Справа № 161/3583/22
Провадження № 2/161/1875/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 травня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Кихтюка Р.М.,
секретаря Дмитрук Т.В.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Терещука Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Іванюк Марини Василівни про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Свій позов обґрунтовує тим, що 27.08.2008 року між його сином ОСОБА_4 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 1138758400. Крім того, 27.08.2008 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 1138758400 він передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .
Вказує, що в березні 2022 року йому стало відомо, що належний йому будинок відчужено без його згоди. Дана обставина підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2020 року, що укладений між ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «БІ-Майно», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В.
В подальшому, ТзОВ «Бі-Майно» уклало договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.12.2020 року з ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Іванюк М.В.
Вважає вказані дії незаконними та такими, що порушують його права. Зокрема, продаж будинку відбувся без його згоди в порушення вимог ст. 38 Закону України «Про Іпотеку», договори купівлі-продажу були укладені під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім того, не було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, він не отримував від ТзОВ «Кей-Колект» письмового повідомлення про перехід від АКІБ «УкрСиббанк» до ТзОВ «Кей-Колект» уступки права вимоги за договором іпотеки.
Тобто, відповідачем ТзОВ «Кей-Колект» було порушено договір іпотеки та ст. ст. 35, 38 Закону України «Про іпотеку».
У зв`язку з чим, просить визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що укладені: 22.12.2020 року між ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «Бі-Майно» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В.; 28.12.2020 року між ТзОВ «Бі-Майно» та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаруісом Луцького міського нотаріального округу Іванюк М.В., а також скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 та зобов`язати державного реєстратора поновити запис, що власником житлового будинку є ОСОБА_1 .
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.
Представник відповідачів ТзОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову з підстав. викладених у відзиві.
Інші відповідачі в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені судом належним чином. Заяви про розгляд справи за їх відсутності та відзив на позов не подали. А тому, суд ухвалив проводити розгляду справи у їх відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши представлені письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.08.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк та ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11387584000, відповідно до умов якого останній отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 25000,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених договором, з кінцевим терміном повернення не пізніше 27.08.2015 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 14,50% річних (а.с. 18-23).
В подальшому, 27.08.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 1138758400 він передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. ).
Також судом з`ясовано, що 22.12.2020 року між ТзОВ «Кей-Колект» та ТзОВ «БІ-Майно», укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого ТзОВ «БІ-Майно» придбало житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,100 гап, кадастровий номер 0722883400:01:002:0454, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-13).
Згідно ч. 1 ст.202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За нормою ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст.638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).
У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті15,16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третястатті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Згідно з положеннями частини першої статті 216ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.
Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 33Закону України«Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 35Закону України«Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35Закону України«Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Судом з`ясовано, що 21.02.2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» направило позивачу вимогу про усунення порушення основного зобов`язання з повідомленням про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», яке отримано позивачем 28.02.2018 року (а.с. 79, 80).
Проте, як слідує із копії закордонного паспорта ОСОБА_1 , у період з 09.02.2018 року по 06.04.2018 року, останній перебував за межами України, а тому не міг отримати вказану вимогу (а.с. 96).
А тому, суд приходить до висновку, що іпотекодержателем не дотримано процедури щодо належного повідомлення іпотекодавцю про усунення порушення основного зобов`язання та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4Закону України«Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33Закону України«Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України«Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас, Закон України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Тобто, Закон України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
Такі висновки щодо застосування положень Закону України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року № 524/10011/17.
Отже, як встановлено судом, що кредитні кошти були надані ОСОБА_4 в іноземній валюті на споживчі цілі. Позивач ОСОБА_1 є майновим поручителем. При цьому, іншого житла, окрім житлового будинку, що є предметом Іпотечного договору не немає і загальна площа спірного будинку складає 149,2 кв.м. (а.с. 83-88).
Закон України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» втратив чинність 21.04.2021 року, а договір купівлі-продажу будинку позивача укладено 20.12.2020 року, тобто під час дії мораторію і всупереч вимогам вказаного Закону.
За таких обставин, з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не було підстав для укладення договору купівлі-продажу майна та у нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно за відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «БІ-Майно».
Щодо вимоги про визнання договору купівлі-продажу, що був укладений між ТзОВ «БІ-Майно» та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, то суд приходить до наступних висновків.
Як слідує із договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.12.2020 року, укладеного між ТзОВ «БІ-Майно» та ОСОБА_3 , останній набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1 та 2 статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Власник має право витребовувати майно з чужого незаконного або законного володіння (статті 387 та 388 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18) вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
За обставин цієї справи вимога про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.12.2020 року є неефективною, у тому числі і для захисту прав позивача, оскільки ефективним способом захисту його права, у випадку доведеності його порушення, є вимога про витребування майна.
Аналогічний висновоквикладено упостановах ВерховногоСуду від07.12.2022р.у справі№ 757/26182/14-ц.та від19.01.2022року № 753/14586/19.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та зобов`язання державного реєстратора поновити запис, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки позивачем, на думку суду, обраний невірний спосіб захисту.
При цьому, позовні вимоги до приватних нотаріусів є також необґрунтованими, так як в даному випадку вони не можуть відповідати за даними вимогами, оскільки не є учасниками правочинів.
Керуючись ст.ст. 202, 215, 216, 317, , 387, 388, 626, 628, 629, 638, 655, 657 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 354 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що укладений 22.12.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та товариством з обмеженою відповідальністю «Бі-Майно», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. недійсним.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасниками справи є:
Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», адреса: 01042 м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус "В", пов. 4, каб. 402, ЄДРПОУ 37825968.
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «БІ-Майно», 03113, м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В, ЄДРПОУ 39527652.
Відповідач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, 03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 49/23.
Відповідач - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Іванюк Марина Василівна, 43024 Волинська область, м. Луцьк, просп. Молоді, 14, оф. 37.
Повний текст рішення складений 02 червня 2023 року
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк
Суд | Луцький міськрайонний суд Волинської області |
Дата ухвалення рішення | 26.05.2023 |
Оприлюднено | 05.06.2023 |
Номер документу | 111273674 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них купівлі-продажу |
Цивільне
Луцький міськрайонний суд Волинської області
Кихтюк Р. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні