Постанова

від 30.05.2023 по справі 904/2416/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2416/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 року у справі №904/2416/22 (суддя Золотарьова Я.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості в розмірі 45 263,64 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 року у справі №904/2416/22 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ" (50004, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Старовокзальна, 26; ідентифікаційний код 41270172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" (03026, м. Київ, Столичне шосе, 103, корпус 1, поверх 9; ідентифікаційний код 31316718) основний борг у розмірі 22 305,40 грн., пеню у розмірі 1 019,94 грн., 30% річних у розмірі 11 602,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 890,75 грн. та судовий збір у розмірі 2 237,35 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з організації перевезення відправлень від 16.05.2019 року №275424 та наявністю заборгованості за надані позивачем послуги в розмірі 22 305, 40 грн., правом позивача стягнути штрафні санкції згідно п. 6.3.1 договору, інфляційні згідно ст.625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ" оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду внаслідок неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи.

Зазначає, що:

- укладений між сторонами договір є фактично договором перевезення вантажу - в заяві про приєднання до договору зазначено, що клієнт приєднується до договору з організації саме перевезень;

- посилання позивача, що договір, який укладено, не є договором перевезення відправлень, спростовується найменування договору та розділом 1 договору, де міститься розшифровка термінів;

- в укладеному між сторонами договорі про надання транспортних послуг з організації перевезень відсутні істотні умови договору транспортного експедирування, які відрізняють такі договори від договорів перевезення.

Вказує, що судом першої інстанції проігноровано факт укладання між сторонами договору перевезення вантажу. Правові наслідки виконання договору перевезення вантажу та надання послуг - різні, що полягає, як приклад, у різному застосуванні строків позовної давності.

Також апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо стягнення суми основного зобов`язання, яке підлягає сплаті.

Щодо цього вказує наступне:

16.11.2019 року згідно з експрес накладної № 59998086604556 "Центр Металообробки" здійснило відправлення вантажу для ТОВ "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ". Перед відправленням вантажу ТОВ "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ" прорахувало вартість доставки відправлення, що міститься у вільному доступі на сайті позивача novaposhta.ua.

Вартість доставки вантажу влаштовувало скаржника, тому підприємство замовило послугу перевезення вантажу у позивача. Після доставки вантажу позивач виставив рахунки, в яких плата за перевезення вантажу, значно відрізнялась від заявленої на сайті novaposhta.ua.

Позивачем самовільно збільшено вартість провізної плати на суму 8 074,60 грн. від заявленої на сайті.

16.12.2019 року відповідач звернувся до позивача з претензією щодо перерахування плати за перевезення вантажу на суму 8 074,60 грн. у зв`язку з невідповідністю заявленої на сайті суми.

11.01.2020 року позивач надав письмову відмову у задоволенні претензійних вимог з формальних підстав.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на спір щодо суми плати за перевезення вантажу.

Також скаржник наводить свої доводи щодо строків позовної давності.

Вказує, що відповідно до ч. З ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Доставка вантажу та його отримання відбулось 16.11.2019 року, отже позовна заява про стягнення заборгованості в розмірі 22 305,40 грн. подана за межами строку, передбаченого ч. З ст. 925 Цивільного кодексу України, а також до оголошення карантинних обмежень.

Відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності, оскільки жодних дій щодо переривання строків позовної давності позивач не вчиняв.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін як законне та обґрунтоване.

Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2023 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження, справа розглянута без участі сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛФ-СЕРВІС СОЛЮШНЗ" (Замовник) було укладено договір про надання послуг з організації перевезення відправлень шляхом приєднання до нього на підставі заяви № 275424 від 16.05.2019 року.

Факт укладення договору відповідач не спростовує.

Відповідно до пункту 2.2 договору Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення, а Замовник зобов`язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.

Згідно пунктів 2.3, 2.4 договору Експедитор надає Замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з Умовами, затвердженими Експедитором. За надані Експедитором послуги Замовник сплачує Експедитору винагороду згідно з чинними тарифами Експедитора, розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua.

Загальна ціна цього договору складається із вартості послуг, наданих Експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих Експедитором послуг відбувається за чинними тарифами Експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування Замовником на поточний рахунок Експедитора коштів у розмірі 100% вартості послуг упродовж 2 банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг експедитора (пункт 5.1 договору).

У відповідності з пунктом 5.3 договору Експедитор до 10-го, 20-го та останнього числа кожного місяця складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає Замовнику одним з наступних способів: - шляхом направлення підписаних та скріплених печаткою актів наданих послуг у двох паперових примірниках для підписання Замовником; - шляхом направлення актів в електронному вигляді, з накладанням кваліфікованого електронного підпису. Підписання актів наданих послуг в електронному вигляді здійснюється сторонами з урахуванням порядку та строків, що визначені умовами п. 5.4 договору. Адреса електронної пошти Замовника для обміну електронними документами вказується Замовником в заяві про приєднання.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що Замовник упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів надання послуг від Експедитора підписує надані Експедитором 2 примірники актів надання послуг та повертає Експедитору 1 примірник підписаного акту або в той самий строк надає Експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання Замовником актів упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів від Експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання Замовником повного виконання Експедитором своїх зобов`язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги Експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії Замовника відсутні й Замовник зобов`язаний здійснити оплату послу згідно з отриманими документами для оплати наданих послуг.

Згідно з пунктом 8.1 договору договір набуває чинності з моменту прийняття експедитором від замовника заяви про приєднання та діє до дати відмови будь-якої сторони від договору, але не раніше виконання однією із сторін взятих на себе обов`язків.

На виконання умов договору позивачем були надані послуги відповідачу на загальну суму 22 305,40 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг):

- № НП-003006069 від 20.11.2019 року на суму 19 274,89 грн.;

- № НП-003085828 від 10.12.2019 року на суму 737,51 грн.;

- № НП-003050181 від 30.11.2019 року на суму 2 293,00 грн.

Скаржник не спростував твердження суду про те, що на виконання п. 5.3.1 договору позивач на юридичну адресу відповідача надіслав підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох паперових примірниках для підписання замовником, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 12.11.2020 року № 3601101044107.

Цінний лист № 3601101044107 був отриманий відповідачем 14.11.2020 року.

З огляду на умови п. 5.4 договору, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) вважаються погодженими, послуги за замовленнями надані в повному обсязі, претензії від відповідача відсутні.

Тому відповідач зобов`язаний здійснити оплату послуг згідно з вказаними актами.

У зв`язку з наведеним є безпідставними посилання скаржника на наявність між сторонами спору щодо вартості наданих позивачем послуг, оскільки відповідач, отримавши акти здачі-приймання робіт (надання послуг), не скористався правом відповідно до п.5.4 договору упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів надання послуг від експедитора надати позивачу письмову мотивовану відмову від підписання актів.

Строк оплати наданих послуг є таким, що настав 16.11.2020 року.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі відповідач не надав.

Колегія суддів зазначає, що для вирішення обґрунтованості доводів скаржника є необхідним визначити правову природу укладеного сторонами договору, оскільки відповідач наполягає на застосуванні позовної давності.

На думку колегії суддів суд вірно оцінив правову природу укладеного сторонами договору.

Так, згідно за своїми основними та другорядними (не основними) ознаками договір № 275424 про надання послуг з організації перевезення відправлень від 16.05.2019 року є договором транспортного експедирування.

У ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 року № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями, чинними на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно- експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному ' експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України, а частиною 2 зазначеної статті визначено, що статті глави 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Правовідносини сторін згідно ст. 316 Господарського кодексу України, ст. 929 Цивільного кодексу України та спірного договору полягають в організації перевезення та наданні послуг, пов`язаних з перевезенням, на відміну від правовідносин саме перевезення.

Слід зазначити, що умови транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативними правовими актами (ч. З ст. 929 Цивільного кодексу України).

Як випливає з умов договору про надання послуг з організації перевезення відправлень позивач є Експедитором, а відповідач - Замовником.

Договір про надання послуг з організації перевезення відправлень від 16.05.2019 року, укладений між Перевізником та Замовником, є двостороннім (Експедитор, Замовник), регулює взаємини сторін при виконанні перевізником по плануванню, організації перевезень і транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів з перевезення вантажу, а також при розрахунках за виконані послуги.

Частинами 1, 2 статті 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Глава 65 Цивільного кодексу України поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу (ст. 909 Цивільного кодексу України) одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Слід зазначити, що особливістю та відмінністю договору перевезення від договору транспортного експедирування є те, що договір перевезення завжди є трьохстороннім (Відправник, Перевізник, Одержувач)(ст. 909 Цивільного кодексу України), а договір транспортного експедирування - двостороннім (Експедитор, Замовник).

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються ст.316 Господарського кодексу України та статтями глави 65 Цивільного кодексу України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями глави 64 Цивільного кодексу України є суттєво різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства.

Відтак, спеціальні строки позовної давності, визначені ст.925 Цивільного кодексу України та п. 6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України та стосуються саме перевезення вантажу, на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов`язаних з перевезенням, не поширюються.

В нашому випадку, спір виник між Експедитором та Замовником за двостороннім договором транспортного експедирування, а не договором укладеним між Вантажовідправником, Вантажоодержувачем та Перевізником, що є обов`язковою умовою за договором перевезення.

Тому посилання відповідача на застосування наслідків пропуску позивачем строків, визначених ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, є помилковим.

На правовідносини, які виникли між Еспедитором та Замовником за договором №275424 про надання послуг з організації перевезення відправлень від 16.05.2019 року

поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що між сторонами склалися правовідносини з надання послуг. Зміст укладеного договору відповідач помилково трактує на свій розсуд, що суперечить дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на час розгляду справи докази сплати заборгованості у повному обсязі суду надано не було.

Отже, висновок оскаржуваного рішення про стягнення боргу є обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Поведінка відповідача не свідчить про неналежне дотримання ним вимог вказаної норми прав.

Відповідно до положень ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Щодо стягнення судом на користь позивача пені, то її розмір погоджено підпунктом 6.3.1 договору, за змістом якого за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих Експедитором послуг Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та 30 % річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань є більшим, ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 Господарським кодексу України, і становить 1 рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 5 465,03 грн. за період з 11.08.2021 року по 11.08.2022 року.

Розрахунок пені судом перевірено. Встановлено, що він є неправильним. Оскільки строк оплати наданих послуг настав 16.11.2020 року, відповідно прострочка боржника починається з 17.11.2020 року, тому нарахування пені слід проводити з 17.11.2020 року по 17.11.2021 року.

Оскільки позивач визначив початком нарахування 11.08.2021 року, що є його правом, враховуючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення пені частково задоволена за період з 11.08.2021 року по 17.11.2021 року у розмірі 1 019,94 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підпунктом 6.3.1. договору сторони погодили, що за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих Експедитором послуг Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та 30 % річних від суми заборгованості.

Відтак, сторони передбачили інший розмір відсотків річних, а саме -30%.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11 602,46 грн. за період з 17.11.2020 року по 11.08.2022 року та інфляційні втрати у розмірі 5 890,75 грн. за період грудень 2020 року травень 2022 року.

В цій частині заявлені вимоги є обґрунтованими, апелянт щодо них заперечень за доводами апеляційної скарги не зазначив.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В межах доводів апеляційної скарги апелянт не спростував висновки оскаржуваного рішення.

Апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2022 року у справі №904/2416/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя І.О. Вечірко