Постанова

від 10.05.2023 по справі 357/8283/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 357/8283/19

провадження № 61-4693св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Погрібного С. О.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина Марина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року у складі судді Кошель Б. І., додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Олійника В. І., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі.

Позов обґрунтовано тим, що 14 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ім. Котовського», яке у листопаді 2016 року перейменовано на ТОВ «Олійникова Слобода», укладено договір оренди землі. За умовами цього договору ОСОБА_1 передала позивачеві земельну ділянку площею 2,4 га, з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010, розташовану у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на десять років.

10 липня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. проведено державну реєстрацію зазначеного права оренди на підставі рішення за індексним номером 14366343.

Протягом усього часу дії договору оренди позивач користується земельною ділянкою у своїй господарській діяльності і належним чином сплачує орендну плату.

Проте, починаючи із лютого 2018 року, ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ТОВ «Олійникова Слобода» права користування землею за договором оренди. За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами до Міністерства юстиції України 28 лютого 2018 року, наказом від 15 березня 2018 року № 727/5 скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010 за ТОВ «Олійникова Слобода».

05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди цієї ж земельної ділянки.

У зв`язку з цим ТОВ «Олійникова Слобода» звернулося до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним. Проте 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір про розірвання укладеного між ними договору оренди від 05 березня 2018 року. Після цього ОСОБА_1 за власною заявою, що була посвідчена 30 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А., здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010 на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026, площею по 1,2000 га кожна.

12 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки за ОСОБА_1

10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026, площею по 1,2000 га кожна.

З огляду на викладене ТОВ «Олійникова Слобода» просило суд:

- визнати недійсним договір оренди землі від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026;

- скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію права оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на ці земельні ділянки;

- витребувати із незаконного володіння ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026;

- внести зміни до договору оренди землі від 14 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода», шляхом його викладення у новій редакції, як зазначено у позовній заяві, у тому числі акт приймання-передачі об`єкта оренди.

27 липня 2020 року ТОВ «Олійникова Слобода» направило до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій зазначило про набрання чинності Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким було внесено зміни до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв`язку з якими ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

На підставі наведеного ТОВ «Олійникова Слобода» доповнило позов вимогою про припинення права оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року у задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поділ земельної ділянки на спірні земельні ділянки з подальшою їх передачею ОСОБА_1 в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» не порушують прав позивача на оренду вказаних земельних ділянок.

Виходячи з положень статей 124-126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на 14 серпня 2013 року), частини другої статті 640 та частини другої статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (у редакції, чинній станом на 14 серпня 2013 року) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації та саме з моменту державної реєстрації виникає право оренди земельної ділянки.

З огляду на наявність наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 суд дійшов висновку, що станом на момент передачі ОСОБА_1 в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» спірних земельних ділянок за ТОВ «Олійникова Слобода» не було зареєстровано у встановленому законодавством України порядку право користування цими земельними ділянками.

Таким чином, суд першої інстанції констатував, що не може захистити права позивача, оскільки їх не порушено.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі та стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд при винесенні рішення від 27 жовтня 2020 року питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не вирішив, водночас, зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання таких робіт, а також враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено повністю, з урахуванням принципу розумності та справедливості, наявні підстави для задоволення заяви представника відповідача та стягнення з позивача на її користь 25 000,00 грн, на підтвердження чого надано договір про надання правової допомоги від 21 червня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Червінчиком Є. Е.; додаткову угоду до цього договору на загальну суму 25 000,00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг від 29 жовтня 2020 року; детальний опис наданих послуг у справі від 30 жовтня 2020 року; квитанцію від 30 жовтня 2020 року № ПН384 на суму 25 000,00 грн.

Іншим додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року задоволено заяву ТОВ Агрокомплекс «Узин» про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі та стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд при винесенні рішення від 27 жовтня 2020 року у цій справі питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, відповідно до статті 141 ЦПК України, не вирішив, водночас, зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання таких робіт, а також враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено повністю, з урахуванням принципу розумності та справедливості, наявні підстави для задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на його користь 10 000,00 грн, на підтвердження чого надано договір про надання правової допомоги від 23 вересня 2020 року, укладений між ТОВ Агрокомплекс «Узин» та адвокатським бюро «Сергія Шовкопляса» в особі керуючого Шовкопляса С. П.; додаткову угоду до цього договору на загальну суму 10 000,00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг від 29 жовтня 2020 року; детальний опис наданих послуг у справі від 30 жовтня 2020 року; платіжне доручення від 30 жовтня 2020 року № 764 на суму 20 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційні скарги ТОВ «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року щодо задоволення заяви ТОВ Агрокомплекс «Узин» про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року залишено без змін.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року щодо задоволення заяви ТОВ Агрокомплекс «Узин» про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без змін.

Апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року щодо стягнення витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_1 задоволено частково.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року щодо задоволення заяви ОСОБА_1 змінено шляхом зменшення суми стягнення на її користь витрат на правову допомогу до 12 500,00 грн.

Стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 14 000,00 грн.

Стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції щодо суті спору відповідає встановленим фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області щодо вирішення заяви ТОВ Агрокомплекс «Узин», на переконання апеляційного суду, постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права з огляду на те, що представником ТОВ Агрокомплекс «Узин» дотримано вимоги частини першої статті 134 ЦПК України, а розмір визначених до стягнення витрат на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн відповідає складності справи, витраченому адвокатом часу на вчинення дій щодо надання правової допомоги.

Водночас апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн підлягала задоволенню в повному обсязі, оскільки згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 не було дотримано вимог частини першої статті 134 ЦПК України, проте фактично відповідачу були надані послуги правової допомоги та нею здійснено оплату таких послуг, що було підтверджено належними доказами. Керуючись правом, наданим законом, на відмову у стягненні витрат, попередній розмір яких не було заявлено, та виходячи із засад розумності та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача підлягають стягненню за надання правової допомоги ОСОБА_1 у суді першої інстанції витрати у розмірі 12 500,00 (замість заявлених та присуджених судом 25 000,00 грн), що стало підставою для зміни додаткового рішення суду першої інстанції.

Крім того, в суді апеляційної інстанції ТОВ Агрокомплекс «Узин» просило стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» понесені витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи в розмірі 17 000,00 грн, та відповідач ОСОБА_1 просила стягнути витрати на правову допомогу під час апеляційного розгляду справи у розмірі 12 500,00 грн.

Із приводу витрат ОСОБА_1 апеляційний суд вказав, що, враховуючи складність справи, беручи до уваги те, що представником відповідача ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у судовому засіданні визнано те, що у подібних правовідносинах адвокат брала участь, відповідно їй потрібно менше часу для підготовки відзиву та формування позиції на стадії апеляційного розгляду, а також, враховуючи, що скарга позивача на додаткове рішення визнана судом частково обґрунтованою, тому з позивача за надання правової допомоги відповідачу ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду справи підлягають стягненню витрати у розмірі 10 000,00 грн, які підтверджені копією ордера ОСОБА_2 ; копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27 грудня 2019 року серії КС № 8616/10; копією договору про надання правової допомоги від 21 грудня 2020 року № 21/20 з додатком № 1; копією акта виконаних робіт (наданих послуг) від 29 грудня 2020 року № 1; детальним описом наданих послуг та доказами оплати правничої допомоги.

Із приводу витрат ТОВ Агрокомплекс «Узин» апеляційний суд вказав, що заявлена представником ТОВ Агрокомплекс «Узин» сума відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 17 000,00 грн включає також гонорар успіху, тому, враховуючи складність справи, а також те, що на стадії апеляційного розгляду адвокатам потрібно менше часу для вивчення законодавства та судової практики, яка вже вивчалась під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки позиція сторін не змінилась, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума понесених витрат у розмірі 14 000,00 грн, оскільки саме така сума, на думку апеляційного суду, буде відповідати умовам, визначеним статтею 137 ЦПК України, які мають бути враховані. На підтвердження понесених витрат ТОВ Агрокомплекс «Узин» надано засвідчену копію договору про правничу допомогу від 02 листопада 2020 року № 07, укладеного між Адвокатським об`єднанням «МКБ ГРУПП» та ТОВ Агрокомплекс «Узин»; засвідчену копію акта приймання-передачі професійної правничої допомоги від 30 грудня 2020 року; детальний опис наданих послуг від 30 грудня 2020 року; копію платіжного доручення від 29 грудня 2020 року № 1061 (виписку з відміткою банківської установи про зарахування коштів); засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3726/10, виданого 18 жовтня 2008 року Радою адвокатів Київської області; засвідчену копію ордеру серії КС № 841355.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У березні 2021 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року, додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, ухвалити нове додаткове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв про стягнення з ТОВ «Олійникова Слобода» судових витрат, за результатами розгляду цієї справи здійснити новий розподіл судових витрат у судах першої та апеляційної інстанцій та стягнути у рівних частинах із ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» та державного реєстратора на користь позивача понесені у суді касаційної інстанції витрати. Касаційна скарга містить також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої, п`ятої статті 4 ЦПК України, проведення розгляду справи за участю представника заявника, виклик представника ТОВ «Олійникова Слобода» (адвоката Тетері С. І.) для надання усних пояснень у справі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17 (провадження № 14-173цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19), постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17 (провадження № 61-29047св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17 (провадження № 61-32794св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17 (провадження № 61-22637св18), від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі наполягає, що позивачу було створено з боку ОСОБА_1 низку перешкод у реалізації його права оренди за договором оренди, а суди, правильно встановивши фактичні обставини у справі, допустили неправильне застосування норм статей 11, 207, 210, 638, 640 ЦК України, статей 124, 125 ЗК України, статей 6, 14, 17 Закону України «Про оренду землі», статей 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», внаслідок чого надали неправильну оцінку цим обставинам і дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача прав та законних інтересів, що були порушені укладенням оспорюваного договору і проведенням державним реєстратором державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», при цьому суд апеляційної інстанції з порушенням норм статей 137, 141 ЦПК України стягнув із позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що у сукупності відповідно до приписів статті 412 ЦПК України є підставою для скасування судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» у повному обсязі з метою відновлення порушених права позивача.

Заявник також зазначає, що:

- суди не врахували, що договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, а скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди землі;

- суди здійснили неправильне тлумачення умов пункту 37 договору оренди землі;

- відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем;

- суди дійшли помилкового висновку, що у разі скасування державної реєстрації права оренди особи на земельну ділянку в такої особи відсутнє право її оренди, що суперечить нормам статей 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 11 ЦК України, статті 124 ЗК України;

- дійшовши висновку, що чинність наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 впливає на задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» у цій справі, апеляційний суд був зобов`язаний зупинити провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/9440/20, у межах якої оскаржується вказаний наказ;

- висновки судів про те, що поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010, яка була передана в оренду позивачу, унеможливлює захист його прав, не відповідає приписам частини третьої статті 110 ЗК України;

- суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача витрати ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки суди проігнорували порушення цими відповідачами приписів статей 134, 178 ЦПК України. ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» своїм правом, наданим статтею 178 ЦПК України, не скористалися, відзив до суду в порядку, передбаченому статтею 191 ЦПК України, не подали. Отже, ними не подано до суду попереднього розрахунку суми судових витрат, пов`язаних з отриманням професійної правничої (правової) допомоги.

У травні 2021 року до Верховного Суду від імені представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода», з приводу якого Верховний Суд зазначає таке.

За частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною другою статті 178 ЦПК України відзив підписується відповідачем або його представником.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» не підписаний, то він підлягає залишенню без розгляду та поверненню заявнику.

У травні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ Агрокомплекс «Узин» надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода», в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у задоволенні клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними, а також стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Відзив містить також клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Вирішуючи клопотання про розгляд справи в суді касаційної інстанції за участю представника заявника з викликом адвоката Тетері С. І. для надання усних пояснень, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК України не передбачено.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати адвокат позивача лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховним Судом враховано, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

У розглядуваній справі Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності заслуховування особистих пояснень представника заявника, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у цій справі, Верховний Суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами, а тому клопотання ТОВ «Олійникова Слобода» не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2021 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 357/8283/19 та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2021 року матеріали справи № 357/8283/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3 , ТОВ «Зарус-Інвест», ТОВ «Агро-Еко-Граунд», треті особи: ОСОБА_4 , ТОВ «Форк», про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування земельної ділянки за касаційною скаргою ТОВ «Зарус-Інвест» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2021 року.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року № 83/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній із вагітністю та пологами.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 січня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» та матеріали справи № 357/8283/19 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року задоволено клопотання ТОВ «Олійникова Слобода» та поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 2,4000 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220484400:01:004:0010, розташована у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

14 серпня 2013 року між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Олійникова Слобода» в оренду земельну ділянку площею 2,4000 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010 строком на 10 років, зі сплатою орендної плати, яка нараховується та видається орендарем в розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн.

Додатковими умовами договору оренди землі від 14 серпня 2013 року передбачено, що оранка, культивація, збір зернових на присадибній ділянці орендодавця, площею до 0,30 га, буде проводитись безкоштовно, надання автомобіля для доставки хворого до лікувального закладу, надання допомоги на лікування, при наявності документа та заяви, в розмірі 200,00 грн, в разі смерті орендодавця - допомога на поховання в розмірі 500,00 грн або продукти на дану суму на підставі заяви особи, що займається похованням. Обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі, без врахування індексів інфляції. Орендна плата видається у строк до 31 грудня поточного року. Видача грошей, продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відомістю на видачу грошей, продукції та послуг. Розмір орендної плати переглядається 1 раз на 5 років за взаємною згодою сторін.

Згідно з пунктом 37 договору оренди землі цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

10 липня 2014 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ «Олійникова Слобода» за індексним номером 14366343.

05 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:01:004:0010, розташованої у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком до 05 березня 2025 року. Право користування земельною ділянкою ТОВ Агрокомплекс «Узин» підтверджено рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40137224, від 15 березня 2018 року, державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю.

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 за результатами розгляду колективної скарги громадян, у тому числі ОСОБА_1 , серед іншого, скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:01:004:0010, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 14 серпня 2013 року. Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Олійникова Слобода» стало звернення власників земельних ділянок до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України зі скаргою, яку обґрунтовано тим, що договори оренди із ТОВ «Олійникова Слобода» зареєстровані за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій та інше.

Скасування іншого речового права ТОВ «Олійникова Слобода» на зазначену земельну ділянку здійснено державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О. В. 15 березня 2018 року, індексний номер рішення 40127608.

27 липня 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», та скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.

04 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір про розірвання укладеного між ними договору оренди землі від 05 березня 2018 року.

12 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про закриття об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010, індексний номер рішення 44570499, підстава - поділ об`єкта нерухомого майна, заява про розподіл земельної ділянки, серія та номер 3147, виданий 30 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Дерун К. А.

ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010 на дві ділянки, площею по 1,2 га кожна, з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026, що також підтверджується листом міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року № 175/121-19, а 12 грудня 2018 року державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки за ОСОБА_1

10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026, площею по 1,2000 га кожна.

13 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

25 квітня 2019 року ТОВ «Олійникова Слобода» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) про внесення змін до договору оренди землі від 14 серпня 2013 року, в якій, посилаючись на істотні зміни договору оренди, зазначило про наявність підстав для внесення змін у частині, що ідентифікують об`єкт оренди, а саме кадастрових номерів та площі орендованих земельних ділянок, сформованих внаслідок поділу земельної ділянки, яка була першочергово передана в оренду товариству; документів, які підтверджують право власності орендодавця на такі земельні ділянки; нормативної грошової оцінки кожної із земельних ділянок та залежного від неї розміру орендної плати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Разом з тим повноваження власника певним чином обмежуються, бо згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 14 серпня 2013 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди земельної ділянки є двостороннім, консесуальним, строковим та оплатним.

У частині першій статті 14 Закону № 161-XIV (у редакції на момент укладення договору оренди від 14 серпня 2013 року) було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

05 грудня 2019 року Законом України № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), частину першу статті 14 Закону № 161-XIV викладено в дещо іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції на момент укладення договору оренди від 14 серпня 2013 року) були:

1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) строк дії договору оренди;

3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

5) умови збереження стану об`єкта оренди;

6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

10) відповідальність сторін;

11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац третій частини першої статті 15 Закону № 161-XIV доповнено умовою про дату укладання договору оренди.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договору оренди).

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено вимогою, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення.

Можна зробити висновок, що на законодавчому рівні встановлені чіткі і однозначні вимоги щодо форми і змісту договору оренди землі.

На час укладення договору оренди стаття 6 Закону № 161-XIV передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 14 серпня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Стаття 17 Закону № 161-XIV (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VIII) передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.

Підстави для відступу від такого висновку відсутні, оскільки спірний договір оренди землі укладено після 01 січня 2013 року, коли законодавче врегулювання спірних правовідносин змінилось, тоді як у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 договір оренди землі було укладено до 01 січня 2013 року.

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважною більшістю правовідносин, урегульованих нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплене у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

У частині третій статті 640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Разом із цим у частині п`ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону № 161-ХIV.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац другий частини другої статті 25 Закону № 161-XIV доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Тобто використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 зробив такі висновки.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

За частиною п`ятою статті 6 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації, немає.

Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що, виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації, а також вказала, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.

Суди встановили, що речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 14 серпня 2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. від 10 липня 2014 року за індексним номером 14366343.

Вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

Однак позивач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також у касаційній скарзі повідомляв суд, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 оскаржується в судовому порядку з 2018 року (справа № 357/9440/20) і вирішення цього питання впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Зазначені рішення Верховний Суд бере до уваги при розгляді спору, оскільки такі рішення публічно проголошені, розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, загальнодоступні й обов`язкові до виконання усіма органами і особами відповідно до статті 1291 Конституції України.

Унаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 14 серпня 2013 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (10 липня 2014 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у серпні 2023 року. Власниця земельної ділянки - відповідач ОСОБА_1 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень нею не надано, тому підстав для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, Верховний Суд не вбачає.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19) та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах, передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а отже, неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Верховний Суд розглянув питання про можливість продовження дії договору оренди землі в разі, якщо земельна ділянка в період дії договору була поділена і до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни.

Відповідно до договору оренди від 14 серпня 2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , остання передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010, яка розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,4000 га.

Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року вказана земельна ділянка поділена на дві ділянки з присвоєнням кадастрових номерів 3220484400:01:004:0025 та 3220484400:01:004:0026. Площа кожної земельної ділянки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1,2000 га, що разом становить 2,4000 га.

Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки.

Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.

Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії.

Оскільки Верховний Суд задовольнив позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, таке рішення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновки суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 412 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати у частині відмови в задоволенні позову про витребування земельних ділянок та ухвалити у цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити; в іншій частині судові рішення змінити, виклавши підстави відмови у позовних вимогах у редакції цієї постанови.

Розподіл судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач звернувся до суду в липні 2019 року з позовними вимогами немайнового та майнового характеру.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) за подання юридичною особою позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у статті 7 установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня -1921,00 грн.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви; за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на пропорційність задоволення позовних вимог з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору із кожного у таких розмірах: за подання позову - по 960,50 грн, за подання апеляційної скарги - по 1 440,75 грн, за подання касаційної скарги - по 1 921,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову - по 480,25 грн із кожного.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин»

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Оскаржуваними додатковими рішеннями від 05 листопада 2020 року судом першої інстанції стягнено із ТОВ «Олійникова Слобода» на користь відповідача ОСОБА_1 25 000,00 грн, що зменшені судом апеляційної інстанції до 12 500,00 грн, та на користь відповідача ТОВ Агрокомплекс «Узин» - 10 000,00 грн судові витрати на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Олійникова Слобода» про те, що відповідачі порушили приписи статей 134, 178 ЦПК України та не подали до суду попереднього розрахунку суми судових витрат, пов`язаних із отриманням професійної правничої допомоги, відхиляються, оскільки згідно з нормою частини другої статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Наведені норми процесуального закону надають суду право в разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що витрати відповідачів підтверджені належними та допустимими доказами, тому підстав для скасування додаткових рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у цій частині на підставі неподання відповідачами відзивів на позов у суду касаційної інстанції немає.

Водночас Верховний Суд, зважаючи на норму частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, дійшов висновку про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідачів у судах попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України увипадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Спір у цій справі виник саме внаслідок неправильних дій ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», оскільки, незважаючи на те, що договір оренди між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода» не припинив своєї дії, ОСОБА_1 передала в оренду спірну земельну ділянку ТОВ Агрокомплекс «Узин», а згодом, після розірвання договору та поділу земельної ділянки на дві окремі ділянки, відповідачі знову уклали між собою договір оренди двох сформованих земельних ділянок.

Відповідачі порушили право оренди позивача, тому суд касаційної інстанції не погоджується із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій у частині розподілу судових витрат на користь ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» і, застосовуючи частину дев`яту статті 141 ЦПК України, відмовляє у їх стягненні із позивача, що є підставою для скасування додаткових рішень Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у відповідній частині.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» сторона ТОВ Агрокомплекс «Узин» зазначає про понесені витрати у суді касаційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн, що полягають у підготовці та поданні відзиву на касаційну скаргу, які просить покласти на заявника, на підтвердження чого надано: копію договору про правничу допомогу від 23 квітня 2021 року № 88, копію акта приймання-передачі правничої допомоги від 05 травня 2021 року на суму 10 000,00 грн, копію платіжного доручення від 29 квітня 2021 року № 1405 про сплату 10 000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3725/10 на ім`я Косяка В. М., ордер серії КС № 841461 на надання правової допомоги ТОВ Агрокомплекс «Узин» у Касаційному цивільному суді Адвокатським об`єднанням «МКБ ГРУПП».

З урахуванням зазначеного щодо неправильності дій відповідачів, Верховний Суд також відмовляє ТОВ Агрокомплекс «Узин» у стягненні витрат на професійну правничу допомогу і в суді касаційної інстанції.

Щодо клопотання ТОВ «Олійникова Слобода» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ТОВ «Олійникова Слобода», посилаючись на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України, порушує питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано необхідністю:

відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, щодо моменту початку перебігу строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, - після державної реєстрації права оренди, та чіткого розмежування моментів укладення і набрання чинності для договорів оренди землі, укладених до 01 січня 2013 року, та для договорів оренди землі, укладених після 01 січня 2013 року;

доповнення висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 696/1693/15-ц чітким розмежуванням поняття «державна реєстрація договору оренди землі» та «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку»;

надання висновку щодо того, чи має орендар, який уклав договір оренди землі після 01 січня 2013 року, але не зареєстрував право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право оспорити договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем у період дії укладеного таким орендарем договору.

Згідно з частиною четвертою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) виснувала про відсутність підстав для відступу від зазначеного у справі № 322/1178/17 правового висновку, а також висловила позицію щодо вирішення спору у подібних спірних правовідносинах.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Керуючись статтями 141, 400, 403, 405, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» про розгляд справи за участю адвоката Тетері Світлани Ігорівни відмовити.

Відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» повернути без розгляду.

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування земельних ділянок скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Витребувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Узин» земельні ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0025 загальною площею 1,2000 га та кадастровим номером 3220484400:01:004:0026 загальною площею 1,2000 га, орендарем яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» згідно з договором оренди від 14 серпня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ім. Котовського», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода».

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу із Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» скасувати.

У задоволенні заяв ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ними у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» витрати зі сплати судового збору у розмірі по 960,50 грн за подання позову, по 1 440,75 грн за подання апеляційної скарги, по 1 921,00 грн за подання касаційної скарги - з кожного, а також витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову - по 480,25 грн із кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний В. В. Яремко