Рішення

від 01.06.2023 по справі 910/3160/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.06.2023Справа № 910/3160/23

За позовомАкціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Олімп" про182 734,95 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін : без виклику учасників справи у судове засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Олімп" про стягнення 182 734,95 грн., з яких: 103 220,90 грн. - сума основного боргу, 43 996,39 грн. - пені, 10 685,59 грн. - 10 % річних, 24 832,07грн. - інфляції за Договором поставки № БТРО_2021/11/005 бетонних сумішей готових та будівельних розчинів.

Ухвалою суду від 07.03.2023 позов залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків позовної заяви 5 днів з дня вручення вказаної ухвали.

20.03.2023 позивачем подана заява про усунення недоліків позовної заяви.

За таких обставин, суд ухвалою від 22.03.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судове засідання.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за №01054 94261070 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, 8.

Вищезазначена ухвала господарського суду м. Києва від 22.03.2023 повернута до суду у зв`язку з: закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/3160/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.11.2021 між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд Олімп" (Покупець) укладено договір поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів №БТРО_2021/11/005.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю на умовах цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити бетонні суміші готові та будівельні розчини, які надалі іменуються "Товар", в асортименті та за цінами, визначеними Сторонами в видаткових накладних.

Пунктом 2.1. Договору Сторони погодили, що Товар поставляється Покупцю оплаченими партіями на підставі погоджених Постачальником заявок Покупця, які направляються Постачальнику - для бетонних сумішей готових та будівельних розчинів - по телефону або на електронну пошту, які зазначені в розділі 10 цього Договору, не пізніше ніж за 1 добу до початку поставки.

Відповідно до п. 4.3. Договору Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) днів з дати поставки Товару. Але незалежно від строку оплати, Покупець повинен повністю сплатити поставлений Товар до закінчення строку дії Договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки Постачальника.

Матеріали справи свідчать, що на виконання вимог Договору Позивачем здійснено поставку Товару партіями відповідно до п. 2.1. Договору.

Так, Позивачем з 08.11.2021 по 22.02.2022 р поставлено на користь Відповідача Товар належної кількості, комплектності та якості, на суму 415 430,52 грн., про що свідчать наявні у справі накладні, підписані директором відповідача без будь - яких зауважень.

При цьому, Відповідачем частково було сплачено за Товар 312 209,62 грн, іншого матеріали справи не містять, відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Як вказує позивач, грошові кошти, що надходили на розрахунковий рахунок Позивача зараховувались у черговості, встановленій ст. 534 ЦК України.

Суду доведено, що станом на 31.01.2023 заборгованість Відповідача склала суму 103 220,90грн.

Про вказані обставини свідчать наступні накладні, частково не оплачені відповідачем:

№ 1/11330 від 29.11.2021 на суму 18 462,72 грн.;

№ 1/03302 від 04.02.2022 на суму 30 739,07 грн.;

№ 1/03992 від 08.02.2022 на суму 13 804,97 грн.;

№ 1/04685 від 15.02.2022 на суму 25 605,54 грн.;

№ 1/05559 від 18.02.2022 на суму 9 463,56 грн.;

№ 1/06081 від 22.02.2022 на суму 10 320,38 грн.

та частковим зарахуванням за рахунок оплати за платіжним дорученням від 19.01.2022 № 1648 у розмірі 5 175,34грн.

Отже, доказів сплати заборгованості Відповідача за поставлений позивачем товар, у розмірі 103 220,90 грн. матеріали справи не містять.

Про наявність вказаної заборгованості свідчать також, підписані позивачем та відповідачем Акти звіряння.

Судом встановлено, що позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення претензії № 399 від 31.10.2022.

Проте така залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 181 ГК України Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Позивачем з 08.11.2021 по 22.02.2022 поставлено на користь Відповідача Товар належної кількості, комплектності та якості, на суму 415 430,52 грн., про що свідчать наявні у справі накладні, підписані директором відповідача без будь - яких зауважень.

При цьому, Відповідачем частково було сплачено за Товар - 312 209,62 грн.

Матеріалами справи доведено, що станом на 31.01.2023 заборгованість Відповідача склала суму 103 220,90грн.

Про вказані обставини свідчать наступні накладні, частково не оплачені відповідачем:

№ 1/11330 від 29.11.2021 на суму 18 462,72 грн.;

№ 1/03302 від 04.02.2022 на суму 30 739,07 грн.;

№ 1/03992 від 08.02.2022 на суму 13 804,97 грн.;

№ 1/04685 від 15.02.2022 на суму 25 605,54 грн.;

№ 1/05559 від 18.02.2022 на суму 9 463,56 грн.;

№ 1/06081 від 22.02.2022 на суму 10 320,38 грн.

та частковим зарахуванням за рахунок оплати за платіжним дорученням від 19.01.2022 № 1648 у розмірі 5 175,34грн.

Строк оплати за отриманий Відповідачем товар за заявленими позивачем накладними на суму 103 220,90грн.є таким, що настав.

Суд зауважує, що доказів поставки відповідачу товару неналежної якості матеріали справи не містять. При цьому, судом враховано, що накладні підписані директором відповідача без зауважень.

Доказів оплати за отриманий товар у розмірі 103 220,90 грн. відповідачем на користь позивача за час розгляду справи суду не надано, та матеріали справи не містять.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Відповідача основної суми заборгованості в розмірі 103 220,90 грн., яка виникла внаслідок порушення останнім грошового зобов`язання за Договором, підлягає задоволенню судом.

Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 24 832,07 грн. - інфляційних втрат та 10 685,59 грн. 10 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.

Відповідно до пункту 5.2. Договору в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, крім передплати, Покупець сплачує Постачальнику 10 % річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане.

Отже, сторони погодили інший розмір процентів річних - 10 %.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 24 832,07 грн. - інфляційних втрат та 10 685,59 грн. 10 % річних.

Суд зауважує, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування річних та інфляційної складової має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає отриманні компенсації від боржника.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 43 996,39 грн., суд зазначає таке.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Так, згідно пункту 5.2. Договору в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, крім передплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане.

Отже, сторонами договору, було погоджено письмово застосування такого виду відповідальності до покупця, як стягнення пені.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий до позовної заяви розрахунок пені, суд дійшов висновку про його арифметичну правильність з урахуванням заявленого періоду, з огляду на що позов у цій частині також підлягає задоволенню та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 43 996,39 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, доводи Позивача, викладені у його позовній заяві підтверджені належними та допустимими доказами, а Відповідачем не надано доказів на спростування доводів і тверджень позивача чи сплати наявної суми боргу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За встановлених обставин справи, суд вважає позовні підлягають задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача 103 220,90 грн. - сума основного боргу, 43 996,39 грн. - пені, 10 685,59 грн. - 10 % річних, 24 832,07грн. - інфляційних втрат за Договором поставки № БТРО_2021/11/005 бетонних сумішей готових та будівельних розчинів.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, код ЄДРПОУ: 05523398) задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Олімп" (03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, 8 корп. 59 поверх 5, код ЄДРПОУ: 41876259) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, код ЄДРПОУ: 05523398) 103 220 (сто три тисячі двісті двадцять) грн. 90 коп. - сума основного боргу, 43 996 (сорок три тисячі дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 39 коп. - пені, 10 685 (десять тисяч шістсот вісімдесят п`ять) грн. 59 коп. - 10 % річних, 24 832 (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 07 коп. - інфляціїних втрат та 2 741 (дві тисячі сімсот сорок одну) грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко