Постанова

від 31.05.2023 по справі 440/7351/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 р. Справа № 440/7351/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Євсєєвої М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2022, суддя І.С. Шевяков, повний текст складено 09.12.2022, по справі № 440/7351/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області від 26.04.2022 №641719-2409-1618, №641717-2409-1618, №641721-2409-1618, №641720-2409-1618, №641718-2409-1618, №641716-2409-1618, №641715-2409-1618.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 задоволено позов.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.04.2022 №641719-2409-1618, №641717-2409-1618, №641721-2409-1618, №641720-2409-1618, №641718-2409-1618, №641716-2409-1618, №641715-2409-1618.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 405 грн. 00 коп.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області витрати на правову допомогу у загальній сумі 10 000 грн. 00 коп.

Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись із прийнятим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про не врахування судом першої інстанції, що оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа (засновник фермерського господарства), що уклала договір оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності власності, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 було укладено договори оренди землі:

- від 03.07.2014 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323686400:00:003:1000 площею 34,2859 га, що розташована за межами населених пунктів на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району (т. 1, а.с. 49-54);

- від 22.12.2014 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323680800:00:009:0210 площею 20, 0005 га, що розташована за межами населених пунктів на території Денисівської сільської ради Оржицького району (т. 1, а.с. 61-66);

- 22.12.2014 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323680800:00:006:0117 площею 70,0281 га, що розташована за межами населених пунктів на території Денисівської сільської ради Оржицького району (т. 1 а.с. 29-30);

- від 03 .07.2014 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323680800:00:009:0012 площею 96,9102 га, що розташована за межами населених пунктів на території Денисівської сільської ради Оржицького району (т. 1, а.с. 43-48);

- від 0307.2014 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323686400:00:018:1234 площею 41,2963 га, що розташована за межами населених пунктів на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району (т. 1, а.с. 55-60);

- від 12.02.2015 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323688200:00:044:0102 площею 26,5200 га, що розташована за межами населених пунктів на території Яблунівської сільської ради Оржицького району (т. 1, а.с. 31-36);

- від 04.03.2015 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323683600:00:005:2088 площею 117,3499 га, що розташована за межами населених пунктів на території Лукімської сільської ради Оржицького району (т. 1, а.с. 37-42).

Відповідно до пункту 1 вищевказаних договорів оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

02.02.2016 ОСОБА_1 зареєстрував фермерське господарство "СофіяАгро" (код ЄДРПОУ 40246827), що підтверджується випискою з Єдиного дердавного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 12).

ФГ "СофіяАгро" здійснює господарську діяльність на орендованих землях.

Протягом 2016-2022 років ФГ "СофіяАгро" до ГУ ДПС у Полтавській області (Оржицька ДПІ) подано податкові декларації з плати за землю за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, в яких самостійно визначено податкові зобов`язання з орендної плати по зазначених вище ділянках (т. 1, а.с. 95-211).

З 2016 року ФГ"СофіяАгро" сплачує оренду плату за земельні ділянки (т. 1, а.с. 212).

26.04.2022 відповідачем сформовано відносно позивача податкові повідомлення-рішення, якими нараховано податкові зобов`язання по орендній платі за землю за 2022 рік:

- №641719-2409-1618 на суму 259 898,03 грн;

- №641717-2409-1618 на суму 426 653,17 грн;

- №641721-2409-1618 на суму 153 264,43 грн;

- №641720-2409-1618 на суму 74 228,60 грн;

- №641718-2409-1618 на суму 97 669,52 грн;

- №641716-2409-1618 на суму 359 402,65 грн;

- №641715-2409-1618 на суму 127 168,66 грн (т. 1 а.с. 22-28).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства відбулась і фактична заміна землекористувача земельної ділянки і його обов`язки перейшли від позивача, як фізичної особи, до створеного ним фермерського господарства, тому земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем - фермерським господарством.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульованоПодатковим кодексом України(далі -ПК України).

Відповідно дост. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цьогоКодексута/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За приписамист. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп.270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Положеннями п.288.1 ст. 288 ПК Українивизначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктами288.2та 288.3 ст.288 ПК Українивизначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п.288.4 ст. 288 ПК України розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

В силу вимогст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника, у постанові від 23.06.2020 по справі №179/1043/16-ц вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 (№12-205гс18).

Великою Палатою Верховного Суду задля формування єдиної практики у питанні застосування приписівЗакону України "Про оренду землі",Закону України "Про фермерське господарство"щодо процедури оформлення переходу прав та обов`язків орендаря від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства розглядалася справа №927/79/19, за результатами перегляду якої 30.06.2020 було прийнято постанову.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно із частиною першоюстатті 8-1 Закону України "Про оренду землі", право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Разом з тим, вищенаведеними нормамиЗакону України "Про фермерське господарство"запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормамиЗакону України "Про фермерське господарство"переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першоюстатті 8-1 Закону України "Про оренду землі", а здійснюється встановлений нормамиЗакону України "Про фермерське господарство"перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених нормЗакону України "Про фермерське господарство"та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, щоотримані позивачем згідно договорів оренди землі були передані для ведення фермерського господарства ФГ "СофіяАгро", яке в свою чергу, сплачує за них орендну плату.

Так, з моменту державної реєстрації фермерського господарства відбулась і фактична заміна землекористувача земельної ділянки і його обов`язки перейшли від позивача, як фізичної особи, до створеного ним фермерського господарства.

Отже, оскільки позивач здійснює діяльність щодо ведення фермерського господарства не особисто, а через створене ним ФГ "СофіяАгро", тому відповідно останнє є фактичним землекористувачем та наділене обов`язком сплати земельного податку.

За таких обставин вірним є висновок суду першої інстанції про те, що стягнення земельного податку не тільки з ФГ "СофіяАгро", а й з її засновника призведе до подвійного оподаткування одного й того ж об`єкту.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18.06.2021 по справі № 400/1730/19, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в постанові Верховний Суд зазначив, що податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує вищенаведену правову позицію Верховного Суду щодо необхідності дослідження факту передачі земельної ділянки в установленому законом порядку.

Разом з тим, судова колегія, з урахуванням висновків, викладених у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду за 2020 рік, зазначає, що в даному випадку відбувся перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства на підставі вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство". Про фактичне користування земельними діляками ФГ "СофіяАгро" свідчать акти передачі користування земельною ділянкою (т. 1 а.с. 88-94).

При цьому такий перехід права користування земельними ділянками не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 26.04.2022 №641719-2409-1618, №641717-2409-1618, №641721-2409-1618, №641720-2409-1618, №641718-2409-1618, №641716-2409-1618, №641715-2409-1618 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Щодо доводів апелянта про безпідставне стягнення судом на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги в сумі 10 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 п. 1 ч. 3ст. 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 6ст. 139 КАС Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 7ст. 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 2-7ст. 134 КАС Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 7ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судовим розглядом встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції правова допомога позивачу надавалась адвокатом Бурбак О.В. на підставі договору про надання правових послуг № 18А/08 від 18.08.2022.

Відповідно до п. 4.1 Договору гонорар, оплата послуг, авансові платежі та інші розрахунки та їх порядок визначаються за усною домовленістю між клієнтом та адвокатом. Розрахунок оформлюється квитанцією та/або платіжним дорученням, та/або переказом грошових коштів на картковий рахунок адвоката, форма розрахунку за вибором клієнта.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 21.11.2022 року адвокатом виконано роботи (надано послуги) на загальну суму 10000,00 грн.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми коштів критеріям, встановленим ч. 5ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить зі складності справи, суми позову, обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховує, що розгляд справи проведений у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача.

Доводи апелянта про те, що заявлені позивачем витрати не є співмірними зі складністю справи, обсягом робіт та витраченим часом, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки апеляційна скарга не містять доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в частині вищезазначених витрат у зазначеному розмірі.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що виходячи з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, співмірними та належними є витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката у суді, у розмірі 10000,00 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо розподілу судових витрат.

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 по справі № 440/7351/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді І.С. Чалий В.В. Катунов Постанова складена в повному обсязі 01.06.2023