Рішення

від 24.05.2023 по справі 144/1200/22

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1200/22

Провадження № 2/144/78/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р. смт. Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої - судді Бондарук О.П.,

з участю секретаря судового засідання - Сторожук О.М.,

представника позивача - адвоката Клінчикова С.О.,

представника відповідача ПП «ЗІС» - адвоката Притули В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Теплик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «ЗІС» про усунення перешкод у користувані земельною ділянкою та стягнення безпідставно збережених коштів, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА №104332 від 16.03.2005 року, вона є власником земельної ділянки площею 2,1828 га, кадастровий номер 0523785000:02:002:0186, розташованої на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області. З квітня 2006 року по даний час вказана земельна ділянка перебуває в оренді у Приватного підприємства «ЗІС» на підставі договору оренди земельної ділянки від 19 квітня 2006 року, укладеного між нею та ПП «ЗІС». Однак, на розгляді у Теплицькому районному суді перебувала цивільна справа №144/1290/15-ц, у якій проведено судову почеркознавчу експертизу, згідно висновків якої вказаний договір оренди землі підписано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Починаючи з 2006 року вказаною земельною ділянкою ПП «ЗІС» фактично користувалося на підставі неукладеного договору оренди від 19 квітня 2006 року, що було встановлено рішенням Теплицького районного суду у справі №144/1290/15-ц від 21.04.2016 року, яке набрало законної сили 30.05.2016 року. Однак даним рішенням в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено в зв`язку з пропуском строків звернення до суду. А тому вона, із врахуванням практики Верховного Суду України, вважає за необхідне звернутись до суду з позовними вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення безпідставно збережених коштів.

У 2002 році Указом Призидента України № 90/2002 запроваджено розмір плати за оренду земельних ділянок сільгосппризначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3% вартості земельної ділянки, яку позивач бере за основу розрахунків безпідставно збережених коштів.

За період користування землею з листопада 2019 року (час, з якого вона стала власником спірної земельної ділянки) по листопад 2022 року відповідач оплату не здійснив. Таким чином ПП «ЗІС», як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути кошти позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України у розмірі 8644,32 грн.

29 листопада 2022 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 06.12.2022 року та 19.12.2022 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог. Вказує, що при укладенні договору оренди землі від 19 квітня 2006 року у ОСОБА_1 було вільне волевиявлення, вона була обізнана щодо усіх істотних умов вказаного договору оренди землі та додаткової угоди до договору, з претензіями до ПП «ЗІС» щодо незаконного використання її земельної ділянки не зверталась, натомість щороку отримувала орендну плату за використання такої.

Звертає увагу суду на те, що висновком почеркознавчої експертизи № 118/тдд від 25 січня 2016 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди від 19 квітня 2006 року, зареєстрованого за № 040685000219 від 09 серпня 2006 року, в графі «Реквізити» підпис орендодавця, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто експертом не надано висновку в категоричній формі, що підпис у договорі оренди землі виконано не ОСОБА_1 , а лише висловив ймовірність, що він виконаний не ОСОБА_1 , а тому має лише припущення.

Щодо сплати витрат на правову допомогу представник відповідача просив їх зменшити, оскільки представником позивача документально такі витрати не доведено.

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 02 березня 2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Клінчиков С.О. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат Притула В.Л. в судовому засіданні заперечив проти позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судом установлено, що ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 2,1828 га, кадастровий номер 0523785000:02:002:0186, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (а.с. 13).

Рішенням Теплицького районного суду у справі №144/1290/15-ц від 21.04.2016 року, яке набрало законної сили 30.05.2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «ЗІС», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі, про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено, в зв`язку з пропуском строків звернення до суду (а.с. 27-33).

Як встановлено вказаним вище судовим рішенням, 19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «ЗІС» було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, площею 2,1828 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Петрашівської сільської ради Теплицького району, про що Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 040685000219 вчинено запис від 09.07.2006, строк дії договору 10 років.

07 травня 2010 року змінами (доповненнями) до договору оренди землі, укладеного 19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», строк дії договору продовжено на п`ятнадцять років, до 2025 року, а також змінено розмір орендної плати.

Згідно висновку експерта № 118/тдд від 25 січня 2016 року: підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди від 19 квітня 2006 року, зареєстрованого за № 040685000219 від 09 серпня 2006 року, в графі «Реквізити» підпис орендодавця, ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Даним рішенням, було встановлено, що при укладенні договору оренди землі від 19 квітня 2006 року було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1

ПП «ЗІС» вказане рішення суду не оскаржувалось, воно вступило в законну силу, а тому суд не піддає сумніву висновки викладені у ньому.

У відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВС зазначає про те, що суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

За своїм внутрішнім переконанням суд відзначає, що вказані вище висновки результатами проведення судово-почеркознавчих експертиз, які хоч і були призначені в іншій справі, мають пряме відношення до предмету даного спору, і ніхто з учасників справи не ставить під сумнів їх належність та допустимість як доказів по даній справі.

Разом з тим суд зазначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на зазначене, встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала спірного договору оренди землі від 19 квітня 2006 року та зміни (доповнення) до договору оренди землі, не погоджувала їх умов, то вони є такими, що не вчинені, та враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, а тому обрав вірний спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права. Зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном (ст. 391 ЦК).

Права позивача, як власника земельної ділянки, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним йому майном, а тому суд приходить до висновку, що існують усі підстави для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи, що договір оренди землі від 19 квітня 2006 року та зміни (доповнення) до договору оренди землі від 07 травня 2010 року є не вчиненими (не укладеними), відповідача слід зобов`язати не чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, площею 2,1828 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Соболівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області та належить позивачу, шляхом повернення її власнику ОСОБА_1 .

Посилання представника відповідача на те, що відсутність волевиявлення позивача - ОСОБА_1 на укладення договору оренди землі з ПП «ЗІС» та доповнень до нього підтвердження не знайшла як під час розгляду справи №144/1290/15-ц Теплицьким районним судом, так і під час розгляду даної справи, оскільки договір оренди ОСОБА_1 підписувала, до того ж остання отримувала орендну плату за договором, спростовуються висновками, викладеними у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц, згідно яких Верховний Суд визнав договір оренди земельної ділянки не дійсним через те, що договір був підписаний не орендодавцем, хоча останній і отримував орендну плату.

Разом з тим, позивачем також заявлена вимога про стягнення з ПП «ЗІС» безпідставно збережених коштів в сумі 8644,32 грн.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до частин першої та другої зазначеної вище статті ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений, зокрема, у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Отже, судом встановлено, що ПП «ЗІС», не будучи власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, площею 2,1828 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Соболівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, поза волею ОСОБА_1 фактично використовувало дану земельну ділянку з державною реєстрацією цього речового права, при цьому не сплачуючи орендну плату за використання вказаної земельної ділянки з 2019 року по 2022 рік, а отже зобов`язане повернути кошти, які мав заплатити власникові земельної ділянки, якою є позивач.

Водночас, вирішуючи питання про суму коштів, які повинен відповідач сплатити за користування земельною ділянкою, суд виходить з такого.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовувала фактичний розмір безпідставно збережених коштів у розмірі 8644,32 грн, керуючись виключно нормативно-грошовою оцінкою земельної ділянки станом на 09.11.2022 рік, що становить 96048 грн.

Враховуючи, що позивач є власником майна - спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, площею 2,1828 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Соболівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, у листопаді 2019 року по листопад 2022 року, вона вважає, що належною до стягнення з відповідача є сума коштів за три роки (96048 грн ? 3% ? 3 = 8644,32 грн).

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Крім того, згідно з абзацом першим пункту 289.1 Податкового кодексу України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Близький за змістом правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 639/5391/19.

За таких обставин, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а винятково на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 922/4073/19, від 24 вересня 2020 року у справі № 922/3616/19, від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18).

Суд вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявна інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, де вказані відомості про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, площею 2,1828 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Соболівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, станом на 09.11.2022 рік в сумі 96048 грн.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення безпідставно збережених коштів слід задоволити.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 вказаної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується стягнення з ПП «ЗІС» витрат на правничу допомогу в розмірі 17984,80 грн, суд зазначає наступне.

Адвокатом Клінчиковим С.О., який здійснює представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у даній справі на підставі угоди про надання правової допомоги від 04.03.2021 року, суду надано вказану угоду, ордер та розрахунок-опис наданих адвокатом послуг позивачу у цивільній справі (а.с. а.с. 14, 15, 78).

З урахуванням практики Верховного Суду щодо відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, критерію реальності та розумності адвокатських витрат та фінансового стану обох сторін, дослідивши всі надані докази у їх сукупності на підтвердження здійснення таких послуг, а також врахувавши письмове клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд прийшов до висновку про часткове стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн, що є співмірним із складністю виду правничої допомоги у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 78, 81, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного підприємства «ЗІС» про усунення перешкод у користувані земельною ділянкою та стягнення безпідставно збережених коштів задоволити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, які чиняться приватним підприємством «ЗІС».

Зобов`язати приватне підприємство «ЗІС» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:02:002:0186, площею 2,1828 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити приватному підприємству «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Стягнути з приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти в сумі 8644 (вісім тисяч шістсот сорок чотири) грн 32 коп.

Стягнути з приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 1984 (одну тисячу дев`ятсто вісімдесят чотири) грн 80 коп. судового збору та 6000 (шість тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача - адвокат Клінчиков Сергій Олександрович, адреса: вул. Д. Галицького, 27а, оф. 203 м. Вінниця, 21036, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №364 від 19.12.2003 року.

Відповідач Приватне підприємство «ЗІС», адреса: вул. Затишна, 6, кв. 4 с. Війтівка Бершадського (Гайсинського) району Вінницької області, код ЄДРПОУ 13319364.

Представник відповідача - адвокат Притула Василь Леонідович, АДРЕСА_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №820 від 25.03.2013 року.

Повний текст рішення виготовлено 02.06.2023 року.

Суддя