Рішення

від 29.05.2023 по справі 902/496/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2023 р.Cправа № 902/496/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙН ОФ СЕЙФТІ" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 10)

до: Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" (23840, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Бджільна, вул. Заводська, 53)

про стягнення 326256,49 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.

За участю представників сторпін:

позивача: Тупікова К.В.

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області (судді Яремчука Ю.О) перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙН ОФ СЕЙФТІ» до Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" про стягнення 326 256,49 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/496/23 передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 14.04.2023 відкрито провадження у справі № 902/496/23. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.05.2023.

На визначену дату судом в судове засідання з`явилась представник позивача. За наслідками проведення підготовчого судового засідання суд постанови ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.05.2023 р., яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 04.05.2023 р. повідомлено учасників справи про судове засідання для розгляду справи по суті, яке відбудеться 29.05.2023 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явилась представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 04.05.2023 р., яка надсилалась останньому за адресою вказаною в єдиному державному реєстрі. При цьому суд заважує, що представник відповідача ухвалу суду від 04.05.2023 р. отримав, про що свідчить поштове повідомлення № 2101804055388, яке наявне в матеріалах справи.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац третій підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яка на даний час є чинною).

Окрім того, суд зазначає, що ухвали суду у справі № 902/496/23 офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.

На підставі вищезазначеного суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про судове провадження у даній справі.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розгляд справи здійснювався з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙН ОФ СЕЙФТІ», з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙН ОФ СЕЙФТІ» (надалі - Позивач) та Державним підприємством «Бджільнянський спиртовий завод» (Відповідач) укладено договір № 123/ФО від 08.10.2021 року на охорону об`єкта.

Згідно п. 1.1. договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо фізичної охорони вахтовим методом (2 охоронника) об`єкта (приміщення та територія заводу) Замовника за адресою Вінницька обл., Теплицький р-н, с. Бджільна, вул. Заводська, 53.

Відповідно до п.4.1. сума договору визначається Сторонами на основі домовленості та щомісячно складає 30 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 5000,00 грн.

Умовами договору п.4.3. сторони погодили, що оплата охоронних послуг здійснюється Замовником щомісячно шляхом перерахування визначеної у рахунку-фактурі суми на поточний рахунок Виконався до 20-го числа поточного місяця.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що по закінченню поточного місяця Виконавець до першого числа наступного місяця надає Замовнику два примірника Акта приймання наданих послуг, який останній зобов`язаний до 5-го числа наступного місяця підписати і повернути один примірник Виконавцю, або направити мотивовану відмову від підписання. У випадку ненадання підписаного Акту, чи мотивованої відмови від підписання у вказані строки, Акти наданих послуг вважаються підписаними, а послуги наданими належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони Замовника.

Також у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця Виконавцем нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у зазначений період.

Даний договір укладається сторонами строком на 1 рік і набирає чинності з 09.10.2021 до 08.10.2022 (п.7.1. договору).

Додатковою угодою № 1 до договору сторони внесли зміни до п.1.1 та п.4.1. Зокрема було погоджено збільшити кількість охоронників до п`яти та підвищити щомісячну суму до 75000, 00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 12500,00 грн.

Додатковою угодою № 2 сторони сторони вирішили змінити п.1.1. та п.4.1. та вкласти їх в такій редакції: Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо фізичної охорони вахтовим методом (3 охоронника) об`єкта Замовника, який знаходиться за адресою Вінницька обл., Теплицький р-н, с. Бджільна, вул. Заводська, 53 (приміщення та територія заводу) п.1.1. Сума договору визначається Сторонами на основі домовленості та щомісячно складає 45000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 7500,00 грн п.4.1.

15.11.2022 договір за ініціативою відповідача було розірвано у зв`язку з призупиненням виробничої діяльності та скрутним фінансовим становищем.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору № 123/ФО позивач здійснив охорону майна відповідача, та направив до відповідача Акти звірки взаємних розрахунків, які були повернені позивачу, підписані та скріплені печаткою відповідача, проте оплата за послуги охорони в сумі 247 500,00 грн останнім проведена не була.

Порушення умов договору щодо внесення відповідачем повної оплати за надані послуги слугувало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙН ОФ СЕЙФТІ» з позовом до суду за захистом свого порушеного права.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно з ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України визначено, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, за положеннями процесуального законодавства належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості, є первинні документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути первинні документи, зокрема такі, як акти приймання товарів і послуг.

З урахуванням наведеного, позивач повинен, зі своєї сторони, надати первинні документи, на підтвердження виконання свого обов`язку щодо передання (поставки) на користь покупця товару, та, відповідно, невиконання покупцем свого зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи на виконання умов договорів позивачем надано відповідачу послуги, що підтверджується наступним:

- актом надання послуг №110 від 30 червня 2022 р. на загальну суму 45000,00 грн за послуги охорони в червні;

- актом надання послуг №125 від 31 липня 2022 р. на загальну суму 45000,00 грн за послуги охорони в липні;

- актом надання послуг №139 від 31 серпня 2022 р. на загальну суму 45000,00 грн за послуги охорони в серпні;

- актом надання послуг №153 від 30 вересня 2022 р. на загальну суму 45000,00 грн за послуги охорони у вересні;

- актом надання послуг №168 від 31 жовтня 2022 р. на загальну суму 45000,00 грн за послуги охорони в жовтні;

- актом надання послуг №183 від 16 листопада 2022 р. на загальну суму 22500,00 грн за послуги охорони в листопаді;

- актами взаємних розрахунків за період з жовтня 2021 р. по лютий 2023 р. на суму 247500,00 гривень.

Станом на 04.04.2023 р. заборгованість відповідача становить 326 256,49 грн, з яких 247500,00 сума основного боргу, 58469,21 грн пеня; 15839,68 грн інфляційні нарахування; 4447,60 грн 3 % річних.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що акт звірки розрахунків в будь-якому випадку не є первинним обліковим документом, виконує в бухгалтерському обліку допоміжну функцію для спрощення взаємних розрахунків за договорами і звірки фактів сплати коштів, використовується виключно в бухгалтерських службах і підлягає оцінці та перевірці судом нарівні з іншими документами у справі.

Верховним Судом у постанові від 11.09.2019 по справі №902/1260/15 зазначено, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним документам, а відтак не є належним та допустимим доказом, з якого можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та, може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.

Як встановлено судом, позивачем надано Акти наданих послуг, які обопільно підписані між сторонами та скріплені печатками сторін на підтвердження наявності у відповідачів заборгованості, яка відображена в акті звірки взаєморозрахунків.

З огляду на що, акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, може бути належним та допустимими доказом на підтвердження заборгованості за договором № 123/ФО від 08.10.2021 на охорону об`єкту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем послуг передбачених договором та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості, в тому числі рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Оскільки існування вказаного боргу підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, суд приходить до висновку про підставність стягнення вказаної в позові суми з відповідача

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" (23840, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Бджільна, вул. Заводська, 53, код ЄДРПОУ 05459140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙН ОФ СЕЙФТІ" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 10, код ЄДРПОУ 34351818) 247500,00 сума основного боргу, 58469,21 грн пеня; 15839,68 грн інфляційні нарахування; 4447,60 грн 3 % річних та 4893,85 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 05 червня 2023 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу- 08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 10

3 - відповідачу- 23840, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Бджільна, вул. Заводська, 53 53)