Рішення

від 01.06.2023 по справі 580/491/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року справа № 580/491/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С. О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання проитправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії позивачу;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу періоди роботи 09.01.2007 - 19.10.2007, 22.10.2007 - 19.10.2008, 21.10.2008 - 31.12.2008, 01.03.2009 - 08.09.2009, 28.09.2009 - 31.01.2010, 01.05.2010 - 21.06.2010, 16.05.2011 - 30.11.2011, 06.03.2012 - 31.05.2013, 01.01.2014 - 30.09.2014, 12.08.2015 - 18.04.2016 роки та призначити їй пенсію з врахуванням довідок №9 від 02.02.2012, №1 від 21.06.2010, №82 від 03.02.2012, №75 від 14.10.2014, №74 від 14.10.2014, №133 від 03.10.2014, №20 від 18.03.2016 та №32 від 18.04.2016, починаючи з дати набуття на неї права, а саме з 10 вересня 2022 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.10.2022 №230950002582 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із не зарахуванням до її стажу періодів роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації. Позивач вважає, що їй протиправно не зараховано вказані періоди роботи до її страхового стажу, оскільки разом із заявою про призначення пенсії нею до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подавались належні та допустимі докази, що підтверджують її роботу на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації у спірні періоди. У зв`язку з викладеним, вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проти позовних вимог заперечив, надавши до суду відзив, в якому зазначив, що позивач надала довідки та розрахунки про період її роботи роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації, проте даними документами не підтверджується сплата страхових внесків роботодавцями за останню. Відповідач вказав, що у довідці про заробітну плату для нарахування пенсії від 02.02.2012 №9 зазначено, що за період з 2007 по 2010 за позивачку не сплачувалися страхові внески в пенсійний Фонд Російської Федерації. З 1 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, Головне управління не мало можливості здійснити перевірку наданих позивачем документів і у 2022 році у зв`язку з введенням воєнного стану на території України та припиненням поштового сполучення. Враховуючи те, що страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, підстави для задоволення її позовних вимог відсутні.

23.02.2023 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив аналогічного змісту.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20.10.2022 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком. Станом на момент звернення із заявою вік позивача становив 60 років.

До заяви про призначення пенсії від 20.10.2022 відповідачу надано документи, що підтверджують її періоди роботи на території Російської Федерації з 2007 по 2011 роки в ЗАТ ХК «Буденергосервіс», з 2012 по 2014 роки в ВАТ «Транссигналбуд» та з 2015 по 2016 в ВАТ «СК Регіон», а саме: трудова книжка НОМЕР_1 та вкладиш в трудову книжку НОМЕР_2 , довідка від 02.02.2012 №9 про заробітну плату за періоди 2007 - 2009 роки, довідка про доходи фізичної особи за 2010 рік від 21.06.2010 №1, довідка про доходи фізичної особи за 2011 рік від 03.02.2012 №82, довідка про доходи фізичної особи за 2012 рік від 14.10.2014 №75, довідка про доходи фізичної особи за 2013 рік від 14.10.2014 №74, довідка про доходи фізичної особи за 2014 рік від 03.10.2014 №133, довідка про доходи фізичної особи за 2015 рік від 18.03.2016 №20, довідка про доходи фізичної особи за 2016 від 18.04.2016 №32.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.10.2022 №230950002582, що прийнято в порядку екстериторіальності позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. У рішення зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців та 12 днів, що не достатньо для призначення пенсії у віці 60 років. Додатково повідомлено про відсутність підстав для зарахування періодів стажу набутого з 2007 по 2016 роки в Російській Федерації з мотивів відсутності у позивачів інформації, щодо сплати страхових внесків до Пенсійного Фонду.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.12.20222 №2300-0215-8/66777 позивача повідомлено про прийняте рішення.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV (в редакції на час звернення з заявою про переведення на пенсію по інвалідності) передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону (абзац 1 частини 2 статті 27 Закону № 1058-IV).

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Суд зазначає, що стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 та вкладишем в трудову книжку НОМЕР_2 .

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.10.2022 №230950002582 вбачається, що відповідач підтверджує наявний у позивача страховий стаж у обсязі 25 років 10 місяців та 12 днів. Періоди роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації з 09.01.2007 - 19.10.2007, 22.10.2007 - 19.10.2008, 21.10.2008 - 31.12.2008, 01.03.2009 - 08.09.2009, 28.09.2009 - 31.01.2010, 01.05.2010 - 21.06.2010, 16.05.2011 - 30.11.2011, 06.03.2012 - 31.05.2013, 01.01.2014 - 30.09.2014, 12.08.2015 - 18.04.2016 позивачу не зараховані з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.

Щодо посилання відповідачів на відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації, суд зазначає наступне.

Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Згідно зі статтею 2 Федерального Закону Російської Федерації від 17 грудня 2001 року "Про трудові пенсії в Російській Федерації" (далі - Закон №173-ФЗ) страховий стаж це загальна тривалість періодів праці і (або) іншої діяльності, протягом яких були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, а також інші періоди, зараховані в страховий стаж, враховуються при визначенні права на трудову пенсію.

Частиною 3 статті 3 Закону №173-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію на рівних з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації. э

Відповідно до статті 10 Закону №173-ФЗ страховий стаж включає періоди роботи і (або) іншу діяльність, які були здійснені на території Російської Федерації особами, зазначеними в частині першій статті 3 цього Закону, за умови, що страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації були сплачені за ці періоди. э

Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону №173-ФЗ при розрахунку страхового стажу періоди трудового та (або) інших видів діяльності, передбачені статтями 10 і 11 цього Закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі загальнообов`язкового пенсійного страхування", підтверджуються документами, виданими в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами. э При розрахунку страхового стажу періоди трудового та (або) інших видів діяльності, передбачені статтями 10 і 11 цього Закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування", підтверджуються на підставі відомостей з індивідуального (персоніфікованого) обліку.

З 01 січня 2015 року на території Російської Федерації набув чинності Федеральний закон "Про страхові пенсії" від 28 грудня 2013 року №400-ФЗ (далі - Закон №400-ФЗ).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №400-0ФЗ право на страхову пенсію мають громадяни Російської Федерації, застраховані відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ "Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації", за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом.

Частиною 3 статті 4 Закону №400-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають у Російській Федерації, за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом, мають право на страхову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.

Суд зазначає, що при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою від 20.10.2022 про призначення пенсії позивач надала трудову книжку НОМЕР_1 та вкладиш в трудову книжку НОМЕР_2 , довідку від 02.02.2012 №9 про заробітну плату за періоди 2007 - 2009 роки, довідку про доходи фізичної особи за 2010 рік від 21.06.2010 №1, довідку про доходи фізичної особи за 2011 рік від 03.02.2012 №82, довідку про доходи фізичної особи за 2012 рік від 14.10.2014 №75, довідку про доходи фізичної особи за 2013 рік від 14.10.2014 №74, довідку про доходи фізичної особи за 2014 рік від 03.10.2014 №133, довідку про доходи фізичної особи за 2015 рік від 18.03.2016 №20, довідку про доходи фізичної особи за 2016 від 18.04.2016 №32.

З вказаних довідок вбачається, що у періоди роботи позивача на підприємствах, що знаходяться на території Російської Федерації з 09.01.2007 по 19.10.2007, з 22.10.2007 по 19.10.2008, з 21.10.2008 по 31.12.2008, з 01.03.2009 по 08.09.2009, з 28.09.2009 по 31.01.2010, з 01.05.2010 по 21.06.2010, з 16.05.2011 по 30.11.2011, з 06.03.2012 по 31.05.2013, з 01.01.2014 по 30.09.2014, з 12.08.2015 по 18.04.2016 на її заробітну плату були нараховані та виплачені всі податки, передбачені законодавством Російської Федерації про податки та збори.

Щодо доводів відповідачів про те, що у довідці про заробітну плату для нарахування пенсії від 02.02.2012 №9 зазначено, що за період з 2007 по 2010 за позивачку не сплачувалися страхові внески в пенсійний Фонд Російської Федерації, суд зазначає про наступне.

01 січня 2010 року на території Російської Федерації набув чинності Федеральний закон від 24 липня 2009 року №212-ФЗ "Про страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, Фонд соціального страхування Російської Федерації, Федеральний фонд обов`язкового медичного страхування" (далі - Закон №212-ФЗ).

Пунктом 15 частини 1 статті 9 Закону №212-ФЗ встановлено, що не підлягають обкладенню страховими внесками для платників страхових внесків, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 5 цього Федерального закону суми виплат та інших винагород за трудовими договорами та цивільно-правовими договорами, в тому числі за договорами авторського замовлення на користь іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території Російської Федерації, крім випадків, передбачених чинним Російським Федеральним законом та федеральними законами про конкретні види обов`язкового соціального страхування.

01 січня 2017 року Закон №212-ФЗ втратив силу у зв`язку із набуттям чинності на території Російської Федерації Федерального закону від 3 липня 2016 року №250-ФЗ "Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації та визнання такими, що втратили чинність, окремих законодавчих актів (положень законодавчих актів) Російської Федерації у зв`язку з прийняттям Федерального закону "Про внесення змін до частини першої та другу Податкового кодексу Російської Федерації у зв`язку з передачею податковим органам повноважень щодо адміністрування страхових внесків на обов`язкове пенсійне, соціальне та медичне страхування".

Відповідно до статті 420 Податкового кодексу Російської Федерації не визнаються об`єктом оподаткування страховими внесками для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 статті 419 цього Кодексу, виплати та інші винагороди на користь фізичних осіб, які є іноземними громадянами чи особами без громадянства, за трудовими договорами, укладеними з російською організацією для роботи у її відокремленому підрозділ, місце розташування якого знаходиться за межами території Російської Федерації, виплати та інші винагороди, обчислені на користь фізичних осіб, які є іноземними громадянами або особами без громадянства, у зв`язку із здійсненням ними діяльності за межами території Російської Федерації в рамках укладених договорів цивільно-правового характеру, предметом яких є виконання робіт, надання послуг.

Вказана довідка містить відомості про несплату страхових внесків в пенсійний Фонд Російської Федерації на підставі пункту 15 частини 1 статті 9 Закону №212-ФЗ за 2010 рік.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Відтак, з поданих позивачем довідок про заробітну плату вбачається, що з сум заробітку за спірний період відповідно до законодавства проведені відрахування до Пенсійного фонду по встановленим тарифам, а з 01 січня 2010 року страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації з заробітної плати останньої не нараховувалися та не сплачувалися відповідно до законодавства Російської Федерації.

Отже, відповідачем неправомірно відмовлено у включені до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації з 09.01.2007 по 19.10.2007, з 22.10.2007 по 19.10.2008, з 21.10.2008 по 31.12.2008, з 01.03.2009 по 08.09.2009, з 28.09.2009 по 31.01.2010, з 01.05.2010 по 21.06.2010, з 16.05.2011 по 30.11.2011, з 06.03.2012 по 31.05.2013, з 01.01.2014 по 30.09.2014, з 12.08.2015 по 18.04.2016.

Страховий стаж позивача за вказаний період роботи, відповідно до законодавства Російської Федерації підтверджений на підставі документів, що видаються роботодавцями в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації, у тому числі, сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період.

Таким чином, враховуючи те, що єдиною підставою для не зарахування спірних періодів роботи позивача у Російській Федерації є відсутність даних про підтвердження сплати страхових внесків відповідно до Угоди, суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано не зараховано до її страхового стажу спірні періоди роботи.

Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Російській Федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Щодо позовної вимоги про призначення позивачу пенсії, суд зазначає наступне.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Разом з тим, враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 20.10.2022 звернувся до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії. Станом на момент звернення із вказаною заявою йому 09.10.2022 виповнилося 60 років.

У зв`язку із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації з 09.01.2007 по 19.10.2007, з 22.10.2007 по 19.10.2008, з 21.10.2008 по 31.12.2008, з 01.03.2009 по 08.09.2009, з 28.09.2009 по 31.01.2010, з 01.05.2010 по 21.06.2010, з 16.05.2011 по 30.11.2011, з 06.03.2012 по 31.05.2013, з 01.01.2014 по 30.09.2014, з 12.08.2015 по 18.04.2016, наявні підстави для призначення останній пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 10.10.2022 відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності.

Враховуючи те, що право позивача порушено відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту відновлення порушеного права є зобов`язання вказаного органу призначити позивачу пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо позовної вимоги про призначення пенсії позивачу з врахуванням довідок №9 від 02.02.2012, №1 від 21.06.2010, №82 від 03.02.2012, №75 від 14.10.2014, №74 від 14.10.2014, №133 від 03.10.2014, №20 від 18.03.2016 та №32 від 18.04.2016, суд зазначає про таке.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, згідно вказаної норми, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права.

Оскільки позовні вимоги в цій частині стосуються призначення пенсії, який буде здійснений у майбутньому, вказані вимоги є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За вказаних обставин, судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову до суду у розмірі 536, 80 грн підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.10.2022 №230950002582 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди роботи на підприємствах, розташованих на території Російської Федерації з 09.01.2007 по 19.10.2007, з 22.10.2007 по 19.10.2008, з 21.10.2008 по 31.12.2008, з 01.03.2009 по 08.09.2009, з 28.09.2009 по 31.01.2010, з 01.05.2010 по 21.06.2010, з 16.05.2011 по 30.11.2011, з 06.03.2012 по 31.05.2013, з 01.01.2014 по 30.09.2014, з 12.08.2015 по 18.04.2016.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ 13322403) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 10 вересня 2022 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ