Рішення

від 30.05.2023 по справі 442/2494/23

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/2494/23

Провадження №2/442/650/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Павлів З.С.,

з участю секретаря судових засідань Півали І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про зняття з посади, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог, просить визнати незаконним та скасувати наказ директора Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського за №12/08-01 від 16.03.2023 про зняття ОСОБА_1 з посади старшого тренера відділення плавання з 16.03.2023, поновити ОСОБА_1 на посаді старшого тренера відділення плавання з 17.03.2023 у Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі ім.Івана Боберського, стягнути з Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського в її користь різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 1576,87 грн. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого тренера відділення плавання Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі ім.Івана Боберського та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваною роботи за один місяць в розмірі 849,13 грн. допустити до негайного виконання, а також просить стягнути з відповідача 3500 грн. витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі наказу №625 від 15.08.1988 ОСОБА_1 прийнято на посаду тренера-викладача по плаванню Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського. Згідно наказу №95 від 29.10.2007 ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого тренера - викладача відділення плавання з 01.11.2007. Наказом №12/08-01 від 16.03.2023 ОСОБА_1 знято з посади старшого тренера відділення плавання з 16.03.2023. У даному наказі зазначено, що підставою прийняття такого наказу стали рекомендації відділу освіти. В результаті прийняття вказаного наказу без погодження з ОСОБА_1 у неї змінилися посадові обов`язки, що потягло зменшення розміру заробітної плати на 20% від окладу, що свідчить про порушення трудових прав позивачки. Вищевказаний наказ не визнає, вважає його незаконним та необґрунтованим, наказ не відповідає вимогам законодавства, у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов`язків, у наказі відсутнє посилання на нормативно правовий акт. Вважає, що відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 порушила трудову дисципліну та її обґрунтовано притягнуто до відповідальності згідно оскаржуваного наказу, що мало наслідком зменшення заробітної плати. У зв`язку з незаконним переведенням, просить стягнути різницю в заробітну плату за час виконання нижче оплачуваної роботи в розмірі 1576,87 грн.

Процесуальні дії суду:

Ухвалою судді від 31.03.2023 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 09.05.2023. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Ухвалою суду від 09.05.2023 прийнято до розгляду заяву адвоката позивачки ОСОБА_1 Волошин Світлани Петрівни про збільшення позовних вимог, розгляд справи призначено на 30.05.2023.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності та у відсутності її довірительки, позов підтримують повністю, просять такий задоволити.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суду про причини неявки.

Третя особа в судове засідання не з`явився хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив суду про причини неявки.

При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у її відсутності, провівши заочний розгляд справи.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено:

ОСОБА_1 працювала у Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі на посаді старшого тренера - викладача відділення плавання з 01.11.2007.

На підставі наказу №12/08-01 від 16.03.2023 ОСОБА_1 знято з посади старшого тренера відділення плавання з 16.03.2023.

Як вбачається із зазначеного наказу, такий винесено за результатами службової перевірки, проведеної комісією відділу освіти та керуючись рекомендаціями відділу освіти №01-4-197 від 14.03.2023, вх.№27/01-19 від 16.03.2023.

Згідно Посадових обов`язків тренера-викладача від 02.04.2014 №ПО-06-04 за невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього розпорядку спорт.школи, законних актів, посадових обов`язків, встановлених у Інструкції, тренер-викладач несе відповідальність у порядку визначеному трудовим законодавством. За грубе порушення трудових обов`язків у якості покарання може бути використання звільнення з роботи. За застосування (в тому числі) методів виховання, пов`язаних з фізичним чи психологічним насиллям над особистістю виховання, а також скоєння іншого аморального вчинку тренер-викладач може бути звільнений з посади у відповідності з трудовим законодавством. Звільнення за подібний вчинок не є мірою дисциплінарної відповідальності.

Із зазначеними посадовими обов`язками ОСОБА_1 ознайомлена.

У Посадовій інструкції старшого тренера-викладача від 02.04.2014 передбачено, що у визначеному законодавством України порядку старший тренер-викладач несе відповідальність за: періодичне комплектування груп відділення та підвищення спортивної майстерності учнів - спортсмені, реалізацію не в повному обсязі навчальних програм у відповідності з навчальним планом та розкладом занять, життя та здоров`я учнів - спортсменів під час навчально-тренувального процесу та інших спортивно-масових заходів, порушення прав і свободи вихованців. За невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і Правил внутрішнього розпорядку школи, законних розпоряджень директора ДЮСШ чи його заступника та інших локальних нормативних актів, посадових обов`язків встановлених даною інструкцією, старший тренер - викладач несе дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством. За грубе порушення трудових обов`язків у якості дисциплінарного покарання може бути використане звільнення з роботи. За застосування (в тому числі одноразове) методів виховання, пов`язаних - фізичним чи психологічним насиллям над особистістю вихованця, а також скоєння іншого аморального вчинку тренер-викладач може бути звільнений з посади у відповідності з трудовим законодавством. Звільнення за подібний вчинок не є мірою дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_1 із даною посадовою інструкцією ознайомлена, що засвідчено підписом останньої.

Оцінка суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини вбачається, що у випадку ухвалення рішення по суті спору органом, якому прямо не властива судова функція, ч. 1 ст. 6 Конвенції підлягатиме застосуванню у разі, якщо таке рішення підлягає подальшому контролю з боку «судового органу, який має повну компетенцію» (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» визначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору. Водночас у п. 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України» вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип незалежного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються.

Необхідність зазначення в судових рішення чіткого обґрунтування результатів оцінки доказів передбачена й у ст.263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, суд повинен зазначити мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті.

Надаючи праву оцінку спірним правовідносинам, відсутність відзиву та, відповідно, відсутність обґрунтування та пояснень сторони відповідача, а також обраний позивачем спосіб захисту, суд призюмує, що зняття ОСОБА_1 з посади старшого тренера відділення є дисциплінарним стягненням.

Статтею 140 КЗпП України передбачено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

Глава Х визначає засоби забезпечення трудової дисципліни, до яких відноситься заохочення, та стягнення за порушення трудової дисципліни.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі ст.149 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується до працівника за порушення трудової дисципліни, при цьому враховується ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень встановлено ст.148-149 КЗпП України.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється противоправне винне невиконання або неналежне виконання працівником його трудових обов`язків. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Щодо обраного способу захисту позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та (або) є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи матеріалів службової перевірки, про яку зазначено в оскаржуваному наказі, суд позбавлений можливості надати оцінку дотримання самої процедури, передбаченої ст.ст.139, 147, 147-1, 149 КЗпП України щодо перевірки та притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, статтею 147 КЗпП України та Посадовою інструкцією старшого тренера-викладача та Посадовими обов`язками тренера-викладача не передбачено такого заходу дисциплінарної відповідальності як зняття з посади старшого тренера.

З таких підстав, суд вважає, що на ОСОБА_1 не можуть бути накладені інші дисциплінарні стягнення, крім тих, що передбачені ст.147 КЗпП України, а тому спірний наказ не може бути заходом дисциплінарного впливу.

Обираючи спосіб захисту свого права позивач послався на порушення відповідачем порядку притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Разом з тим, суд вважає, що обраний спосіб захисту не є належним, оскільки зняття з посади не є видом дисциплінарного стягнення.

Разом з тим, з дотримання принципу процесуальної економії, а також враховуючи правовий висновок, сформований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98) про те, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині слі відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ч.1 ст.94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З долученої до матеріалів справи довідки про доходи ОСОБА_1 вбачається, що така видана Відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, який і проводить нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що Дрогобицька дитячо-юнацька спортивна школа ім.Івана Боберського є неналежним відповідачем, Дрогобицька дитячо-юнацька спортивна школа ім.Івана Боберського в даному випадку є неналежним відповідачем, оскільки така не порушувала трудових прав позивача щодо виплати різниці заробітної плати, належним відповідачем у справі має бути лише Відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради.

Згідно з ч.1 ст.48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежним відповідачем розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), а також у постанові від 10.03.2021 у справі №226/817/19 (провадження №61-6327св20).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд враховує характер спірних правовідносин, визначену норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

З таких підстав, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Позивачем при зверненні до суду оплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Зважаючи на те, що на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, то зазначений судовий збір сплачено за позовну вимогу про стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Зважаючи на те, що в задоволенні позовних вимог в цій частині судом відмовлено, сплачений судовий збір позивачкою компенсації не підлягає.

Водночас, у зв`язку з тим, що на підставі вищенаведеної норми, позивачку звільнено від сплати судового збору за позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, таку слід стягнути за рахунок відповідача в дохід держави.

Крім цього, позивач у позовній заяві просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3500 грн.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду такі документи: копія договору про надання правничої допомоги від 12.04.2023, акт прийому-передачі наданої правничої допомоги від 02.05.2023, квитанцію до прибуткового касового ордера №5 від 12.04.2023.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача слід стягнути на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто 2000 гривень.

Водночас, зважаючи на те, що дане рішення є заочним, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачеві, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264, 280-282 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про зняття з посади, поновлення на посаді та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи - задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського за №12/08-01 від 16.03.2023 про зняття ОСОБА_1 з посади старшого тренера відділення плавання з 16.03.2023.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого тренера відділення плавання з 17.03.2023 у Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі ім.Івана Боберського.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого тренера відділення плавання Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі ім.Івана Боберського допустити до негайного виконання.

Стягнути з Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберського 1073,60 гривень судових витрат в дохід держави.

Стягнути з Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.Івана Боберськогов користь ОСОБА_1 2000 гривень витрат на правничу допомогу.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення оголошено 02.06.2023.

Суддя Павлів З.С.