Постанова

від 30.05.2023 по справі 910/6754/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2023 р. Справа№ 910/6754/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.05.2023 у справі №910/6754/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023, повний текст якого складений 01.02.2023

у справі № 910/6754/22 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентінвест 3000»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа»

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохілс Веста»

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Реаліті»

про стягнення 768 325,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати суборендної плати в сумі 759 040,00 грн. нарахованої за період з листопада 2020 року по лютий 2022 року включно за умовами договору суборенди №19-РІ від 01.04.2018, а також заборгованості зі сплати спожитих комунальних послуг в сумі 9 285,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- позивач не має права на отримання плати за користування приміщенням, так як він є колишнім орендарем вказаного приміщення, проте на даний час вказане приміщення відповідач орендує за укладеним з третьою особою 2 договором суборенди № 01-05/11/20 від 05.11.2020 та сплачує останній всі платежі. З огляду на вказане відповідач розірвав спірний договір в односторонньому порядку шляхом направлення позивачу відповідних повідомлень;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів наданих комунальних послуг, стягнення плати за які, серед іншого, є предметом цього позову;

- передане позивачем в суборенду відповідачу майно є частиною майнового комплексу загальною площею 28 223,10 кв.м., розташованого по вул. Будіндустрії, 6 в м. Києві, який станом на дату укладення договору суборенди № 19-P1 від 01.04.2018 був предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 25.12.2007. Однак, так як ні позивачем, ні іншими пов`язаними особами не надано доказів отримання згоди від первісного іпотекодержателя (ПАТ «УПБ») під час укладання договорів оренди та договорів суборенди, зокрема, договору № 19-РI від 01.04.2018, такий договір, є нікчемним згідно з ч. 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку», оскільки була відсутня згода іпотекодержателя при його укладені;

- на даний час тривають судові спори з приводу власності на спірні приміщення (справа № 910/9669/21).

Третя особа 2 проти задоволення позову заперечила, пославшись на те, що спірний договір, є нікчемним згідно з ч. 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку», оскільки була відсутня згода іпотекодержателя при його укладенні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 759 040,00 грн. боргу зі сплати орендної плати та 11 385, 60 грн. судового збору, в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір суборенди №19-PI від 01.04.2018 станом на час вирішення даного спору є дійсним, так як:

- процедура фактичної передачі і повернення об`єкта передбачена розділом 3 та 8 спірного договору, а станом на час звернення з позовом фактичного повернення об`єкта оренди від відповідача позивачу шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі не було, що свідчить про те, що дія договору суборенди № 19-РІ від 01.04.2018 неодноразово продовжувалась;

- вказаний договір не визнано судом недійсним;

- суду не надано доказів того, що ПАТ «Український професійний банк», як іпотекодержатель спірного приміщення, заперечував щодо передачі в довгострокову оренду спірного майна.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по сплаті орендної плати суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи належним чином підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку по сплаті орендної плати за спірним договором за заявлений до стягнення період.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації спожитих комунальних послуг у сумі 9 285,00 грн., суд першої інстанції послався на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів спожиття відповідачем вказаних послуг чи понесення позивачем витрат на комунальні послуги за використання відповідачем об`єкта суборенди.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, обставини, що мають значення для справи є недоведеними, а висновки, які викладені у рішенні, не відповідають встановленим обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж саме обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково пославшись на те, що:

- за умовами спірного договору (п. 4.2) продовження строку його дії відбувається шляхом укладення додаткової угоди, доказів укладення якої матеріали справи не містять;

- за результатами розгляду судових справ третя особа 1 втратила право власності на об`єкт оренди, а ТОВ «Гансо Компані» (особа яка передала спірне майно в оренду ТОВ «Сервіс Тех», яке, в свою чергу передало вказана майно у суборенду позивача - примітка суду) його відновило, проте доказів належного набуття ТОВ «Гансо Компані» такого права власності матеріали справи не містять.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2023, справу № 910/6754/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6754/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/6754/22.

01.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 залишено без руху, апелянту надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу та третій особі 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

17.03.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, до якої, зокрема, додані докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів вищевказаним учасникам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.04.2023 об 11:00 год.

07.04.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланнями на те, що:

- спірний договір суборенди не було визнано недійсним, а відтак, в силу приписів ст. 204 ЦК України, такий правочин є дійсним, а встановлені ним зобов`язання мають виконуватись;

- посилання відповідача на розірвання спірного договору є безпідставними, так як відповідачем не було дотримано порядок його розірвання;

- враховуючи користування відповідачем майном після закінчення строку дії договору, його було продовжено;

- виходячи з п. 5.3 спірного договору, неотримання відповідачем рахунків на оплату послуг, не звільняє його від обов`язку щодо сплати суборендної плати,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/1355/23 від 12.04.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6754/22.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 910/6754/22, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

18.04.2023 до суду від відповідача надійшли клопотання про:

- залучення третіх осіб, в якому відповідач просить залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гансо компані» 01013, (м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, ідентифікаційний код 42135362), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Тех» (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, ідентифікаційний код 41600474) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестпроперті» (01013, м. Київ, вул. Німанська,10, ідентифікаційний код 41951545);

- про витребування доказів, в якому відповідач просить витребувати додаткові докази по справі у:

1) ТОВ «Гансо компані» акти про не допуск до майна від 21.10.2020, від 05.11.2020, від 26.11.2020 та від 08.12.2020, складені ТОВ «Гансо компані» та ТОВ «Сервіс-Тех»;

2) ТОВ «Сервіс-Тех» акти про не допуск до майна від 21.10.2020, від 05.11.2020, від 26.11.2020 та від 08.12.2020, складені ТОВ «Гансо компані» та ТОВ «Сервіс-Тех», лист від 22.02.2021, лист позивача від 22.02.2021

3) ТОВ «Інвестпроперті» пояснення та докази від кого та коли ним було отримано об`єкти оренди, які в подальшому передано в суборенду відповідачу за договором суборенди №11-0110-ІП від 01.10.2022.

4) позивача лист позивача від 22.02.2021, договори на підставі яких він отримав в оренду від власника майна об`єкт оренди, який в подальшому передав відповідачу за договором суборенди №19-РІ від 01.04.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.05.2023 о 10:45 год. для надання всім учасником справи можливості прийняти участь в судовому засіданні, а також надання можливості учасникам надати свої пояснення щодо заявлених клопотань.

10.05.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення на клопотання відповідача про витребування доказів та залучення третіх осіб, в яких він просив у задоволенні вказаних клопотань відмовити.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/1823/23 від 18.05.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6754/22.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи № 16/110-11, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» про залучення третіх осіб та про витребування доказів, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги Т відкладено на 30.05.2023 о 10:45 год.

29.05.2023 до суду від позивача надійшла заява з процесуальних питань, в якій позивач просить врахувати висновки щодо застосування норми права, викладені в постанові Верховного Суду від 19.05.2023 у справі № 914/408/21.

30.05.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

Станом на 30.05.2022 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа 2 представників в жодне судове засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

01.04.2018 позивач (орендар) та відповідач (суборендар) уклали господарський договір суборенди № 19-РІ (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендар передає суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, для здійснення суборендарем своєї господарської діяльності. У користування за Договором передається індивідуально визначене майно, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

З матеріалів справи слідує, що право на користування частиною майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 позивач набув за укладеним 11.06.2020 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Тех» договором суборенди № РІ-28/1, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс Тех» - за укладеним 11.06.2020 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гансо Компані» договором оренди майнового комплексу № ІІІ-28, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я.

Згідно з п. 1.2 Договору за цим договором суборендар вступає у користування нежитловим приміщенням, що належить орендареві на праві користування (далі - Об`єкт суборенди). Об`єктом суборенди для цілей цього договору є приміщення площею 429,5 кв.м..

Строк суборенди за договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта суборенди та закінчується 31.03.2019 (останній день суборенди) (п. 1.3 Договору).

На виконання Договору позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове володіння та користування приміщення за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, у тому числі: офісне приміщення, площею 94,00 м.кв. в будівлі літ. «А» на першому поверсі; складські приміщення 241,00 м.кв.: № 1 площею 208,00 м.кв. та № 2 площею 33,00 м.кв.; відкриті майданчики: № 1 площею 53,00 м.кв. та № 2 площею 41,50 м.кв., в будівлі літ. «В1» та в межах корпусу «В1», що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі приміщення від 01.04.2018 (Додаток № 2 до Договору).

У п. 5.1 Договору сторони погодили розмір щомісячної суборендної плати за користування об`єктом суборенди у сумі 27 313,72 грн.

Відповідно до п. 5.3 Договору суборендна плата нараховується на щомісячній основі, починаючи з дати прийняття об`єкту суборенди суборендарем за актом приймання-передачі, по дату фактичного повернення об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря за відповідним актом приймання-передачі. Суборендна плата сплачується на підставі рахунків орендаря в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 10-го числа кожного місяця суборенди. Орендар надає рахунки на сплату суборендної плати не пізніше 5-го числа місяця суборенди, при цьому, у разі неотримання суборендарем рахунку на сплату суборендної плати до 10-го числа розрахункового місяця, суборендар повинен сплатити суборендну плату на підставі Договору, у строк, визначений у цьому пункті Договору.

Відповідно до п. 5.7 Договору компенсація вартості комунальних послуг здійснюється суборендарем на авансовій основі згідно рахунків, виставлених орендарем на основі показань лічильників. У разі відсутності лічильників енерго-, тепло- та водопостачання у межах об`єкта суборенди, суборендар зобов`язаний здійснити їх встановлення за власний рахунок. У разі відсутності відповідних лічильників розмір компенсації вартості спожитих комунальних послуг визначається орендарем згідно встановлених нормативних розрахунків. Розмір компенсації вартості комунальних послуг за перший місяць суборенди визначається орендарем на підставі даних орендаря про середню вартість комунальних послуг при користуванні об`єктом суборенди.

Згідно з п. 5.8 Договору рахунки на компенсацію вартості комунальних послуг за кожен наступний за звітним місяць суборенди виставляються орендарем з розрахунку 100% вартості комунальних послуг, спожитих суборендарем у поточному місяці суборенди, не пізніше 15 числа кожного поточного місяця дії договору.

Пунктом 5.9 Договору встановлено, що оплата вищевказаних рахунків здійснюється суборендарем не пізніше 18 числа кожного поточного місяця дії договору. Відсутність рахунку не звільняє суборендаря від обов`язку компенсувати вартість комунальних послуг.

12.10.2018 сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору, пунктом 1.1 якої сторони погодили пункт 5.1 Договору викласти у новій редакції збільшивши суборендну плату за користування об`єктом суборенди до суми 41 693,12 грн. щомісячно, починаючи з 01.11.2018.

22.02.2019 сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору у якій сторони дійшли згоди:

- викласти пп. 1.2.1 п. 1.2 Договору викласти в новій редакції: «п. 1.2.1 приміщення площею 335,00 м. кв. та 152,00 м. кв. відкритого майданчику.»;

- п. 5.1 Договору викласти у новій редакції збільшивши суборендну плату за користування об`єктом суборенди до суми 47 440,00 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2019;

- пункт 1.3 Договору викласти у новій редакції: « 1.3. Строк суборенди за договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта суборенди та закінчується 31.03.2020p.»;

- продовжити дію договору до 31.03.2020.

Згідно акту прийому-передачі відкритого майданчику від 01.03.2019 збільшено площу переданого у суборенду відкритого майданчика за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 до 154,00 м.кв, в будівлі літ. «В1» та в межах корпусу «В1».

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що відповідач не виконав обов`язати по сплаті суборендної плати в сумі 759 040,00 грн. за період з листопада 2020 року по лютий 2022 року включно, а також зі сплати спожитих комунальних послуг в сумі 9 285,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (п. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу суборендної плати в сумі 759 040,00 грн. за період з листопада 2020 року по лютий 2022 року включно, а також комунальних послуг в сумі 9 285,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- позивач не має права на отримання плати за користування приміщенням, так як він є колишнім орендарем вказаного приміщення, проте на даний час вказане приміщення відповідач орендує за укладеним з третьою особою 2 договором суборенди № 01-05/11/20 від 05.11.2020 та сплачує останній всі платежі. З огляду на вказане відповідач розірвав спірний договір в односторонньому порядку шляхом направлення позивачу відповідних повідомлень;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів наданих комунальних послуг, стягнення плати за які, серед іншого, є предметом цього позову;

- передане позивачем в суборенду відповідачу майно є частиною майнового комплексу загальною площею 28 223,10 кв.м., розташованого по вул. Будіндустрії, 6 в м. Києві, який станом на дату укладення договору суборенди № 19-P1 від 01.04.2018 був предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 25.12.2007. Однак, так як ні позивачем, ні іншими пов`язаними особами не надано доказів отримання згоди від первісного іпотекодержателя (ПАТ «УПБ») під час укладання договорів оренди та договорів суборенди, зокрема, договору № 19-РI від 01.04.2018, такий договір, є нікчемним згідно з ч. 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку», оскільки була відсутня згода іпотекодержателя при його укладені;

- на даний час тривають судові спори з приводу власності на спірні приміщення (справа № 910/9669/21).

Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як встановлено вище, сторони погодили строк дії Договору до 31.03.2021.

При цьому у п. 8.1 Договору суборенди сторони погодили, що протягом 2 календарних днів з дня закінчення строку суборенди, вказаного у п. 1.3 Договору, або з моменту припинення дії договору суборендар зобов`язаний повернути орендодавцю об`єкт суборенди за актом приймання-передачі, а у п. 8.2, - що до настання строку, вказаного у п. 8.1 даного договору, суборендар зобов`язаний звільнити об`єкт суборенди від свого майна та підготувати його до передачі орендодавцю.

Відповідно до положень ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 ст. 284 ЦК України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач після закінчення строку, встановленого п. 4.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2, продовжував користуватися приміщеннями та складськими приміщеннями, розташованими за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, що ним власне не заперечується.

При цьому, пунктом 5.3 Договору встановлено, що суборендна плата нараховується на щомісячній основі, починаючи з дати прийняття об`єкта суборенди суборендарем за актом приймання-передачі, по дату фактичного повернення об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря за відповідним актом приймання-передачі.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що процедура фактичної передачі і повернення об`єкта передбачена розділом 3 та 8 Договору, а станом на час звернення з позовом фактичного повернення об`єкта оренди від відповідача позивачу шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі не було, що свідчить про те, що дія Договору неодноразово продовжувалась.

При цьому як відсутність підписаної додаткової угоди, так і те, що відповідач підписав з третьою особою 2 договір суборенди № 01-05/11/20 від 05.11.2020 щодо спірних приміщень та сплачував останній плату за користуванні ними вказаних вище висновків не спростовує.

Колегія суддів зауважує і на тому, що та обставина, що відповідач уклав договір суборенди спірного майна з іншою особою, не має ефекту правоприпиняючого факту для відносин суборенди з позивачем, а відтак і не звільняє відповідача від виконання зобов`язань по сплаті передбачених Договором платежів за користування майном на користь позивача та на тому, що така обставина як укладення правочину з іншим контрагентом чинним законодавством не віднесена до переліку підстав припинення договірних зобов`язань за попереднім правочином.

Щодо посилань відповідача на те, що Договір, є нікчемним згідно з ч. 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку», оскільки була відсутня згода іпотекодержателя при його укладені, колегія суддів зазначає про таке.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16 і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц).

Так, відповідач стверджує про відсутність у позивача права передавати відповідачу в суборенду орендоване ним приміщення та недійсність (нікчемність) договору суборенди з посиланням на відсутність згоди іпотекодержателя на передання майна в оренду (суборенду).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У п.п. 1-3 ч. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на момент державної реєстрації права власності на спірне майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гансо Компані» (яке передало майновий комплекс загальною площею 28 223,10 кв.м, що знаходиться у місті Києві по вулиці Будіндустрії, 6, в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Тех» за договором №ПІ-28 від 11.06.2020, яке, у свою чергу, передало частину цього майнового комплексу загальною площею 9 924,00 м.кв. в суборенду позивачу за договором №РП-28/1 від 11.06.2020) у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містилось жодного запису про іпотеку (у тому числі встановлену на користь Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк», яке з 10.09.2015 перебуває у стані припинення).

В той же час, Договір був укладений 01.04.2018, тобто задовго до набуття ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» права власності на вказаний майновий комплекс (15.10.2020), що спростовує відповідні посилання на недійсність такого Договору внаслідок відсутності згоди третьої особи 2 на передачу в оренду приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Будіндустрії, 6, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підстави недійсності правочину (нікчемного чи оспорюваного) повинні існувати саме в момент вчинення такого правочину.

Крім того, колегія суддів зауважує, що з наданої інформації в описі об`єкта неможливо ідентифікувати (ані за площею, ані за назвою), що передане за договором суборенди майно на час укладення вказаного правочину було обтяжено заставою, що могло бути підставою для застосування положень спеціального законодавства.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічна правова позиція щодо оцінки доказів у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 31.05.2022 у справі № 910/3334/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентінвест 3000» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь ХХІ» про стягнення 1 445 707,07 грн.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов вірного про те, що Договір станом на час вирішення даного спору є дійсним.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу суборендної плати в сумі 759 040,00 грн. за період з листопада 2020 року по лютий 2022 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів спожиття відповідачем комунальних послуг чи понесення позивачем витрат на комунальні послуги за використання відповідачем об`єкта суборенди, позовні вимоги про стягнення заборгованості за компенсацію спожитих комунальних послуг у сумі 9285,00 грн. задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емі-Юа» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/6754/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6754/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 30.05.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала