Рішення

від 24.05.2023 по справі 910/4201/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2023Справа № 910/4201/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології»

про стягнення 12.820,57 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

17.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» про стягнення 12.820,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до угоди № 31/01-14 про заміну кредитора у зобов`язанні від 31.01.2014 у нього виникло право грошової вимоги до відповідача на підставі рішення Господарського суду міста Києва № 910/22414/13 від 09.12.2013 в розмірі 10.934,99 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22073/16 від 24.01.2017 задоволено позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення донарахованого розміру пені за період з 07.12.2012 по 07.08.2012, 3% річних за період з 07.02.2012 по 05.08.2016 та інфляційних втрат за період із лютого 2012 року по травень 2016 року, розрахованих на суму боргу у розмірі 9.214,49 грн на підставі договору купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10 від 07.10.2010 та договору № 0710-2/10 про надання послуг моніторингу від 07.10.2010. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 12.280,00 грн, з яких 9.875,57 грн інфляційних втрат за період з вересня 2016 року по лютий 2023 року та 2.945,00 грн 3% річних за період з 06.08.2012 по 16.03.2023.

У поданій позивачем до суду позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 відкрито провадження у справі № 910/4201/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.03.2023 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494172492 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01103, м. Київ, вул. Лютеранська, 20, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 24.03.2023 (номер відправлення 0105494172492) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 29.04.2023 з позначкою «за закінченням встановленого строку зберігання».

При цьому згідно інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет вбачається, що 31.03.2023 відбулась невдала спроба вручення адресату поштового відправлення за номером 0105494172492 та 29.04.2023 повернуто за зворотною адресою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З огляду на викладене, день (31.03.2023) невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що інформація стосовно розгляду судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Господарського суду міста Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

До того ж, необхідно зауважити, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 24.03.2023 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лукаут» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» (покупець) укладено договір купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10, відповідно до п. 1.1. якого продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується передати у власність покупцеві обладнання, модифікація та укомплектованість якого визначається у Специфікації, що є невід`ємною часиною договору (додаток № 1) (далі - товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти зазначений товар і сплатити продавцеві ціну товару.

За видатковою накладною № 97 від 06.02.2012 продавцем поставлено, а покупцем отримано товар (абонентський термінал СМТ-02) вартістю 7.200,00 грн.

Також 07.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лукаут» (виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» (замовником) укладено договір про надання послуг моніторингу № 0710-2/10, відповідно до п. 2.1 якого виконавець зобов`язується надавати замовнику на території України у зонах, які доступні для приймання сигналу GPS-пристроєм та в яких надається послуга передачі даних через GPRS у обраного замовником оператора стільникового зв`язку, послуги моніторингу GPS-пристрою транспортного засобу замовника та надавати інформацію про результати моніторингу, а також додаткові послуги, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги згідно умов цього договору.

Згідно акту надання послуг № 98 від 06.02.2012 виконавцем надано, а замовником отримано послуг на суму 2.014,49 грн.

Внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10 від 07.10.2010 та договору про надання послуг моніторингу № 0710-2/10 від 07.10.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лукаут» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» 9.214,49 грн боргу.

Даний спір розглядався Господарським судом міста Києва у межах справи № 910/22414/13.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/22414/13 встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» зобов`язань за договором купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10 від 07.10.2010 та договором про надання послуг моніторингу № 0710-2/10 від 07.10.2010, тому стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукаут» 9.214,49 грн боргу, 1.720,50 грн судового збору.

Рішення Господарського суду міста Києва № 910/22414/13 від 09.12.2013 оскаржено до апеляційної інстанції не було, а отже набрало законної сили.

31.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лукаут» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» (новий кредитор, позивач) укладено угоду № 31/01-14 про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) (далі - угода № 31/01-14 від 31.01.2014).

Відповідно до п. 1.1 угоди № 31/01-14 від 31.01.2014 первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» (код ЄДРПОУ 33301614), що іменується надалі - боржник, зобов`язання, котрі витікають та набутих первісним кредитором на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/22414/13, яке набрало законної сили, та винесене у зв`язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов`язання згідно договору купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10 від 07.10.2010 та договору № 0710-2/10 про надання послуг моніторингу від 07.10.2010.

Згідно з п. 1.2 угоди № 31/01-14 від 31.01.2014 за цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника, сплати грошової суми згідно рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/22414/13, яке набрало законної сили, в тому числі й щодо розміру судового збору.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10 від 07.10.2010 та договору про надання послуг моніторингу № 0710-2/10 від 07.10.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» 542,96 грн пені, 1.371,80 грн 3% річних, 6.643,65 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22073/16 від 24.01.2017, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» 856,57 грн 3% річних, 6.643,64 грн інфляційних втрат, 700,80 грн витрат на послуги адвоката та 1.207,13 грн судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Спір виник внаслідок того, що відповідач грошове зобов`язання досі не виконав, в зв`язку з чим за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 9.875,57 грн інфляційних втрат за період з вересня 2016 року по лютий 2023 року та 2.945,00 грн 3% річних за період з 06.08.2012 по 16.03.2023.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду даної справи набрали законної сили судові рішення у справах № 910/22414/13 та № 910/22073/16, тому обставини, які були встановлені під час розгляду цих справ не підлягають доказуванню в межах даної справи.

Суд не погоджується з визначеними позивачем періодами нарахування інфляційних втрат та 3% річних з огляду на наступне.

За приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.

Згідно ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з умов угоди № 31/01-14 від 31.01.2014 первісний кредитор відступив позивачу право вимоги виконання відповідачем зобов`язання, котрі витікають та набуті первісним кредитором на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/22414/13, а не право вимоги у виконанні зобов`язань за договором купівлі-продажу обладнання № 0710-1/10 від 07.10.2010 та договором про надання послуг моніторингу № 0710-2/10 від 07.10.2010, тобто, в даному випадку не відбулась договірна заміна сторони у матеріальних правовідносинах, що в свою чергу не надає право позивачу нараховувати інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення виконання зобов`язань за договорами від 07.10.2010.

Отже, у позивача виникло право нараховувати інфляційні втрати та 3% річних з моменту прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/22414/13, тобто з 10.12.2013.

Про те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних мають здійснюватись після винесення рішення Господарського суду міста Києва № 910/22414/13 від 09.12.2013 також було зазначено в рішенні Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 у справі № 910/22073/16.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 371,55 грн 3% річних нарахованих на суму боргу 9.214,49 грн за період з 06.08.2012 по 09.12.2013 безпідставні та задоволенню не підлягають.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі № 910/22073/16 вбачається, що судом стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» 856,57 грн 3% річних нарахованих на суму боргу 9.214,49 грн за період з 10.12.2013 по 13.01.2017 та 9.406,25 грн інфляційних втрат нарахованих на суму боргу 9.214,49 грн за період з 10.12.2013 по 31.12.2016.

Враховуючи те, що є рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/22073/16 від 24.01.2017 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, то за таких обставин провадження у справі № 910/4201/23 в частині стягнення пред`явлених у ній вимог, а саме 856,57 грн 3% річних нарахованих на суму 9.214,49 за період з 10.12.2013 по 13.01.2017 та 690,43 грн інфляційних втрат нарахованих на суму боргу 9.214,49 грн за період вересень-грудень 2016 року підлягає закриттю.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).

Стаття 599 Цивільного кодексу України говорить про те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Відповідно до ч.ч. п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У наведених постановах висновок про те, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, пов`язаний із тим, що в цих справах було заявлено про застосування строку позовної давності, яка до таких нарахувань встановлена ст. 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на те, що при розгляді даного спору відповідачем не було заявлено про застосування строків позовної давності у суду відсутні підстави для його застосування, а отже стягнення нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних понад трирічний період є правомірним.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 8.544,42 грн інфляційних втрат нарахованих за період з січня 2017 року по лютий 2023 року та 1.705,54 грн 3% річних нарахованих за період з 14.01.2017 по 16.03.2023 (розрахунок суду знаходиться в матеріалах справи).

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема невірно визначено період прострочення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 690,43 грн інфляційних втрат та 856,57 грн грн 3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Технології» (01103, м. Київ, вул. Лютеранська, 20, код ЄДРПОУ 33301614) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сагрул» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код ЄДРПОУ 38039233) 8.544 (вісім тисяч п`ятсот сорок чотири) грн 42 коп. інфляційних втрат, 1.705 (одна тисяча сімсот п`ять) грн 54 коп. 3% річних, 2.145 (дві тисячі сто сорок п`ять) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова