Рішення

від 24.05.2023 по справі 136/976/22

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/976/22

провадження № 2/136/256/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Іванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Рипюк Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Липовецька державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про продовження строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

19.07.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про продовження строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

У жовтні 2021 року під час перебування у будинку своєї матері він, ОСОБА_1 , випадково знайшов папку з документами. В даній папці, в тому числі, було знайдено заповіт від 03.07.1995, відповідно до якого ОСОБА_3 (рідна тітка позивача) заповідала йому - ОСОБА_1 все своє майно і належний їй на праві власності житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та належні на праві власності 0,36 га земельної ділянки. Як вбачається з документів, які знаходились у матері позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина. Відповідач, знаючи про існування заповіту, який було складено на ім`я позивача, не повідомила його про заповіт і прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , на себе - ОСОБА_2 . Що підтверджується Державним актом на право власності на земельні ділянку серії ВН №174947 від 10.07.2003, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,0332 га на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.05.2003 за №1017. Крім того, рішенням Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області №25 від 28.05.2003 було вирішено на підставі запису по господарських книгах визнати право власності на цілий житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . Рекомендовано Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації видати та зареєструвати свідоцтво про право власності на цілий житловий будинок з надвірними будівлями. Також в документах знаходиться свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ X №020073 від 18.03.2002 про те, що спадкодавець ОСОБА_3 має право власності на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ім. Котовського с. Славна Липовецького району Вінницької області на суму 3163 грн., або 012 відсотків. Тому, позивач вважає, що ним було пропущено строк на прийняття спадщини з поважних причин, оскільки він не знав про існування заповіту на його користь, а державний нотаріус в свою чергу не перевірив наявність такого заповіту та не повідомив його про це. Зважаючи на викладене позивач просить суд про продовження до шести місяців строку для прийняття спадщини та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 4,0332 га на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,36 га, видані на ім`я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою Липовецького районного суду було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження з викликом сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву. Також судом витребувано від Державного нотаріального архіву Вінницької області матеріали спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18.08.2022 на адресу суду надійшло пояснення щодо позовної заяви від представника третьої особи - завідувача Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області О.Кицюка, в якому представник третьої особи у прохальній частині пояснення просив суд у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Липовецька державна нотаріальна контора Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про продовження строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити. Свою позицію мотивував наступним. Після смерті ОСОБА_3 29.05.2002 за заявою її рідної сестри ОСОБА_2 , державним нотаріусом Липовецької районної державної нотаріальної контори було відкрито спадкову справу №257/03 та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай). В той же час, відповідно до відомостей зі Спадкового реєстру заповіт ОСОБА_3 , на який посилається позивач, посвідчений Славнянською сільською радою Липовецького району Вінницької області 03.07.1995 року, запис №19, зареєстрований у Спадковому реєстрі тільки 01.08.2006 року, більш ніж через 4 роки після смерті спадкодавця. Таким чином на час відкриття спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, нотаріус не знав та не міг знати про наявність заповіту, а тому не прийняв заходів до розшуку спадкодавців.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подала, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не направила, хоча про дату час та місце розгляду даної справи була повідомлена належним чином у встановленому законом порядку. Судові виклики 14.02.2023, 17.03.2023, 28.03.2023 та 16.05.2023 повернуто до суду за відомостями Укрпошти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За змістом пунктів 992, 993 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, ч.2, 4, 6, 7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв`язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, тощо, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За таких обставин, суд вважає, що відповідач була належним чином повідомлена.

19.04.2023 до початку розгляду справи третя особа - завідувач Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області ЦМУЮ України (м. Київ) подав до суду заяву про розгляд цивільної справи без його участі, не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду.

Сторонами не врегульовано спір до судового розгляду.

Ухвалою суду від 19.04.2023 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, однак останній у своїй заяві, що надійшла на адресу суду 24.05.2023 просив суд про розгляд справи за їх відсутності на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи, позов підтримав та просив його задовольнити.

Суд зауважує, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи, за умови повідомлення його належним чином про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд проводить розгляд справи у даному судовому засіданні, на підставі наявних у справі доказів, за відсутності сторін, при цьому не здійснюючи фіксацію судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази в цілому, встановив, що в жовтні 2021 року позивач під час перебування у будинку своєї матері випадково знайшов папку з документами. В даній папці, серед іншого, було знайдено заповіт від 03.07.1995 року відповідно до якого ОСОБА_3 (рідна тітка позивача) заповідала ОСОБА_1 все своє майно і належний їй на праві власності житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та належні на праві власності 0,36 га земельної ділянки, що підтверджується копією заповіту №138957 від 03.07.1995 (а.с.15).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 29.10.2002 (а.с. 16). Після її смерті відкрилась спадщина.

З матеріалів спадкової справи №257/03 заведеної до майна померлої ОСОБА_3 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 29.05.2003 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї сестри ОСОБА_3 (а.с.86)

29.05.2002 на ім`я відповідача видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) у землі, яка перебуваає в колектиній власності КСП ім. Котовського с. Славна Липовецького району Вінницької області розміром 3,62 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), що належить спадкодавцеві на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0205708, виданого Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області 12.08.1997 на підставі рішення 23.07.1997 №199 та зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 19.08.1997 за №208 (а.с. 95).

У позовній заяві позивач вказав, що відповідач, знаючи про існування заповіту, який було складено на ім`я позивача, не повідомила його про заповіт і прийняла спадщину за законом, яка відкрилась після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , на себе - ОСОБА_2 , рідну сестру померлої, що підтверджується Державним актом на право власності на земельні ділянку серії ВН №174947 від 10.07.2003, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,0332 га на території Славнянської с.р. Липовецького району Вінницької області на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.05.2003 року №1017, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельні ділянку серії ВН №174947 від 10.07.2003 (а.с. 17).

Відповідно до рішення Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області №25 від 28.05.2003 було вирішено на підставі запису по господарських книгах визнати право власності на цілий житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . Рекомендовано Вінницькому обласному бюро технічної інвентаризації видати та зареєструвати свідоцтво про право власності на цілий житловий будинок з надвірними будівлями (а.с.19).

Згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ВІ X №020073 від 18.03.2002 слідує, що спадкодавець ОСОБА_3 має право власності на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ім.Котовського с. Славна Липовецького району Вінницької області на суму 3163 грн., або 012 відсотків (а.с. 20).

19.10.2021 адвокатом Ярошем М.В. було зроблено адвокатський запит про надання інформації та копії документів до старости села Славна стосовно надання копії заповіту та завіреної копії журналу реєстрації нотаріальних дій щодо заповіту ОСОБА_4 (а.с. 21). Також, 19.10.2021 адвокатом Ярошем М.В. було зроблено адвокатський запит про надання інформації та копії документів до Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області стосовно надання інформації чи була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_3 та чи видавались свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 (а.с. 26-27).

28.10.2021 за вихідним №01-16/517 Липовецька державна нотаріальна контора Вінницької області відповіла, що спадкові справи до 2005 року включно передані до Державного нотаріального архіву у Вінницькій області (а.с. 28).

04.11.2021 за вихідним №09-07-02/42 в.о. старости сіл Славна, ОСОБА_5 та Улянівка надав інформацію та завірену копію Журналу реєстрації нотаріальних дій. У записі за номером 19 від 03.07.1995 року вказано - ОСОБА_6 с.Славна Липовецького району Вінницької області (а.с. 23-25).

17.11.2021 адвокатом Ярошем М.В. було зроблено адвокатський запит про надання інформації та копії документів до Державного нотаріального архіву у Вінницькій області стосовно того чи зберігається спадкова справа після смерті ОСОБА_3 та надати копію спадкової справи (а.с. 29-30).

29.11.2021 за вихідним №2719/01-18 Державний нотаріальний архів у Вінницькій області відмовив у наданні інформації, яка витребовувалась адвокатом (а.с. 31).

Таким чином, позивачем пропущений строк на прийняття спадщини оскільки він не знав про існування заповіту на його користь, а державний нотаріус в свою чергу не перевірив наявність заповіту на користь позивача та не вжив заходів до його розшуку.

Як зазначено в позові, державний нотаріус не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо місце проживання або місце роботи спадкоємця. У заповіті було зазначено, адресу реєстрації позивача і до цього часу позивач проживає за тією ж адресою, що зазначена у заповіті. Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року. Правила Книги 6 цього кодексу застосовуються до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання цим кодексом чинності. Згідно абзацу 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах по спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української PCP, якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року. Таким чином, строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 закінчився 29.04.2003, тобто до набуття чинності Цивільним кодексом України, а тому застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу УРСР (1963 року), який втрати, чинність з 01 січня 2004 року, але був чинним на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Статтею 524 ЦК УРСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом або за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до положень ст. 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем її відкриття - останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Відповідно до положень ст. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Свідченням прийняття спадщини є подача спадкоємцем до нотаріуса заяви про прийняття спадщини або фактичний вступ спадкоємця в управління та володіння спадковим майном, при цьому такі дії мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця (ст. 549 ЦК УРСР).

Однак, в передбачений законом шестимісячний строк позивач не подав заяви про прийняття спадщини, оскільки не знав про існування заповіту.

В свою чергу, згідно першого речення ч.1 ст. 550 ЦК УРСР, строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

В свою чергу відповідно до правового висновку висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) і від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18), правила частини третьої статті 1272 ЦК України (норма, яка регулює спірні правовідносини після втрати 01 січня 2004 року чинності Цивільного кодексу УРСР), про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави,- 2) ці обставини визнані судом поважними.

Водночас із цим абзацом 6 пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 передбачено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При цьому, в листі пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнавались: тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємцівпро наявністьзаповіту тощо (правовий висновок висловлений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) і від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18).

Відповідно до пункту 3 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (в редакції чинній на час відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_4 та протягом шести місяців після цього), посадові, службові особи при посвідченні заповітів і довіреностей зобов`язані зберігати нотаріальну таємницю та не розголошувати відомості, отримані під час їх посвідчення. Довідки про посвідчені заповіти та доручення видаються тільки громадянам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Довідки про заповіти видаються спадкодавцям тільки після пред`явлення ними свідоцтва про смерть заповідача. Правила про дотримання таємниці посвідчуваних заповітів і доручень поширюються також на осіб, яким про посвідчення заповітів і доручень стало відомо у зв`язку з виконанням службових обов`язків.

Водночас із цим, відповідно до положень статті 63 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ (в редакції чинній на момент відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_4 та протягом шести місяців після цього), державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

При цьому, відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Отже, на нотаріуса покладено обов`язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права.

Наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця майна спадкодавця ОСОБА_4 , а також необізнаність про наявність заповіту на користь позивача є об`єктивними та істотними труднощами у прийнятті спадщини та необхідності визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі ж правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17, від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18.

Згідно з вимогами пункту 97 Глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 року за № 152/361 (яка була чинна на момент відкриття спадщини спадкодавця ОСОБА_4 та протягом шести місяців після цього), державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відомо. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Відповідно до пояснень представника третьої особи - завідувача Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області О.Кицюка, відповідно до відомостей зі Спадкового реєстру заповіт ОСОБА_3 , на який посилається позивач, посвідчений Славнянською сільською радою Липовецького району Вінницької області 03.07.1995 року, запис №19, зареєстрований у Спадковому реєстрі тільки 01.08.2006 року, більш ніж через 4 роки після смерті спадкодавця. Таким чином на час відкриття спадкової справи нотаріус не знав та не міг знати про наявність заповіту, а тому не прийняв заходів до розшуку спадкодавців.

Крім того, на відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких племінниця чи племінник спадкодавця до спадкування за законом не закликалися. Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав.

Утім, позивач ОСОБА_1 , який є племінником спадкодавця ОСОБА_3 звернувся до суду з метою захисту його прав та інтересів як спадкоємця не за законом, а за заповітом, про існування якого він не знав.

Оскільки, відмова позивачу у наданні строку для вступу у спадщину буде непропорційним втручанням у його право на отримання у власність спадкового майна, суд дійшов висновку, що вимога про продовження позивачу строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті спадкодавця, підлягає задоволенню. Утім, суд дійшов до висновку, що достатнім для вчинення дій щодо прийняття спадщини, що полягає в подачі до нотаріальної контори відповідної заяви буде строк - 2 місяці.

Щодо вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі N 761/26815/17 (провадження N 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Судом встановлено, що сторона по справі відповідач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_3 є рідними сестрами, що підтверджується довідкою органу місцевого самоврядування (а.с. 91). Позивач являється племінником спадкодавця.

Позивач в позовній заяві вказує, що лише 2021 році дізнався про наявність заповіту на його ім`я, який складено 03.07.1995.

До матеріалів позовної заяви позивачем було додано копію журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету за 1994 рік (а.с. 24-25), з якого вбачається, що під номером 19 було здійснено запис про вчинення нотаріальної дії 03.07.1995 р. та зазначено прізвище, ім`я та по батькові громадянина для якого вчинено нотаріальну дію ОСОБА_3 .

Звернувшись до суду з вимогою про скасування свідоцтва про право власності, позивач посилається на те, відповідач, знаючи про заповіт, оформила право власності на земельну ділянку на своє ім`я після смерті своєї сестри. Утім, відповідач не являється одноосібним власником спадкового майна, тому прийняла рішення, що обмежує право власності позивача, як спадкоємця за заповітом.

До вказаних вимог підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України 1963 р., спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст.548 ЦК України 1963 р., для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до вимог ст.549 ЦК України 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до положень ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 560 ЦК Української PCP спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Згідно ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Суд, перевіривши матеріали справи дійшов до висновку, що позов у частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом не підлягає задоволеннню з наступних підстав.

З матеріалів спадкової справи №257/03 заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 слідує, що 29.05.2002 на ім`я відповідача ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) у землі, яка перебуваає в колектиній власності КСП ім. Котовського с. Славна Липовецького району Вінницької області розміром 3,62 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), що належить спадкодавцеві на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0205708, виданого Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області 12.08.1997 на підставі рішення 23.07.1997 №199 та зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 19.08.1997 за №208 (а.с. 95). Більше будь-яких свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я відповідача ОСОБА_2 після смерті спадкодавця ОСОБА_3 на будь-яке майно, виходячи з матеріалів спадкової справи та інших наявних у справі доказів, не видавалось.

Тобто, матеріали цивільної справи та матеріали спадкової справи не містять доказів того, що видавались свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 4,0332 га на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької, на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,36 га на ім`я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших належних та допустимих доказів на противагу вищезазначених висновків суду позивачем не надано та в ході судового розгляду не встановлено. А тому, позовні вимоги в частині визнання недійними та скасування вищевказаних свідоцтв є необгрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про продовження строку для прийняття спадщини підлягає задоволенню, встановивши строк для вчинення таких дій у 2 місяці, а в ішшій частині позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 200, 259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Липовецька державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), місцезнаходження: вул. В. Липківського, буд. 57, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ 02887208) про продовження строку для прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом - задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на 2 (два) місяці з дня набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано учасниками справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду, а зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено в день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення повного рішення суду.

Суддя О.Д. Іванець