Ухвала

від 05.06.2023 по справі 331/749/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 1-кс/331/1113/2023

Справа № 331/749/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2023 року місто Запоріжжя

Слідчий суддя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю: секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши клопотання слідчого 1-го відділення СВ УСБУ в Запорізькій області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна в рамках досудового розслідування, внесеного 21.11.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022080000002266, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий 1-го відділення СВ УСБ України в Запорізькій області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна в рамках досудового розслідування, внесеного 21.11.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022080000002266, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що 30.05.2023 гр. України ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.

Зокрема, встановлено, що громадянка України ОСОБА_6 , приблизно у червні 2022 року (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені), перебуваючи на території Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, яка з 26.02.2022 та на час складення письмового повідомлення про підозру є тимчасово окупованою російською федерацією територією України, будучи державним службовцем 13 рангу і старостою с. Новоолександрівка Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, діючи умисно, із власних корисливих мотивів та з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями рф, маючи досвід роботи в органах місцевого самоврядування, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, всупереч інтересам мешканців очолюваної нею громади та в порушення своєї присяги державного службовця України, прийняла пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників місцевої окупаційної адміністрації - т.зв. «Веселовской поселковой администрации Мелитопольского района», та добровільно зайняла посаду старости цього ж с. Новоолександрівка від вказаної окупаційної адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Так, згідно п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відтак, санкцією ч.5 ст.111-1 КК України, за якою ОСОБА_6 повідомлено про підозру, передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Таким чином, з урахуванням санкції ч.5 ст.111-1 КК України, орган досудового розслідування відповідно до п.3 ч.1 ст.170 КПК України повинен вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні з метою його конфіскації.

Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що на праві власності підозрюваній ОСОБА_6 є наступне майно: земельна ділянка, кадастровий номер: 2321255100:02:014:0047, реєстраційний номер: 2326815923212, площею: 1 (га).

Окрім того, наразі в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що наявні ризики відчуження наведеного вище переліку майна підозрюваною ОСОБА_6 , з метою унеможливлення застосування до неї заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна та подальшої його конфіскації, орган досудового розслідування вважає за доцільне, здійснити розгляд цього клопотання без повідомлення про це підозрюваного та сторону захисту, з метою запобігання настанню негативних наслідків для кримінального провадження.

Слідчий в судовому засіданні клопотання підтримала та просив слідчого суддю його задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та доведеність.

Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні проти клопотання заперечував.

Слідчий суддя, вислухавши доводи слідчого, захисника, перевіривши їх матеріалами справи, приходить до такого.

Слідчий суддя накладає арешт на грошові кошти чи інше майно, якщо є підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій ст.167 КПК України, а саме:1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування, матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Матеріалами справи встановлено, що 30.05.2023 гр. України ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.

Зокрема, встановлено, що громадянка України ОСОБА_6 , приблизно у червні 2022 року (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені), перебуваючи на території Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, яка з 26.02.2022 та на час складення письмового повідомлення про підозру є тимчасово окупованою російською федерацією територією України, будучи державним службовцем 13 рангу і старостою с. Новоолександрівка Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, діючи умисно, із власних корисливих мотивів та з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями рф, маючи досвід роботи в органах місцевого самоврядування, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, всупереч інтересам мешканців очолюваної нею громади та в порушення своєї присяги державного службовця України, прийняла пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників місцевої окупаційної адміністрації - т.зв. «Веселовской поселковой администрации Мелитопольского района», та добровільно зайняла посаду старости цього ж с. Новоолександрівка від вказаної окупаційної адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Так, згідно п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відтак, санкцією ч.5 ст.111-1 КК України, за якою ОСОБА_6 повідомлено про підозру, передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Таким чином, з урахуванням санкції ч.5 ст.111-1 КК України, орган досудового розслідування відповідно до п.3 ч.1 ст.170 КПК України повинен вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні з метою його конфіскації.

Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що на праві власності підозрюваній ОСОБА_6 належить таке майно: земельна ділянка, кадастровий номер: 2321255100:02:014:0047, реєстраційний номер: 2326815923212, площею: 1 (га).

Згідно ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Тобто, за змістом вказаних положень закону, арешт може бути накладено слідчим суддею на майно, яке набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову.

Відповідно до вимог ч.2 ст.172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

На підставі матеріалів, доданих до клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання про накладення арештує обґрунтованим, оскільки мета та підстави арешту в рамках зазначеного кримінального провадження, узгоджуються з положеннями частин 1, 3 ст. 170 КПК України.

Накладення арешту на вказане майно не несе негативних наслідків для їх володільця, оскільки не несе інформації та не є річчю, які б унеможливлювали життєдіяльність їх володільця.

Обмеження права власності володільця на вказане майно є розумними та співрозмірними із завданнями кримінального провадження.

Відповідно до ст. 2 КПК України «завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати засадам кримінального провадження, до яких у тому числі відноситься верховенство права, законність, рівність перед законом і судом та інші.

Відповідно до ч.6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу».

У відповідності дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 доЄвропейської Конвенції з прав людинивстановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі"Пантелеєнко проти України"зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі"Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частинирішення КонституційногоСуду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішеннявід 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, оскільки на момент розгляду вказаного клопотання правовою підставою для накладення арешту на майно є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, слідчий суддя доходить висновку, що клопотання слідчого обґрунтоване та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання слідчого 1-го відділення СВ УСБУ в Запорізькій області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна в рамках досудового розслідування, внесеного 21.11.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022080000002266, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, задовольнити.

Накласти арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на наступне майно, яке належить підозрюваній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а саме: земельна ділянка, кадастровий номер: 2321255100:02:014:0047, реєстраційний номер: 2326815923212, площею: 1 (га).

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1