Ухвала

від 30.05.2023 по справі 357/573/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/573/23

Провадження № 2/357/835/23

У Х В А Л А

іменем України

30 травня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 у м. Біла Церква цивільну справу за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Леваневського,74» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2023 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області поштовим відправленням надійшла позовна заява об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Леваневського,74» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з додатками (а.с. 1-7).

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана позовна заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду, як справа позовного провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І. (а.с. 84).

Ухвалою судді від 28 лютого 2023 року вказана позовна заява булла прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 29 березня 2023 року (а.с. 90-91).

29 березня 2023 року, в зв`язку з неявкою учасників справи, судове засідання по справі було відкладено до 11 год. 30 хв. 26 квітня 2023 року та протокольно визнано неявку позивача без поважних причин(а.с. 96).

26 квітня 2023 року судове засідання по справі, за клопотанням представника позивача адвоката Радецької Т.П., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру, було відкладено до 14 год. 30 хв. 30 травня 2023 року (а.с. 102).

30 травня 2023 року судом за вх. № 23850 було отримано заяву представника позивача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі. В обґрунтування підстави для закриття провадження по справі зазначила, що відповідачем ОСОБА_1 позов було визнано та здійснено оплату в розмірі 12 427,30 грн. з призначенням платежу про оплату внесків на утримання будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується банківською платіжною інструкцією, тому відсутній предмет спору по сплаті заборгованості внесків за заявлений позивачем період. Просила закрити провадження по справі № 357/573/23, вирішити питання про компенсацію позивачу понесених ним судових витрат на правничу допомогу та судовий збір (а.с. 106).

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили.

У зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заяву представника позивача, вважає, що заява про закриття провадження у справі підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України, такий принцип цивільного судочинства як диспозитивність полягає, в тому числі, у праві учасників справи розпоряджатися своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 дійшов висновку, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.

Наразі судом встановлено, що між сторонами у позасудовому порядку врегульовано питання щодо стягнення грошових коштів, а тому між сторонами відсутній предмет спору.

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг відповідачем у повному обсязі після пред`явлення позову, що визнано представником позивача, а тому, на час розгляду справи судом відсутній предмет спору.

Таким чином, справа підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з ч.2 ст.255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Водночас суд роз`яснює, що згідно з ч.2 ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.142 ЦПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Оскільки представник позивача не підтримала вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача у зв`язку з погашенням такої після пред`явлення позову на стадії судового розгляду, однак в клопотанні про закриття провадження у справі від 30.05.2023 року просила вирішити питання про компенсацію позивачу понесених ним судових витрат на правничу допомогу та судовий збір, суд доходить до переконання про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леваневського, 74» суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2 481 грн., сплата яких документально підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 142 від 28 грудня 2022 року ( а. с. 8 ).

Також представником позивача у вищевказаному клопотанні заявлено вимогу про вирішення питання про компенсацію позивачу понесених ним судових витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, в матеріалах справи наявні наступні документи: Договір № 1810/22/Ц про надання правової допомоги від 18.10.2022 року ( а. с. 74-75 ); Додаток № 1 до Договору № 1810/22/Ц про надання правової допомоги від 18.10.2022 року, Розрахунок № 1 попередніх витрат з надання правової допомоги ( а. с. 78 ); Додаток № 2 до Договору № 1810/22/Ц про надання правової допомоги від 18.10.2022 року, Акт № 1 приймання-передачі послуг від 30.12.2022 року ( а. с. 79 ); платіжне доручення № 124 від 18.10.2022 року про сплату 7000 грн., згідно Договору № 1810/22/Ц про надання правничої допомоги від 18.10.2022 року ( а. с. 80 ).

Так, з Акту № 1 приймання-передачі послуг від 30.12.2022 року, що є Додатком № 2 до Договору № 1810/22/Ц про надання правової допомоги від 18.10.2022 року, виконавцем надано клієнту юридичні послуги, що складають 7000 гривень, а саме: аналіз наданих Клієнтом доказів, консультація клієнта 1000 грн.; аналіз законодавства з даної категорії справ, в тому числі аналіз правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду 1000 грн.; підготовка та написання Претензії про оплату заборгованості зі сплати внесків з утримання будинку та прибудинкової території 2000 грн.; написання позовної заяви про стягнення заборгованості 3000 грн.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19),а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 141 ЦПК України).

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи. Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи №910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є "фіксованим гонораром", визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ "Оболонь" сумі на предмет її обгрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо ( постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18 ).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат ( постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому, суд звертає увагу на те, що підготовка та написання Претензії про оплату заборгованості зі сплати внесків з утримання будинку та прибудинкової території 2000 грн., про що зазначено в Акту № 1 приймання-передачі послуг від 30.12.2022 року, що є Додатком № 2 до Договору № 1810/22/Ц про надання правової допомоги від 18.10.2022 року, виконавцем надано клієнту юридичні послуги, не підлягають стягненню з відповідача, так як не відносяться до розгляду даної справи, в рамках якої, адвокатом надавалися клієнту юридичні послуги,а відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних саме з розглядом справи в суді.

До того ж, справа є нескладною, не потребує глибокого вивчення та значного часу для складання позовної заяви.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 2000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу, суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.

За таких обставин, наявні підстави для зменшення розміру витрат на правову допомогу до рівня, зазначеного вище, який суд вважає обґрунтованим, справедливим і співмірним зі складністю справи.

Присуджені судом судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леваневського, 74».

На підставі викладеного та керуючись ст. 59 Конституції України, ст.ст.2, 13, 15, 133, 137, 141, 142, 247, 255, 256, 258-260, 353 ЦПК України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність",суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Заяву представника позивача об`єднання співвласників багатоквартирного будинку«Леваневського,74» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Провадження у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леваневського, 74» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - закрити, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леваневського,74» судові витрати по сплаті витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 гривень, загалом 4 481( чотири тисячі чотириста вісімдесят одну ) гривню.

Роз`яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявністьухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Леваневського, 74» ( адреса місцезнаходження: 09108, Київська область, м. Біла Церква, проспект Незалежності ( вул. Леваневського ), буд. 74, ЄДРПОУ: 44062354 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Повний текст ухвали виготовлено 30 травня 2023 року.

Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов