Рішення

від 30.05.2023 по справі 905/2/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.05.2023р. Справа №905/2/23

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НЛТ Техніка", с.Бишів, Макарівський район, Київська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем", м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 211 133,27грн,

без участі (виклику) учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЛТ Техніка", с.Бишів, Макарівський район, Київська область, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем", м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення суми основного боргу у розмірі 211 133,27грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором надання послуг з перевезення вантажів №30/09/21 від 30.09.2021 щодо повної оплати наданих послуг.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.01.2023 відкрито провадження у справі №905/2/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк до 30.01.2023 для подання відзиву на позов.

28.02.2023 на електрону адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, у якому просив: поновити строк для подання відзиву та заперечень проти розгляду справи у спрощеному порядку, подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження за участю сторін із призначенням підготовчого засідання у справі; зобов`язати позивача надати відповідачеві копію позовної заяви з усіма додатками на електронну адресу представника ТОВ "Глобал Логістик Сістем" адвоката Трофимова С.О. adv.trof@gmail.com, а також надати суду оригінали поданих ним письмових доказів для огляду в судовому засіданні.

Ухвалою від 09.03.2023 клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено судом без задоволення, зобов`язано позивача у найкоротший термін направити копію позовної заяви з усіма доданими до неї документами на електронну адресу представника відповідача адвоката Трофимова С.О. - adv.trof@gmail.com., встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом 10 днів (враховуючи час пересилання засобами зв`язку) з дня отримання копії позовної заяви, надати суду докази надіслання або вручення копії відзиву з доданими до нього документами позивачу.

На виконання ухвали суду від 09.03.2023 позивач через систему «Електронний суд» надав клопотання про долучення доказів направлення позовної заяви з додатками на електрону адресу представника відповідача.

13.03.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилаючись на відсутність в матеріалах позову товарно-транспортних накладних на перевезення, а також невідповідність підпису директора ТОВ "Глобал Логістик Сістем" Бордальова О.С. на копіях відповідних документів його оригінальному підпису, заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає свої зобов`язання погашеними в повному обсязі. Крім того, посилаючись на п.6 ч. 1 ст. 256 та ч.3 ст. 925 Цивільного кодексу України та п.168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР вважає, що за заявленими позовними вимогами сплинули строки позовної давності, відтак просить суд застосувати по спірних правовідносин строк позовної давності, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

15.03.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджується з аргументами відповідача, вважає твердження іншого учасника справи щодо спливу позовної давності необґрунтованими з посиланням на переривання позовної давності частковими сплатами в силу ст.264 Цивільного кодексу України, а також п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, просить суд задовольнити позовну заяву.

Станом на 30.05.2023 відповідач не скористався своїм правом надати заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 27 Конституції України обов`язком держави є захист життя людини.

Враховуючи надання відповідачу ухвалою суду від 09.03.2023 додаткового строку для надання позиції по суті спору, а також з огляду на обставини, пов`язані із введенням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який продовжений до 18 серпня 2023 року, враховуючи проведенням активних бойових дій на території Харківської області, особливий режим роботи господарського суду Донецької області, розташованого у м. Харкові, рішення винесено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

30.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НЛТ Техніка» (далі- перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір надання послуг з перевезення вантажів №30/09/21 (далі - договір).

Згідно п.1.1 договору перевізник зобов`язався надати послуги з перевезення автомобільним транспортним засобом довірений йому замовником вантаж з пункту відправлення до пункту призначення, зазначених у замовленні на перевезення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов`язується сплачувати за надані послуги з перевезення вантажу плату.

За умовами п. 2.11 договору підтвердженням факту надання послуг з перевезення вантажу та документом в якому фіксується об`єми перевезених вантажів - є товаро-транспортна накладна, укладена та підписана відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.2.12. договору кожного дня після надання послуг перевезення вантажу складається та підписується Акт виконаних робіт на підставі якого здійснюється оплата за надані послуги відповідно до умов цього договору.

Перевізник зобов`язується надати замовнику рахунок-фактура, товаро-транспортну накладну з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акт виконаних робіт та інші необхідні документи (п. 3.2.5. договору).

У п.4.2. договору сторони дійшли згоди щодо порядку оплати, а саме оплата послуг з перевезення вантажу здійснюється протягом 5-ти календарних днів після підписання акту виконаних робіт на підставі рахунку-фактури, виставленого перевізником.

Оплата перевезення здійснюється у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника (п.4.3. договору).

За змістом п.4.4. договору днем здійснення платежу вважається день надходження грошових сум на розрахунковий рахунок перевізника.

Відповідно до п.8.2. договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт.

За приписами п.8.3.договору він вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2021.

Позивач вказує, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надав послуги відповідачу з перевезення вантажу за завданням замовника, всього на суму 851145,87грн. з ПДВ, а замовником були прийняте таке виконання, про що свідчать складені у двосторонньому порядку акти надання послуг: №305 від 06.10.2021 на суму 26393,60грн, №312 від 08.10.2021 на суму 73606,40грн., №313 від 08.10.2021 на суму 81440,96грн., №324 від 08.10.2021 на суму 18559,04грн, №318 від 19.10.2021 на суму 640833,27грн., №338 від 19.10.2021 на суму 10312,60грн.

Перевізником були виставлені замовнику рахунки №378 від 01.10.2021, №390 від 07.10.2021, №400 від 11.10.2021, №440 від 19.10.2021 на оплату послуг з перевезення вантажів за договором№30/09/21 від 30.09.2021, на які є посилання у вказаних актах надання послуг.

Позивач посилається на те, що відповідач всупереч взятим на себе зобов`язань за договором здійснив лише часткову оплату наданих перевізником послуг в загальному розмірі 640012,60грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 211133,27грн.

Оскільки сума боргу у розмірі 211133,27грн. не була сплачена відповідачем, це стало підставою для звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вже встановлено судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір надання послуг з перевезення вантажів №30/09/21 від 30.09.2021, який є підставою для виникнення у його сторін прав і обов`язків, визначених ним.

Зазначений вище правочин укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано уповноваженими представниками двох сторін, їх підписи посвідчені печатками сторін, що відповідає приписам ст.ст. 207, 208 ЦК України, в силу статті 204 ЦК України є правомірним правочином, доказів його недійсності чи розірвання сторонами суду не надано.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору №30/09/21 від 30.09.2021 позивач зобов`язувався надати послуги з перевезення автомобільним транспортним засобом довірений йому відповідачем вантаж з пункту відправлення до пункту призначення, зазначений у замовленні на перевезення і видати вантаж уповноваженій на його одержання особі, а відповідач зобов`язується сплачувати надані послуги з перевезення вантажу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач у виконання своїх обов`язків за договором №30/09/21 від 30.09.2021 надав відповідачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 851145,87грн. з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг: №305 від 06.10.2021 на суму 26393,60грн, №312 від 08.10.2021 на суму 73606,40грн., №313 від 08.10.2021 на суму 81440,96грн., №324 від 08.10.2021 на суму 18559,04грн, №318 від 19.10.2021 на суму 640833,27грн., №338 від 19.10.2021 на суму 10312,60грн.

Судом встановлено, що вказані акти затверджені директором Товариства з обмеженою відповідальністю «НЛТ Техніка» Притула О.Ф. та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем", підписи скріплені печатками підприємств.

Господарський суд приймає до уваги, що відповідачем при отриманні послуг з перевезення вантажів не подавалося жодних заперечень відносно виконання позивачем прийнятих за договором зобов`язань. Зокрема, за змістом актів замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов`язань, враховуючи підписання та скріплення печаткою підприємства актів надання послуг без жодних заперечень та зауважень, суд дійшов висновку, що свої зобов`язання позивач виконав належним чином у відповідності з умовами договору.

На підставі наданих послуг позивачем з посиланням на договір №30/09/21 від 30.09.2021 були виставленні рахунки на оплату: №378 від 01.10.2021 на суму 100000грн, №390 від 07.10.2021 на суму 100000грн, №400 від 11.10.2021 на суму 640833,28грн, №440 від 19.10.2021 на суму 10312,60грн., на які є посилання у актах надання послуг.

Як стверджує позивач у позові, відповідач лише частково оплатив послуги надані виконавцем у загальному розмірі 640012,60грн.

Судом встановлено, що на підтвердження здійсненої оплати позивач надав до матеріалів справи банківські виписки на загальну суму 637512,60грн., відповідно до яких:

- 01.10.2021 було здійснено оплату в розмірі 100000,00грн. з призначенням платежу за послуги перевезення згідно рахунка №378, який був виставлений за актами наданих послуг №305 від 06.10.2021 та №312 від 08.10.2021;

- 08.10.2021 було здійснено два платежі в розмірі 70000,00грн та 20000,00грн. з призначенням платежу за послуги перевезення згідно рахунка №390, який був виставлений за актами наданих послуг №313 від 08.10.2021 та №324 від 08.10.2021;

- 12.10.2021 було здійснено оплату в розмірі 10000,00грн. з призначенням платежу за послуги перевезення за рахунком №390, який виставлений за актами наданих послуг №313 від 08.10.2021 та №324 від 08.10.2021;

- 23.10.2021 було здійснено оплату в розмірі 40000,00грн. з призначенням платежу за послуги перевезення за рахунком №400 від 11.10.2021, який виставлений за актом надання послуг №318 від 19.10.2021;

- 14.01.2022 було здійснено два платежі в розмірі 127200,00грн. та 10000,00грн. з призначенням платежу за послуги перевезення за рахунком №400 від 11.10.2021, який виставлений за актом надання послуг №318 від 19.10.2021;

- 14.01.2022 було здійснено оплату в розмірі 10312,60грн з призначенням платежу за послуги перевезення за рахунком №440 від 19.10.2021, який виставлений за актом надання послуг №338 від 19.10.2021;

- 26.01.2022 було здійснено оплату в розмірі 150000грн. з призначенням платежу за послуги перевезення за рахунком №400 від 11.10.2021, який виставлений за актом надання послуг №318 від 19.10.2021;

- 18.02.2022 було здійснено оплату в розмірі 100000,00грн. з призначенням платежу за послуги перевезення за рахунком №400 від 11.10.2021, який виставлений за актом надання послуг №318 від 19.10.2021.

Водночас банківську виписку або інший платіжний документ у підтвердження здійснення відповідачем 14.01.2022 оплати у розмірі 2500,00грн., про що є посилання у тексті позовної заяви, матеріали справи не містять.

Відповідно до п.3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин та здійснених оплат) реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин та здійснених оплат), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відтак, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18.

Як свідчать умови договору, право самостійної зміни позивачем призначення платежу не передбачено. У разі відсутності у призначенні платежу періоду, за який сплачується платіж, така оплата зараховується в рахунок погашення заборгованості минулих періодів першочергово.

Виходячи із наявних в матеріалах справи банківських виписок, при здійсненні наведених оплат відповідачем як платником у призначенні платежу визначено періоди оплати послуг, а саме вказані виставлені за актами рахунки.

Враховуючи вищевикладене, відповідач оплатою 01.10.2021 повністю сплатив суму наданих послуг за актом №305 від 06.10.2021 та №312 від 08.10.2021; платежами 08.10.2021 та 12.10.2021 повністю сплачені послуги за актами №313 від 08.10.2021 та №324 від 08.10.2021; здійсненою 14.01.2022 оплатою повністю сплачена сума послуг за актом №338 від 19.10.2021.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується часткова сплата заборгованості лише за актом №318 від 19.10.2021 шляхом здійснення платежів від 23.10.2021, 14.01.2022, 26.01.2022 та 18.02.2022 на загальну суму 427200грн. відповідно до банківських виписок.

Враховуючи повну оплату послуг за всіма актами, крім акту №318 від 19.10.2021, посилання позивача у позові ще на здійснену відповідачем 14.01.2022 оплату у розмірі 2500,00грн, суд дійшов висновку, що невиконаними відповідачем у повному обсязі є зобов`язання з оплати отриманих послуг у розмірі 211133,27грн. за актом №318 від 19.10.2021.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом ст.252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З урахуванням положень ст.253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов`язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу ч.5 ст. 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові 20.11.2020 року по справі № 910/13071/19.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

За змістом п.2.12. договору кожного дня після надання послуг перевезення вантажу складається та підписується Акт виконаних робіт на підставі якого здійснюється оплата за надані послуги відповідно до умов цього договору.

У п.4.3. договору сторонами встановлений наступний строк оплати послуг з перевезення вантажу - протягом 5-ти календарних днів після підписання акту виконаних робіт на підставі рахунку-фактури, виставленим перевізником.

Відтак, сторони у добровільному порядку пов`язали строк оплати саме з підписанням актів.

Приймаючи до уваги, що акт надання послуг №318 підписаний сторонами 19.10.2021, останній день строку для оплати припадає на 24.10.2021(неділя), граничнім строком оплати послуг за ним є 25.10.2021.

Згідно зі ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві заперечив проти позовних вимог, вважає свої зобов`язання погашеними з посиланням на: втрату доступу до архіву документів та регістрів бухгалтерського обліку, що залишилися в тимчасово окупованому м. Маріуполь; відсутність в матеріалах справи первинних документів бухгалтерського обліку - товарно-транспортних накладних та невідповідність підпису директора ТОВ "Глобал Логістик Сістем" Бордальова О.С. на копіях відповідних документів його оригінальному підпису.

Суд не погоджується з доводами відповідача з огляду на наступне.

Як вже зазначалося вище, у п.2.12. договору сторони дійшли згоди, що кожного дня після надання послуг перевезення вантажу складається та підписується Акт виконаних робіт на підставі якого здійснюється оплата за надані послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Належними та допустимими доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Такими доказами можуть бути, зокрема, договори, акти приймання-передавання послуг, видаткові накладні, платіжні доручення, тощо.

Зважаючи на наведене, додані до позовної заяви акти надання послуг є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які містять відомості про господарські операції, мають всі необхідні обов`язкові реквізити та фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, відтак є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за перевезення вантажів.

В свою чергу, представник відповідача у відзиві не конкретизував на яких саме документах підпис директора ТОВ "Глобал Логістик Сістем" Бордальова О.С. не відповідає його оригінальному підпису. Крім того, на кожному акту надання послуг підпис з боку директора ТОВ "Глобал Логістик Сістем" скріплений круглою печаткою вказаного підприємства, що є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими первинними документами.

Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки або штампів, рішення відповідних органів за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав. Будь-яких доказів про підроблення підпису на первинних документах відповідач до суду також не надав (такими доказами згідно чинного законодавства можуть бути висновки експертів, обвинувальний вирок суду по кримінальній справі).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги здійснені відповідачем оплати за кожним рахунком-фактурою, складеним на підставі кожного спірного акту, що свідчить про визнання обов`язку, суд дійшов висновку, що заперечення відповідача не відповідають вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст.202 ГК України та ст.599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст.2 ст.73 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належні та допустимі докази у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б підтверджували повну оплату заявленої до стягнення суми заборгованості відповідачем суду не надані, відтак доводи відповідача щодо погашення зобов`язання належним чином не мотивовані та недоведені.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, разом з цим відповідач свої зобов`язання з оплати отриманих послуг з перевезення вантажів у розмірі 211133,27грн. не виконав.

Стаття 525 ЦК передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем послуг з перевезення вантажів, докази сплати суми заборгованості у розмірі 211133,27грн суду не представлені, розмір боргу у вказаному розмірі не спростований відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 211133,27грн. є обґрунтованими.

У відзиві відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Заперечуючи проти задоволення позову з огляду на сплив строків позовної давності, відповідач у своєму відзиві зазначає, що оскільки між сторонами був укладений договір надання послуг з перевезення вантажів, а тому на врегульовані ним правовідносини повинні розповсюджуватися положення щодо скорочених строків позовної давності, встановлені п.6 ч. 1 ст. 256 та ч.3 ст. 925 Цивільного кодексу України, п.168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За приписами ч.5 ст.315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Між тим, доводи відповідача в цій частині заперечень суд вважає помилковими, з огляду на наступне.

Надавши правову оцінку умовам договору надання послуг з перевезення вантажів №30/09/21 від 30.09.2021 суд приходить до висновку, що за своїми основними та другорядними (не основними) ознаками вказаний договір є договором транспортного експедирування.

Як випливає з умов вказаного договору, останній укладений між перевізником (позивач) та замовником (відповідач), є двостороннім, регулює відносини сторін при виконанні перевізником послуг пов`язаних з перевезенням вантажів, а також при розрахунках за виконані послуги.

Частинами 1, 2 ст. 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.316 ГК України.

Положення Глави 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.

Відповідно до ч.1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

З аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що договір перевезення вантажів (Глава 64 ЦК України) та договір транспортного експедирування, що регулюється нормами Глави 65 ЦК України, за своїм предметом та істотними умовами є по суті різними договорами, які регулюються різними нормами чинного законодавства.

Слід зазначити, що особливістю та відмінністю договору перевезення від договору транспортного експедирування є те, що договір перевезення завжди є трьохстороннім (відправник, перевізник, одержувач) (ст. 909 ЦК України), а договір транспортного експедирування - двостороннім (перевізник, замовник).

У даному випадку спір виник між перевізником та замовником за двостороннім договором транспортного експедирування, а не між вантажовідправником, вантажоодержувачем, перевізником, як це властиво правовідносинам за договором перевезення.

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються ст. 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями Глави 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені ст. 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов`язаних з перевезенням, не поширюються.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.04.2013 у справі № 5010/1104/2012-12/34-14/78, від 17.04.2012 у справі № 1/93/5022-1253/2011, від 22.11.2011 у справі № 5015/1094/11, від 24.02.2010 у справі № 11/237.

Як встановлено судом, у даній справі спір виник між перевізником (позивачем) та замовником (відповідачем) за двостороннім договором транспортного експедирування, а не договором укладеним між вантажовідправником, вантажоодержувачем та перевізником, що є обов`язковою умовою за договором перевезення, відтак посилання відповідача на те, що застосуванню до даних правовідносин підлягають строки визначені ч.3 ст. 925 Цивільного кодексу України є помилковими.

Враховуючи викладене, спеціальні строки позовної давності, визначені ст. 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ч.5 ст.315 ГК України на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, не поширюються.

Таким чином, суд дійшов висновку про поширення на спірні правовідносини загальної позовної давності, яка відповідно до ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу строку позовної давності нерозривно пов`язаний з моментом порушення права, що в даному випадку співпадає зі строком виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг позивача. Як вже встановлено судом вище, граничний строк оплати заявленої до стягнення заборгованості у відповідача настав 25.10.2021.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Судом вище встановлено, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 211133,27грн., яка виникла за актом надання послуг №318 від 19.10.2021, є обґрунтованими.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до абз.2 п.4.4.1 постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18.

Судом вже встановлено здійснення відповідачем 23.10.2021, 14.01.2022, 26.01.2022 та 18.02.2022 часткової оплати наданих послуг щодо яких складено акт №318 від 19.10.2021, відтак часткові оплати послуг є підставою для переривання перебігу позовної давності.

Так як з даним позовом позивач звернувся до суду через ситему "Електронний суд" 29.12.2022, ураховуючи приписи ст. 257 ЦК України в межах загального строку позовної давності, відтак відсутні підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 211133,27грн.

Оскільки позивачем не пропущено загального трирічного строку позовної давності, клопотання відповідача про застосування позовної давності слід відхилити, як необґрунтоване.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення стягнення 211133,27грн підлягають задоволенню.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Логістик Сістем" (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, Бахчиванджи, будинок 55, інше 2; код ЄДРПОУ 37200332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЛТ Техніка" (08072, Київська обл., Макарівський район, село Бушів, вул. Київська, будинок 1А; код ЄДРПОУ 42798837) суму основного боргу у розмірі 211133,27грн та судовий збір у розмірі 3167,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку, передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2023.

Суддя Ю.В. Макарова