Постанова

від 26.04.2023 по справі 588/2119/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 588/2119/21

провадження № 61-13111св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, відділ освіти Тростянецької міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року в складі судді Щербаченко М. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в складі колегії суддів Криворотенка В. І., Рунова В. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, відділу освіти Тростянецької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 27 червня 2018 року працює на посаді прибиральника приміщень закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради.

01 листопада 2021 року позивачу повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період карантину, встановленого урядом, щеплення проти COVID-19 нібито обов`язкове для працівників закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, і що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності. Однак, ні в посадовій інструкції позивача чи в будь-якому іншому документі, підписаному між сторонами, зобов`язання працівника перед роботодавцем про здійснення такого щеплення немає. Наказом від 08 листопада 2021 року № 109-К позивача відсторонено від роботи, починаючи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

ОСОБА_1 вважає, що таким чином, відповідачами суттєво обмежується конституційне право позивача на працю та на її оплату. Наказ про відсторонення від роботи є дискримінаційним. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради необхідності наявності доказів щеплення є незаконними. В оспорюваному наказі про відсторонення позивача від роботи відсутні посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, що передбачено пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

ОСОБА_1 вказувала, що наказ від 08 листопада 2021 року № 109-К є незаконним і підлягає скасуванню. Як наслідок оскільки її право на працю порушується, заробітна плата не виплачується, тому ефективним способом захисту її прав буде зобов`язання відділу освіти Тростянецької міської ради нарахувати та виплатити їй заробітну плату за час відсторонення.

Посилаючись на указані обставини, позивач просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради від 08 листопада 2021 року № 109-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 »; зобов`язати відділ освіти Тростянецької міської ради виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, тобто починаючи з 08 листопада 2021 року по день набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Є. С. залишено без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що під час розгляду справи порушень прав позивача при прийнятті оскаржуваного наказу про відсторонення від посади не встановлено. Тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу № 109-К від 08 листопада 2021 року. Оскільки суди не встановили незаконного відсторонення позивача від роботи, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу на період такого відсторонення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Є. С. на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року; витребувано справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Також указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної оцінки. Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач у встановленому законом порядку відмовилася від вказаного обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Відповідачі, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, у тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надали суду жодних доказів про те, які заходи спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема і позивача, були здійснені, поряд з іншим, і взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та органами санітарно-епідеміологічної служби. Календарем профілактичних щеплень в Україні не передбачено обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, зокрема, для працівників закладів загальної середньої освіти. Відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його видання, подання відповідної посадової особи державного санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи означає, що такий наказ є безпідставним та підлягає скасуванню. Також зазначає, що вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною, тому роботодавець не повинен застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити. Відсторонення позивача від роботи є незаконним, оскільки такі дії є фактичним втручанням та порушенням права на працю, права заробляти працею на життя, а таке втручання дозволено виключно законами України.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У лютому 2023 року заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради та відділ освіти Тростянецької міської ради надіслали відзиви на касаційну скаргу. Вказували на законність оскаржуваних рішень та безпідставність доводів касаційної скарги. Просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 червня 2018 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, працюючи на посаді прибиральниці службових приміщень.

ОСОБА_1 01 листопада 2021 року було ознайомлено і вручено під підпис повідомлення від 01 листопада 2021 року № 365 про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 та запропоновано до 07 листопада 2021 року надати довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень або один із таких документів: документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцинації COVID-19, включеної Всесвітньою організацією охорони здоров`я (далі - ВООЗ) до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний внутрішній або міжнародний або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.

Наказом від 08 листопада 2021 року № 109-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи, починаючи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Починаючи з 08 листопада 2021 року відділом освіти Тростянецької міської ради припинено нарахування та виплату позивачу заробітної плати.

На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 директором закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради Лампак Л. видано наказ від 28 лютого 2022 року № 13-К, яким тимчасово призупинено дію спірного наказу від 08 листопада 2021 року № 109-К у зв`язку з введенням воєнного стану.

З 01 березня 2023 року ОСОБА_1 повернулась до виконання обов`язків прибиральниці службових приміщень без оплати праці за час відсторонення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 Кодексу законів про працю України, далі - КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У визначенні поняття «законодавством» Верховний Суд враховує рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України (в редакції на час прийняття рішення КСУ), треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» на громадян України покладено обов`язки у сфері охорони здоров`я: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частинами першою, третьою статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Міністерство охорони здоров`я України (далі також - МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

У Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (стаття 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення») затвердженому Наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 (із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ № 521 від 25 лютого 2020 року) до особливо небезпечних інфекційних хвороб віднесено COVID-19.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням та визначено працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до указаного Переліку, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, у тому числі, закладів загальної середньої освіти.

Обов`язковою умовою для здійснення профілактичного щеплення є відсутність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899) (у редакції наказу МОЗ від 11 жовтня 2019 року № 2070).

На момент прийняття оскаржуваного ОСОБА_1 наказу від 08 листопада 2021 року № 109-К на території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 було установлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указану постанову з 08 листопада 2021 року доповнено пунктом 46-1, яким передбачено, що керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, за відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка віднесена до особливо небезпечних інфекційних хвороб, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, дозволяється відсторонення від роботи працівників закладів загальної середньої освіти без виплати заробітної плати, окрім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, зокрема: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. […].

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження №61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як видно із справи, з 27 червня 2018 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, працюючи на посаді прибиральниці службових приміщень.

Позивач належить до працівників закладів загальної середньої освіти, тому на неї поширюються вимоги проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 попереджена про необхідність проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, їй також запропоновано надати один з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, а у разі наявності абсолютних протипоказань до проведення щеплення - довідку від сімейного лікаря форми № 028-1/о. ОСОБА_1 попереджена про подальше відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Наказом від 08 листопада 2021 року № 109-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи, починаючи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Починаючи з 08 листопада 2021 року відділом освіти Тростянецької міської ради припинено нарахування та виплату позивачу заробітної плати.

Позивач станом на 08 листопада 2021 року (дату прийняття оскаржуваного наказу) не надала документи про щеплення або про наявність абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень, що стало підставою для видачи спірного наказу, з яким позивач ознайомлена в день його видачі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до посадової інструкції № 16 прибиральника приміщень закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради (затвердженої наказом директора № 75-ОД від 31 серпня 2018 року), з якою позивач ознайомлена (а. с. 12) визначено, що прибиральник службових приміщень підпорядкований безпосередньо завідуючому господарством (пункт 1.2.); функції: головне призначення прибиральника - підтримка належного санітарного стану і порядку на закріпленій за ним ділянці (пункт 2); посадові обов`язки (пункт 3): прибиральник, зокрема, прибирає закріплені за ним службові та навчальні приміщення закладу (класи, кабінети, коридори, сходи, санвузли, туалети тощо); витирає пил, підмітає та миє стіни, підлогу, віконні рами та скло, меблі та килимові вироби; очищує та дезинфікує унітази, раковини та інше санітарно-технічне обладнання; на початку і в кінці робочого дня здійснює обхід закріпленої за ним ділянки з метою перевірки стану обладнання меблів, замків, віконного скла, кранів, раковин, санвузлів, електроприладів та опалювальних приладів.

Прибиральник працює в режимі нормованого робочого дня за графіком, складеним виходячи з 40-годинного робочого тижня і затвердженим директором закладу за поданням завідуючого господарством (пункт 6.1.).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або неможливість встановлення позивачу іншої форми організації праці.

Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи і докази протилежного відповідачем не надано.

Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії відповідача як роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 01 березня 2023 року у справі № 607/20853/21, від 01 березня 2023 року у справі № 130/3526/21, від 01 березня 2023 року у справі № 524/11397/21, від 01 березня 2023 року у справі № 130/3550/21, від 01 березня 2023 року в справі № 565/1559/21.

З урахуванням необхідності врахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі N 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Разом із цим, допуск до роботи позивача у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану не свідчить про законність дій під час винесення наказу про відсторонення.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Отже судові рішення в частині визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи.

Щодо позовних вимог про зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 569/16206/21 (провадження № 61-5055св22) зазначено, що: «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/6466/19 (провадження № 61-16239св20) зроблено висновок, що: «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків».

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 205/4333/17 (провадження № 61-45345св18) зазначено, що: «Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач грубо порушив право позивача на працю, оскільки вона майже рік не працювала на підприємстві, не виконувала покладені на неї обов`язки, не отримувала заробітну плату та не була при цьому звільнена, наказу про відсторонення не отримувала, то він дійшов правильного висновку стосовно того, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ПАТ «Державний ощадний банк України» допустити ОСОБА_1 до роботи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19)).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, суди не вирішували по суті вимог в частині зобов`язання виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на правила статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

У частині третій статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Аргументи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) дає підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково; рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року: в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову; в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК УкраїниВерховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, відділу освіти Тростянецької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради від 08 листопада 2021 року № 109-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ».

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 15 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3 Тростянецької міської ради, відділу освіти Тростянецької міської ради про зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук