Рішення

від 01.06.2023 по справі 903/357/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 червня 2023 року Справа № 903/357/23

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/357/23 за позовом Акціонерного товариства Укртелеком в особі Волинської філії до Приватного підприємства Тола про стягнення 84053,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

06.04.2023 Акціонерне товариство Укртелеком в особі Волинської філії подало до суду позовну заяву до Приватного підприємства Тола про стягнення 84053,29 грн., в т.ч.:62827,59 грн основний борг, 13523,20 грн пеня, 6726,43 грн інфляційні втрати, 1246,07 грн 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №12-773/20 від 07.12.2020 та №12-549/21 від 22.12.2021.

Позивач в позовній заяві просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 10.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 10.04.2023, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (45632, Волинська обл., Луцький р-н, с. Зміїнець, вул. Качалова, 15/3) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку адресат відсутній за вказаною адресою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Приватного підприємства Тола: 45632, Волинська обл., Луцький р-н, с. Зміїнець, вул. Качалова, 15/3, отже суд направив ухвалу від 10.04.2023 за місцем державної реєстрації останнього.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Строк для подання відзиву - до 02.05.2023 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

02.05.2023 представник позивача подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, оскільки після відкриття провадження у справі відповідач частково погасив суму боргу за спірний період в розмірі 23000,00 грн, що підтверджується випискою АТ «Перший український міжнародний банк» за 26.04.2023, а тому просить суд стягнути з відповідача 39827,59 грн основного боргу, 13523,20 грн пеня, 6726,43 грн інфляційні втрати, 1246,07 грн 3% річних, а всього 61053,29 грн.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Щодо вимоги позивача про зменшення та збільшення позовних вимог, то вказані вимоги у відповідності до ст.46 ГПК України не суперечить законодавству України, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, є прийнятими судом.

На день розгляду справи сума боргу становить 61053,29 грн., в т.ч.: 39827,59 грн основний борг, 13523,20 грн пеня, 6726,43 грн інфляційні втрати, 1246,07 грн 3% річних - 581,93 грн.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2020 між Акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Волинської філії та Приватним підприємством «ТОЛА» укладено договір №12-773/20 оренди нерухомого майна, розташованого за адресою м. Луцьк, вул.Л.Українки,52, на третьому поверсі 4-поверхового будинку, загальною площею 59,90 м2 (приміщення № 244, 245, 246 згідно з планом за поверхами), для розміщення офісу.

Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у Додатку № 1 до Договору

Відповідно до п.п.1.2.-1.3 договору, вартість Орендованого майна з урахуванням індексації становить 309176,61 грн. Коефіцієнт використання загальних площ, що застосовується при визначенні розміру орендної плати, становить 10%.

Згідно п.2.1. договору, передача Орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо Договором передбачено обов`язок Орендаря щодо внесення грошової застави, Орендодавець здійснює передачу Орендованого майна лише після внесення Орендарем Орендодавцю усієї суми грошової застави.

Відповідно до п. 3.1. Договору, за користування Орендованим майном Орендар зобов`язаний сплачувати Орендодавцю орендну плату, що складається з:

-плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 110,00грн.(сто десять гривень нуль коп.) без ПДВ за 1 м2, що становить 7247,90 грн.( сім тисяч двісті сорок сім гривень дев`яносто коп.) за 65,89 м2 за місяць, що з урахуванням ПДВ та коефіцієнта загальних площ становить 8697.48грн. (вісім тисяч шістсот дев`яносто сім гривень сорок вісім коп.) за 65,89 м2 за місяць.

- плати за надання Орендодавцем послуг з утримання Орендованого майна, порядок розрахунку та розмір якої зазначено у Додатку №2 до Договору. При визначенні такої плати підлягає застосуванню коефіцієнт використання загальних площ (якщо такий визначений Договором).

У відповідності до п.п.3.7.-3.9 договору, щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим Орендодавець надає Орендарю рахунок, акт, яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди та послуг з утримання орендованого майна за розрахунковий місяць. Орендна плата сплачується Орендарем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок Орендодавця у наступному порядку:

-Орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання Орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця.

- Плата за надання послуг з утримання Орендованого майна сплачується до 20 числа місяць наступного за розрахунковим.

Орендна плата сплачується на підставі рахунку, акту, що надається/надсилається/передається Орендодавцем Орендарю, в тому числі який надсилається Орендодавцем за допомогою електронного сервісу обміну документами. У разі не отримання Орендарем рахунку-акту від Орендодавця Орендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання Орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати Орендодавцем).

Згідно п. 3.12 договору, починаючи з 2022 року кожного 01 січня кожного року дії Договору, орендна плата (за виключенням плати за послуги з утримання Орендованого майна), автоматично індексується (збільшується) на 10 % від орендної плати, що діяла за попередній рік оренди. При цьому, Сторони погодилися, що така зміна орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього Договору.

У відповідності до п. 6.2. договору, у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим Договором, Орендар на вимогу Орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.

Цей Договір набирає чинності з 01 січня 2021 року і діє до 31 грудня 2021 року включно та до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору Орендар зобов`язаний повідомити Орендодавця про наміри щодо подальшої оренди Орендованого майна (п.11.1 договору)

Орендні відносини за взаємною згодою сторін продовжено до 31.12.2022 згідно договору №12-549/21 від 22.12.2021.

Відповідно до п.п.1.2-.1.3. договору, вартість орендованого майна з урахуванням індексації становить 340295,02 грн. Коефіцієнт використання загальних площ, що застосовується при визначенні розміру орендної плати, становить 10 %.

Згідно п.2.1. договору, передача Орендареві Майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо Договором передбачено обов`язок Орендаря щодо внесення грошової застави, Орендодавець здійснює передачу Орендованого майна лише після внесення Орендарем Орендодавцю усієї суми грошової застави.

Відповідно до п. 3.1. Договору сторони домовились про встановлення договірної ціни за оренду: за користування Орендованим майном Орендар зобов`язаний сплачувати Орендодавцю орендну плату, що складається зплати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 121,00 (сто двадцять одна гривня нуль копійок) грн. без ПДВ за 1 м2 орендованої площі, що становить 7972,69 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні шістдесят дев`ять копійок) гри. без ПДВ за 65,89 м2 (з врахуванням коефіцієнта загальних площ) всієї орендованої площі за місяць та, відповідно, 9567,23 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень двадцять три копійки) грн. з ПДВ за 65,89 м2 (з врахуванням коефіцієнта загальних площ) всієї орендованої площі за місяць.

Сторонами погоджено, що на їх договірні відносини не поширюються норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за орендну державного майна»( п. 12.3 Договору).

01.01.2021 та 01.01.2022 сторонами підписано та скріплено печатками акти приймання-передачі майна.

Позивач зазначає, що прийняті згідно договору зобов`язання щодо оплати відповідачем належним чином не виконувалися, що стало причиною виникнення заборгованості:

- за користування приміщенням ( оренда) в сумі 56995,15 грн за грудень 2021 року та з травня по вересень 2022 року.

- за комунальні послуги в сумі 5832,44 грн за період з червня по вересень 2022 року.

На підтвердження наявності заборгованості за вказані вище періоди, позивач надає рахунки та акти (а.с.9-23).

Вищезазначені рахунки-акти підписані зі сторони позивача.

Проте, за умовами п. 3.9 договору у разі не отримання орендарем рахунку-акта від орендодавця орендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов`язання з надання відповідачу в оренду майна відповідно до умов договору, а відповідач, у свою чергу, не виконав взяті на себе зобов`язання зі сплати орендних платежів та має перед позивачем заборгованість.

З метою мирного врегулювання спору, 19.08.2022 позивач надіслав відповідачу претензійну вимогу на суму 53408,62 грн від 15.08.2022 №94-13-54/22, однак остання залишена без відповіді та задоволення.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, відповідач частково погасив суму боргу за спірний період в розмірі 23000,00 грн, що підтверджується випискою АТ «Перший український міжнародний банк» за 26.04.2023.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

На день розгляду справи сума боргу становить 39827,59 грн (за користування приміщенням ( оренда) та за комунальні послуги).

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Постановою №211 на всій території України з 12.03.2020 у зв`язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був установлений карантин, який потім був продовжений багатьма постановами КМУ (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).

У відповідності до розд. IX «Прикінцеві та перехідні положення» ГКУ, який був доповнений п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем (а.с.7-8) нараховано відповідачу за період з 01.01.2022 по 30.03.2023:

- за несплату оренди нежитлових приміщень: пеня в сумі 11824,03 грн, 3% річних в сумі 1152,71 грн., інфляційні втрати в сумі 6382,89 грн;

- за несплату комунальних послуг: пеня в сумі 1429,17 грн., 3% річних 93,36 грн., інфляційні втрати в сумі 343,54 грн.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

-13523,20 грн пеня,

- 6726,43 грн інфляційні втрати,

-1246,07 грн 3% річних.

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 61053,29 грн., в т.ч.: 39827,59 грн основний борг, 13523,20 грн пеня, 6726,43 грн інфляційні втрати, 1246,07 грн 3% річних - 581,93 грн.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 236-240 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ТОЛА» (вулиця Качалова,15/3, с.Зміїнець, Луцькитй р-н, Волинська область, 45632, код ЄДРПОУ 32273320) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії (пр. В. Мойсея, 2, м. Луцьк, 43005, код ЄДРПОУ 21560766) 61053,29 грн (шістдесят одна тисяча п`ятдесят три гривні 29 коп) заборгованості, в т.ч.: 39827,59 грн основний борг, 13523,20 грн пеня, 6726,43 грн інфляційні втрати, 1246,07 грн 3% річних - 581,93 грн., а також 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар