Постанова

від 31.05.2023 по справі 560/11008/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11008/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

31 травня 2023 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень форми "Р" № 00/2142/07-11 від 01.06.2022 № 00/2144/07-11 від 01.06.2022 року.,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" № 00/2142/07-11 від 01.06.2022 № 00/2144/07-11 від 01.06.2022 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечив про її задоволення з підстав необгрунтованості.

Відповідно до п.3 ч.1ст.311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції нормматеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Судом встановлені наступні обставини справи.

Наказом ГУ ДПС у Хмельницькій області №3731-П від 29.12.2021 призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 23.12.2019 та з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 23.06.2015 по 23.12.2019, у зв`язку із надходженням 23.12.2019 відомостей від державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису рішення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про припинення підприємницької діяльності.

За результатами перевірки складено акт №1203/22-01-07-11/ НОМЕР_1 від 11.02.2022, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 01.06.2022 №00/2142/07-11, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 256500,00 грн в т.ч. за податковим зобов`язанням 205200,00 грн та штрафні фінансові санкції 51300,00 грн., та податкове повідомлення - рішення від 01.06.2022 №00/2144/07-11, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 21375,00 грн в т.ч. основне зобов`язання 17100,00 грн та штрафні санкції 4275,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог, а відтак правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на підставі висновків акта перевірки, які підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, а також висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, вичерпний перелік яких визначено у п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог п.п.78.1.7. п.78.1. ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, коли розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Згідно з п.п.78.9 ст.78 ПП України перевірка платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків та зборів під час здійснення контрольованих операцій проводиться з урахуванням особливостей, визначених статтею 39 цього Кодексу.

Статтею 79 Податкового кодексу визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки

Так, згідно з п.79.1. ст.79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 ст.79 ПК України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Судова колегія зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Слід також зауважити, що судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при прийнятті постанови 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 сформовано правовий висновок, згідно якого у разі оскарження наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку призначення та проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу, враховуючи підстави позову.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, позивач посилається на те, що його не було належним чином повідомлено про проведення перевірки, що позбавило його можливості надати аргументовані заперечення.

Так, відповідно до статті 42 цього ПК України у разі надіслання (вручення) платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Тобто, виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, присутність платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не є обов`язковою.

Як встановлено з матеріалів справи, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки №3731-П від 29.12.2021 року та повідомлення №1978 від 29.12.2021 року було надіслано податковим органом позивачу 30.12.2021 року на його податкову адресу рекомендованим листом, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а саме: АДРЕСА_1 , (а.с. 63-64).

Вказаний лист було повернуто на адресу відповідача без вручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 70.7 ст. 70 ПК України).

На разі, матеріали справи не містять доказів про зміну позивачем його податкової адреси.

Крім того, судова колегія зауважує, що позивачем як при подані позовної заяви, так і при поданні апеляційної скарги, відзначено свою адресу для листування та отримання інформації як АДРЕСА_1 .

Приписами пункту 42.4 статті 42 ПК України встановлено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, платник податків вважається належним чином повідомлений про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №160/2116/19, від 6 серпня 2019 року у справі №520/8681/18.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання відповідачем вимог ст. 79 ПК України, який діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством.

Стосовно доводів апелянта про ненадання йому розрахунку податкового зобов`язання та штрафних санкцій до податкових повідомлень - рішень, судова колегія відзначає наступне.

Відповідно до п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Як встановлено з матеріалів справи, на виконання вищевказаних вимог відповідач, оскаржувані в межах даної справи податкові повідомлення - рішення разом з розрахунком штрафних санкцій 01.06.2022 року надіслав на податкову адресу позивача, які були отриманні останнім 17.06.2022 року, про що зроблено запис на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що в оскаржуваних повідомленнях - рішеннях вказана сума податкового зобов`язання і сума штрафних санкцій, а інформація, наведена у розрахунку штрафних санкцій є ідентична тій, яка вказана в податкових повідомленнях - рішеннях.

Відтак, доводи апелянта про позбавлення його можливості перевірити обгрунтованість сум, вказаних в оскаржуваних податкових повідомленнях - рішеннях не відповідають обставинам справи та судовою колегією відхиляються.

Стосовно аргументів апелянта про прийняття спірних податкових повідомлень - рішень із порушенням строку, встановленого п. 86.8 ст. 86 ПК України, судова колегія відзначає, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та падання звітності у період дії воєнного стану" №2118-ІХ від 03.03.2022 року, який був чинним на момент прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень, тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотримання якого покладено на контролюючи органи.

Тож, вказані доводи апелянта також судом апеляційної інстанції відхиляються.

Окрім того, надаючи оцінку доводам апелянта про помилковість обрахунку відповідачем податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Тобто, показники податкової декларації мають формуватись на підставі первинних документів.

Пунктом 176.1 ст. 176 ПК України визначено, що платники податку зобов`язані:

а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього Кодексу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;

в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Відповідно до п. 170.2.1. ст. 170 ПК України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу або вартістю інвестиційного активу, що була задекларована особою як об`єкт декларування у порядку одноразового (спеціального) добровільного декларування відповідно до підрозділу 9-4 розділу XX цього Кодексу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами) (п. 170.2.2 ст. 170 ПК України).

Як встановлено судом, позивачем подано Податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2019 рік (в/х від 10.02.2020 №22555), в якій задекларований загальний оподаткований дохід від провадження підприємницької діяльності в сумі 120948,51 грн. та податок на доходи фізичних осіб від провадження підприємницької діяльності в сумі 9014,40 грн.

Водночас, за період здійснення підприємницької діяльності позивачем також подано Податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2019 рік (в/х від 26.11.2020 №121353) до якої долучено додаток Ф1 "Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору" у якому задекларований інвестиційний прибуток: вид інвестиційних активів: 1 "корпоративні права (інші ніж цінні папери", найменування: ТОВ "КУА "ПРУДЕНТ", суму доходу отриманого від продажу інвестиційного активу: 1140000,00 грн., сума витрат на придбання інвестиційного активу: 1140000,00 грн.

При цьому, суд першої інстанції вірно зауважив, що позивачем в порушення вимог п. 8. розд. І Наказу № 859 у річній Податковій декларації про майновий стан та доходи (в/х від 10.02.2020 №22555), не вказані інші доходи з джерел їх походження в Україні, а саме доходи отримані від продажу інвестиційного активу сумі 1140000,00 грн. та додаток Ф1 "Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору" не поданий.

Згідно п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Позивач, в додатку Ф1 "Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору" самостійно задекларовані доходи, отримані від продажу інвестиційного активу в сумі 1140000,00 грн, а отже враховуючи п.54.1 ст.54 ПК України такі доходи вважаються узгодженими.

Позивачем у додатку Ф1 задекларовані витрати на придбання інвестиційного активу в сумі 1140000,00 грн, при цьому, на дату реєстрації акту перевірки документів, які документально підтверджували витрати на придбання, проданого активу, в сумі 1140000,00 грн., позивачем не надано.

Не надано вказані документи ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Так, приписи вказаної норми вимагають наявність документів на час складання податкової звітності, встановлюють правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також визначають юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складання податкової звітності. Вказана норма є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановленні правила доказування в адміністративному судочинстві.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку, що позивач в порушення вимог пп. 170.2.2 п. 170.2 ст.170 , п. 164.2.9 п. 164.2 ст.164 ПК України занизив інвестиційний прибуток, отриманий від продажу інвестиційного активу в сумі 1140000,00 грн, в результаті документального не підтвердження витрат, пов`язаних з придбанням такого інвестиційного активу.

Судова колегія доходить до переконання про правомірність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень форми "Р" № 00/2142/07-11 від 01.06.2022 № 00/2144/07-11 від 01.06.2022 року, на підставі висновків акта перевірки, які підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.