Рішення

від 23.03.2023 по справі 910/10576/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.03.2023Справа № 910/10576/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СЕРВІС" (04119, місто Київ, вул. Хохлових Сім`ї, будинок 8, літера 20 Д)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000" (вул. Кржижановського 3, м. Київ, 03142)

про стягнення 1 055 156,18 грн. та виселення

Представники сторін:

від позивача: Авраменко Ю.М.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000" про стягнення 1 055 156,18 грн., а саме 660 640,43 грн. основного боргу, 76 486,41 грн. пені, 31 945,34 грн. процентів річних, 177 196,20 грн. втрат від інфляції та 108 887,80 грн. неустойки.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором оренди № 11066-ДС від 01.09.2019 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня, проценти річних та втрати від інфляції. Окрім цього, у зв`язку з неповерненням орендованого майна позивачеві після закінчення строку дії Договору оренди позивачем нараховано неустойку в розмірі подвійної орендної плати та заявлено вимоги про виселення орендаря зі спірних нежитлових приміщень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10576/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.12.2022 року.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 12.12.2022 року від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 08.12.2022 року, в яких ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» повідомляє про те, що у ході договірних відносин сторін щомісячні Акти прийому-передачі наданих послуг оренди та рахунки на оплату передавались позивачем відповідачу у різний спосіб. Зокрема, Акти за жовтень-грудень 2020 року, січень 2022 року - передані при особистій зустрічі представників сторін, Акт за листопад 2021 року - направлений засобами поштового зв`язку, Акти за лютий-липень 2022 року - направлені на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1

Крім того, до вказаних письмових пояснень позивачем було додано клопотання б/н від 07.12.2022 року про огляд електронних доказів, а саме електронних листів за лютий-липень 2022 року, якими позивачем сформовані та надіслані на електронну адресу відповідача акти та рахунки за відповідний місяць. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду від 15.12.2022 року у зв`язку з неявкою в судове засідання уповноваженого представника відповідача та ненаданням останнім відзиву підготовче засідання відкладено на 19.01.2023 року.

Водночас судом встановлено, що під час оформлення ухвали Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 було допущено технічну описку, а саме у резолютивній частині ухвали щодо часу відкладення підготовчого засідання « 14:30» замість « 16:30».

Відповідною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 року було виправлено дану описку в резолютивній частині ухвали суду від 15.12.2022 року, а саме час відкладення підготовчого засідання з « 14:30» замінено на « 16:30».

Так, через відділ діловодства суду 29.12.2022 року від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 24.12.2022 року, відповідно до яких позивачем на підтвердження електронної адреси відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 надано копію листа відповідача від 19.01.2022 року. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/10576/22 та призначена справа до судового розгляду по суті на 22.02.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.02.2023 року у зв`язку з неявкою уповноваженого представника відповідача та необхідністю дослідження електронних доказів судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 23.03.2023 року.

У судові засідання з розгляду справи по суті 22.02.2023 року та 23.03.2023 року з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання з розгляду справи по суті 22.02.2023 року та 23.03.2023 року не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду справи в судових засіданнях 22.02.2023 року та 23.03.2023 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№01054993600423, 0105493878812 відповідно.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання з розгляду справи по суті 22.02.2023 року та 23.03.2023 року суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи по суті до суду також не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 27.10.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідач та/або уповноважений представник відповідача не прибув в судові засідання з розгляду справи по суті 22.02.2023 року та 23.03.2023 року, а також відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, за відсутності підстав для відкладення судового засідання та/або оголошення перерви та відповідних клопотань, суд здійснював розгляд справи по суті виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.

В судових засіданнях з розгляду справи по суті 22.02.2023 року та 23.03.2023 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Окрім цього, в судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.03.2023 року судом здійснено огляд наданих позивачем електронних доказів.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 23.03.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Будівельна компанія СБС2000» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди № 11066-ДС (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендарю під тимчасове оплатне користування об`єкт нерухомості (далі - Об`єкт), код згідно ДКПП 68.20, перелік, площа і балансова вартість яких вказана в Додатку № 1, який є невід`ємною частиною дійсного Договору. Технічна характеристика і детальний план Об`єкту, переданого в оренду за цим Договором, вказані в Додатку №2, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до умов пункту 1.2 Договору Орендар, у свою чергу, бере на себе зобов`язання прийняти Об`єкт, своєчасно здійснювати оплату в порядку, передбаченому дійсним Договором і по закінченню терміну оренди повернути Об`єкт з оренди з урахуванням природного зносу.

Розділами 1-12 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, порядок прийому-передачі послуг оренди, орендну плату та порядок розрахунків, умови проведення капітального ремонту та інших ремонтів, відповідальність сторін, умови придбання об`єкта оренди, порядок повернення із оренди об`єкта, обставини непереборної сили, строк дії договору тощо.

Як визначено пунктом 11.1 Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, вступає в силу з моменту його підписання Сторонами, і діє по 31.07.2022 року включно. Договір може бути скріплений печатками Сторін.

Вказаний Договір підписаний представниками Орендаря та Орендодавця і скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до Додатку 1 до Договору сторонами узгоджено передачу в оренду частину офісного будинку, загальною площею 1156,40 кв.м., розташовану в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 13.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що факт передачі Об`єкту в оренду і факт повернення з оренди оформляються відповідними Актами прийому - передачі Об`єкта в оренду/з оренди, які повинні бути підписані уповноваженими представниками обох Сторін із зазначенням коду згідно ДКПП. Дата початку терміну оренди Об`єкта - дата передачі Об`єкта Орендарю, зафіксована в Акті прийому - передачі Об`єкта в оренду.

Умовами пункту 2.1.1 Договору також встановлений обов`язок Орендодавця передати Об`єкт відповідно з умовами цього договору під тимчасове користування Орендарю з обов`язковим оформленням відповідного двостороннього Акту прийому - передачі Об`єкта в оренду.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове оплатне використання орендоване приміщення - частину адміністративного (офісного) будинку, загальною площею 1156,40 кв.м, розташовані в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 13, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі нерухомого майна в оренду від 01.09.2019 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

При цьому з боку відповідача як орендаря відсутні претензії щодо неналежного стану переданого в оренду майна та його технічних характеристик. Доказів наявності обставин щодо неможливості користування предметом оренди відповідно до умов Договору та його призначення в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору в оренду ТОВ «Виробничо-Будівельна компанія СБС 2000» нерухомого майна, загальною площею 1156,40 кв.м, а саме: нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 13, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору за користування орендованим Об`єктом встановлюється орендна плата, що складається з:

- базової вартості послуг оренди в розмірі 27221,95 грн. без ПДВ, ПДВ складає 5444,39 грн., разом з ПДВ вартість послуг оренди складає 32666,34 грн., в тому числі по сплаті платежів за земельну ділянку, що розташована під Об`єктом пропорційно орендованій площі відповідно до пункту 1.1, за один календарний місяць, що може бути змінений за узгодженням сторін (пункт 4.1.1 Договору);

- витрати Орендодавця на утримання Об`єкту та сплату спожитих комунальних послуг (по забезпеченню Об`єкту) та враховується за місяць, що передує звітному. Ця частина орендної плати змінюється автоматично в залежності від суми понесених витрат та не підлягає додатковому погодженню сторонами. Після спливу строку дії цього Договору Сторони протягом 20 календарних днів складуть коригувальний акт по фактичним витратам на утримання Об`єкту. Розрахунок витрат Орендодавця на утримання Об`єкту та оплату спожитих комунальних послуг зазначається в додатку до Акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 4.1.2 Договору).

Орендна плата є договірною.

Згідно з пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що з 01 вересня 2019 року по 28 лютого 2020 року орендна плата за місяць становить 21777,56 грн., де ПДВ складає 3639,59 грн. Починаючи з 01 березня 2020 року орендна плата встановлюється у розмірі, зазначеному у пункті 4.1 Договору. Комунальні витрати сплачуються з дня підписання цього Договору.

За умовами пункту 4.6 Договору орендна плата за користування Об`єктом здійснюється в порядку, передбаченому цим Договором, відповідно з дати початку терміну оренди по дату повернення Об`єкта з оренди.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.10 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що розрахунки між Сторонами за оренду Об`єкта проводяться на підставі пред`явлення Орендодавцем рахунку, шляхом перерахування Орендарем орендної плати на поточний рахунок Орендодавця протягом 5 робочих днів з першого календарного дня від дати отримання від Орендодавця рахунку на оплату. Якщо останній день строку для оплати, що встановлений цим Договором, припадає на вихідний, святковий або інших неробочий день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день.

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати за Договором матеріали справи не містять.

Крім того, умовами пункту 2.1.9 Договору передбачено обов`язок Орендодавця не пізніше 01 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надати Орендарю підписаний зі свого боку Акт прийому-передачі наданих послуг в 2 примірниках за звітний місяць і рахунок на оплату.

Також, відповідно до умов пункту 2.3.16 Договору Орендар зобов`язаний протягом дня, з моменту отримання Акту прийому - передачі наданих послуг оренди прийняти надані за цим Договором послуги оренди шляхом його підписання. У разі, коли можливість передати підписаний акт оригінал документа Орендодавцю в цей же день відсутня, Орендар висилає його скановану копію по електронній пошті ІvantsikDV@dtek.com, при цьому оригінал повинен бути переданий протягом 3 робочих днів.

Згідно з пунктом 3.1 Договору приймання послуг оренди за цим Договором підтверджується підписанням уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі наданих послуг оренди за звітний місяць, в якому Орендодавцем надавалися послуги оренди.

В разі не підписання Орендарем Акту прийому-передачі наданих послуг оренди й не надання мотивованої відмови від наданих послуг оренди, Акт прийому-передачі наданих послуг оренди вважається підписаним, послуги прийнятими, а оплата повинна здійснитися в порядку і строки відповідно до розділу 4 Договору. При цьому, датою Акту прийому - передачі наданих послуг оренди вважається дата, зазначена Орендодавцем в даному Акті прийому - передачі наданих послуг оренди (пункт 3.2 Договору).

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.

Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо підтвердження факту користування об`єктом оренди шляхом складання актів наданих послуг.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем у період з 01.09.2019 по 31.07.2022 року складались та передавались відповідачу щомісячні Акти прийому - передачі наданих послуг оренди та рахунки на оплату на загальну суму 1 038 850,95 грн.

При цьому, як зазначає позивач у письмових поясненнях по справі, Акти прийому - передачі наданих послуг оренди та рахунки на оплату за вказаний період передавались відповідачу у різний спосіб.

Зокрема, Акти за жовтень - грудень 2020 року та за січень 2022 року - передані при особистій зустрічі представників позивача та відповідача, Акт за листопад 2021 року - направлений засобами поштового зв`язку, Акти за лютий-липень 2022 року - направлені на електронну адресу відповідача, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1

Наразі, як встановлено судом, Акти за вересень 2019 року - вересень 2020 року, січень 2021 року - жовтень 2021 року та за грудень 2021 року підписані без зауважень повноважними представниками орендодавця та орендаря, і скріплені печатками сторін. При цьому, як вбачається із зазначених актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем послуг з боку орендаря відсутні.

Також факт надсилання Акту за листопад 2021 року на поштову адресу відповідача м. Київ, вул. Крижановського, буд. 3 підтверджується наявною в матеріалах справи копію опису рекомендованого листа від 17.12.2021 року.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Акти прийому - передачі наданих послуг за лютий-липень 2022 року та рахунки на оплату до них були направлені позивачем як вкладення (прикріплені до повідомлення) на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, яка визначена у пункті 2.1.10 Договору в якості електронної адреси відповідача для комунікацій, пов`язаних з реєстрацією податкових накладних.

Факт надсилання Актів за лютий-липень 2022 року та рахунків на оплату на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується наданими позивачем роздруківками з поштової скриньки Radinea@dtek.com, які засвідчують надсилання в електронному вигляді зазначених документів та доставку електронних листів до електронної скриньки відповідача.

В свою чергу у судовому засіданні 23.03.2023 року судом досліджувались відповідно до ст. 210 ГПК на стадії розгляду спору по суті надані позивачем електронні докази наявного між сторонами у справі електронного листування у період лютий-серпень 2022 року, а саме електронні листи позивача за 24.01.2022 року, за 07.07.2022 року, за 08.06.2022 року, за 12.05.2022 року, за 14.02.2022 року, за 03.08.2022 року, за 23.08.2022 року, за 19.01.2022 року, надіслані з електронної пошти ShevchukVY@dtek.com на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до яких позивачем були сформовані та надіслані відповідачу Акти здачі приймання робіт (надання послуг) згідно з Договором та рахунки на оплату за лютий-серпень 2022 року, а також Графік погашення заборгованості №2 від 19.01.2022 року, акт звірки взаємних розрахунків на 31.07.2022 року до Договору, акт приймання-передачі з оренди приміщення, вимога від 22.08.2022 року №07/6-205/2022.

При цьому суд відзначає, що позивач не обмежений умовами Договору у виборі способу направлення відповідачу Актів прийому - передачі наданих послуг оренди та рахунків на оплату, а тому за висновком суду, наявні в матеріалах справи докази електронного листування між сторонами підтверджують обставини вжиття позивачем всіх доступних заходів для комунікації з відповідачем з метою направлення йому документів для оплати за послуги з оренди за Договором.

Разом з цим суд зазначає, що використання відповідачем електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 для комунікацій з позивачем підтверджується умовами пункту 2.1.10 Договору, відповідно до якого відповідальні представники Орендаря за передавання (реєстрацію в Єдиному реєстрі) податкових накладних є ІНФОРМАЦІЯ_1, а також наданим позивачем до матеріалів справи електронним листом від 19.01.2022 року відповідача, надісланим з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до якого відповідач підтвердив факт наявності у нього заборгованості за Договором та пропонував графік її погашення. Відтак надсилання позивачем електронних листів саме на таку електронну адресу відповідача розцінюється судом як належний спосіб передачі інформації та електронних документів.

В частині посилання позивача здійснення надання Актів прийому - передачі наданих послуг оренди за жовтень-грудень 2020 року відповідачеві при особистій зустрічі представників сторін суд зазначає, що згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Поряд із цим, за результатом оцінки судом наданих сторонами доказів, а саме враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо факту отримання наручно представником останнього при особистій зустрічі Актів прийому - передачі наданих послуг оренди за жовтень-грудень 2020 року відповідачем, а також зважаючи на зміст листа відповідача №2 від 19.01.2022 року, згідно якого останнім визнано наявність заборгованість ТОВ «Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000» перед ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» за Договором оренди станом на 19.01.2022 року, у тому числі за спірними актами за жовтень-грудень 2020 року, та запропоновано позивачу для погодження Графік погашення заборгованості за Договором, за висновками суду наявними матеріалами справи в їх сукупності підтверджуються обставини того, що позивачем було передано, а відповідачем отримано вищенаведені акти та рахунки до них для проведення розрахунків між сторонами за Договором.

Проте, відповідач надані позивачем Акти за жовтень - грудень 2020 року, за січень 2022 року, за листопад 2021 року та за лютий-липень 2022 року не повернув та не підписав, скановані копії цих документів позивачу не направив. Будь-яких пояснень чи заперечень щодо відмови від підписання та неповернення Актів відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність жодних доказів наявності мотивованої письмової відмови відповідача від підписання Актів прийому - передачі наданих послуг оренди за жовтень-грудень 2020 року, листопад 2021 року та січень-липень 2022 року у визначений пунктом 2.3.16, 3.2 Договору 3-денний термін, а також будь-яких зауважень щодо допущених виконавцем недоліків у наданих послугах, за висновком суду наведені акти вважаються підписаними в силу приписів пунктів 3.1, 3.2 Договору.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

Окрім цього, докази опротестування відповідачем актів здачі - приймання наданих послуг на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

Факт понесення та обсяг комунальних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в період з 01.09.2019 - по 31.07.2022 року в оренду нежитлового приміщення у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в Актах прийому - передачі наданих послуг у загальній сумі 1 038 850,95 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги в повному обсязі не здійснив, здійснивши часткову оплату оренди нежитлового приміщення в розмірі 378 210,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень на зазначену суму, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія СБС 2000» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати та з компенсації витрат на комунальні послуги в загальній сумі 660 640,43 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором щодо своєчасної оплати орендних платежів та з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до ТОВ «Виробничо-Будівельна компанія СБС 2000» з листом №07/6-205/2022 від 22.08.2022 року, в якому вимагав погасити заборгованість за Договором оренди №11066-ДС від 01.09.2019 року у сумі 660 640,43 грн., а також повідомив відповідача про те, що зважаючи на недобросовісну поведінку останнього ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» заперечує щодо продовження використання орендованого приміщення ТОВ «Виробничо-Будівельна компанія СБС 2000» та щодо продовження/поновлення умов Договору на новий строк.

Факт надсилання вказаного листа підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у поштове відправлення №0411956770602 від 23.08.2022 року.

Згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, вказаний лист вручений відповідачеві 12.09.2022 року.

Проте, відповідачем не надано відповіді на вказаний лист позивача, не здійснено погашення суми заборгованості за користуванням нежитловим приміщенням, а також не здійснено повернення предмету оренди позивачеві.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежилого приміщення на загальну суму 660 640,43 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди №11066-ДС від 01.09.2019 року та/або окремих положень станом на 01.08.2022 року суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості з оплати орендної плати за Договором оренди на підставі наданих позивачем доказів.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 660 640,43 грн. орендної плати за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами частини 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно з пунктом 11.1 Договору строк дії правочину становить 2 роки 11 місяців - по 31.07.2022 року включно.

Всі зміни та доповнення до цього Договору можуть бути внесені виключно за згодою на це обох Сторін і оформлюються Додатковими Угодами, які є невід`ємними частинами цього Договору (пункт 12.3 Договору).

Водночас, оскільки матеріали справи не містять доказів продовження строку дії Договору, зокрема, укладеного між сторонами відповідного договору на новий строк та/або відповідної додаткової угоди суд приходить до висновку, що спірний Договір припинив свою дію з 01.08.2022 року у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

В свою чергу позивач з посиланням на пункти 2.3.4, 9.1, 9.2 Договору та статтю 785 Цивільного кодексу України в поданій суду позовній заяві просить суд виселити відповідача з орендованих нежитлових приміщень.

Суд зазначає, що за приписами статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 2.3.4 Договору передбачено, що у разі закінчення строку дії або розірвання цього Договору Орендар зобов`язаний здійснити повернення Об`єкту в тому стані, в якому Орендар його прийняв, з урахуванням природного зносу. Повернення Об`єкту і Майна з оренди оформляється відповідним Актом прийому-передачі Об`єкту з оренди, що підписується уповноваженими представниками Сторін.

При цьому умовами пунктів 9.1, 9.2 Договору передбачено, що протягом 5 днів після закінчення терміну оренди або у разі дострокового припинення дії Договору Орендар зобов`язаний звільнити Об`єкт оренди від свого майна, повернути Об`єкт Орендодавцю, передати всі ключі та погасити всю заборгованість.

Орендар зобов`язаний передати Орендодавцю Об`єкт в справному стані без необхідності проведення ремонтних та/або відновлювальних робіт, придатному для використання з урахуванням нормального зносу.

Згідно з частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пункту 1.4. Договору факт передачі Об`єкту в оренду і факт повернення з оренди оформляються відповідними Актами прийому - передачі Об`єкта в оренду/з оренди, які повинні бути підписані уповноваженими представниками обох Сторін.

В свою чергу, оскільки передбачений Договором строк користування нежитловим приміщенням сплинув 31.07.2022 року, та за відсутності домовленості сторін щодо продовження дії Договору на новий термін, відповідач зобов`язаний був повернути позивачу об`єкт оренди у належному стані з урахуванням його фізичного зносу в термін до 05.08.2022 року включно.

Зокрема, звертаючись до відповідача з листом №07/6-205/2022 від 22.08.2022 року, позивач вимагав від відповідача негайно звільнити нежитлове приміщення за адресою м. Київ, вул. Лютеранська, 13 у зв`язку з закінченням дії договору оренди та повернути об`єкт оренди шляхом підписання акту приймання-передачі об`єкту з оренди, що додається до цього листа, у відповідь на який відповідачем жодних дій вчинено не було.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем спірного орендованого приміщення позивачу, зокрема, Акт приймання-передачі Об`єкту з оренди в матеріалах справи відсутній та відповідачем суду не наданий.

Будь-яких доказів вживання відповідачем дій щодо повернення майна, переданого у найм та/або вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від відповідача-орендаря, сторонами суду не надано.

Разом з цим, відповідно до наявного в матеріалах справи Акту обстеження приміщень І поверху нежитлової будівлі (літ. Н) за адресою: вул. Лютеранська, 13, м. Київ, від 30.09.2022 року, який складений за участю працівників позивача, станом на 30.09.2022 року у орендованих приміщеннях знаходиться рухоме майно ТОВ «Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000», у власника будівлі ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» відсутній доступ до приміщень та відсутня можливість їх використовувати у власній господарській діяльності.

За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000» з нежитлових приміщень, загальною площею 98,00 кв.м., розташованих на І поверху нежитлової будівлі (літ. Н) за адресою: вул. Лютеранська, 13, м. Київ, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами пункту 6.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати сум орендної плати Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов`язаний сплатити неустойку в вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно з пунктом 6.2 Договору та пред`явлено до стягнення пеню у сумі 76 486,41 грн. за період 08.04.2022 року - 06.08.2022 року та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 31 945,34 грн. та інфляційні втрати у розмірі 177 196,20 грн. за період з 08.10.2019 по 06.08.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 76 486,41 грн. пені, 31 945,34 грн. процентів річних та 177 196,20 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки за користування майном після припинення Договору оренди у розмірі подвійної орендної плати, а саме у сумі 108 887,80 грн. суд зазначає, що згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов пунктів 2.3.4, 9.1, 9.2 Договору в термін до 05.08.2022 року включно не здійснив повернення позивачу Об`єкту оренди у належному стані з урахуванням його фізичного зносу, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Аналогічне положення міститься у пункті 6.3 Договору, відповідно до якого у випадку прострочення (передачі) Об`єкту Орендодавцю по закінченню терміну дії Договору, Орендодавець в праві вимагати, а Орендар зобов`язаний сплатити Орендодавцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі подвійної орендної плати, визначеної у пункті 4.1 Договору.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, а також в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив, що відповідно до Акту обстеження нежитлової будівлі від 30.09.2022 року, станом на 30.09.2022 року ТОВ «Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000» займає нежитлове приміщення площею 98,0 кв. м, за адресою: вул. Лютеранська, 13, м. Київ. Термін дії Договору оренди №11066-ДС від 01.09.2019 року закінчився 31.07.2022 року.

За вказаних обставин, позаяк судом встановлено та зазначалось вище безпідставне перебування відповідача як орендаря у спірному приміщенні, внаслідок чого наявні правові підстави для виселення відповідача з нежитлових приміщень, загальною площею 98,00 кв.м., розташованих на І поверху нежитлової будівлі (літ. Н) за адресою: вул. Лютеранська, 13, м. Київ, суд дійшов висновку про наявність вини відповідача стосовно невиконання останнім обов`язку з негайного повернення об`єкта оренди після припинення дії Договору як обов`язкової підстави для притягнення орендаря до відповідальності, передбаченої приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд зазначає, що після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним. Якщо орендар не повертає майно після закінчення строку договору оренди орендодавець вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), в межах розгляду якого орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявності вини у такому неповерненні.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 року у справі №910/11131/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у сумі 108 887,80 грн. за користування майном після припинення Договору оренди у розмірі подвійної орендної плати, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 108 887,80 грн. неустойки визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000" (вул. Кржижановського 3, м. Київ, 03142, код ЄДРПОУ 38893284) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СЕРВІС" (04119, місто Київ, вул. Хохлових Сім`ї, будинок 8, літера 20 Д, код ЄДРПОУ 34456687) 660 640 (шістсот шістдесят тисяч шістсот сорок) грн. 43 коп. основного боргу, 76 486 (сімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 41 коп. пені, 31 945 (тридцять одну тисячу дев`ятсот сорок п`ять) грн. 34 коп. процентів річних, 177 196 (сто сімдесят сім тисяч сто дев`яносто шість) грн. 41 коп. втрат від інфляції, 108 887 (сто вісім тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 80 коп. неустойки та витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 308 (вісімнадцять тисяч триста вісім) грн. 34 коп.

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Будівельна Компанія СБС 2000" (вул. Кржижановського 3, м. Київ, 03142, код ЄДРПОУ 38893284) з нежитлових приміщень, загальною площею 98,00 кв.м., розташованих на першому поверсі будівлі літ. «Н», за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 13.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 01 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон