 грудня 2017 року між ОСОБА_2 (Орендодавцем) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» (Орендарем) укладено Додаткову угоду до Договору оренди землі № б/н від 02 грудня 2014 року, який викладено в новій наступній редакції.

У відповідності до п. 1, 2, 4 Додаткової угоди, Орендодавець надав відповідачу в строкове платне користування належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,620 га., строком на 10 років.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 188 240,00 грн. (п. 3 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди, сторони погодили, що орендна плата в грошовій формі складає у розмірі 7% від грошової оцінки землі, що становить 13 176,80 грн., а також Орендар проводить безкоштовну поставку 1 тонни соломи до садиби Орендодавця, оранку та культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га. та сплачує за Орендодавця податок з доходів фізичних осіб, нарахований на суму орендної плати у розмірі та у порядку, встановленому законодавством. Також цим пунктом сторони погодили, що розрахунки за орендною платою за спільною згодою, окремою згодою, можуть бути виконані у натуральній та відробітковій формах.

У випадку прийняття відповідними державними органами нормативних документів про підвищення вартості орендної плати за земельну ділянку сторони погодили, що розмір орендної плати може бути збільшено на підставі рішення Орендаря, прийнятого у формі наказу без укладення додаткової угоди до цього Договору (абз. 2 п. 5 Додаткової угоди).

Крім внесення орендної плати Орендар зобов`язався надавати Орендодавцю матеріальну допомогу на поховання в сумі 500,00 грн. і надавати транспорт без оплати (абз. 3 п. 5 Додаткової угоди).

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок в натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати і яка не перевищує розмір орендної плати у грошовій формі (абз. 4 п. 5 Додаткової угоди).

Здійснення за домовленістю сторін й оформлюється підписанням сторонами актів прийняття-передачі, товарних або товаротранспортних накладних (абз. 5 п. 5 Додаткової угоди).

Форми орендної плати при виплаті також можуть бути поєднані (комбінована форма) в межах суми, що не перевищує розмір грошової форми орендної плати (абз. 6 п. 5 Додаткової угоди).

Строк видачі орендної плати: щорічно до 31 грудня (п. 7 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 9 Додаткової угоди, у разі невнесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Як зазначено вище, укладений Договір з урахуванням змін та доповнень, викладених в Додатковій угоді визначає три основні складові орендної плати за Договором, якими є: орендна плата у грошовій формі у розмірі 7% від грошової оцінки землі, що становить 13 176,80 грн.; безкоштовна поставка 1 тони соломи до садиби Орендодавця; оранка та культивація присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га.

Таким чином,сторони укладаючи спірний договір оренди визначили усі три форми орендної плати: грошову; натуральну, яка є самостійною формою та підлягає виплаті (виконанню); відробіткову, яка є самостійною формою та підлягає виплаті (виконанню). Додатково, за настання відповідних обставин до складу орендної плати входить одноразова виплата на поховання.

Позивач посилається на те, що відповідачем за період 2015-2020 роки не здійснювалася безкоштовна поставка 1 тони соломи до садиби Орендодавця та не надавалися послуги по обробітку присадибної земельної ділянки Орендодавця до 0,40 га. у виді оранки та культивації.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що він з 2013 року працює в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» на посаді начальника відділу з земельних питань та зазначив, що особи, які передали в оренду земельні ділянки звертаються з відповідними заявами про надання послуг з оранки, культивації та поставки соломи. Він не пам`ятає, чи зверталася особисто ОСОБА_2 з такими заявами у спірний період, він знає позивача як орендодавця. Наприкінці літа та восени в публічних місцях на стендах біля магазинів вивішуються оголошення про проведення оранки, культивації та поставки соломи, в яких зазначаються контактні засоби зв`язку безпосередньо його, як начальника відділу з земельних питань та його колег. Усі питання вирішуються в телефонному режимі, потім складаються відомості щодо орендодавців, які звернулися з проханням надати відповідні послуги, зазначають їх адреси та інші дані. Починаючи з 2021 року вони просять усіх Орендодавців писати заяви про надання відповідних послуг. Він не пам`ятає, чи спілкувався він з ОСОБА_2 у період з 2015 року по 2020 рік, в той же час, наголошує на тому, що всі хто замовляв дані послуги їх отримали. Йому невідомо про те, чи відмовлялася ОСОБА_2 від надання послуг з оранки, культивації та поставки соломи за спірні періоди, оскільки заяви від останньої відсутні, при цьому йому відомо, що дані послуги позивачу точно не надавались.

Отже, суд вважає, що відповідачем не спростовано того, що за період 2015-2020 роки не здійснювалась оранка, культивація присадибної земельної ділянки позивача та поставка соломи до садиби Орендодавця, в тому числі, що виплачувалась грошова компенсація за ненадання цих послуг.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч. 1, 2ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимоги заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюютьсяЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативноправовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зіст. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди земліце договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Ст.15 Закону України «Про оренду землі»відносить до істотних умов договору оренди землі: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Встановлює, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За ст.21,22 Закону України «Про оренду землі», в редакції, чинній на момент укладання Договору, Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Абзац 5статті 24 Закону України «Про оренду землі»встановлює право орендодавця на вимогу від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч. 1ст. 32 Закону України «Про оренду землі»на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями24і25цьогоЗаконута умовами договору, а також на підставах, визначенихЗК Українита іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1ст. 141 ЗК Українипідставою для припинення права користування земельною ділянкою єсистематичнанесплата орендної плати.

Так, Договором оренди з урахуванням змін та доповнень викладених в Додатковій угоді передбачено, що Орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату, утримувати з орендної плати прибутковий податок та вносити його до бюджету. Нести відповідальність за несвоєчасну сплату орендної плати.

Як зазначалося вище, умовами спірного Договору, зміненого та доповненого Додатковою угодою без номеру від 27 грудня 2017 року сторонами визначено, що орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 13 176,80 грн. за рік оренди. Орендар проводить безкоштовну поставку 1 тони соломи до садиби Орендодавця, оранку та культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га.

Пункт 3 ч. 1ст.3 ЦК Українивизначає однією з загальних засада цивільного законодавствасвободу договору.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.ч.1-3ст.6 ЦК України).

Частина 1ст. 14 ЦК Українивизначає, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зіст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, відповідно до ч. 1ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 520 ЦК України визначено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2ст. 651 ЦК Українипередбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено вище, відповідачем не спростовано, що за період 2015-2020 роки здійснювалась оранка, культивація присадибної земельної ділянки позивача та поставка соломи до садиби Орендодавця, в тому числі, що виплачувалась грошова компенсація за ненадання цих послуг.

Водночас, підставою для розірвання договору також є систематична несплата відповідачем позивачу орендної плати у формі оранки та культивації присадибної ділянки Орендодавця, та поставки соломи до садиби Орендодавця протягом 2015-2020 роки, з урахуванням наявних в справі доказів, якими підтверджується наявність такої земельної ділянки та враховуючи не надання відповідачем суду доказів на підтвердження факту проведення оранки та культивації присадибної земельної ділянки та поставки соломи протягом цього періоду.

При цьому, розглядаючи спори про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, слід мати на увазі, що згідно зі статтями13, 15, 21Закону України «Про оренду землі»основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Таким чином, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність. Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положенняЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другоїстатті 651 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У своїй постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 183/1749/17 Верховний Суд України зробив висновок про те, що неналежне виконання умов договору, а саме часткове невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до 6ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно дост.81 ЦПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не здійснено поставки 1 тони соломи до садиби орендодавця, та не здійснено культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га., що відповідачем не заперечується, при цьому, зазначаючи, що це не є обов`язковим.

Проте, умовами спірного Договору, зміненого та доповненого Додатковою угодою без номеру від 27 грудня 2017 року сторонами визначено, що орендна плата вноситься у грошовій формі в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 13 176,80 грн. за рік оренди. Орендар проводить безкоштовну поставку 1 тони соломи до садиби Орендодавця, оранку та культивацію присадибної ділянки Орендодавця до 0,40 га.

У порушення умов договорів, орендарем здійснювалася орендна плата лише у грошовій формі, при цьому, оранка та культивація присадибної ділянки позивача та поставка соломи до садиби не здійснювалася взагалі протягом у 2015-2020 років, що свідчить про систематичну несплату у цій частині орендної плати, визначеної договором.

Тому ненадання послуг із поставки соломи, оранки та культивації присадибної ділянки позивача є істотною обставиною для розірвання договору або укладення його на інших мовах.

Аналогічний правовий висновок щодо невиконання товариством умов договорів оренди, викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №183/1754/16-ц, провадження № 6125323 св 18.

Таким чином, суд вважає, що систематична несплата орендної плати у відробітковій та натуральній формі, а саме: оранка, культивація присадибної земельної ділянки та поставка соломи до садиби орендодавця є істотними порушеннями умов договору, в той час як згідност. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку про невиконання відповідачем умов договору та додаткової угоди до договору оренди землі. Доказів того, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма«Вільне-2002» здійснювало дії щодо належного виконання спірного договору оренди та додаткової угоди до договору оренди землі у вказаній частині, відповідач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком.

Таким чином, неналежне виконання умов договору в частині невиконання обов`язку зі сплати орендної плати в частині безкоштовного завезення соломи до садиби орендодавця та безкоштовної оранки та культивації присадибної ділянки, є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Посилання представника відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» на те, що безкоштовні послуги з поставки соломи до садиби позивача, проведення оранки і культивації присадибної земельної ділянки здійснюються на підставі подання Орендодавцем письмової заяви судом не приймаються до уваги, оскільки умовами Додаткової угоди від 27 грудня 2017 року не передбачено чітко прописаної процедури подачі письмової заяви Орендодавцем, а навпаки визначенийобов`язок Орендарявнести орендну плату, в тому числі у виді оранки та культивації земельної ділянки Орендодавця, поставку 1 тони соломи до садиби, що не може бути тотожним обов`язку Орендодавця.

Також не заслуговують на увагу твердження представника відповідача щодовідсутності підстав надавати позивачу дані послуги, оскільки ОСОБА_2 немає власної садиби та присадибної земельної ділянки, в той час як у мовами Договору з урахуванням змін та доповнень, викладених в Додатковій угоді, передбачено надання даних послуг за місцем проживання Орендодавця, а не за місцем реєстрації чи наявності у позивача на праві приватної власності садиби чи присадибної ділянки. При цьому, відповідач не міг не знати про наявність у позивача ОСОБА_2 садиби та присадибної земельної ділянки, які знаходяться за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки зазначене підтверджується довідкою виконавчого комітету Новостепанівської сільської ради від 16.04.2021 року за вих. № 150 та реквізитами сторін, вказаними в Договорі оренди та Додатковій угоді.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про систематичну несплату визначеної Договором орендної плати в частині поставки соломи, оранки і культивації присадибної земельної ділянки позивача, що є підставою для розірвання договору оренди, укладеного між сторонами, а тому позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо строку дії Договору оренди землі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання Договору оренди, частина четверта статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині першій статті 125 ЗК України вказано, що право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині п`ятій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон «Про оренду землі» № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону «Про оренду землі» № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі «Про оренду землі» № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом «Про оренду землі» № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).

Ця практика як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду є усталеною, тому наявність постанов Верховного Суду України, ухвалених до зміни судової практики, не потребує відступу за кожною постановою, розуміння правового висновку у яких надано самим Верховним Судом України у своїх наступних висновках та підтверджено і Верховним Судом в особі як Касаційного цивільного суду, так і Касаційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) погоджується з наведеною вище правовою позицією та зазначає наступне.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У постановах від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13) Верховний Суд України звернув увагу на ситуацію, коли у договорах оренди сторони не вказали календарного терміну початку перебігу строку договору оренди, однак зауважили, що договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. У цих постановах Верховний Суд України зробив висновок, що моментом початку строку дії договору є саме набрання ним чинності.

У постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) Верховний Суд України зробив висновок, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є момент, коли сторони, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами. Однак указав, що цивільні права та обов`язки, тобто чинність, договір набуває після його державної реєстрації.

У постанові від 06 березня 2013 року у справі № 2-477/11 (провадження № 6-5цс13) предметом дослідження Верховним Судом України було визначення закону, який мав застосовуватися при визначенні істотних умов договору. Тобто досліджувалися інші обставини.

Як вже було встановлено, сторони підписали Договір оренди земельної ділянки 02 грудня 2014 року.

При цьому сторони узгодили у пункті 4 Договору строк його дії - 5 років, у пункті 25 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у пункті 36 цього Договору визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Додатковою угодою від 27 грудня 2017 року сторони погодили строк дії Договору оренди землі 10 років (п. 4 Угоди) та у п. 36 цієї Угоди визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Як вже встановлено, Договір оренди зареєстрований 03 лютого 2015 року державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Співак С.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19180094 від 09 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право: 8653989.

Таким чином, строк договору спливає 03 лютого 2025 року.

Суду зазначає, що обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.

Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

У пункті «ї» частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Інші доводи сторін судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннямиЦПК Українина суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зістаттею 77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

У позові ОСОБА_2 навела попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з суми судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Згідно з ч. 1ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьоїстатті 133ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові Верховний Суд КАС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови).Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.

Представником позивача на підтвердження понесення Дзюбою Г.В. витрат на адвоката надано:Договір № 05/01-21 про надання правової допомоги від 18.01.2021 року; ордер адвоката серії АЕ № 1061879 від 31.03.2021 року про надання правової допомоги за Договором № 05/01-21 від 18.01.2021 року, укладеного між ОСОБА_2 і адвокатом Ямковим В.Ф.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2554 від 18.06.2012 року, посвідчення адвоката № 2231 від 18.06.2012 року, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.01.2021 року, згідно якої між сторонами визначено гонорар адвоката за надання правової допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції на суму 10 000,00 грн..

В тойже час,в матеріалахсправи відсутнійакт приймання-передачі наданихпослуг задоговором №05/01-21пронадання правовоїдопомоги від18.01.2021 року, а такожвідсутні докази на підтвердження сплати позивачем коштів в розмірі 10000,00 грн., а саме квитанції, платіжні доручення, будь-які розрахункові документи, в тому числі довідка в довільній формі.

При цьому, суд враховує позицію Об`єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика ПалатаВерховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, щосаме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, щовиключає ініціативу судуз приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В свою чергу, представник відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» у відзиві заперечував проти стягнення з товариства витрат на правову допомогу в зазначеному розмірі, вважає їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи, зокрема матеріали справи не містять доказів їх понесення позивачем.

Отже, в силу приписів ст. 137, 141 ЦПК України позивачем та її представником не надано жодних доказів, які б підтверджували факт понесення ОСОБА_2 витрат в зазначеному вище розмірі.

Враховуючи те, що позивачем в передбачені законом строки не подано належних доказів понесення нею витрат на правничу допомогу, суд на підставі вищевикладеного відмовляє останній у відшкодуванні цих витрат.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» про розірвання договору оренди земельної ділянки, -задовольнити.

Розірвати Договір оренди земельної ділянки площею 5,620 га. (кадастровий номер 1223284500:02:039:0491), без номеру укладений 02 грудня 2014 року між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» (код ЄДРПОУ 32062052), зареєстрований03лютого 2015 року державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Співак С.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19180094 від 09 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право: 8653989, з урахуванням змін та доповнень викладених у Додатковій угоді без номеру від 27 грудня 2017 року.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Вільне-2002», код ЄДРПОУ 32062052, місцезнаходження за адресою: 51260, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Вільне, вул. Шкільна, буд. 2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 16 березня 2023 року.

Суддя Д.І. Городецький